Блог Ігоря Солов'я homepage

Події в Львові: актори і режисери

Потрібно чесно визнати, що події 9 травня у Львові не мають ніякого відношення ні до війни (Другої світової чи Великої Вітчизняної, як кому більше подобається), ні до вшанування її ветеранів. Ця дата активно використовується українськими і російськими політиками як нагода для свого піару. А роздмухування скандалу в подальшому може бути використано для зриву європейського курсу України.

Тема Великої вітчизняної війни вже давно стала політтехнологією - створена і успішно реалізована в Росії і експортована в інші країни СНД. Адже інших підстав для нагадування про славне минуле колись єдиної країни у офіційної Москви просто не залишилося.
І навіть георгіївська стрічка, яку зараз чіпляють куди завгодно як символ перемоги, не має до війни і до перемоги в ній жодного відношення. Адже це символ ще царської Росії, який перейняли потім білогвардійці, а в 2005 році успішно реанімувало державне агентство РИА Новости (колишнє Совінформбюро) з подачі якоїсь «Студентської громади». До цього ж символом перемоги вважалася стрічка червоного кольору.
Так що використання цієї суто російської символіки (як втім, і її прапорів) на будь-яких громадських заходах в Україну, як мінімум, недоречно.

Немає сенсу говорити про те, що 9 травня у Львові «попіарились» абсолютно всі. Хоча і з різними цілями.

Російські депутати - щоб потрапити в «телевізор», адже вибори не за горами (взимку 2012 року, одночасно з президентськими). Їх молода зміна з «Наших», «Сталі», «Мєстних» або «Молодої гвардії» (прокремлівські молодіжні рухи, які нічим не відрізняються один від одного. Навіть прес-релізи на українську тематику вони розсилають майже однакові) - щоб відпрацювати витрачені на них кошти.

Українські ж провладні партії (Компартія і Партія регіонів) - щоб відвернути населення від турбот повсякденних і соціально-економічної ситуації в країні.

Містячкові кримське «Русскоє єдінство» і одеська «Родіна» - щоб підняти свій статус із суто регіонального у всеукраїнський, а також прорекламувати себе серед населення, для створення в Україні єдиної проросійської партії. Відповідні плани якраз нещодавно і були оголошені в Держдумі.

«Свобода» - також для розширення кількості своїх прихильників (під вибори природно). А «злі язики» ще й подейкують, що і відпрацьовує гроші тієї ж ПР, надані для відбору голосів у головного опонента - Юлії Тимошенко.

Однак мовчазне сприяння українською владою такому як стався у Львові свавіллю може обернутися проти неї ж. Адже очевидно, що розгорнута бурхлива діяльність комуністів і проросійських рухів («Родіна» і «Русскоє єдінство») є частиною їхньої передвиборної кампанії. Вони мріють досягти у «своїх» регіонах хоча б такого ж рівня підтримки, як і «Свобода» на заході України, а також окремою проросійською партією увійти до Верховної Ради.
Виходить, що нинішня партія влади своїми ж руками ростить собі конкурентів, з якими їй доведеться боротися на одному електоральному полі.

«ЯК АУКНЕТЬСЯ ТАК І ВІДГУКНЕТЬСЯ». МІЖНАРОДНІ НАСЛІДКИ.
Нескладно передбачити, що тема львівських подій буде довгограючою. Крім того, вона може бути розвинена і в подальшому та навіть мати міжнародні наслідки.

Наприклад, коли інформаційна хвиля в ЗМІ почне трохи затухати, до її «розкрутки» можуть підключитись російські політики першого ешелону. Ну, наприклад, на першій великій прес-конференції Д.Медведєва для російських та іноземних журналістів 18 травня це питання підніме російський президент.

Або під час чергових переговорів з чиновниками з ЄС інший російський лідер шепне на вушко Баррозу або Меркель: «Ти ж розумієш, Жозе/Ангела, що Україна - це навіть не держава..." і «Подивись, з ким ви хочете створювати зону вільної торгівлі! Це ж країна з купою прихильників фашизму».

І таких приводів може бути безліч.

Одним словом, може розгорнуться масована інформаційна кампанія в Європі з дискредитації України як країни, з якою Євросоюз хоче мати справу (спочатку - хоча б в зоні вільної торгівлі - ЗВТ). У НАТО ж її вже відбили, залишився ЄС.

Що характерно, то і проблем серйозних для просування російських експансіоністських планів виникнути не повинно - багато європейських політиків або слабовільні, або постійно озираються на Москву (це повністю її заслуга, працювати просто треба, а не тільки базікати, як їхні українські колеги).

А тут ще й свої внутрішні проблеми (натовпи африканців та азіатів рвуться в Європу, греки зі своїм бюджетом, натовпи злиденних циган на центральних площах європейських міст і т.п.).

Не менше значення може мати й існування у провідних країн ЄС комплексу провини за виникнення фашизму і початок Другої Світової війни, від чого вони намагаються відмитися і відкупитися вже не одне десятиліття.

І тоді у Києва можливостей до маневру вже не буде (як, наприклад, зараз у Білорусі з їх «бацькою») - доведеться спочатку до Митного союзу, потім в ЄЕП, а потім і в створюваний Євразійський союз розвертатися.

А приводів для дискредитації України створити - простіше простого! Взимку - газ. Можна й влітку шоу влаштувати - 22 червня, в день початку війни для СРСР. От і комуністи в Україні вже заявили, що знову поїдуть до Львова. Зрозуміло, що у Львові зокрема і в західній Україні в цілому, війна для яких почалася ще 1 вересня 1939 року з нападом на Польщу (у складі якої вони тоді й перебували), комуністів знову поб'ють.
Або «Свободі» досить «візит ввічливості» до Одеси чи Криму у відповідь організувати.

Ну а далі справа техніки: створення скандалу, роздування його в ЗМІ, апеляція до міжнародного співтовариства.

У всьому цьому сумно тільки, що ветеранів, як і під час минулої війни справжньої, зараз використовують як «гарматне м'ясо» для війни вже інформаційної.
А в цей час їх стає все менше, та й піклуються про них тільки раз на рік. От і змушені вони просити милостині у колишніх завойовників і «ідеологічних ворогів».

Підтримка україномовної музики - як запорука недопущення «Майдану-2»

Уявляю, як політики заздрять артистам - це вони збирають на свої виступи цілі стадіони і площі прихильників. І їх набагато більше, ніж приходить на нудні з'їзди чи мітинги.

А якщо ж артистам аплодують - то аплодують від щирого серця. І за позовом душі, а не за вказівкою «диригентів» зі сцени чи з залу.

До того ж - глядачі самі готові давати гроші, щоб подивитись/послухати артистів. На відміну від політичних заходів, де за візит людей мусять платити самі політ.партії.



Про такий успіх багатьом політикам годі й мріяти. Але кмітливі політики це розуміють і використовують творчий потенціал творчих людей. Як, наприклад, це було в часи «помаранчевої революції».

Відомий в Україні і далеко за її межами співак Олег Скрипка розповів недавно в Москві чому так сталось і до чого привело ігнорування української мови і музики.


Зазначу наперед - ніякого політичного підтексту його прес-конференція не носила, а була буденним заходом напередодні свого концерту під назвою «Від Леніна до Леннона-2». Тобто чистий шоу-бізнес.

Його характеристика ситуації настільки влучна, що тут і далі без цитування просто не обійтись:

«Скажу навіть банальну для нас, українців, річ, яка росіян завжди шокує: в Україні вже давно йде антиукраїнська, антикультурна програма, спрямована на повне знищення української мови - в піснях, музиці і так далі. Тому і телеефірів немає. Тому ніде проявиться музикантам».

У таких умовах рецепт виживання українських груп і виконавців простий - заслужити повагу в Росії, а Україна вже «підтягнеться»:

«Так як ми (ВВ - ред) виросли з Радянського Союзу, то і більшість публіки і виступів у нас в Росії. І тому Україна, будучи культурним сателітом Росії, вже змушена слухати, в тому числі, Океан Ельзи та ВВ. Тому українські виконавці так рвуться в Росію, це закон виживання: щоб вижити в Україні, потрібно бути популярним в Росії і тоді буде все нормально дома. А вдома ти не можеш нормально розвиватися. Ось така схема».
...
«Вихід для України - це глобалізація: україномовна музика може виживати тільки за рахунок експорту ... Треба ставати дуже популярними в Росії, а потім переконувати українські мас-медіа, що це добре.

Якщо в Україні ти говориш українською мовою і співаєш українські пісні, це відразу обзивають націоналізмом і з цим (українською мовою - ред.), природно,існують великі проблеми. Уявляєте, якщо б, наприклад, «Русское радио» або «Наше радіо» назвали націоналістичним, тому що там 100% російської музики? А у нас так відбувається.

До речі, через цю нісенітницю і відбулася «помаранчева революція» - українська музика не звучить, її всі люблять, її всі хочуть чути, а слухати її нема де. І політики просто використали цей момент - їздили з українськими музикантами, яких всі хотіли бачити і чути, і музиканти збирали (на площі - ред.) Сотні тисяч людей. Політики цим скористалися і таким чином прийшли до влади.


Ось таке бачення, з яким важко не погодитись. Ризикну навіть спрогнозувати, що якщо українська мова далі буде кинута напризволяще, а інтереси україномовних виконавців ігноруватимуться, то не важко здогадатись, на чию користь будуть збиратись наступні майдани за участю співаків.

І тоді вже точно ніякі законопроекти про заборону фінансування з-за кордону громадських організацій в Україні владі не допоможуть...

П.с. один з варіантів як уникнути цієї ситуації - ТУТ

Чи стане молодь майбутнім закордонного українства?

Поки «дорослі» організації українців Росії борються за своє виживання, їм у спину вже дихає молоде покоління. Зібравшись 8-10 квітня у Москві на перший «Український молодіжний форум Росії» молодь чітко заявила дорослим про свою присутність, а також продемонструвала прагнення до самостійної роботи і реалізації різноманітних українських проектів.

Не вдаючись у детальний переказ всього що відбулось (звіт є ТУТ), хотілось би відзначити кілька важливих моментів:

  1. Українська молодь Росії прагне до діяльності. І від того, чи вдасться спрямувати цю енергію в потрібне русло - в русло творення, залежить майбутнє української діаспори в Росії (і навіть україно-російських відносин в цілому).
  2. Молодь надзвичайно активна - реалізувавши свій перший великий проект без будь-якої фінансової підтримки вони довели, що на першому місці - бажання, а зовсім не гроші.
  3. Їхати за сотні і навіть тисячі кілометрів та жити в Москві за свої кошти можуть дозволити собі тільки люди, дійсно захоплені справою. І, як показав форум, такі люди є і їх досить багато.
  4. Для більшості молоді Україна це вже щось дуже далеке, і навіть - міфічне. Тому без участі української сторони розвінчувати ці міфи буде досить складно. А для цього таким молодим людям необхідно організовувати постійні обміни з їх історичною Батьківщиною.
  5. Майбутня українська діаспора в Росії буде мати зовсім іншу якість: молоді українці Росії менш зациклені на ідеології і політиці (і навіть якщо у декого політичні уподобання різні, зате спільну мову молодь знаходить дуже швидко). Тому при роботі з українською молоддю зарубіжжя необхідно шукати нові методи, а також сучасні та привабливі форми.
  6. Питання української мови, як це не дивно буде чути в Україні, знаходиться чи не на першому місці - кількість бажаючих її вивчати серед російських українців і навіть серед самих росіян зростає постійно (ось би і в Україні так).
  7. При значній кількості чиновників, які в українській владі відповідають за роботу з молоддю, їх роботи за кордоном не видно абсолютно. Може це зовсім по іншому в Україні, але щось підказує, що і там не все так добре.
  8. Наразі українська влада традиційно підтримку більше декларує, обмежуючись письмовим відписками, аніж реально допомогає. Як, наприклад, український мінкульт - пообіцявши (цілий зам міністра), а потім за кілька днів до форуму відмовившись оплатити дорогу до Москви фолк-ансамблю «Божичі», які погодились виступити на форумі навіть без гонорару.

    Хоча, відверто кажучи, все залежить від відношення до роботи самих людей - окремі українські дипломати в Москві демонстрували просто чудеса максимального сприяння. А було б таких людей більше - які дійсно вболівають за результат, а не лише отримують зарплатню, то може б і в справи були б кращі. Але це вже зовсім інша тема і іншої статті.



Підводячи підсумок хочу навести інформацію Міжнародного інституту освіти, культури та зв'язків з діаспорою університету «Львівська політехніка»: зараз з України проходить так звана «четверта хвиля еміграції». І від'їжджають саме молоді та перспективні.

Тому якщо вже зараз не почати вибудовувати систему роботи з українською молоддю зарубіжжя і не реагувати на їх запити, то в недалекому майбутньому Україна може взагалі залишитись без діаспори (чим так завжди хизується українська влада).

І, звичайно, варте уваги побажання учасників форуму - щоб подібний форум в Росії став прикладом для української молоді і в інших країнах світу розпочати процес згуртування.

BBC © 2014 Бі-Бі-Сі не несе відповідальності за зміст інших сайтів

Цю сторінку краще видно в останній версії браузера з активованою функцією CSS