« Попередній | Актуальний | Наступний »

Досі у полеміці про українськість Донбасу не чутно самого Донбасу.

Богдан Цюпин Богдан Цюпин | 2010-08-04, 16:09

А про що свідчить фактична мовчанка Донбасу? Таке запитання напевне мало би виникнути у тих, хто читає Бі-Бі-Сі та інші українські інтернетні часописи та форуми останніми днями.

Полеміка, викликана висловлюваннями письменника Юрія Андруховича про цілісність України, винесла на поверхню питання, які в колах української інтелігенції віддавна були табу.

В інтерв'ю Бі-Бі-Сі письменник сказав, що не хоче обмежувати свої слова традиційним розумінням «відповідальності перед суспільством» і, радше, дотримується принципу чесності та відвертого пояснення своїх думок.

Читати і слухати щирі думки людей цікаво навіть, якщо з ними не погоджуєшся.

Варто подякувати і Ганні Герман за те, що вона погодилася висловитися в інтерв'ю Бі-Бі-Сі з приводу деяких висловлювань пана Андруховича.

Це особливо важливо зокрема через те, що пані Герман, принаймні до певної міри, репрезентує чинну українську владу, яку Юрій Андрухович в останні коментарях назвав «окупаційною».

Для Української служби Бі-Бі-Сі постало питання: чому так сталося найзапальнішу дискусію про Донбас ведуть двоє галичан?

Не менш проблематичним виявилося інше питання: а хто міг би бути виразником поглядів Донбасу?

Висловитися про полеміку ми попросили поета Леоніда Талалая, вихідця з Донбасу, міста Горлівки. В інтерв'ю Бі-Бі-Сі він говорить зокрема про те, чи хвилюють порушені питання самих донбасівців:
donbasvoicetalalayie_2010_08_05t12_56_22_421.mp3


КоментаріЗалиште допис

  • 1. Час допису 17:23 Дата допису 4 August 2010, Петро Написав:

    Донбас мовчить, бо що тут коментувати? Україна пережила Сталіна, переживе і Андруховича.

  • 2. Час допису 07:16 Дата допису 5 August 2010, Богдан Цюпин Author Profile Page Написав:

    Чи означає це, пане Петре, що ви вважаєте абсолютно невиправданими питання, порушені Юрієм Андруховичем? Наприклад, про відсутність відчутного українського розвитку на Донбасі за останні 20 років?

  • 3. Час допису 16:09 Дата допису 5 August 2010, Петро Написав:

    Що означає "відчутний український розвиток" у Донбасі? Радяньські часи залишили свій слід. Питання натуральної, невимушеної "українізації" східних регіонів є питанням не 20-ти, а 80-ти років. Якщо хтось з дитинства спілкується російською мовою, не означає, що він поганий громадянин України. Старих дерев не пересаджуються. Даймо шанс молодому поколінню.

  • 4. Час допису 16:30 Дата допису 5 August 2010, Богдан Цюпин Author Profile Page Написав:

    Ось твердження Андруховича: "Я не хочу сказати, що всі поголовно там такі, але тій українській меншині, яка там є, простіше запропонувати еміграцію сюди, бо вони й так там загнані в кут, постійно переслідувані, не можуть реалізувати жодного проекту. У Донецьку не проходить навіть така річ, як надання університету імені їхнього земляка Василя Стуса. Тобто там апріорі агресивно заблокований будь-який український рух. Він заблокований не внаслідок якихось репресій, а тому що справді цього не хоче тамтешнє населення. Воно чуже Україні. Україна йому чужа й нецікава, щонайменше байдужа.
    Написи в маршрутках на зразок «Нету денег – плати гривной» зайве свідчать, що там концентрація ментального несприйняття всього, що пов’язане з українською незалежністю.
    Працювати над цим Київ намагався, починаючи з 1991 року. Це принесло тільки погіршення. А остаточне погіршення принесли останні п’ять років правління Ющенка.
    Як на мене, ми постійно тішимо себе якоюсь ілюзією територіальної цілісності, якої і так немає..."

    І ціле його інтерв'ю - https://www.unian.net/ukr/news/news-387844.html

  • 5. Час допису 22:40 Дата допису 5 August 2010, Петро Написав:

    А це фрагмент інтерв'ю для польської преси.

    Газета «Жечпосполіта» (Rzeczpospolita): В інтерв'ю для української преси ви казали, що Крим і Донбас могли б відокремитися від України.

    Юрій Андрухович: Я не змінив своїх поглядів. Я не казав також, що мусять обов'язково відокремитися. Я вказав, що варто було б таку пропозицію обдумати. Це спосіб на те, щоб легко і цивілізовано вирішити проблему, яка заважає українцям бути собою, блокує напрямок, в якому повинна прямувати країна. 20 безплідних років (від отримання незалежності – ред.) за нами. Україна, якою була, такою залишилася. Такий стан речей поганий і деморалізуючий.

    Як на мене, це упереджена пропаганда певної ідеї (ідеї поганого, антиукраїнського сходу України, який, цитую: "заважає українцям бути собою"), а не ствердження фактів. Це не серйозно і смердить націоналізмом.

  • 6. Час допису 13:46 Дата допису 6 August 2010, Вася Мішин Написав:

    На речі треба дивитись реально. Андрухович людина відома але на цілісність країни впливає не більше ніж шахтар для якого шахта- Україна а директор - президент, якщо не більше.Інша справа - Герман.Вона могла б реально впливати на політику нинішньої влади щодо українізації Донбасу зокрема та Пд.-сходу взагалі але не впливає. І впливати не буде бо інакше не з"явилась у таборі Януковича взагалі ніколи. Парадокс ситуації в тому, що велика (але не переважна) кількість галичан такі самі по духу "українці" як "східняки".Все залежить від того "скільки"? Скільки докинуть до пенсії чи до зарплати, скільки місяців не платитимуть, скільки пообіцяють і навіть скільки нальють дармового пійла на черговий "красний день" календаря. Отже Герман явно переграє коли вступає в полеміку людиною творчої професії і доводить "тупо зворотнє". З цього виходить одне - враховуючи прагматичність українців потрібно продати і Донбас і Крим за дорого! Як росіяни Аляску американцям. Тим паче, що "мєсним" однаково, тільки щоб шахту не закрили. Єдине - Донбас -не Аляска,Росія - не Америка. Плюньте, пане Андрухович

  • 7. Час допису 14:26 Дата допису 6 August 2010, Коля Написав:

    Поїхав я до себе додому в Сумську область, у Шостку. Дуже давно там не був і раніше якось не звертав увагу на мову своєї Батьківщини, а цього разу гидко стало через те, що тут не можна бути звичайним українцем без комплексу меншовартості, яким страждають у зрусифікованих регіонах. Тому я так подумав і сказав собі: "Слава Богу, що я живу в Києві і ніхто не поставить абсурдного запитання: "А чого ти на украінском говоріш?".

    Десь і Андрухович правий, але йому б краще описувати таких героїв як Йозефа фон Бруннена чи Варсабича з Ромою та Колею, але не кидатись такими серйозними заявами, за які б я, відверто кажучи, саджав би без питань, розробивши відповідний закон. Те, про що говорить Юрко - це наслідок безвідповідальної державної політики щодо української мови та культури. Більш того ця безвідповідальність зараз підсилюється і ті речі, про які говорить письменник з легкістю можуть реалізуватись, бо що ж тут сказати, "я всю жизнь слушал Аллу Пугачьову или Диму Билана, то, конечно, мне эта культура и ментальность ближе, нежели те, которые треплят на своей мовє!"

    Проблема також полягає в тому, що дуже часто такі люди прозомбовані радянською і нині російською пропагандою на стільки, що навіть коли ти наводиш десятки вагомих аргументів з того чи іншого питання, він тобі плюне в очі. Така поведінка зумовлена не тільки міцністю пропагандистських шаблонів у головах людей, а також тим, що люди часто-густо спершу обирають ковбасу (передвиборчі обіцянки тощо) і вже наврядчи будуть думати і аналізувати, побачивши гарні обіцянки на кольорових бігбордах.

    Я веду до того, що Донбас вирішує нагальні свої проблеми: себто як вижити, як прохарчуватись повноцінно і у людей у головах немає думок щодо сеператизму, цим людям не до цього. Цей сеператизм породжують кола розумнички-функціонера Гані, а потім звісно підхоплюються масами у вигляді мальовничої цукерки, яку їм обіцяють наступного ж дня. І їм абсолютно байдуже, яким чином, як часто і ЧОМУ команда Януковича порушує Конституцію України ледь не щотижня, навіщо вони прокручують фсбешівські схеми в Україні. Вони ніколи не будуть замислюватись над цим, бо ж навіщо грузитись. За таким сценарієм жити на багато легше.

    Тому полеміка трохи надута і наївна на мою думку і я лише з одним фактом погоджусь у думці Юрка - це коли він вказав на обіцянки Гані, які реалізовуються з розрахунком до навпаки, аби заспокоїти той реально український електорат. Ось тут він дійсно має рацію, але на запитання журналіста це лунало як "відхід" від теми і напад на особистість.

    Відповідаючи на запитання, чи краще було б без Донбасу - на мою думку, краще, але ж "в семье не без урода", хіба ж вони стовідсотково винні в тому, що в тих регіонах завзято працювала агітаційна пропаганда і так інтенсивно здійснювались плани Сталіна й інших радянських лідерів, що ось так до відрази сьогодні спотворили менталітет цих людей. Звісно, мене не тішить, що через помилку Донбасу та Криму, має розплачуватись вся Україна, бо людина з кримінальним минулим, яким би воно не було завуальованим і як би вона не намагалась облогородитись, ніколи не буде поважати закон, а завжди намагатиметься підперти його під себе. І це підперання, я боюсь, але я так чітко бачу, вплине не тільки на всіх інших українців, а й на мене безпосередньо. Але тим не менш, це Україна, моя держава, в якій я народився - і я тілки молю Бога про одне - щоб Донбас і Крим побачив усю ницість політтехнологій і схему функціонування нинішньої влади, щоб ці люди задавали по-більше запитань і позбавлялись цього ідіотського принципу "моя хата скраю". Бо навіть якщо Донбас відокремиться, цих людей всеодно чекатиме розчарування, бо їм аж ніяк легше не стане жити, оскільки муситимуть вирішувати ті питання, що й інша частина України, а це надзвичайно складні питання, які не потерплять мальовничої цукерки, а вигаматимуть реальної трансформації суспільства. А якщо люди не взмозі проаналізувати на Донбасі, то вони й не зможуть це зробити і жити відповідно краще в Африці. Тому вирішувати питання роз"єднання України - це те саме, що страждати єрундою.

    І відповідно я не погоджусь і дописувачем, який називає у цьому блозі Петром, говорячи, що треба дати час молодому поколінню. Це не допоможе і досить на когось сподіватись! Треба просто виконувати закон, а не знущатись з нього, треба просто працювати й думати. А ті процеси в суспільстві й політиці, які ми зараз спостерігаємо - це є ніщо інше як наслідки цього знущання закону не тільки верхівки влади, а й нами самими, ну й звісно розумової деградації також.

  • 8. Час допису 18:42 Дата допису 6 August 2010, Богдан Цюпин Author Profile Page Написав:

    Дякую усім дописувачам за коментарі.
    На завершення хочу запропонувати ще одну цікаву думку в полеміці. Це український публіцист Сергій Грабовський: "...І як не крути, але попри певну розмашистість стилю і ледь не від народження притаманне цьому письменнику прагнення до інтелектуальної провокації, в головному Андрухович має рацію, його діагноз вірний.
    Донбас у своєму нинішньому стані - це навряд чи Україна у порівнянні не з Галичиною - із Дніпропетровщиною чи Харківщиною. Донбасу нецікава (я веду мову про панівну тенденцію, а не про всіх жителів регіону) не лише Україна, йому нецікаві Європа й Америка. Для Донбасу навіть помірковане українство є синонімом націоналізму, а відтак - нацизму..."
    Ціла стаття пана Грабовського тут: https://www.pravda.com.ua/articles/2010/08/5/5276185/

  • 9. Час допису 11:25 Дата допису 19 November 2010, Слобожанин Написав:

    Сподобався допис мого земляка Колі - щиро, розумно, чесно. Діагноз дуже правильний.
    А от з його оцінкою висловлювань Андруховича не згоден. Андрухович сказав правду і аргументів заперечити йому майже немає (крім хіба що якихось статей КК, які забороняють "пропаганду сепаратизму"). У нинішньому стані Донбас майже жодного стосунку до України не має. Хоча там живе чимало нащадків українців (і в тому числі моїх дво- чи троюродних братів)...

    Якщо Донбас не хоче рухатися в бік України, то які підстави його туди тягти?

    Але це, звичайно, не все... Лишається ще емоційний бік справи. Ось найщемкіші слова Колі:
    "Але тим не менш, це Україна, моя держава, в якій я народився..."

    Це дійсно так. Родичів, навіть якщо вони від тебе відцуралися, все одно шкода. Щемить і болить... Але будь-який біль колись притупляється.

    У мене вже майже притупився. І тому Андрухович правий.

  • 10. Час допису 18:59 Дата допису 19 November 2010, Марія Олійник Написав:

    Про донецьку п’яту колону та її вічну боротьбу за російську мову

    Вислів Карла Маркса :
    «Мову корінної нації ігнорують
    три категорії: завойовники,
    батраки і гості».
    Крилатий вислів французького філософа Шарля Бернара : «Людина, яка живе у країні, але не спілкується мовою цієї країни,- або гість, або завойовник, або несповна розуму».

    У світі немає країн, які б за свою історію не були хоча раз кимось переможені, захоплені чи окуповані. Переможець завжди намагається асимілювати підкорене населення. Після звільнення з-під окупації, відродження нації, становлення сильної держави завжди починалося з відродження рідної мови. Мовна ситуація в Україні взагалі і на Донеччині зокрема типова для всіх постколоніальних країн. Як виправити мовну ситуацію, спричинену окупацією, є міжнародний досвід, який можна запозичити – було б бажання. І суржик, на якому говорить більшість населення країни, – теж не унікальне українське явище. У світі є таке поняття, як колоніальна мова, що залишається імперією на територіях, з яких вона йде. Це лінгвістичне «дитя імперій» з часом «розсмоктується» - просто потрібна продумана мовна політика. А в Україні всі 20 років незалежності її немає. І хоч була прийнята в 1996 році Конституція України, а в 1999 році Конституційний Суд України розтлумачив її ст. 10, згідно з якою громадянин України має право на вибір мови спілкування, у тому числі з органами влади, а представник влади не має, "проблема" української мови давно стала політтехнологією, яка, у свою чергу, стає могутнім чинником розколу. Застосовується ця політтехнологія, починаючи з 1991року, коли переміг колишній секретар з ідеології КПУ завдяки місцевим елітам південно-східних областей України, які боялись, що прийдуть ті, хто заставить їх говорити українською. Зазвучала ця тема на повний голос і на місцевих виборах в жовтні 2010 року реєстрацією 7 вересня 2010 року проекту Закону України трьох мовних гігантів Єфремова-Cимоненка-Гриневецького «Про мови в Україні». Це не тільки звична від виборів до виборів демагогія біло-блакитних, яка використовується цими аморальними політиками як червона шмата, щоби натравлювати більш зрусифіковану частину України на іншу, але ще й прийом за допомогою якого влада намагається мобілізувати свій електорат, відвернувши увагу громадськості від повного провалу всіх передвиборчих соціально-економічних обіцянок.
    І тому один із чільних організаторів ПІСУРу в Сєвєродонецьку, «Людина року-2009» Російської Федерації, заступник голови обласної організації ПР, голова Донецької обласної державної (чи скоріше антидержавної) адміністрації Анатолій, Близнюк продовжуючи боротьбу з українською мовою, вже на третій день після скасування донецькими судами 1 і 2 інстанцій 26 січня і 16 липня 2010 року відповідно незаконного рішення Донецької обласної ради (голова Донецької обласної ради з 04.2006 – 03.2010 Анатолій Близнюк) "О создании условий для развития русского языка в Донецкой области" на прес-конференції 18 серпня 2010 року заявляє, що обласна рада знову прийме більш законне рішення про російську мову. І уявіть собі, що він вже 31 серпня 2010 року реєструє проект такого «більш законного» рішення обласної ради «Об использовании языков межнационального общения на территории Донецкой области». Новий голова Андрій Шишацький не включає 3 вересня цей проект до порядку денного, оскільки його не було розглянуто в комісіях, але обіцяє, що на наступній сесії облради це питання буде поставлено в порядок денний.
    І дійсно, на останній, прощальній 31 сесії облради V скликання Анатолій Близнюк відкликає свій проект від 31 серпня «Об использовании языков межнационального общения на территории Донецкой области» і просить тепер вже прийняти звернення до голови ВРУ В.Литвина щодо прискорення прийняття закону Єфремова-Симоненка-Гриневецького.
    З цього шедевру ми дізнаємось, що «Донбасс, как и вся Украина - полиэтническое, многоконфессиональное и поликультурное пространство...». А ухвалення цього закону, на думку Анатолія Близнюка, зможе забезпечити міжнаціональну згоду і виховання толерантності в суспільстві. «Є пропозиція це звернення Анатолія Близнюка направити з метою прискорення розгляду Верховною Радою України законопроекту «Про мови України», який сприятиме створенню належного національного культурного і інформаційного простору, забезпечення правових, економічних і організаційних умов для забезпечення мовних прав громадян України і єдності в державі», - заявила депутат Донецької обласної ради Віра Немилостива на 31 сесії облради 5 скликання. Наталія Белоцерковська, яка програла всі три суди із захисту рішення облради по російській мові, вимагала, щоб мовний закон був прийнятий до 31 жовтня 2010 року. Її заспокоїв депутат-регіонал Ігор Чічасов, який запевнив , що закон не просто буде прийнято, а що російська мова буде другою державною зразу після виборів до місцевих рад.
    Крім того, на прощання в облраді презентували новий шкільний підручник«Український націоналізм і Донбас. Історична ретроспектива», написаний «за сприяння депутатів облради», який присвячено «пам'яті жертв німецького фашизму і українського націоналізму у Великій Вітчизняній війні».
    Авторами є дослідники історичного факультету Донецького національного університету і Донецького Центру політологічного аналізу і технологій (керівник Центру - доцент ДонНу Сергій Баришників). У книгу також ввійшли матеріали аналітиків Української філії Інституту країн СНД (політолог Володимир Корнілов і соціолог Денис Денісов), професійних істориків з Луганська і Москви. У книзі також опубліковані статті дослідників з Польщі – фахівців по темі злочинів ОУН-УПА проти польського населення. У складі редколегії книги - проректор ДонНу, депутат Донецької міськради від ПР Тетяна Мармазова і доцент ДонНу, голова президії етнічних співтовариств Донецької області Олександр Дингес. Видавцем книги виступив депутат Донецької облради, голова Донецької обласної громадської організації «Народно-патріотичний блок ДОНБАС» Ігор Житинський, депутат від КПУ.
    «Книга в м'якій палітурці, видана тиражем в 3 000 примірників, буде безкоштовно розповсюджена в школах, ВНЗ. Оскільки сесія була останньою, то депутати похвалили себе за проведення інвестиційного саміту, за договір області з Кабміном тощо. І жодних виступів про те, що по заборгованості із заробітних плат область посідає одне з перших місць, та ж ситуація з екологічних проблем, з криміногенної обстановки, захворювання СНІДом, п’янства, наркоманії, знищення малого і середнього бізнесу за допомогою нового податкового кодексу. Навіть не згадали про космічний ріст цін, у першу чергу на продукти харчування, практично заморожені зарплати і пенсії, проблеми в комунальній сфері, проблеми бідності, підвищення цін на газ для споживачів, побори, хабарі,корупцію, безробіття в першу чергу для випускників ВНЗ, проблеми із захистом «дітей війни», тощо, це і питання повернення незаконно приватизованих і проданих донецькими владоможцями дитячих садочків (що було заборонено законом), яких зараз не вистачає, і проблеми з незаконним видобутком вугілля в «копанках». Догадатись чому не тяжко – всі ці 20 років саме ці люди тут при владі (спочатку як члени КПСС, тепер як – ПР, яку донеччани називають Партія Рідна), в тому числі і в «помаранчевий період».
    Наступного дня, 22 жовтня 2010 року, вже імперськи стурбовані депутати Донецької міської ради йдуть далі і дають наказ Голові ВРУ Володимиру Литвину, керівникам депутатських фракцій у парламенті, комітету ВР із питань культури і духовності у вигляді рішення «Об обращении по внесению на рассмотрение Верховной Рады Украини законопроэкта №1015-3 «О языках в Украине». Вони навіть ухвалили його на сесії: "за" проголосували 55 депутатів, проти – 3. У зверненні розписується, як серйозно Донецька міська рада відноситься до розвитку російської мови та фінансування програм, зарахувавши собі в актив прийняття 26 травня 2006 року рішення «Об использовании русского языка в г. Донецке как регионального», ніби й не було це рішення скасовано судом за позовом прокуратури міста. А все тому, що на виконання цього рішення прийнята теж щедро профінансована з міського бюджету програма. І хоч незаконні рішення рад міста і області скасовані, а програми розвитку державної мови Російської Федерації фінансуються. «Новий закон «Про мови в Україні» забезпечить розвиток і функціонування української мови як державної, а також захистить права мешканців російськомовних регіонів України і національних меншин. Ухвалення закону понизить соціальну і політичну напруженість у суспільстві і сприятиме розв’язанню головного завдання української державності – інтеграції всіх громадян України в єдину громадянську мультикультурну націю (единую гражданскую мультикультурную нацию – мовою оригіналу)», – упевнені донецькі депутати під керівництвом Донецького міського голови, голови міської організації ПР Олександра Лук’янченка та секретаря Ніколая Левченка – одного із заступників ПР області.
    Крім цього, депутати Донецької міської ради просять Президента України Віктора ЯНУКОВИЧА і прем`єр-міністра України Миколу АЗАРОВА «надати підтримку політиці МОН і починанням міністра освіти й науки Дмитра ТАБАЧНИКА, захистивши його від несправедливих нападок і надавши міністрові можливість спокійно займатися своїми прямими обов`язками». Звертаючись до депутатів міськради перед голосуванням за ухвалення даного рішення, секретар Донецької міськради славнозвісний Микола ЛЕВЧЕНКО сказав: «Я прошу вас поставити на голосування і підтримати цей проект рішення. У цьому зверненні ми перечислили всі ті досягнення, все те, що було зроблено Міністерством освіти за час керівництва нашого однопартійця Дмитра ТАБАЧНИКА». При цьому він додав, що зараз лунає лише критика на адресу міністерства і немає ніякої політичної підтримки, «тому наша профільна комісія пропрацювала всі досягнення і напрацювання (міністерства)» й ініціювала таке звернення. Спочатку дається негативна оцінка діяльності попереднього міністра Івана Вакарчука, а потім перераховуються досягнення Табачника. Перше і найсмішніше досягнення Табачника – це те, що «МОН з міністерства пропаганди і комерції знову стало міністерством освіти і науки». І це в той час, коли мітингують студенти проти поборів у ВНЗ. Друге – реформовано зовнішнє тестування. Третє – прийнято закон про повернення до 11-річної системи навчання. І це тоді, коли повністю провалено навчання дітей з 5-річного віку в садочках: для цього педагогів немає, підручників немає, методика відсутня, дитячих садочків не вистачає. Школярі навчаються за підручниками в інтернеті. Забезпеченість в області підручниками учнів 10 класу складає всього 8%. Четверте – введено обов’язкове проведення медогляду та заборонена торгівля продуктами «швидкого харчування». А найосновніше – зі шкільних підручників щезли глави, в яких оспівувались особи, які воювали на боці фашистської Німеччини під час ВОВ. Школярі і студенти отримали право вільно вибирати мову навчання і тестування. Найцинічнішим позитивом в оцінці Табачника – це розвиток автономії ВНЗ. Нагадаємо, що це в той час коли Табачник, звільнивши 29 липня 2010 року ректора Володимира Шевченка, керує Донецьким національним університетом у ручному режимі й досі за допомогою двох в. о., призначених Табачником, і порушуючи закон України «Про вищу освіту», вперто не оголошує конкурс на заміщення посади ректора університету. Всі протести громадськості, профспілок, викладачів, звернення народних депутатів залишились навіть без відповіді. Ось так закінчили своє 4,5-річне кнопконатискання депутати міста і області і, звичайно, якби місцеві вибори пройшли без фальсифікацій, то 31 жовтня депутати отримали б результат їхнього зовнішнього оцінювання. Хоча сподіватись на це марно. У нас, мабуть, відбудуться ще одні вибори без вибору. Головним інструментом для цього стане виборчий закон, прийнятий коаліцією разом з «тушками».
    Тобто, голова Донецької ОДА Анатолій Близнюк та тільки російськомовні, тільки російськодумаючі, тільки російськоматюкаючі депутати облради (склад облради: 120 – ПР; 13 – блок Вітренко; 10 – СПУ;7 –КПУ), які розмовляють на суржику – цій мовній хворобі постколоніальної країни, вирішили до кінця захищати засіб свого спілкування – це “кровосумісне дитя білінгвізму”. Всупереч програмі Президента Віктора Ющенка, Донецька обласна рада вже на першій сесії, приділила пильну увагу захисту російської мови – прийняла антиконституційну ухвалу "О создании условий для развития русского языка в Донецкой области", якою російська мова проголошувалась «региональным языком». Після чого запропонували Верховній Раді надати цій регіональній мові – статус державної. На другій сесії обласна рада встановила в окремо взятій області свято – день російської мови в день народження Олександра Пушкіна і гучно його щорічно святкує, передаючи бібліотекам, навчальним закладам, дитячим будинкам десятки тисяч книг творів російської літератури. Нагороджують цінними подарунками кращих вчителів російської мови та учнів-переможців олімпіад з російської мови та літератури. 26 вересня 2008 р. сесією Донецької обласної ради прийнято „Региональную программу развития русского языка и русской культуры в Донецкой области на 2008-2011 годы” з фінансуванням 7 млн. 343 тисячі гривень. Протягом всієї своєї каденції місцеві депутати не забували про «великий і могучий» на жодній сесії. Як почали на 1-ій сесії із захисту великого і могучого, так і закінчили тим самим на 31-ій сесії. І зауважу, всі 31 сесії, їхні рішення проходили виключно російською мовою всупереч Конституції України. А вони навіть звертались до Генерального секретаря Ради Європи з проханням захистити регіональну мову від посягань Міністерства культури, яке 18 січня 2008 р. ухвалило, що всі іноземні фільми мають бути дубльовані, озвучені чи субтитровані державною мовою. А також оголошували область територією без НАТО, Донецький національний університет без назви Стуса, засудили грузинську агресію щодо Південної Осетії і зажадали від Президента Віктора Ющенко нейтралітету України в цьому питанні. Одним словом, жодний акт «насильницької українізації» не залишився поза увагою полум’яних зоологічних українофобів. За 4,5 роки жодної програми розвитку знищеної на території Донеччини української мови та її носіїв не прийнято. Адже в Донецькій області з 24,67 % росіян в 1926 році, їх стало 43,65% в 1989 році. А школи з українською мовою навчання практично знищені всі: якщо в 1932/1933 н.р. 79% школярів Донеччини навчались українською мовою, то в 1989/1990 н.р.навчалось всього 2,3 % учнів. Крім того, більше половини школярів Донеччини були звільнені від вивчення української мови «за бажанням батьків»!

    І виникає питання, чому жодного разу депутати, в першу чергу голова облради, не провели слухання або не прийшли хоча б на конференцію «Просвіти», де регулярно обговорюється стан української мови на Донеччині. Почнемо з найголовнішого борця за продовження асиміляції українців Донеччини, тобто відстоювання права на духовну, моральну та інтелектуальну деградацію та заяв, що так «історічєскі сложілось», – Анатолія Михайловича Близнюка.
    Народився Анатолій Михайлович 24 листопада 1948 року в селищі міського типу Софіїка Шабелівської селищної ради Краматорської міської ради в сім’ї українців. Його 86-річна мати Катерина Митрофанівна родом із сусіднього селища Ясна Поляна, продовжує жити в смт. Софіївці, а батько Михайло Григорович із села Калмиківки Луганської області. Батько з мамою нерозлучно прожили до 1999 року. Батьки скуштували остарбайтерської німецької неволі, після повернення з Німеччини обоє працювали на Краматорському металургійному заводі ім. Куйбишева. Крім Анатолія, вони виховали ще молодшу на 3 роки від нього дочку Євгенію. Навчався Анатолій в школі № 1 з українською мовою навчання, яка була насильно переведена на російську мову, коли він перейшов до 2 класу. Сестра Євгенія вже навчалась у російськомовній школі. У 1998 році на зустрічі з делегацією Івано-Франківщини він з обуренням згадував, що вже на другий день коли , їхню школу перевели на російську мову, директор, почувши в коридорі, як він, другокласник, продовжує розмовляти рідною, батьківською, українською, вхопила його за вухо, підняла на 10 сантиметрів від підлоги і сказала: „Мальчік, в етой школє со вчерашнєго дня должен звучать только рускій язик”. Після цих сумних спогадів він запевнив, що українська мова буде повернута українцям Донеччини таким самим большевицьким шляхом, яким була знищена. Але згодом проблиски принциповості змінились на брутальне, звичне холуйство. Тепер він, як навіжений, лементує: „Караул! Рятуйте російську мову !” Продовжує послуговуватись донбаським язиком с хахляцкім акцентом, зрадивши батьківську мову, ставши манкуртом. І нарешті – українофобом. Він та й всі невігласи з Партії Регіонів нагадують знаменитого персонажа з п'єси Миколи Куліша «Мина Мазайло» тітку Мотю, яка заявляла: «Краще бути изнасилованой, ніж украинизированой».
    Звільнив від вивчення української мови обох своїх синів Сергія (сьогодні депутат Донецької обласної ради від ПР) та Олексія, заради займання владних щаблів легко трансформував свою ментальність так, як сьогодні модно змінювати стать. І повернутись до батьківської мови, мабуть, не дозволяють господарі Донеччини. «Донецькі», «єнакіївські», «макіївські», «маріупольські» кадри всі ці роки в Донецькій області будували власну регіональну Україну за своїми законами. У 2004 році її з переляку навіть назвали ПІСУАРом. На цій території не діє Конституція України, кадри її просто не знають.
    Ці люди навчались вже в школах, які давно змінили мову навчання з української на російську.
    Доларовий мільярдер Рінат Ахметов народився 1966 року, основне захоплення спорт, футбол, ушу. Борис Колесніков 1962 року народження. Української мови вони практично не знають, історії заселення Донеччини теж, гуманітарними знаннями себе не обтяжують, бо одночасно займаються і бізнесом і політикою. Вищу освіту вони всі осилили десь під 40 років. Тому ці послідовники гасла Партії Регіонів «Дві мови – один народ» і пишуть проффесор, а в слові прем’єр-міністр роблять 4 помилки.
    Наведу, як приклад, ставлення до державності української мови і її відродження, тобто дерусифікації, татарина за національністю Рената Ахметова, на зустрічі з виборцями в 2006 році: На питання журналіста: Рінат Леонідович, як ви відноситеся до російської мови як державної?
    Ахметов: Спасибо за вопрос. Я родился и вырос в Донецке. Мне комфортно говорить на русском языке. Мне кажется, не общество должно обслуживать власть, а власть должна работать на общество. Если половина страны говорит и думает по-русски, то власть обязана с этим считаться. И никакой опасности для целостности страны в этом нет. Например, в Швейцарии – четыре государственных языка, в Канаде – два. Поэтому я – за равные права. Я за то, чтобы были созданы максимальные комфортные условия всем гражданам Украины. И если для этого необходимо, чтобы мы говорили на четырех языках, значит, я буду и за это. Я думаю, в этом и есть демократия.
    Майже дослівно Ріната Леонідовича цитує і Борис Колесников.
    Рінат Леонідович і Борис Вікторович і не хочуть знати, як примусовим російщенням, яке в СССР називалось злиттям націй, ламали хребет українству та національним меншинам на Донеччині. Ні Рінат Ахметов, ні Борис Колесников, не розуміють, що таке двомовність, щиро вірячи, що це володіння єдиною, рідною їм донбаською мовою.Двомовність продемонстрував Президенту України Віктору Януковичу, Партії Регіонів і всім цим впливовим політикам, які беруться просторікувати про це, прем’єр-міністр Канади Стівен Харпер 25 жовтня 2010 року на спільному з Президентом України брифінгу, який говорив двома державними мовами країни – французькою і англійською, чим Президент України був страшенно вражений. Так, що треба буде всім їм таки вивчити й першу державну – українську мову, а як тільки вони її вивчать, то відпаде бажання захищати засіб своєї одномовності.
    Але Анатолій Михайлович Близнюк – це спритнє й кар’єристське постголодоморне дитя українського слободжанського селища Софіївка - на прикладі власного вуха і своїх звільнених від вивчення української мови синів знає про тотальну русифікацію. До речі, в сім’ї його матусі, а вона проживає разом з сім’ю дочки Євгенії, й досі спілкуються українською мовою. І замість того, щоб сприяти знищенню наслідків русифікації, так зненавидів рідну землю, материнську мову, що став до лав патологічних україноненависників. Родовід таких кочубеїв та іскр давно відомий в українській історії. Адже через зрадника-хохла Носа було здано мазепинський Батурин, після чого «князем» Меньшиковим – сатрапом Петра I було фізично винищено десятки тисяч українців. А вони продовжують свою іудину роботу, винищуючи українців, не даючи їм повернутись до батьківської мови, культури, духовності. Але треба йому пам’ятати, що тридцять срібників не принесли Юді жодної користі.
    Ось такий, на жаль, освітній та інтелектуальний рівень нашої еліти. Наші верхи сильно бояться росту середнього класу, бояться появи освіченого, українського, патріотичного, молодого покоління.
    Та всупереч діяльності отакої політичної еліти та гальмування ними гуманітарного розвитку, хоч і повільно, відродження таки відбувається: і школа № 1 в Софіївці повернулась до навчання українською мовою, де сьогодні вже більше 50% школярів навчаються українською, решта ще так любою Анатолію Михайловичу російською. Та й сини Анатолія Михайловича віддали його онуків до першої на Донеччині гімназії з українською мовою навчання в м. Краматорську, де, за переписом 2001 року, проживає 70,2% українців та й кількість дітей, які навчаються українською мовою в Краматорську збільшилась з нуля в 1989 року до 43 % в 2010 році. Поки що політики погано чують запити людей на українську освіту. І відродження розвивається самостійно, паралельно з діями владних українофобів, яким так важливо зберегти «культурные отличия» між сходом і заходом України. Але цей паралельний простір, вийде на поверхню. Жодній п’ятій колоні неможливо зупинити ідею, час якої настав.
    Марія Олійник, Донецьк, 29 жовтня 2010 року.

  • 11. Час допису 19:14 Дата допису 19 November 2010, Марія Олійник Написав:

    Якщо 1989/1990 навчального року тільки 2,3%шклярів на Донеччині навчалось українською мовою, то сьогодні 46,7%. Це відродження йде знизу, вупереч донецьким політиканам, і тільки їх бачить Андрухович, а не простих людей, які не лізуть на трибуни, не кричать, а просто віддають своїх дітей, онуків в школи з українською мовою навчання

    Мережа закладів з українською мовою навчання 2010-2011 н.р.

    № з/п Міста, райони Всього закладів з укр.м. в них всього у т.ч. укр.м. Повністю укр. Рос. з укр. класами в них укр. кл. % укр. заклад Всього навч.укр.м. % укр. учнів
    закл. клас. учн. кл. учн. кл. учн. закл. клас. учн. закл. клас. учн. клас. учн.
    1 Донецьк 153 2508 64805 34 613 14807 469 11551 18 208 5505 48 751 19781 245 5654 22,2% 17205 26,5%
    2 Авдіївка 7 125 2705 5 74 1454 45 718 1 9 112 2 51 1251 9 145 71,4% 863 31,9%
    3 Артемівськ 19 348 7930 13 204 4780 141 2887 6 33 400 5 135 3339 16 331 68,4% 3218 40,6%
    4 Горлівка 54 832 19005 42 654 14904 478 10411 17 170 3136 7 113 2543 21 463 77,8% 10874 57,2%
    5 Дебальцеве 12 185 3959 9 118 2438 91 1836 4 39 706 3 67 1521 18 319 75,0% 2155 54,4%
    6 Дзержинськ 19 253 4931 10 122 2228 108 1859 7 71 1035 6 111 2411 51 1081 52,6% 2940 59,6%
    7 Димитров 11 180 4373 9 140 3351 130 3099 7 100 2399 0 0 0 0 0 81,8% 3099 70,9%
    8 Добропілля 18 261 5988 15 216 4889 136 3064 3 30 716 0 0 0 0 0 83,3% 3064 51,2%
    9 Докучаєвськ 5 80 1786 5 80 1786 59 1226 2 20 335 0 0 0 0 0 100,0% 1226 68,6%
    10 Дружківка 14 226 4735 13 201 4181 135 2472 5 45 711 1 24 572 3 64 92,9% 2536 53,6%
    11 Єнакієве 25 403 9240 20 319 8146 162 3534 6 74 1559 3 41 856 5 101 80,0% 3635 39,3%
    12 Жданівка 3 43 1013 2 23 501 19 402 0 0 0 1 20 512 4 83 66,7% 485 47,9%
    13 Кіровське 3 70 1902 2 43 1187 22 547 0 0 0 1 27 715 11 237 66,7% 784 41,2%
    14 Костянтинівка 15 268 5660 12 217 4689 134 2818 3 24 580 1 23 511 4 85 80,0% 2903 51,3%
    15 Краматорськ 33 684 14691 26 555 11986 305 6109 4 39 663 7 129 2705 35 591 78,8% 6700 45,6%
    16 Красноармійськ 16 285 7190 14 260 6519 221 5537 6 109 2585 0 0 0 0 0 88,0% 5537 77,0%
    17 Кр. Лиман 22 243 3972 19 175 2578 164 2299 15 135 1557 2 57 1251 18 342 86,4% 2641 66,5%
    18 Макіївка 73 1149 26055 69 1068 24000 592 12362 10 117 2424 3 56 1353 14 264 94,5% 12626 48,5%
    19 Маріуполь 70 1436 34115 37 753 17102 382 8042 5 101 2239 12 322 7830 65 1340 52,9% 9382 27,5%
    20 Новогродівка 4 59 1278 3 50 1111 43 937 1 8 60 0 0 0 0 0 75,0% 937 67,1%
    21 Селидове 12 173 3990 12 173 3990 122 2748 3 43 910 0 0 0 0 0 100,0% 2748 68,9%
    22 Слов´янськ 25 419 10618 19 280 6947 227 5561 8 92 2151 3 75 1894 30 713 76,0% 6274 59,1%
    23 Сніжне 15 233 4783 10 113 2032 89 1510 5 46 708 3 100 2346 29 566 66,7% 2076 43,4%
    24 Торез 18 246 5401 13 165 3471 144 3044 8 99 2102 5 72 1762 12 125 72,2% 3169 58,7%
    25 Вугледар 3 63 1437 2 35 751 35 751 2 35 751 1 28 686 10 210 66,7% 961 66,9%
    26 Харцизьк 20 366 8416 9 162 3651 117 2512 2 23 414 10 194 4634 57 1087 45,0% 3599 42,8%
    27 Шахтарськ 16 227 5191 12 132 2732 114 2272 8 88 1767 2 59 1656 8 207 75,0% 2479 47,8%
    28 Ясинувата 7 117 2797 2 45 1100 28 666 0 0 0 3 46 1120 8 168 28,6% 834 29,8%
    Разом по містах 692 11482 267966 438 6990 157311 4712 100774 156 1758 35525 129 2501 61249 673 14176 63,3% 114950 42,9%
    29 Олександрівський 17 172 1788 17 172 1788 163 1658 14 128 1109 0 0 0 0 0 100,0% 1658 92,7%
    30 Амвросіївський 26 262 3666 22 172 1905 144 1570 15 115 1262 3 80 1633 33 613 84,6% 2183 59,5%
    31 Артемівський 28 252 3022 28 252 3022 232 2709 23 191 1943 0 0 0 0 0 100,0% 2709 89,6%
    32 Великоновосілків. 27 276 3697 21 220 2923 189 2359 15 132 1490 0 0 0 0 0 77,8% 2359 63,8%
    33 Волноваський 48 547 7622 36 388 4872 320 3915 20 173 1722 3 71 1483 27 509 75,0% 4424 58,0%
    34 Володарський 20 202 2691 9 77 857 77 857 9 77 857 1 20 326 8 115 45,0% 972 36,1%
    35 Добропільський 10 98 1268 9 88 1124 88 1124 9 88 1124 1 10 144 6 98 90,0% 1222 96,4%
    36 Костянтинівський 22 169 1908 19 138 1466 132 1410 17 124 1325 0 0 0 0 0 86,4% 1410 73,9%
    37 Красноармійськ. 20 195 2121 19 175 1859 175 1859 19 175 1859 1 20 262 11 148 95,0% 2007 94,6%
    38 Мар`їнський 33 414 6764 21 230 3232 208 2844 17 167 2096 7 135 2847 38 662 63,6% 3506 51,8%
    39 Новоазовський 19 233 3113 13 138 1517 136 1494 11 118 1264 3 65 1177 27 390 68,4% 1884 60,5%
    40 Першотравнев. 14 136 2065 9 58 564 58 564 9 58 564 0 0 0 0 0 64,3% 564 27,3%
    41 Слов´янський 20 212 2541 19 202 2470 202 2470 19 202 2470 0 0 0 0 0 95,0% 2470 97,2%
    42 Старобешівськ. 20 259 4343 13 131 1799 121 1629 9 91 1210 4 98 2100 46 916 65,0% 2545 58,6%
    43 Тельманівський 20 201 2580 18 169 2187 136 1491 10 67 732 1 20 284 11 139 80,0% 1630 63,2%
    44 Шахтарський 14 127 1436 11 101 1175 98 1138 8 73 836 0 0 0 0 0 78,6% 1138 79,2%
    45 Ясинуватський 15 141 1756 13 99 1033 83 835 5 55 471 1 21 356 10 159 80,0% 994 52,9%
    Разом по районах 373 3896 52381 297 2810 33793 2562 29926 229 2034 22334 25 540 10612 217 3749 79,6% 33675 64,3%
    Обласні ліцеї 4 41 968 4 41 968 41 968 4 41 968 0 0 0 0 0 100,0% 968 100,0%
    Обл.інтернати 11 133 2092 11 133 2092 92 1393 3 33 444 0 0 0 0 0 100,0% 1393 66,6%
    Разом обл.ком. 15 174 3060 15 174 3060 133 2361 7 74 1412 0 0 0 0 0 100,0% 2361 77,2%
    ВСЬОГО 1080 15552 323407 750 9974 194164 7407 133061 392 3866 59271 154 3041 71861 890 17925 69,4% 150986 46,7%

  • 12. Час допису 12:01 Дата допису 23 November 2010, Сергій Написав:

    Шановний авторе блогу!
    У коментарі №10 з якихось причин тричі задубльовано текст.
    Прошу звернути увагу та відредагувати (якщо це дозволяють Ваші правила модерування).

  • 13. Час допису 13:03 Дата допису 23 November 2010, Богдан Цюпин Author Profile Page Написав:

    Дякую. Виправлено.

BBC © 2014 Бі-Бі-Сі не несе відповідальності за зміст інших сайтів

Цю сторінку краще видно в останній версії браузера з активованою функцією CSS