Архіви 2010-09

"По-українськи" чи "українською мовою"?

Радіослухач Анатолій пише, що коли літери "дж" і "дз" позначають не один звук, як у словах "джаз", "джміль", "дзиґа", "дзвін", а два - "підживляти", "підземельний", він розділяє їх апострофом і пропонує запровадити це в правопис.
Думаю, що не варто цього робити, бо апостроф ставимо перед йотованими для позначення твердої вимови приголосних: "м'ята", "бур'ян, п'ять". Можливо, в тій функції, про яку каже радіослухач, ліпше застосовувати риску.
Радіослухач Пол Хворостенко запитує, як писати й вимовляти в українській мові слово "шоу". В цьому слові кінцевий приголосний в українській мові має нескладовий "у". Тобто, "шов". Але ми його за сучасним правописом пишемо через "у" в кінці. Можливо, коли буде вдосконалений наш правопис, писатимемо там "в", але написання теж буде не точне, бо в нас літерою "в" позначається і губно-зубний звук, як у слові "вода", і губно-губний, як у словах "ходив", "гуляв", "співав".
Радіослухач Ігор запитує, як правильно - "по-українськи" чи "українською мовою".
Тут є три варіанти. Найпоширеніший - "українською мовою". Рідше вживаний - "по-українському", ще рідше - "по-українськи".
Радіослухач Володимир цікавиться доцільністю вживання вислову "точка зору". Він є в нашій мові, але оригінальніший варіант - "з погляду" або просто "погляд". До нього частіше вдаються класики українського письменства. Наприклад: "З цього погляду, ваш юнга-радист ніякої небезпеки не становить" (Олесь Гончар). Це слово вживали також Леся Українка, Олександр Довженко, Михайло Коцюбинський, Максим Рильський та інші. Радіослухач Артем цілком слушно використовує словотвірні можливості української мови, розрізняючи перебіг чогось - "перетворювання", "здійснювання", і наслідок - "перетворення", "здійснення". Якщо окремі мовознавці не підтримують цієї тенденції, то це їхній клопіт, а не закономірність.
Радіослухач Шивер зауважує мені, що коли я аналізую слова "держати" і "тримати", то не кажу, що "тримати" - запозичення з польської мови.
По-перше, я розповідав про використання цих слів у сучасній українській мові, а не про їхню етимологію. Ну, а щодо походження, то дієслово "тримати" у відповідному фонетичному оформленні, крім української мови, є в білоруській, польській, чеській, словацькій і зводиться до праслов'янського "тримати". Тож українська мова, єдина з усіх слов'янських мов, на сучасному етапі зберегла праслов'янський інфінітив на "-ти". З радіослухачем Ігорем цілком погоджуюся в тому, що від назви села Зимна Вода - прикметник "зимновідський". Я так і сказав. Написання "земновідський" трапилося через недогляд. Сталося це тому, що ненаголошені звуки "е" та "и" в українській мові у вимові наближаються один до одного.

Про відносини, відношення, ставлення і стосунки

Маю багато запитань щодо синонімічного гнізда "взаємини, відносини, відношення, ставлення, стосунки".
Синоніми, як відомо, - це слова, близькі значенням. Якщо слова не просто близькі, а тотожні щодо значення, то вони звуться не синонімами, а дублетами. Оскільки дублети семантично нічим не відрізняються один від одного, то якесь із них стає рідко вживаним, а то і зовсім виходить з ужитку. Наприклад, у парах морфологічних дублетів "емоційний - емоціональний", "офіційний - офіціальний" другі компоненти тепер майже не використовуємо. У вжитку лишилися тільки "емоційний", "офіційний".
Із синонімів гнізда "взаємини, відносини, відношення, ставлення, стосунки" жоден не вийшов з ужитку, бо вони відрізняються значенням і вживанням.
Проте не всі мовці використовують їх правильно. Однією з причин сплутування є те, що в російській мові нашій групі слів відповідає тільки одне - "отношение" ("отношения"). Необізнані з тонкощами української мови люди не можуть розрізнити семантичних відтінків українських слів. У сучасній літературній мові вживаємо так: слово "взаємини" має тільки множину і позначає зв'язки між людьми. Наприклад, "Племінник не дуже любив свого дядька, але мусив підтримувати тісні родинні взаємини" (Оксана Іваненко).
Близьке до нього слово "стосунки". Але воно використовується на позначення зв'язків не лише між людьми, а і між абстрактними поняттями, між державами, між різними організаціями. Наприклад: "Приятельські стосунки пов'язували Миколу Лисенка та Петра Чайковського" (Максим Рильський). "У постійних стосунках з Київською Руссю у 12 столітті перебувало Закавказзя". (З підручника).
Це слово має також і однину. Наприклад: "До цього скандалу я не маю жодного стосунку". "Відносини" - слово, вживане тільки в множині. Як правило, його використовують у суспільно-політичному значенні. Кажемо: "Інститут міжнародних відносин", "економічні відносини", "суспільні відносини" тощо.
"Відношення" має й однину, й множину і позначає взаємозв'язок між явищами. Воно здебільшого вживане в термінології: "відношення поверхонь", "відсоткове відношення", "синтаксичне відношення".
Слово "ставлення" має лише однину і означає характер поводження з кимось, з чимось. Наприклад: "Я його любив, коли когось цікавить моє ставлення до нього" (Михайло Коцюбинський). Або "Дітей треба навчати шанобливого ставлення до надбань світової культури".

Якщо є звук, то має бути й літера

Радіослухач Норика повідомляє, що він закінчив школу 1967 року. І тоді, цитую, "слова "ґава", "ґанок", "ґедзь" були виключенням із правил".
До речі, треба казати не "виключення", а "виняток" із правил. Цитую далі цього радіослухача. "Тверде "г" характерне лише для Галичини. Навіщо створювати надумані літери?" - без жодного сумніву вигукує радіослухач.
Відповідаю. По-перше, через об'єктивні й суб'єктивні причини Галичина зробила великий внесок у збереження української національної свідомості, у здобуття Україною незалежності. Тож їй треба дякувати за це, а не лякати нею людей. По-друге, треба казати не тверде "г", а "ґ". Цей звук не дуже поширений у нашій мові, бо більшість слів маємо з "г". Але слова зі звуком "ґ" є в усіх говорах української мови, а не тільки в Галичині. Оскільки є звук, має бути й літера. Літера "ґ" існує в нашій абетці з 1619 року. Її ввів український мовознавець, письменник, церковний та освітній діяч Мелетій Смотрицький. 1933 року з ідеологічних міркувань літеру вилучено з абетки, а повернуто при перевиданні українського правопису в 1990 році. Погану послугу цій літері роблять ті мовці, які надуживають нею.
До іншої теми. Цілком слушно в своєму дописі зауважує радіослухач Василь. Цитую: "Проблеми з національним Гімном у деяких українців викликані тим, що їх виховали на принципах марксистського бачення історії, за якими все давнє - погане, а все нове - добре".
Не кожному судилося стати автором слів гімну тієї чи тієї країни, тож даймо спокій словам, що їх у певну мить історії написав Павло Чубинський.
Радіослухач Іван Котовенко підказує нам, що в слові "воріженьки" наросток не пестливий, а зменшувальний. Звичайно, шановний радіослухачу, зменшувальні суфікси (поміж них і "еньк") надають слову, як правило, пестливого забарвлення. Наприклад: "З перших літ дитину мати за рученьку водить" (Павло Грабовський), "Ти ж не лякайся, що ніженьки босії вмочиш в холодну росу" (Михайло Старицький), "По садочку ходжу, кониченька воджу" (народна пісня). Рідше, як у слові "воріженьки" в національному Гімні України, цей наросток надає слову іронічного, зневажливого забарвлення.

BBC © 2014 Бі-Бі-Сі не несе відповідальності за зміст інших сайтів

Цю сторінку краще видно в останній версії браузера з активованою функцією CSS