« Попередній | Актуальний | Наступний »

Як Україна відмовлялася від вступу в ЄС

Богдан Цюпин Богдан Цюпин | 2010-12-03, 15:29

Президент України ще понад 6 років тому відмовився від вступу у Євросоюз.

Не вірите?

Євроком


Леонід Кучма у липні 2004 року у Гаазі на своєму останньому у якості президента саміті з керівництвом ЄС сказав таке: «Якби мені сьогодні запропонували, щоб Україна вже стала членом ЄС, я би відмовився....Україна не готова до членства в Євросоюзі.»

Це можна вважати невинним розмірковуванням уголос, або щиросердим визнанням, але зважте на таке: ведучи кампанію перед обранням на другий президентський термін, Леонід Кучма назвав євроінтеграцію ключовим напрямком своєї зовнішньої політики.

Він пропонував виборцям поглянути на те, яким шляхом пішли сусідні Польща, Угорщина, чи на країни колись радянської Балтії.

Це лунало переконливо для більшості виборців, які за нього таки проголосували,(ще й тому, що його опонентом був лідер комуністів).

І ось наприкінці свого другого терміну президентства у Гаазі під мовчазними поглядами керівників ЄС пан Кучма повторював, напевне, пишаючись своєю щирістю, що Україна до членства в Євросоюзі не готова.

Запитання Бі-Бі-Сі на тій зустрічі: чи не визнавав український президент таким чином провалу своєї політики і факту невиконання власного завдання, виявилося для нього в той день несподіваним і трошки роздратувало.

На тому ж прощальному саміті він знову вдався у геополітичні розмірковування і пророчо заявив, що Україна таки колись буде у Європейському союзі, так само як буде членом ЄС і Росія.

Від чого у німецького колеги - журналіста заокруглилися очі і він пробурмотів: чиї інтереси приїхав сюди представляти президент Кучма... України чи Росії?

Навіщо потрібен цей історичний екскурс? Щоб показати, що коли у Брюсселі вже роками кажуть, що намагаються з'ясувати, чого насправді хоче Україна, то у них дійсно є на це підстави.

За останні майже 20 років з Києва не раз лунали заяви щодо Європи, які можна було трактувати як завгодно.
Коли призначений президентом Ющенком прем'єр-міністр Янукович навесні 2007 приїхав у Брюссель і сказав, що Україна «не готова» вступати в НАТО, то це дуже нагадало потенційну відмову президента Кучми від членства в ЄС, але з відмінністю у тому, що про перспективу членства України в НАТО тоді мова вже йшла не як про теоретичну, а реальну можливість.

Одним з найщиріших високопосадових українських «євроінтеграторів» на початку каденції, можливо, був президент Ющенко, але і його відмовили (зокрема і деякі представники Євросоюзу) від негайного подання офіційної заявки України на вступ до ЄС. Хоча зараз виглядає, що то була чи не найкраща нагода, бо повторення такої хвилі симпатій до України у Європі, яка панувала в часи і одразу після Помаранчевої революції зараз уявити собі важко.

Євроінтеграція як побудова комунізму

Фактично кожен найвищий державний керівник у новітній історії України заявляв про те, що Україна - європейська держава і має бути інтегрована в європейські структури та організації.

Але слова для більшості українців залишалися гарними гаслами.

Навіть для тих, які в країнах Євросоюзу ніколи не були, «Європа» стала символом добробуту і можливостей у житті.

І тут виникає побоювання, щоб курс на євронтеграцію України не перетворився на курс на побудову комунізму, яким радянські комуністи понад півсторіччя виправдовували своє право на владу.

Кожен керівник радянських комуністів КПСС переконував, що терпіння і пожертви народів виправдані, бо ось - ось настане комунізм, коли усім буде усього вдосталь, усі будуть ситі, вільні і щасливі.

Мета комуністів то наближалася, коли після сталінізму генеральним секретарем став Хрущов, то віддалялася, коли Брежнєв сказав, що до комунізму Радянський Союз «ще не готовий», а натомість треба пройти фазу «розвиненого соціалізму».

Радянська влада розвалилася тоді, коли людям стало остаточно зрозуміло, що ніякого комунізму вони не побачать, що чекати немає чого і пожертви та злочини, скоєні в ім'я «курсу», були і марними, і власне злочинними.

Проте є одна, але велика різниця: комунізм «будували» жорсткою силою, і він завжди залишався привабливою теорією.

Євросоюз, як символ певного способу життя, функціонує, і подолавши ганебні візові бар'єри, багато українців можуть на власні очі пересвідчитися у всіх реальних недоліках та перевагах цієї системи цінностей.

Проблема лише у тому, що частина української політичної еліти голослівними заявами про курс на євроінтеграцію перетворюються на тих комуністів, які насправді ніякого комунізму не будували.

Для жменьки привілейованих радянських керівників життя зі спеціальними таємними джерелами матеріального забезпечення і розкошами за зачиненими дверима - завжди було до певної міри комуністичне.

Так само і деякі українські лідери вже зараз насолоджуються європейськими стандартами і свободи пересування, і відпочинку, і медичного забезпечення, і освіти для їхніх дітей.

Можливо, такої персональної євроінтеграції декому й досить і, схоже, що решту українського суспільства такі лідери ще намагатимуться годувати обіцянками про курс на «світле майбутнє», майже нічого для його втілення не роблячи.

BBC © 2014 Бі-Бі-Сі не несе відповідальності за зміст інших сайтів

Цю сторінку краще видно в останній версії браузера з активованою функцією CSS