Архіви 2010-08

Слова "учбовий" немає в українській мові

Радіослухачка Оксана запитує, як правильно казати: включити воду для поливання чи пустити воду? І зворотна дія: виключити воду чи закрутити воду?
Оскільки йдеться про побутову ситуацію, то краще казати пустити воду і закрутити воду. Бо включити й виключити, а ліпше, ввімкнути й вимкнути, вживаємо тоді, коли йдеться про приєднання чогось до джерела енергії: увімкнути світло, увімкнути вентилятор, увімкнути рубильник. Наприклад: "Макар Сидорович витер хустиною обличчя, ввімкнув настільний вентилятор" (Микола Руденко).
"Чи правда, - запитує радіослухач Богдан Михайлів, - що українське дієслово "дякувати" латинського походження?" І як я ставлюся до слова "спасибі". Українське "дякувати", як і білоруське "дзякаваць", польське "podziękować", чеське "poděkovat", словацьке "poďakovať", через середньоверхньонімецьке "dank" - подяка, думка та нововерхньонімецьке "danken" - дякувати, зводиться до латинського "tongeo" - знаю, визнаю.
Слово "спасибі" виникло внаслідок злиття і фонетичної видозміни вислову "Спаси Бог". Його не можна кваліфікувати як кальку з російської мови. По-перше, це слово наявне в словнику за редакцією Бориса Грінченка, а там росіянізмів немає. По-друге, воно наявне у творах усіх класиків української літератури. По-третє, входить до багатьох словосполучень фразеологічного й нефразеологічного типу. За спасибі робити щось, тобто без платні. Спасибі й на цьому - добре, що хоч так. Спасибі і простибі й так далі. Проте мені, як і панові Михайлову, більше подобається слово "дякую!".
Радіослухачка Марія запитує: "Чи завжди дієслова з часткою -ся позначають дію, спрямовану на її виконавця?". Не завжди. Такі дієслова можуть позначати взаємоспрямовану дію (любитися, кохатися), відтворюють якийсь процес (користуватися, навчатися). Часом, дієслово з -ся і без -ся позначає те саме. Наприклад: видніти і виднітися. Порівняймо: "Геть далеко в морі кораблі видніють, бачу здалеченька" (Леся Українка); "За вигоном, край села виднілось друге село" (Михайло Коцюбинський). Але є низка дієслів із -ся на позначення дії, спрямованої саме на її виконавця. До таких дієслів належить і "вибачаюся", тобто "вибачаю сам себе". Тому треба казати: вибачте, пробачте, даруйте, перепрошую, а не вибачаюся.
Радіослухач Роман пише, що раніше було слово ВУЗ - вищий навчальний заклад, а тепер уживають ВИШ, чи правильно це?
Річ у тім, що вищий навчальний заклад скорочено зветься ВНЗ; це літерна абревіатура, розрахована тільки на зорове сприймання і незручна для вимови, а ВУЗ - це вищий учбовий заклад. Слова "учбовий" немає в українській мові, це зіпсоване російське "учебный". Слово "ВИШ" постало внаслідок скорочення слів "вища школа", бо школа буває початкова, середня й вища. ВИШ широко вживали в пресі, в красному письменстві. Наприклад: "Потім ми вступимо у ВИШі, я - в Інститут авіації, а ти в хімічний" (Іван Микитенко). У часи зближення мов ВИШ замінено на російське слово ВУЗ. Тепер ВИШ посів належне йому місце в лексичному складі української мови.


Руський і російський - не одне і те ж

Вітаю вас, шановні радіослухачі і відповідаю на ваші листи.
Радіослухач Віталій запитує про те, який початковий звук у слові на позначення одноразової грошової допомоги для ведення наукової роботи "г" чи "ґ".
Теоретично, з огляду на джерело походження, мало б бути "ґрант", але оскільки це слово вже асимільоване українською фонетикою, зафіксоване в словниках з фрикативним "г", то його потрібно вимовляти "грант".
Інші запитання цього радіослухача. Відмінність між прикметниками військовий і воєнний така: "військовий" стосується війська, а "воєнний" пов'язаний з війною. Наприклад: "Створивши збройні сили для самопорятунку нації, український народ використовував свою військову могутність лише для захисту батьківщини" (з газети). "Богдан Хмельницький, що тоді облягав Львів, не думав добувати міста й не вів проти нього жодних воєнних операцій" (підручник з історії). Отже, потрібно казати: військова доктрина, військова таємниця, військова частина, військовий квиток, військовий кореспондент, військовий лікар, військовий округ, військовослужбовець, військово-морський, військово-повітряний, тощо. Але: воєнні дії, воєнні операції, воєнний період.
"Як правильно, - запитує радіослухач, - російська чи руська православна церква?" Оскільки руський є застарілим синонімом український, бо походить від Русь - історичної назви України, то висловлюючись сучасною українською мовою, маємо казати - російська православна церква, як російська мова, російська література, російське мистецтво. Порівняймо: "Другого травня 1848 року у Львові виникла перша українська політична організація - Головна Руська Рада" (з журналу). "Згодом Сошенко та Григорович познайомили Тараса з російським письменником Жуковським" (Панас Мирний).
Але самі росіяни, і тепер і раніше, не розрізняють слів "руський" і "російський". Вони називають свою мову "русский язык", церкву "русская" і так далі, але це неправильно. Цим вони хочуть продовжити вглиб історії своє походження . Нібито вони походять від Київської Руси. Але для цього немає підстав. Ми це відрізняємо, як я щойно наводив приклади, ще з дев'ятнадцятого століття.
На цьому поки що все. Хай вам щастить!


Чому "Болі - нєт!", а не "Болю - ні!"?


Останнім часом у мене створюється враження, що ми живемо в якійсь дивній країні. Тож я намагаюся знайти відповідь на питання, чи Україна - це незалежна держава, чи й досі перебуває в колоніяльному статусі. Наприклад, перелік країн, представники яких беруть у часть у нарадах, прес-конференціях чи ще в якихось заходах, здійснюють за російським, а не за українським алфавітом. На нещодавній конференції в Ялті, наприклад, були представлені Азербайджан, Вірменія, Білорусь, Казахстан, Росія, Україна. За українською абеткою другою мала б бути Білорусь, а потім Вірменія. Але російська назва цієї країни - Армєнія, тому при перекладі тексту українською мовою порушено абетковий принцип.
Або взяти назви харчових чи побутових виробів навіть українського походження. Чомусь ці назви - російські, а не українські: "Растішка", "Утьонок" тощо. По радіо раз по раз передають про безкоштовну телефонну лінію, на якій допоможуть позбутися чи уникнути будь-яких хвороб. Можливо, це й так. Але чому ця лінія зветься "Болі - нєт", а не "Болю - ні"? Чому ж ми так повільно виходимо зі свого колоніяльного минулого?
Тепер відповідаю на запитання, які надійшли останнім часом. Багато хто з радіослухачів запитує, яка відмінність між сполучниками "або" та "чи"?
Розділовий сполучник "або" вживаємо для підкреслення того, що з низки перелічуваних предметів та явищ можна вибрати тільки один. Цей сполучник підкреслює також, що перелічувані поняття взаємовиключають одне одне.
Наприклад, "Добудь нові слова, новії струни або мовчи" (Леся Українка). Цей сполучник уживаний у фразеологізмах на зразок "або пан, або пропав", "зі щитом, або на щиті". Останній вислів походить із стародавньої Спарти. Одна мати, проводжаючи сина на війну, дала йому щит і сказала: "З ним або на ньому", тобто повернися переможцем або чесно загинь у бою. Тоді був звичай виносити загиблого воїна на його щиті.
Сполучник "чи" вживаємо тоді, коли з перелічуваних предметів та явищ можливі обидва варіанти, бо вони не взаємовиключають одне одного. Наприклад, "чи в пшениченьку, чи в жито досхочу розкошував і цілісінькеє літо не вгаваючи співав" (Леонід Глібов). Цей сполучник використовують також на початку з'ясувального речення: "Хочу засісти за роботу, хоч не знаю, чи вдасться се зробити зараз". (Михайло Коцюбинський). Мають ці сполучники й спільну функцію, коли виступають у значенні слова "тобто". Наприклад, "Вони, кажу вам, прозябають, або, по-вашому, ростуть, як та капуста на городі". (Тарас Шевченко). "Для чого ви існуєте, чи то пак, живете?" (Олесь Гончар).
Радіослухачі запитують також, яка відмінність між словами "об'ява" й "оголошення" і яке з них краще, доцільніше. Річ у тім, що "об'ява" й "оголошення" - не синоніми, а дублети, тобто, слова, що не відрізняються ні значенням, ні емоційним забарвленням. А слова-дублети не співіснують у мові довго - одне з них виходить з ужитку. Ось таким невдалим щодо словотвору виявилося слово "об'ява". Тому воно майже вийшло з ужитку, поступившись слову "оголошення", яке тепер переважає в різних стилях української мови.

Їздіть потягами і літайте літаками

Ірина з Києва запитує, як правильно називати професію людей, що борються з вогнем. Чоловік цієї радіослухачки ображається, коли вона називає його пожежником, і каже, що треба називати пожежним. Пані Ірина запевняє, що поважає і чоловіка і його мужню професію, і просить розсудити, хто з них має рацію.
Часто і на радіо, і на телебаченні, і в друкованих засобах масової інформації не можуть розрізнити відмінність між словами "пожежний" і "пожежник". До сплутування призводять переважно матеріали російськомовні. У російській мові "пожарник - тот, который потерпел от пожара". Так росіяни кваліфікують це. А фахівець, який гасить пожежу, у російській мові називається "пожарный". Мабуть, російським мовознавцям краще знати, як у їхній мові це розрізняти, а в нас той, що гасить пожежу, - тільки "пожежник". А той, хто зазнав пожежі, українською мовою називається "погорілець". "Пожежний" у нашій мові - це прикметник, який не є назвою професії. Наприклад, пожежний кран, пожежна машина, пожежна команда.
До інших питань. Іван Котовенко нагадує в своєму листі, що Борис Антоненко-Давидович у книзі "Як ми говоримо" зазначав, зокрема, що вислів "наступна станція - Хрещатик" є помилковим. На його переконання, треба казати "дальша станція". Певне, Борис Дмитрович помилявся, бо розглядав прикметник "наступний" лише в часовому значенні. Чи це так?" - запитує Іван Котовенко.
Відомий борець за культуру мови Борис Антоненко-Давидович уважав, що потрібно казати "наступний рік", але "дальша, або чергова" (а не наступна) зупинка. Спочатку, за часів Антоненкової молодості, слово "наступний" мало тільки часове значення: "наступний тиждень, наступний рік". Але згодом, уже всередині минулого століття, лексема набула й просторового значення. Наприклад, "Проїхали так з кілометр до наступного повороту" (Олесь Гончар). Отож, вислови і "наступний рік", і "наступна зупинка" цілком правильні.
Ще одна слухачка Ірина запитує, як правильно: їхати поїздом чи на поїзді, летіти літаком чи на літаку?
Яку форму вибрати, коли йдеться про засоби пересування, - чим їхати чи на чому їхати? У літературній українській мові треба віддавати перевагу висловам типу "їхати потягом (або поїздом)", "летіти літаком", "їхати човном". Отже, назва засобу пересування "потяг, човен, літак, автобус" повинна стояти в орудному відмінку, а не в місцевому з прийменником "на". "Човном", а не "на човні". "Літаком", а не "на літаку".

BBC © 2014 Бі-Бі-Сі не несе відповідальності за зміст інших сайтів

Цю сторінку краще видно в останній версії браузера з активованою функцією CSS