Архіви 2011-03

Нескінченний "Кучмаґейт"

President Leonid Kuchma gesturing during a press-conference in Kiev. Ukraine

Чи варто жаліти Леоніда Кучму, який каже, що понад 10 років прожив під тиском, а тепер знову змушений спілкуватися з прокуратурою через жахливу смерть Георгія Гонгадзе?

Напевне, таки варто, але ще більше треба пожаліти українців і Україну, заплямовану жахливими подіями та, очевидно, збитою з прямішого шляху до розбудови успішнішої держави.

Коли близько десятка років тому британський часопис Економіст писав про оприлюднені записи в президентському кабінеті, то автор сказав, що українці з тих записів дізналися, що їхній керівник "щонайменше брудно висловлюється, а в гіршому випадку - причетний до злочину".

Лихослів'я голосу, схожого на голос Кучми, залишалося би проблемою його рівня культури, але жахливим наслідком стало нахабне викрадення молодого журналіста і дикунське його убивство.

Як саме причетний Леонід Кучма до долі Гонгадзе - окреме питання і він має вважатися невинним, аж поки це не доведе суд.


Леонід Кучма міг скоротити муки.

За 10 років прояснилися обставини, які дають підстави серйозно дорікнути панові Кучмі і спробувати отримати уроки з того, що відбулося.

Сам Леонід Кучма і чимало вартих довіри людей вказують, що смерть Гонгадзе була використана для послаблення його як президента.

Але це не применшує, а збільшує проступок пана Кучми, бо виглядає, що він не посмів розв'язати цю проблему політично.

Якщо становищем, як вказує сам пан Кучма, скористалися зовнішні антиукраїнські сили, то виходить, що він сам розтягав той період.

Він не зміг сприяти виявленню і таким чином нейтралізації тих неназваних сил, а також не вдався до радикальнішого способу нейтралізації - своєї відставки і сприянню обранню на президентську посаду незалежної людини.

Натомість він вирішив зробити усе можливе, щоб залишатися на посаді і бути президентом з тягарем дискредитації на плечах і навіть певний час не заперечував можливість його третього терміну на посаді.

Швидкі і рішучі політичні дії президента Кучми десять років тому могли врятувати Україну від того, що нею керувала людина, яка сама визнає, що перебувала під постійним зовнішнім тиском.

Або він самовпевнено вважав себе незамінним, або дбав суто за себе, ховаючись на найвищій посаді від відповідальності, або, загнаний у глухий кут, усе робив вимушено.

Жодних ознак, що його дії були на користь України та українського народу, наразі не видно.

Похмілля після 8 березня

An activist of Ukrainian women

З нагоди 8 березня у репортажі зі Стамбула про становище жінок в Туреччині кореспондент Бі-Бі-Сі Джонатан Гед пише, що "статистичні дані щодо жіночих справ у Туреччині жахливо погані. Лише 9% депутатів парламенту країни - жінки..."

Якщо ці цифри погані, то чи далеко Україна, коли йдеться про представництво жінок в українській владі?

За даними, які, сподіваюся, є найсвіжішими, у Верховній Раді частка жінок не досягає показника мусульманської Туреччини і становить лише 8,7%.

В уряді Азарова-Януковича на міністерських посадах немає жодної жінки.

Не зовсім жартома сказала керівник української правозахисної організації Ла Страда Україна Катерина Левченко про те, що жінки у становищі дружини президента Людмили Янукович повинні би звертатися по допомогу, бо, як вона сказала, "...якщо чоловік не випускає з дому, то це психологічне насильство... обмеження пересування - це фізичне насильство..."

Можливо жодного примусу у становищі дружини президента немає, але пояснення стилю життя пані Янукович, які подаються суспільству, лунають несерйозно.

За ваші і наші права

А яке кому діло до справ чужої, хоча й президентської сім'ї?

Та й взагалі, жіночі права, включно з представництвом у владі, свободами та рівними з чоловіками можливостями для посад і зарплат мали б перейматися насамперед жінки.

Чому я не згоден, якщо вже вважаю себе вихованим в Україні українцем, просто виконувати восьмиберезневий обряд - називати Міжнародний жіночий день святом весни, дарувати дружині квіти з парфумами і закусувати горілку салатом олівє без клопотів?

Не згоден, бо:
1. Вважаю, що так зване свято 8 березня це один з результатів жорстокого промивання мізків радянською владою. Бо комуністи взяли день, який мав би ще раз нагадувати про потребу більших суспільних і політичних прав для жінок і перетворили його на... свято.

Тобто, якщо відбувається святкування, то як тут можна згадувати про проблеми: непропорційна присутність жінок на державних позиціях та найкраще оплачуваних робочих місцях і посадах, поширеність проблеми домашнього насильства, безперспективність, яка змушує українських жінок шукати роботи за кордоном, а дівчат - вважати за щастя одруження з яким завгодно іноземцем?

Але є ще друга причина.

Я щиро вважаю, що, якби в Україні жінки становили 40-60% на ключових політичних і державних посадах, то Україна була би іншою і, напевне, таки кращою для усіх українців.

Радянське сприйняття дня 8 березня і збереження його, як і інших радянських святкових днів, принаймні зараз, заважає розвитку українського суспільства.

Якщо комусь від таких тирад застряг салат олів'є, прошу вибачення.

BBC © 2014 Бі-Бі-Сі не несе відповідальності за зміст інших сайтів

Цю сторінку краще видно в останній версії браузера з активованою функцією CSS