Архіви 2010-12

Раніше ніяких Альон не було

Вітаю вас! Порада слухача Андрія "запозичити польський досвід" у відтворенні імен та прізвищ дуже слушна.
Ось що пише один із наших радіослухачів: "Здається, в Україні нема законів про надання імен. Наприклад, подружжя так званих нових українців має двох синів. Один Даніїл, а другий - Даня. Батько стверджує, нібито це різні імена.
Зустрів у документах записи - "Сєргєй", "Ніколай", "Лєонід". У Польщі, де я проживаю, працівники відповідник органів дуже прискіпливо ставляться до цієї справи. Є банк даних, і працівник, який реєструє ім'я, перевіряє існування імені та його правопис польською мовою. Чому в Україні такого нема?" - запитує радіослухач.
Справді, чому?
За радянських часів таким банком даних був словник Лариси Скрипник та Ніни Дзятківської "Власні імена людей", що витримав багато видань. У всіх загсах орієнтувалися на нього, незважаючи на примхи батьків. В офіційних документах записували тільки нормативні форми імен та прізвищ відповідно до фонетико-морфологічних законів української мови: "Сергій", "Микола", "Кирило", "Леонід", "Данило", "Віра", "Олена", "Катерина" тощо. Тоді нікому й на думку не спадало записати як офіційне ім'я "Альона", "Єкатєріна", "Вєра", "Даніїл", "Лєонід" чи "Даня". Тепер записують будь-що, тому й маємо спотворення прізвищ на кшталт "Кіріченко", "Козіцький", "Лісіцин" замість нормальних "Кириченко", "Козицький", "Лисицин" тощо. Думаю, коли в Україні буде справжній український президент, який відповідатиме принаймні трьом вимогам, що ставляться до лідера нації, - мати блискучу освіту, бути патріотом і володіти високими моральними якостями, - то такий президент мусить видати указ про приведення українських імен та прізвищ у відповідність до наших традицій та законів мови.
Радіослухач Олександр запитує про правопис греко-латинських префіксів "ди" та "три" в українській мові.
За так званим правилом дев'ятки пишемо в іншомовних словах після звуків "д", "ж", "з", "р", "с", "т", "ц", "ч", "ш" перед приголосними "и": "дилема", "жирафа", "зигота", "ринг", "система", "тип", "цитологія", "чинара", "шина". Після решти приголосних пишемо "і": "лірика", "міраж", "фільтр" тощо. За цим правилом і пишемо "діафрагма", "дієз", "діоксид". Так само мали б писати складник "трі": "тріод", "тріатлон" тощо. Але компонент "tri" (латинський і грецький) збігається з українським числівником "три". Тому й пишуть у багатьох випадках "и", а не "і": "триоксид", "триоксазин". Можливо, цей різнобій варто було б усунути, уніфікувавши написання.

Як відмінювати прізвища типу "Соловей" та "Кіт"?

Вітаю вас! Ще раз про імена та прізвища.
Відповідаю радіослухачам Андрієві, Євгенові, Сергієві та іншим.
Питання про відтворення російських та білоруських прізвищ ми в наших бесідах порушували не раз. Я навів багато аргументів, погоджуючись із настановами всіх українських правописів.
Наведу ще деякі.
Росіяни наші прізвища типу "Герасимчук", "Глинський", "Глущенко", "Гришко", "Гмиря", де маємо фарингальний "г", пишуть зі своїм проривним "г": "Герасимчук", "Глинский", "Глущенко", "Гмыря", "Гришко". А ми їхні прізвища "Грибоедов", "Глинка", "Гаршин" відтворюємо зі своїм "г" "Грибоєдов", "Глинка", "Гаршин".
Коли йдеться про відтворення власних імен, то маємо на увазі саме близькоспоріднені мови.
Скажімо, росіяни пишуть "Борис", а вимовляють "Барис".
Ми пишемо й кажемо "Борис", білоруси пишуть і кажуть "Барыс".
Сучасне ім'я грецького походження "Євген" росіяни вимовляють і пишуть "Евгений", білоруси - "Яŷген", ми - "Євген".
Тобто, кожний народ вимовляє і пише це ім'я по-своєму.
Якщо це громадянин України, то він буде "Євген", незалежно від етнічного походження. Ідеться, повторюю, лише про близькоспоріднені мови.
Таке явище спостерігаємо і в інших близькоспоріднених мовах.
Колись по телебаченню показували бразильський серіал "Рабиня Ізаура". Та рабиня, крім португальської мови, володіла ще й французькою. І коли вона розмовляла з французькою акторкою, то остання її ім'я вимовляла по-французькому - "Ізор".
Тож нема нічого страшного, що російського співака ми називаємо "Пилип Кіркоров", а він же ще й (правда, невідомо, за які заслуги) має звання "Народний артист України".
Проте ніхто не пропонує англійського "Майкла" називати "Михайлом" чи італійського "Джузеппе" "Йосипом". Зрештою, це питання розв'язане, і я прошу більше з ним до мене не звертатися.
Слухачі запитують, як потрібно відмінювати прізвища типу "Соловей" і "Кіт": "Солов'я" чи "Соловея", "Кота" чи "Кіта"?
У нині чинному правописі і в усіх попередніх є дуже добрий параграф 101: "Українські прізвища передаються на письмі за загальними нормами слів української мови".
Тобто, якщо свійська тварина, самець кішки - кіт у непрямих відмінках "кота", "котові" і так далі, то так само потрібно відмінювати й прізвище: "Михайло Кіт", "Михайла Кота", "Михайлові Коту" тощо. Якщо співочий птах соловей у непрямих відмінках має форми "солов'я", "солов'єві", "солов'єм", то й прізвище "Соловей" так само: "Леонід Соловей", "Леоніда Солов'я". Писати "Соловея" - це все одно, що прізвища типу "Гайдучок", "Козачок" у непрямих відмінках писати "Гайдучока", "Козачока" замість нормальних "Гайдучка", "Козачка", "Гайдучкові", "Козачкові" тощо.

Такий "правопис" нам накинули в 1933 році


Радіослухач Ярослав запитує, чи не свідчить історія зі звуком, позначуваним літерою ѣ, про первинність української мови стосовно до російської.
Ми не повинні порівнювати українську мову тільки з російською. Адже є й інші слов'янські мови.
Звук, який на письмі позначали літерою ѣ, у різних слов'янських мовах дав різні рефлекси. Наприклад, російська мова: "целый свет", українська: "цілий світ", польська: "cały świat", чеська: "сelý svĕt", болгарська: "цял свят". Але в російській мові цей звук послідовно перейшов в "е" з пом'якшенням попереднього приголосного, в українській - послідовно в "і", у польській і чеській у різних позиціях він відтворюється по-різному. Наприклад, українська: "віра" - "вірити", російська: "вера" - "верить", польська: "wiara", але "wierzyć", чеська: "víra", але "vĕřit".
На підставі видозмін одного звука важко встановити первинність чи вторинність одних мов щодо інших.
Радіослухачка Олена пише: "Грецький звук θ передається за українським правописом через "ф", а інколи через "т". Чому така непослідовність?"
Навпаки, шановна радіослухачко, цей звук передається через "т", а інколи через "ф". Порівняймо: "акант", "антологія", "батискаф", "бібліотека", "гіацинт", "естетика", «етика», "етил", "лабіринт", "Лета", "літографія", "математика", "м'ята", "нафта", "синтез", "тема", "теологія", "термометр", "туя", "Тесей" і так далі.
Але є окремі слова, навіть однокореневі, в яких ми часом цей звук відтворюємо через "ф". "Ортогональний", "ортодоксальний", "ортопедичний", "ортофонічний", "патетика", але "орфоепічний", "пафос". Ані з філологією, ані зі здоровим глуздом це не має жодного зв'язку. Такий "правопис" нам накинули в 1933 році, коли боролися з так званим українським буржуазним націоналізмом. Класики нашої літератури завжди писали і пишуть: "етер" - не "ефір", "Атени" - не "Афіни", "Корінт", "корінтянин", а не "Корінф", "корінф'янин". Наприклад: "Пливе етер, струмує вітер, джерела б'ють нових поем" (Павло Тичина), "Ми скрізь були, нас вабив спів сирен, Сарматський степ і мармури Атен" (Микола Зеров), "Вкраїнських брам рясне гілля з вільготними акантами Корінту" (Микола Бажан).

Слова "природній" у літературній мові немає

Одне із запитань, на яке хочу сьогодні відповісти, є про написання слів з великої й малої літери. Хочу зазначити, що в правописі дуже багато правил на цю тему, але там буває таке, що одне правило суперечить іншому, нема чіткої визначеності. Тому я вибрав найбезсумнівніші пункти, на яких і зупинюся.
З великої літери пишемо назви найвищих посад і почесних звань. Наприклад: "Президент України", "Герой України". Назви нижчих посад, звань, наукових ступенів - з малої літери: "декан", "директор", "міністр", "ректор", "член-кореспондент", "доктор наук" або "кандидат наук".
В офіційних документах назви послів, президентів академій тощо пишемо з великої літери: "Посол Латвійської республіки", "Президент Національної академії наук України".
У назвах установ, організацій, навчальних закладів з великої літери пишемо тільки перше слово: "Київський національний університет імені Тараса Шевченка", "Товариство охорони пам'яток історії та культури", "Київський будинок мод". У перелічених назвах, повторюю, з великої літери пишемо тільки перше слово.
Астрономічні назви, незалежно від кількості складників, пишемо з великої літери: "Терези", "Козоріг", "Марс", "Чумацький Шлях", "Велика Ведмедиця". Слова "Земля", "Місяць", "Сонце" пишемо з великої літери, коли вони є астрономічними назвами. А коли "земля" є синонімом до слова "ґрунт", а "сонце" вживане як денне світило, - з малої. Наприклад: "Навколо Сонця обертається Земля зі своїм супутником Місяцем". Тут астрономічні назви "Земля", "Сонце" й "Місяць" пишемо з великої літери. Але "обробіток землі", "схід сонця", уривок із пісні "місяць на небі, зіроньки сяють", тут ці слова пишемо з малої.
У назвах країн та міжнародних організацій усі слова, крім службових, пишемо з великої літери: "Організація Об'єднаних Націй", "Рада Безпеки", "Європейський Банк Реконструкції та Розвитку", "Королівство Бельгія", "Держава Бахрейн", "Князівство Монако" тощо.
Наступне запитання: яка відмінність між словами "дружний" і "дружній"? "Дружний" - це "пов'язаний дружбою, взаємною прихильністю". Наприклад: "Народ у селі був дружний, роботящий" (Остап Вишня). Також "злагоджений", "погоджений". "Чуйне вухо однаково могло розібрати навіть крізь подвійні рами та товсті мури негучний, але дружний спів" (Юрій Смолич).
"Дружній" - "доброзичливий". "Сьогодні оце ввечері, здавалося мені, ви повернулись до давнього дружнього тону» (Леся Українка). Прислівники, утворені від цих прикметників, зберігають ті самі відтінки значення. "Кущі квітли, поля дружно зеленіли" (Михайло Коцюбинський), "Лисенку Миколі дружньо Римський-Корсаков поміг" (Павло Тичина).
Щодо пари слів "природний" і "природній", то слова "природній" у сучасній українській літературній мові нема. Отже, нема й прислівника "природньо". Є прикметник "природний" та похідний від нього прислівник "природно". Наприклад: "Холоднувата далечінь ще синьо імлилася, але все навколо вже прозорішало, окреслювалось, набирало природних довершених форм" (Олесь Гончар). "Цілком природно звучать пісні сина коваля, який зріс серед сільської бідноти" (Максим Рильський).

BBC © 2014 Бі-Бі-Сі не несе відповідальності за зміст інших сайтів

Цю сторінку краще видно в останній версії браузера з активованою функцією CSS