Блог Алли Лазаревої homepage

Статуя нон грата

Справжні баталії розвернулися в невеликому французькому містечку Нансі довкола статуї Шарля ІІІ -- герцога Лотарингського та рідного брата короля Франції. Проти бронзового пам'ятника ціною в мільйон євро збираються пікети та підписуються численні протести. До місцевої культурно-архітектурної дискусії долучаються політики та історики. А громадянські активісти не втомлюються підкидати до поштових скриньок мешканців листівки з закликами "не пускати войовничого невігласа оцаритися на ринковій площі". Чим же не вгодив середньовічний політик мешкацям Нансі?

Душею політичного та фінансового скандалу є фотограф Даніель Деніз. "По-перше, короля представлено на коні, зі зброєю в руках. Проте, воїн з нього був не надто вправний, а ось урбаніст він був чудовий. Місто досі має кілька чарівних вуличок та будівель, що були збудовані за його особистою вказівкою. Чому, концептуально, монумент не відбває справжнього внеску, який здіснено Шарлем ІІІ до розвитку Нансі?" - обурюється митець.

До мистецького проекту висунуто також фінансові контр-аргументи. "Мільйон євро за банальну металеву халтуру! - каже шкільний викладач Мішель Паньє. - Та таких дядьків на конях по цілій Франції -- легіон! Можна і дешевше, й цікавіше. Неприйнятно, що ніхто не спитався думки мешканців Нансі. Не проводилося жодних публічних конкурсів. Мабуть, місцева владанадто занурилася в спогади про середньовіччя. Краще б мати на площі щось модерне й веселе!"

Досить часто у Французькій республіці громадяни об"єдну.ть зусилля й домагаються консультацій з громадою, де безпосередньо плануються ті чи інші новації. Від проектів видобутку сланцевого газу до розміщення меморіальних споруд. "Культура протесту", - називають цю свою звичку французи. Загалом, приблизно третину проектів, проти яких організовано виступає громадськість, переглядають, доповнюють, покращують або ж скасовують.

"Перебування при владі Шарля ІІІ у 1545 -- 1608 позначилося дикими в своїй жорстокості релігійними війнами, - викладає свої заперечення історик Поль Ламіні. - Увічнювати релігійну нетолерантність образом озброєного полководця? Що цей символ дасть для кращого розуміння нашої історії? До яких міркувань він спонукатиме?"

З-поміж прихильників проекту кажуть, що цей класичний пам'ятник "ідеально вписався б посередині площі, яку сформовано будівлями з різних віків". Тривають теледебати, консультації, палають пристрасті.

"А міг би, приміром, якийсь монархічний орден або консервативна партія взяти та вночі поставитина постамент статую ?" - питаюся в знайомого правника. Той відповідає: "Подібної неповаги до громадської думки ніколи не дозволить держава". Питаюся, а що, якби якісь гарячі молоді голови взяли б і висадили в повітря контроверсійний монумент? "Штраф би заплатили і по всьому, - упевнений юрист. - Ну хіба б ше мерія змусила письмово вибачитися за вандалізм перед архітектором".

Сталіну, виходить, пощастило народитися й померти так далеко віж Франції. Його фанатичні прихильники можуть діяти в сучасній Україні з правдимим середньовічним розмахом. У цьому контексті про ліквідаторку Запорізької Січі царицю Катерину Другу незручно й згадувати.

Політична арифметика

Мало хто сприймає недавні кантональні вибори у Франції інакше, ніж у контексті майбутніх президентських, що відбудуться за рік. Провідне питання - не стільки оновлення місцевої влади, скільки перевірка президента Саркозі на здатність бути переобраним ще на один термін.

- Схоже, праві муситимуть терміново шукати нову кандидатуру до президентства, - каже політичний оглядач Жерар Боне. - Перший тур кантональних виборів довів, що новий лідер Національного Фронту Марін Ле Пен запросто може обійти Саркозі на президентських та не пустити його до другого туру.

Специфіка французької політики - в її парадоксальній арифметиці. Щораз ультра-правий Національний Фронт у першому турі набирає від 7 до подекуди 48 відсотків голосів, але у другому системно вилітає за межі владних структур. Чи майже вилітає. Бо кантональні вибори, що відбулися минулої неділі, дали цій політичній партії аж двох радників. Коли ж перший тур виявив підтримку кандитаів на рівні 15 відсотків голосів.

- Магія французьких політичних обрахунків -- у традиції тримати "республіканський фронт" проти ультра-правих, - пояснює політолог Паскаль Паріо. - Ліві й праві завжди об'єднуються проти радикальних націоналістів. Так повелося з повоєнних років. Ще ніхто від цього неписаного стандарту не відступив. Але з приходом у велику політику Марін Ле Пен все може змінитися...

Марін Ле Пен очолила Національний Фронт з півтора місяці тому. Якщо її тато, Жан-Марі, зажив репутації брутального епатажника та мав стабільний, переважно чоловічий електорат, донька скандального політика, схоже, здатна завойовувати й жіночі симпатії.

- Вона стильна, приваблива, впевнена в собі, - каже соціолог Марі Круа. - Чимало самотніх, розгублених жінок дивляться на неї як на захисницю від різноманітних "зовнішніх загроз", а насправді - підсвідомих побоювань за себе, дітей, роботу, майбутнє. Що в правому, що в лівому таборах є багато розчарованих традиційною політикою. Високі рейтинги Національного Фронту - це вияв глибокої кризи репрезентативної демократії. Надто віддалилися від народу його представники.

У таборі президента Саркозі нервово б'ють на сполох. Згідно з соціологічними дослідженнями, у першому турі чинний керівник держави та Марін Ле Пен можуть набрати обидвоє по 15-20 відсотків. Але Марін все набуває й набуває популярності, а Саркозі - втрачає та втрачає.

"Союз за Народний Рух, цей важкий корабель, впевнено йде на дно, - написала сьогодні наймасовіша регіональна газета "Sud-Ouest » у статті "Синдром Титаніка". Для аналітика Бруно Дайва, автора статті, гучні політичні скандали останніх місяців - не головне. "Найгірше - системне погіршення купівельної спроможності населення, безробіття, брак соціальної та податкової справедливості", - вважає він.

Будь-які вільні вибори - це нагода висловити політикам все, що накипіло на душі. Влучно узагальнив газетяр Кзавьє Панон (La Montagne): « Коли нагорі у воді з'являються бульбашки, це означає, що поверхом нижче непокояться через ціни на газ". Отже, зовсім не виключено, що наступного року французьку владу очолить новий лідер.

Право на втручання

- Було б, звичайно, добре, якби західні бомбардувальники допомогли лівійським повстанцям здобути свободу. Але щось мені не віриться у безкорисливість нашого Саркозі. Раптом він таємно сподівається першим дістатися до нафти й газу? Бо ж Каддафі не припрошував до лівійських родовищ західні компанії...

Сьогодні неділя, і Юсуф, - власник невеликої бакалейної крамнички на північній околиці Парижа, - має небагато клієнтів та трохи часу поміркувати вголос. Юсуф народився в Тунісі - сусідній з Лівією країні. За молодих років він навіть недовго працював у Тріполі. Але не прижився.

- Подивися, - каже він, - лівійців на заробітках нема. Навпаки - до них їдуть, просяться. Чому ж ні? Звичайна медсестра отримує понад 1000 євро, як у Франції. Їм було гріх скаржитися...

Африканський погляд на події в Лівії очевидно відрізняється від європейського. Навіть якщо той же Юсуф живе в Парижі понад 30 років і давно дістав французьке громадянство. Подвійна ідентичність - ще та скринька Пандори. На розумовому рівні може бути яка завгодно співзвучність із новою державою. Але душа болить, де і як захоче.

- Коли тебе хоч раз колонізували, недовіра гніздиться у спинному мозку, - пояснює свою позицію співбесідник. - Може статися, як з Іраком. Нібито шукали зброї, котрої наспавді не існувало, а знайшли - мільярдні прибутки з нафтогазових контрактів. Я замислююся: чи збройно підтримали б французи з британцями країну, що бореться за власну гідність, але немає нафти? Не певен, що підтримали б.

На європейській вулиці тим часом - суцільні сумніви. Ніхто не знає, - ані у Парижі, ані в Лондоні, - імені керівника лівійських повстанців. Ніхто не знає достеменно, якою є мета військової допомоги: лише зупинити збройні дії Каддафі або відсторонити його від влади? Як бути, якщо збройне протистояння розколе державу навпіл? Зупинити війну завжди важче, ніж розпочати.

- Нам багато за що треба було б вибачитися перед лівійцями, - каже політична журналістка Беатріс Тулон. - За європейську зброю, з якої Каддафі розстрілює повстанців. Зв італійську та французьку військову техніку. За ті енергетичні контракти, що обговорювалися з божевільним диктатором до останнього часу...

З підтримкою лівійської кампанії, несподівано для всіх, виступив.колишній міністр закордонних справ Франції соціаліст Юбер Ведрін. Кадровий дипломат та опонент політики президентів Ніколя Саркозі та Жака Ширака, він щораз послідовно засуджував західні втручання в Косово, у Боснії, в Іраку. Нині ж пан Ведрін апелює до концепту Кофі Аннана - "права захищати". Аби піти від суперечивого "права на втручання", яке, на думку пана Ведріна, "дозволяло деяким країнам, завжди тим самим, діставатися до сфери власних колоніальних інтересів". Оновлюється, отже, міжнародна лексика. А сутність дій? Про сутність ми дізнаємось, коли додивимося цю стрічку до самого кінця.

- Лівійське питання виходить за межі оцінок того чи іншого експерта, - вважає політолог Моріс Дюо. - Це дуже ризикована партія. І виглядає так, що вона усіх нас зобов'язує до відповідальності. Але не зовсім зрозуміло, до якої.

Матеріально лівійці жили не гірше за своїх сусідів. Радше навпаки. Та може бути, що випробування ситою неволею гірше за своїми наслідками, ніж завершена та абсолютна вбогість.

BBC © 2014 Бі-Бі-Сі не несе відповідальності за зміст інших сайтів

Цю сторінку краще видно в останній версії браузера з активованою функцією CSS