Архіви 2010-07

Як українізувати "костьол" і "гімнастьорку"

Вітаю вас, шановні радіослухачі! Вас цікавлять не тільки слова, а й лексикографічні праці та їхні назви, фонетичні зміни, що відбуваються в тих чи тих словах.

Радіослухач Яр, запитує, як правильно казати: "словник", чи "слівник"; "костел", чи "костьол"? За фонетичним законом української мови мало б бути "слівник", але від цього закону є окремі відступи. Саме до цих відступів і належить поширене в літературній мові слово "словник", де в закритому складі маємо "о" замість сподіваного "і". Запозичене з польської мови "костьол", як і запозичене з російської мови "гімнастьорка", згодом пристосувалися до української фонетики й набули форми "костел", "гімнастерка", що тепер є основними в українській літературній мові.

Радіослухач Олександр просить пояснити відмінність між словами "додержуватися" й "дотримуватися". Значеннєвої різниці немає, є відмінність у частотності вживання в різні періоди розвитку мови. Спочатку в літературній мові було поширене слово "держати", властиве говорам Cередньої Наддніпрянщини, які лягли в основу літературної мови. Так само й похідні від нього: одержувати, додержуватися, піддержка, придержувати, тощо. Згодом дієслово "держати" відтіснив на другий план його синонім "тримати". Те саме відбулося й з похідними від цих слів. Тож тепер частіше вживаємо "тримати", "підтримка", "отримувати", "дотримуватися". Слова, похідні від "держати", отже й "додержуватися", стали їхніми рідше вживаними синонімами, особливо в людей молодших поколінь.

Ще раз повертаюся з огляду на лист радіослухача Андрія до слова "наступний". Андрій запитує, чому не можна в ролі узагальнювального слова вживати "наступний", а тільки "такий". Тому, що так визначає лексична норма, коли слова нічим не відрізняються у значенні, тоді вони вже не синоніми, а дублети, одне з них стає зайвим. "Наступний" як узагальнювальне слово є непотрібною калькою з російської мови. Все ж таки тут треба вживати "такий". Це саме можна сказати, коли доводиться вибирати між варіантами: підводити чи підбивати підсумки. Вибираємо оригінальніший український вислів підбивати підсумки.

На цьому сьогодні поки що все. Бувайте здорові!

Останній звук у слові "блоґ" - проривний "ґ"

Вітаю вас, шановні радіослухачі! Мені дуже приємно, що питання, які я висвітлюю на своїй сторінці, цікавлять українців і України й діаспори. Ось, скажімо, Богдана Мончак дякує за цікавий блоґ, але вважає, що його варто назвати "Українським словом". Я згоден з радіослухачкою і давно пропоную назвати "Сторінка професора Пономарева". Відповідаючи на запитання ще одного радіослухача, який не підписався, пояснюю, що останній звук у слові "блоґ" - проривний "ґ", від відповідного англійського слова, який має той самий звук.

Радіослухачка Тетяна запитує, як утворювати присвійні прикметники від назв населених пунктів: Сокільники - сокільницький чи сокільнечанський? Думаю, що треба сокільницький, там не потрібний зайвий суфікс. Назва села "Зимна Вода" прикметник - то чи зимновідський, чи зимноводівський. Так само, за фонетичними законами української мови кращий варіант - земновідський. Село Солонка - мабуть, мешканці його солончани, а прикметник солончанський.

Радіослухач Євген з Одеси пише, що він етнічний росіянин, якому небайдужа українська мова. Він заперечує тим, хто виступає проти повернення літери "ґ" до української абетки. Деякі радіослухачі вважають, що вона зайва і не потрібна, що такого звуку немає в українській мові. Євген-одесит каже, що малописьменна мати його тещі, вимовляла: ґава, ґанок, ґедзь, тобто так, як вона чула в народі. А його, як він пише, суперосвічена теща, доктор медичних наук, уже вимовляла в цих словах "г", бо на той час літери "ґ" в алфавіті вже не було, а написання вплинуло й на вимову. Тож повернення літери "ґ" до абетки цілком умотивоване, оскільки є фонема, хоч і не дуже поширена, то для неї має бути і літера.

Днями, почув по Бі-Бі-Сі невелике оголошення, у якому треба зробити аж три виправлення. По-перше: "вибачаємося" - це розмовна, а може навіть просторічна форма. Виходить, що я вибачаю, чи ми вибачаємо самі себе. Натомість українська мова має кілька нормативних і словосполучень, і слів. Можна сказати: перепрошуємо, просимо пробачення, просимо вибачити, даруйте, шановні радіослухачі і так далі, але аж ніяк не "вибачаємося".

Тепер про неправильний, нелітературний наголос, хоч і дуже поширений у деяких говірках української мови - "поверн`емося" та літературний український наголос "пов`ернемося". А якщо це дієслово в наказовому способі, то тоді "повернімося". А "поверн`емося" - це дійсний спосіб, тут наголос неправильний і тому треба казати "пов`ернемося".

І ще такий вислів "при першій нагоді" чи "за першої нагоди". Вони теоретично можливі обидва, але більш літературний, більш нормативний - "за першої нагоди".
Отже, шановні радіослухачі, бувайте здорові, і прошу й далі ділитися своїми думками щодо тих чи тих питань української мови.

Вимова "Ґьоте" неможлива

Оце щойно я повернувся з санаторію на Рівненщині. Маю дуже багато гарних вражень. Але одне враження мене неприємно здивувало. Лікарі, медсестри, масажисти в санаторії "Червона Калина" дуже добрі фахівці своєї справи, а здивувало мене таке: коли вони почують, що хтось до них звертається нібито російською мовою, одразу на неї переходять. Я робив їм зауваження, що це не росіяни з Росії, а зросійщені українці з південно-східних областей України, які прекрасно розуміють українську мову і навіть уміють нею розмовляти, тож радив їм не переходити без будь-яких причин на російську мову.
Тепер починаю відповідати на листи радіослухачів, з якими я спілкуюся в етері. Кілька листів надійшло від Івана Котовенка. В одному з них радіослухач наполягає на тому, що в російській мові є фрикативний звук "г". Він справді є в південноросійських говірках, але в літературній мові його немає. Наявність "г" в кількох словах церковного вжитку пояснюється тим, що в 17-18 століттях священиками-просвітниками в Московщині були вихованці Києво-Могилянської академії, які прищепили вимову звука "г" в словах "Бог", "благо" й подібних. Така вимова трималася досить довго. Проте в сучасній російській літературній мові її витісняє вимова цих слів з проривним "ґ". І не лише в устах "жлобів", як запевняє радіослухач, а й у цілком інтелігентних людей, зокрема корінних мешканців Петербурга, які завжди були зразком російської літературної вимови. Наявність "г" в окремих говірках та словах не є підставою для поширення цієї фонеми на лексику іншомовного походження, тому російські мовознавці в цих лексемах відтворюють фонему "г" через "ґ" або, частіше, через "х". Вважаю, що про це не варто сперечатися в передачах, присвячених українській мові. А якщо пана Котовенка так хвилює це питання, то рекомендую йому звернутися до Інституту російської мови Російської академії наук у Москві. Твердження пана Котовенка про те, що цитую: "Немає, ніколи не було і не буде єдиних правил вимови чужомовних антропонімів і топонімів" - занадто категоричне. "Тут має бути, - пише пан Котовенко, - тільки принцип - якомога ближче до мови оригіналу".
По-перше, правила такі є. А щодо відтворення якомога ближче до оригіналу, то цього дуже важко досягти. Вимова "Ґьоте" неможлива, тому що другий звук у цьому слові не "о", перед яким стоїть пом'якшений "ґ", а огублений "е", якого немає в українській мові і замість якого ми підставляємо свій неогублений "е". Звук "ґ" перед цим голосним твердий, а не м'який, отже тільки "Ґете". Так само у словах Шредер, Белль, Бем тощо. Так уважають усі українські мовознавці. "Ґете", а не "Ґьоте" писали Іван Франко, Леся Українка. Цілком правильно написала "Нексе", а не "Нексьо" відома перекладачка зі скандинавських мов Ольга Сенюк (а не Сеник, як думає радіослухач). Взагалі ця тема вичерпана, принаймні я не маю наміру до неї більше повертатися. Щодо написання Гайнрих Гайне, Фройд, Ляйпциг, замість теперішніх Генрих Гейне, Фрейд, Лейпциг, я цілком згоден з дописувачем. Але, на жаль, чинний правопис проти цього. Думаю, що на цю примху правопису можна не зважати.

Про "пошлость" - як "вульгарність і банальність"

Українські засоби масової інформації частіше, ніж треба, вдаються до застарілого й рідко вживаного дієслова "ратувати". В одному з газетних текстів читаємо: "Він ратує за створення фонду універсальних послуг".

Замість "ратувати за щось" у сучасній українській літературній мові треба казати "обстоювати щось" або "наполягати на чомусь". Наприклад, "Максим Рильський твердо обстоював збереження традицій класичної літератури і в галузі форми". (З журналу). "Громада наполягала на своєму". (Іван Нечуй-Левицький).

"Які в нас можуть бути протиріччя? Особисті бажання треба залишати вдома, а на роботі дотримуватися закону", - розповідає один із політиків. Замість невмотивованого іменника "протиріччя", який не має словотвірного гнізда, українська мова віддає перевагу слову "суперечність", від якого походять "суперечити, суперечливий, суперечний, суперечливість, суперечність, суперечливо". Наприклад, "внутрішні суперечності між сторонами спільного підприємства вийшли назовні!". Тож у наведеному уривку тексту "протиріччя" має бути виправлене на "суперечності".

Ще слухачі запитують, чи можна вживати щодо Києва та інших міст (коли йдеться про футбольний чемпіонат ЄВРО-2012) вислів "приймаюче місто". Не можна й не треба, бо це суперечить морфологічній нормі української мови. Це не термін, де не використовують описових зворотів. Цілком нормально сказати "місто, яке приймає", "місто, де відбудеться" і т.д.

Так само в посвідченнях про відрядження треба писати не "приймаюча сторона", а "сторона, що приймає". Ще запитують, як перекласти вислів "зажравшиеся чиновники". Я пропоную перекладати так: "зажирілі чиновники". Це не дослівно, але зміст відтворює точно. Російське "пошлость" і "пошлый" треба перекладати кількома синонімами залежно від контексту: "вульгарний, банальний, непристойний". А іменник "пошлость" - як "вульгарність, банальність, непристойність".

Національний гімн не удосконалюють

Останнім часом з'явилося багато охочих "удосконалити" текст державного Гімну України. Одні вважають, що текст застарів, інших дивує, що там ідеться не про ворогів, а про воріженьків.

Тобто, дивує, що слово з негативним забарвленням ужите з пестливим наростком. Ще один радіослухач запитує, чому цей вірш Павла Чубинського опинився на найвищому щаблі символічних сходів нашої держави.

"Ще не вмерла України і слава, і воля" - справді загальноукраїнський національний гімн, бо його слова написав наддніпрянець Павло Чубинський, а музику - галичанин Михайло Вербицький. Написали ще тоді, коли наша країна була поділена кордонами чужих держав.

З цим гімном українці багатьох поколінь сиділи по в'язницях, каралися на каторгах, воювали і вмирали за волю батьківщини. Недаремно всі загарбники нашої землі ненавиділи той гімн і всіляко намагалися принизити його. У незалежній Україні "Ще не вмерла...", блакитно-жовтий прапор і тризуб стали державними символами.

Критикам слів нашого гімну раджу звернутися до подібних творів інших народів. Гімн Греції, текст якого Діонісій Соломос написав у першій третині 19-го століття під час боротьби грецького народу за визволення з турецького ярма, починається так: "Впізнаю тебе, волю, з удару твого грізного меча. Впізнаю тебе з погляду, яким ти соломіць краєш землю".

А в національному гімні Франції "Марсельєзі", автор, якого військовий інженер Руже де Ліль написав його 1792 року, є такі слова: "Кривавий прапор піднято! Крокуймо, щоб нечиста кров королів та інших тиранів заповнила наші борозни".

"Мазурка" Домбровського, що стала національним гімном Польщі, починається так: "Єще польска нє згінела, кеди ми жиєми..." Цей вірш Юзеф Вибицький написав 1797 року, коли патріотично налаштовані діячі польської еміграції на чолі з генералом Домбровським почали формувати на півночі Італії військові загони, щоб боротися за визволення Польщі.

Що ж ми маємо тепер? Польща впевнено повернулася до Європи і співає свій гімн на рідній землі, а не в поході з Італії. Греція вже понад півтора століття вільна, хоч і втратила багато своїх земель і найбільшу перлину Візантійської доби - Константинополь.

Франція давно позбулася екстремізму революцій 18-19 століть. З погляду сучасних реалій багато що в текстах гімнів цих та інших країн застаріло, якщо підходити формально. Але в тому й річ, що національні символи не старіють. Вони постають у певні моменти історії кожного народу і залишаються з ним назавжди.

BBC © 2014 Бі-Бі-Сі не несе відповідальності за зміст інших сайтів

Цю сторінку краще видно в останній версії браузера з активованою функцією CSS