Архіви 2010-10

"Криваві землі: Європа між Гітлером і Сталіним"

stalinism

Якщо криваві наслідки діяльності систем, очолюваних Сталіним та Гітлером, можна порівнювати і прирівнювати, то напрошується висновок, що Росії та іншим пострадянським державам разом з Україною треба було проводити дерадянізацію. Саме денацифікація Німеччини після Другої світової війни стала однією з основ розбудови успішної німецької держави.

Про неможливість уникнути порівняння Сталіна та Гітлера своєю новою ґрунтовною історичною книгою заявив професор історії Єльського університету в США Тімоті Снайдер, який головною темою своїх історичних досліджень обрав події у центрально-східній Європі упродовж останніх кількох сотень років.
Професор Снайдер сказав, що не ставив порівняння за мету у своїй книзі «Криваві землі: Європа між Гітлером і Сталіним», але відкинув усі ідеологічні чи політичні перешкоди для такого порівняння.

Книга


У розмові про таке порівняння (клацніть тут, щоб читати текст)Більше того, він сказав, що порівнювати нацистську та радянську владу були змушені люди на просторах між Берліном та Москвою «часто для того, щоб знайти спосіб вижити...» Клацніть тут, щоб слухати mp3

Тімоті Снайдер користується даними, за якими жертвами нацистського та радянського режимів стали близько 14 мільйонів людей.

Для них різниця від чиїх рук гинути значення не мала.

Кожен з цих режимів виправдовував свою жорстокість потребою розбудови утопії.

Один розбудовував краще суспільство, де небажані класи мали бути знищені, а інший - краще суспільство, де небажані раси мали бути зведені нанівець.

Один режим керувався принципом вищості однієї раси над іншими, а інший режим - принципом вищості одного класу над іншими.

Гітлер серед своїх головних ворогів назвав євреїв і убивав їх мільйонами. Чи не найбільше - на території Польщі.

Сталін у тридцятих роках головним ворогом комуністичної системи вважав селян і вбивав їх мільйонами. Найбільше - в Україні.

Будь яке порівняння хибує, і в кожному процесі чи явищі є винятки, але масштаби убивств двох режимів не залишають можливості для означення їх інакше як злочинними.

Російськомовність, надбання і колоніальна спадщина України.

У проекті нового закону про мови в Україні, який зараз поданий на розгляд Верховної ради, є чимало тверджень та пропозицій, що вже викликали багато дискусій.

Але є також і твердження, оцінка якого може дати відповідь на запитання: що буде з Україною та українською тотожністю у найближчі часи?

Я маю на увазі параграф 2 у статті 7, який проголошує: «Українсько-російська двомовність, що склалася історично, є важливим надбанням Українського народу, потужним чинником консолідації багатонаціонального українського суспільства.»

Зараз ще не відомо, чи буде це твердження в остаточній версії законопроекту і чи буде він ухвалений, проте сама його поява в документі засвідчує світоглядні розночитання.

Для одних українців поширеність, а подекуди панування російської мови в сучасній Україні є наслідком століть насильницької русифікації, яку жорстоко втілював російський царизм і наполегливо провадила далі комуністична влада з Кремля, використовуючи покірних виконавців в Україні.

А для авторів нового закону і тих, кого вони репрезентують, російськомовність - це «надбання», синонімом якого українські словники подають слово здобуток, досягнення.

Отже: мовна ситуація це сумний наслідок жорстокої несправедливості, яку треба виправити, чи здобуток, яким треба пишатися?

Залежно від того до якої оцінки пристане більшість українців і буде розвиватися українська культура та українська тотожність взагалі.


Мовні історії

Такі як вища як насадження, втрата, відродження, боротьба мов та мовний вибір не є унікальною для українців проблемою.

У Фінляндії з часів середньовіччя офіційною мовою державних органів влади, високої культури та освіти була шведська. Фінська мова залишалася рідною мовою і мовою спілкування селян та простолюду.

Упродовж майже ста років (кінець дев'ятнадцятого і початок двадцятого сторіччя мовні) суперечки були у Фінляндії дуже гарячі.

Мовне питання у Фінляндії втратило гостроту лише після 1930-х років по тому, як фінська поступово здобула панівний статус в усіх галузях життя Фінляндії. Але і досі, наприклад, спалахують дискусії стосовно того, чи варто у Фінляндії залишати шведську як обов'язкову для вивчення мову в усіх школах.

Мова Іврит була відроджена по тому, як сотнями років не використовувалася у якості розмовної, але в наш час стала головною мовою - символом новоствореної держави Ізраїль і зараз нею послуговуються близько 7 мільйонів людей. Чималих зусиль докладали і докладають у вивченні івриту російськомовні ізраїльтяни, які приїхали з України та з Росії. Хоча офіційних мов в Ізраїлі кілька (включно з арабською), іврит є панівною мовою.

Цілком можливо собі уявити, що для багатьох чехів на межі сторіч стояло питання: чи поширеність німецької мови внаслідок Австро-угорської імперії була надбанням чи колоніальною спадщиною, яку треба було залишити у минулому і відроджувати чеську мову та культуру.

Є і інший приклад: Ірландія, проголосивши внаслідок кривавої боротьби незалежність від Британської імперії, також проголошувала і наміри відродити свою самобутню ірландську культуру та мову, яка цілеспрямовано витіснялася англійською.

Але, попри проголошення державною, ірландська мова не отримала справжньої підтримки і тепер перебуває під загрозою зникнення.

Як сказав мені професор вимираючої ірландської мови одного з університетів Ірландії: «ірландці дуже люблять свою мову і пишаються своєю культурою, але вони не змогли докласти справжніх зусиль для їх збереження, а добрих намірів та гасел виявилося недостатньо.»

BBC © 2014 Бі-Бі-Сі не несе відповідальності за зміст інших сайтів

Цю сторінку краще видно в останній версії браузера з активованою функцією CSS