Архіви 2010-10

Як правильно: "полька" чи "полячка"?

Радіослухач Юліан запитує, як правильно казати: "п'ятнадцятого вересня" чи "п'ятнадцяте вересня"?
Можна казати і так, і так, але в різних ситуаціях. Наприклад: "Ми домовилися зустрітися п'ятнадцятого вересня (десятого жовтня, вісімнадцятого квітня)". Але: "Сьогодні - п'ятнадцяте вересня (десяте жовтня, вісімнадцяте квітня)".
Трапляється плутанина з назвою одного місяця - лютого, бо це єдиний місяць, який має не іменникову, а прикметникову форму. І все одно тоді, коли ми кажемо, наприклад: "Сьогодні - п'ятнадцяте вересня", тобто, назву місяця вживаємо в родовому відмінку, і "лютий" теж треба вживати в родовому відмінку. "Сьогодні - двадцяте лютого". А "двадцяте люте" - це неправильно.
Радіослухач Володимир цікавиться походженням прізвища "Марчук". Етимологія прозора. За допомогою суфікса "-ук" воно утворене від імені "Марко". Як "Петрук" від "Петро", "Дмитрук" від "Дмитро" і подібне.
А ім'я "Марко" через церковнослов'янське посередництво запозичене з грецької мови. Грецьке "Маркос" походить від латинського "Маркус", пов'язаного з прикметником "мартіус" - "березневий".
Два запитання від радіослухача Богдана. Перше: чи правильно вживати слово "ефір" замість "радіоефір"?
Коли відомо точно, що це відбувається на радіо, то можна замість "радіоетер" - "радіоефір" казати "етер" - "ефір". Як, наприклад, кажемо "в Києві" замість "У столиці України місті Києві".
Друге: чи правильно казати "листóпад"?
Ні, неправильно, це - діалектний наголос. Літературний наголос - "листопáд".
Носії тих чи тих говорів нерідко переносять свої наголоси в літературну мову, чим розхитують акцентуаційну норму української мови. Кажуть, наприклад: "берéмо", "візьмéмо", "ідéмо", "мéне", "тéбе", "мóї", "твóї", "тáблиця", "рóсійський", "укрáїнський", «íмперський», «фірмóвий» тощо. Правильні наголоси в перелічених словах такі: "беремó», «вíзьмемо", "ідемó", "менé", "тебé", "моЇ", "твоЇ", "таблúця", "росíйський", "украЇнський", "імпéрський", "фíрмовий".
Радіослухач Яр запитує: як правильно: "полячка" чи "полька"? Якщо "полячка", вважає дописувач, то чоловік тоді "полячок".
Необов'язково. Ми ж кажемо "таджичка", "чувашка" від "таджик", "чуваш", а не від "таджичок", "чувашок". Але сучасна назва жінки польської національності в нашій мові "полька". "Полячка" вважається застарілим варіантом.


Кришка, корок, віко - у чому різниця?


Вітаю вас, шановні радіослухачі!
Радіослухачка Олена цікавиться: коли потрібно писати "ґ", а коли "г" при відтворенні російських прізвищ українською мовою?
Російські прізвища типу "Голубев", "Грибов", "Григорьев" українською мовою пишемо й вимовляємо "Голубєв", "Грибов", "Григор'єв".
Слова спільного кореня в одних слов'ян уживаються з проривним "ґ ", а в інших - з фрикативним "г".
Наприклад, чехи звуть свою столицю "Прага" ("Praha"), а поляки - "Praga", росіяни "Прага". Корінь цього топоніма той самий, що й у слові "поріг".
Оскільки російські прізвища "Голубев", "Грибов" походять від тих самих коренів, що й українські слова "голуб", "гриб", то їх ми передаємо через українську фонему "г" - "Голубєв", "Грибов".
Написання на зразок "Голубєв", "Грібов" суперечать українському правописові й здоровому глуздові.
Тепер - відповіді на запитання інших радіослухачів. Кілька запитань поставив радіослухач Сергій. Перше: які українські відповідники російського слова "кришка", (цитую) "якj. закривають чи закручують пляшки"?
"Кришка" в українській мові - це верхня частина предмета. Наприклад: "Гануш відчинив кришку фортепіана, сів і вдарив міцно по клавішах" (Іван Нечуй-Левицький).
У скрині, діжки, труни верхня частина зветься "віко". Наприклад: "Скриня була важка, Гнат шарпнув за віко, і віко відскочило" (Михайло Коцюбинський).
А затичку для пляшки звемо "корок". Наприклад: "Стара хвацько вибиває корок пляшки, переливає горілку до карафки" (Юрій Яновський). Від цього слова є похідні "закорковувати", "відкорковувати", "коркотяг" - стрижень для відкорковування пляшок. Друге запитання: чи правильно вживати слово "резинка", коли йдеться про стрічку для зв'язування волосся?
Моя особиста думка: оскільки ця тасьма виготовлена з простих та ґумових ниток, то її треба називати ґумкою, а не резинкою.
Третє - про надмірне вживання іншомовних слів та кальок з російської мови.
Мені також не подобається засилля чужих слів у сучасній українській мові. Fkt пропонований вами варіант "коротки" замість "шорти" видається не цілком підхожим, але, можливо, до нього й звикнуть. Уживати слово "виробіток" замість "продуктивність праці" не можна, бо "виробіток" - це виготовлення, видобування чогось, а "продуктивність праці" - це економічний термін, уживаний не тільки в російській, а й у багатьох інших мовах. Означає кількість продукції, яку виробляє працівник за певну одиницю часу. Такі були мої відповіді. На все добре!

"Січас" і "канєшно" засмічують мову

Вітаю вас, шановні радіослухачі і особливо - радіослухачки! В останній день вересня - свято Віри, Надії, Любові та їхньої матері Софії. Ці імена ми запозичили з грецької мови, як і багато інших імен, що прийшли до нас разом із християнством.
Більшість імен залишилася без перекладу, хоч деякі співіснують. Наприклад, ми кажемо Богдан, але це калька з грецького Theodotоs, тобто Федот. Є Богодар - калька з грецького Theodoros, тобто, Теодор або Федір.
Імена названих вище іменинниць - Віра, Надія, Любов - українці переклали. У греків є ці імена й апелятиви, від яких вони походять. Віра - це Pistis (Віра - загальна назва й ім'я), Надія - Elpis і Любов - Agape. А Софія означає мудрість. Цього слова ми не переклали. Воно вживається в нас без перекладу, як одне із імен грецького походження. Як, наприклад, Галина, Катерина, Олександр, Олена і так далі.
А тепер - до питань наших радіослухачів. Радіослухач Тарас із Луцька запитує, чому в молитві "Отче наш" священики кажуть: "Нехай святиться ім'я твоє". Адже "не", мовляв, - це заперечення. Треба казати "хай", - вважає слухач.
Річ у тім, що в українській мові слова "хай" і "нехай" не відрізняються значенням одне від одного. Частка "не" не завжди надає лексемі протилежного значення. Порівняймо: "наче - неначе", "мов - немов", "безвинний - безневинний".
Наприклад: "В квітках всі вулиці кричать: "Нехай, нехай живе свобода!" (Павло Тичина); "Хай дружби коло єднає нас в ряди міцні" (Володимир Сосюра). Тож і в згаданій молитві усталилася форма "нехай": "Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде Воля Твоя". Радіослухачка Олена цікавиться: "Чи можна вважати російсько-український суржик, на якому говорять у деяких містах і селах України, місцевим діалектом?".
По-перше, треба казати не "на якому говорять", а "яким говорять" або "розмовляють". Суржик не є діалектом, бо діалект - це територіальний різновид національної мови, який характеризується певними лексичними, граматичними, фонетичними та іншими особливостями. Діалекти об'єднуються в наріччя. Українська мовна територія поділяється на три наріччя. Найменше - північне, найбільше - південно-східне, частиною якого є говори середньої Наддніпрянщини, що лягли в основу сучасної української літературної мови. Третє наріччя - південно-західне - менше від південно-східного, але теж досить велике.
Діалекти збагачують літературну мову. А суржик (первісне значення цього слова - суміш жита з пшеницею, ячменю з вівсом тощо) у лінгвістичному розумінні - це позанормативна суміш елементів з різних мов. В Україні найпоширеніший вид суржику - російсько-український. На кшталт "січас", "канєшно", "раствор", "мастірська", "понятно" і так далі. Суржик засмічує мову, тобто є негативним явищем.

BBC © 2014 Бі-Бі-Сі не несе відповідальності за зміст інших сайтів

Цю сторінку краще видно в останній версії браузера з активованою функцією CSS