BBCUkrainian.com | Спорт | Чемпіонат Світу з футболу 2006: блог веде Олег Рац

Блог Української служби Бі-Бі-Сі має на меті ознайомити читачів з подіями на чемпіонаті - як вони виглядають 'за кадром'. Ви можете коментувати події і висловлювати власні враження на форумі, скориставшись формою праворуч.

Цей форум модерований і україномовний. Вміщені на форумі дописи не можуть вважатися позицією Бі-Бі-Сі.

Чемпіонат світу нібито добіг кінця, але все одно деякі його моменти й надалі залишаються у заголовках основних новин і на передніх шпальтах серйозних періодичних видань. Зокрема, йдеться про видатний удар головою капітана збірної Франції Зинедина Зідана у фінальному матчі Мундіалю 2006. Ні, не йдеться про удар по м'ячу, а радше знаменитий французький удар головою у живіт захисника збірної Італії Марко Матерацці, що й стало причиною вилучення вже нині футбольного пенсіонера пана Зідана.

В принципі, все у порядку: Зинедин Зідан отримав свій Золотий М'яч найкращого гравця чемпіонату світу навіть за умов того, що він не з'явився на полі після фінального свистка і під час церемонії нагородження. Ну не з'явився - то й бо" з ним. Натомість Зідан лише зараз постав перед телекамерами французького Каналь Плюс з певними поясненнями, що ж власне спричинилося до того вже легендарного удару у фіналі.

До цього висувалися численні теорії і здогадки. З кількох сторін вже було, так би мовити, працевлаштовано фахівців з читання за губами. При цьому з читання за губами кількома мовами, зокрема італійською, французькою і про всяк випадок англійською. А ці ж таки фахівці вже поставали з різноманітними текстами напруженої і змістовної конверсації мсьє Зідана та синьора Матерацці.

За їхніми версіями, суть цілої швидкоплинної розмови зводилась до того, що на пропозицію мсьє Зідана віддати синьйорові Матерацці його майку після матчу, якщо вона вже так припала до вподоби італійцеві, який нібито постійно за неї хапався, сам Марко Матерацці запропонував Зинединові Зідану здійснити з самим собою певний статевий акт.

Але от зрештою виступ самого Зідана перед камерами Каналь Плюс і мав на меті запропонувати версію подій зі слів їхнього безпосереднього учасника і виконавця. Виявилось, що Матерацці образив словесно жіночу частину родини пана Зідана. От і все. Таким чином, Зинедин Зідан виступив захисником своїх родинних цінностей і свого родинного жіноцтва. За його власною версією, володар Золотого М'яча Мундіалю 2006 аж ніяк не шкодує за скоєне у фінальному матчі, бо ж власне кажучи якби слова Марко Матерацці залишились без відповіді, це б за логікою француза, свідчило про правдивість слів італійця. Логіка досить специфічна.

От і прийшов останній день Мундіалю 2006. У Берліні все готове до проведення фінального двобою між Францією та Італією. І видно, що німці дещо заспокоїлись з приводу того, що сьогодні золотий Кубок Світу виборюватимуть не вони. До цього спричинилась чудова перемога 3-1 німецького бундестіму у матчі за третє місце проти збірної Португалії.

Вже навіть сьогодні зранку у тому готелі де я зупинився, більшість гостей на сніданок з’явилась з ознаками належності до німецької вболівальницької авдиторії, і ба більше, з так би мовити високо піднятою головою. Німеччина не оганьбилась.

Не оганьбилась і у кожному іншому сенсі, що стосувався бодай якоїсь дрібниці пов’язаної з організацією та проведенням Мундіалю 2006. Як на мене – я б надав Німеччині урочисте право проводити в себе якщо не кожен другий чемпіонат світу, то вже напевно що третій!

А місто поступово наповнюється вболівальниками, що разом з дружинами Франції та Італії підуть у свій останній мундіальний бій. Цей місяць промайнув надзвичайно швидко від церемонії відкриття у Мюнхені рівно місяць тому і аж до сьогодні коли на берлінському Олюмпіяштадіоні буде підведено риску і всі події останнього місяця на футбольних і не лише полях Німеччини буде віднесено до архівів футбольної історії та статистики. І хто б не переміг у сьогоднішньому фіналі ясно одне – Мундіаль 2006 став успіхом. А до цього успіху спричинилося все те, чим і увійде до тієї ж таки історії чемпіонат світу з футболу у Німеччині 2006 року.

Концерт перед Бранденбурзькою брамою врешті було скасовано. Причина – погані погодні умови. Справді після надзвичайно спекотної днини надвечір над Берліном зібралися загрозливі хмари і у небі загуло. Потім, як і буває у подібних випадках – небо розверзлося – і полило. При цьому полило дуже активно. Ясна річ, що за таких обставин мистецьке прощання з Мундіалем набрало б дещо іншого присмаку, от орґанізатори й вирішили все те скасувати. Хоча вже потім коли все заспокоїлось нарід ще довго ходив проспектом 17 червня, отією „Вболівальницькою Милею”, задовольняючись музикою не-на-живо і кадрами так би мовити з хрестоматійної добірки найкращих голів чемпіонатів світу.

У той вечір навіть екскурсії до скляної бані прилеглого до Вболівальницької Милі Рейхстаґу було подовжено чи не до опівночі, аби хоч якось зробити оте прощання з Мундіалем не таким печальним. На додаток під тим таки Рейхстагом, де розташувалося «адідасівське» мундіальне селище, на точній копії берлінського Олюмпіяштадіону у маштабі 1:5 проходив концерт Джеймса Бланта, який чудово було чути на цілу околицю. І досить меланхолійний спів пана Бланта до певної міри відображав загальну атмосферу.

Але попри всі емоції – сьогодні у Штуттґарті – матч за третє місце. Ця гра у великій мірі нічого не вирішує ані португальцям, ані тим більше господарям Мундіалю – німцям вже якось все одно. Але говорячи на цю тему з німцями, я зрозумів, що тут так само підхід суто німецький. Мовляв, що ж, так сталося, що у фіналі гратимуть інші, але ж ми мусимо довести справу до кінця. І довести до кінця гідно. Кажуть, що навіть під цю оказію ворота збірної Німеччини захищатиме ветеран німецького маншафту – Олівер Кан. Це також буде прощання але вже на іншому рівні.

Тоді як у Штуттґарті готуються до останньої появи збірної Німеччини у завтрашньому матчі за третє місце проти дружини Португалії, у столиці Берліні готуються до сьогоднішнього концерту. Цей концерт і має стати фактично прощанням столиці Німеччини з тим, що було невід’ємною частиною Мундіалю – Фан Фестом, або ж з Уболівальницьким фестивалем.

На проспекті 17 червня, що веде просто до Бранденбурзької Брами через парк Тірґартен, де протягом останнього місяця вирували вболівальницькі пристрасті на тому ж тами Фан Фесті перед встановленими там величезними екранами а також численними наметами і просто ґіґантськими шатрами з сурії „випити-закусити”, буде проведено захід, що має на меті попри всі емоції та розчарування вболівальницької маси з різних куточків планети, подякувати Берлінові а у його особі й решті Німеччини за орґанізацію та проведення чудового свята, і не лише свята футбольного.

Я вже колись згадував у порівнянні попередній чемпіонат світу, що проходив у Європі, а саме французький Мундіаль 1998 року. Тут повна перевага на користь Німеччини. І не лише тому, що ці чемпіонати розділяють 8 років а відтак певний поступ світового розвитку і технології. Річ очевидно у самій орґанізації того, що відбувалося у цих двох країнах впродовж мундіального місяця. І навіть не стільки йдеться про те, що визначалося одним з гасел чемпіонату світу у Німеччини – „Німеччина – країна ідей”. Хоча все ж таки, якщо зважити все, як на мене справа саме у цьому. Коли є ідеї, є й бажання їх запровадити, показавши цілому світові на що ви здатні. На мою думку Німеччина впоралась з цим завданням на „п’ятірку” або ж згідно з німецькою системою оцінок у шкільництві на „одиницю”.

Таким чином сьогоднішній концерт під берлінською Бранденберзькою брамою засвідчить, що, як не парадоксально, Мундіаль 2006 у Німеччині був не лише святом футболу а усього пов’язаного з сучасним світом, невід’ємною часткою якого є й сучасна музика, що супроводжувала всі етапи чемпіонату світу. Сьогодні зі сцени у тому місці, де ще менш ніж 20 років світ було розділено на „Схід” і „Захід” лунатиме музика з усіх усюд цього світу. Це буде і музика німецька у поданні одних з найпопулярніших постатей німецької поп-сцени Der Fantastische Vier та Xavier Naidoo. Перед сотнями тисяч, як очікують організатори, вболівальників, які цього вечора будуть у ролі концертної авдиторії співатиме бразилійка Ivete Sangalo, яка вдома збирає мільйони публіки. Ну а щодо Sean Paul та Wyclef Jean вже не варто й згадувати. Коротше футбольне свято наближається до свого ґран-фінале з певним музичним акомпанементом.

От і визначились ті хто таки справді поїде на Берлін. І справді тут все відбудеться і без Голландії, і без Німеччини. Поїде на Берлін звісно у темі грати там у фінальному матчі Мундіалю 2006. Саме у Мюнхені визначився суперник збірної Італії у фінальному двобої чемпіонату світу, що пройде на берлінському Олюмпіяштадіоні.


	Гораціо Елізондо судитиме фінал чемпіонату

Французи, які за доволі рівної півфінальної гри з португальцями за рахунок пенальті, таки здобули це право. Але гучних святкувань у той вечір, на зразок попереднього вечора, коли італійці перемогли німців, у столиці Баварії майже не було. Ясна річ, що були якісь всюдисущі авта з французькими прапорами, але все це було у значно зменшеному порівняно до попереднього півфіналу масштабі. Може це тому, що французів у Німеччині (як і всюди) значно менше ніж італійців? А може це тому, що попри все Франція не зовсім, скажімо так, футбольна держава?

Я мав нагоду сьогодні розмовляти з групою французів середнього віку, які їхали на Берлін з Мюнхена. Один з них у принципі погодився з моєю теорією щодо не аж такої надто „Футбольності” його країни. Інший взагалі додав, що нині його увага розподіляється приблизно порівну між чемпіонатом світу і велоперегонами Тур де Франс. Але ж даруйте, якось не витримав я, - Тур де Франс відбувається щороку, а чемпіонат світу лише раз на 4 роки! На додаток варто лише згадати, що на минулому Мундіалі Франція цілком провально вилетіла з його розіграшу вже на початковій стадії. Також цікавим як на мене є той факт, що перед чвертьфінальним матчем з Бразилією французька збірна так про всяк випадок замовила собі зворотні квитки з Берліна вже на наступний день. Квитки довелося французам здавати як і довелося набувати нової впевненості у власних силах. Французи якось мляво з тим погодились, згадавши принагідно, що в їхній країні ще й популярне реґбі.

Але попри все вищезгадане французи підсумували, що страшенно пишаються своєю „екіпою”, водночас визнавши, що також не очікували, що їхня збірна дійде настільки далеко. У цьому як на мене й полягає унікальність цього чемпіонату світу у Німеччині. Явні лідери зійшли з дистанції а у фіналі гратимуть ті, від яких цього найменш очікували. Та ще й на додаток увага бодай однієї половини вболівальників на фінальному матчі у неділю, дещо розпорошуватиметься ще й на якісь там велоперегони! Отакої...

Втім як би там не було, французи й італійці цілком заслужили на вихід до фіналу і Берлін хоче того чи не дуже, саме прийматиме 9 липня ці дві дружини і всіх їхніх вболівальників. Відтак єдина проблема німецьких вболівальників нині постає у тому кого обрати за „своїх” – італійців чи французів. Таким чином у Берліні вже помітне і поступове „усування” всіх решти мундіальних кольорів на другий план і певне переважання трикольорів – Синьо-біло червоного французького і зелено-біло-червоного італійського.

Ну і звісно команди знімати німецькі прапори у Берліні ніхто не давав.

Німеччина прокинулась сьогодні з певним головним болем і бажанням нічого не чути про жоден чемпіонат світу. Все ясно – йдеться про той таки „пост-мундіальний синдром”. Тепер як з’ясувалося синдром вразив, як ще донедавна здавалося, цілком імунних до нього німців. Цього ранку я не прокинувся від звичних вже цими днями дружних вигуків „Ми Йдемо На Берлін!” а радше навпаки, мій сон було перервано нервовою тишею. Вже вийшовши на вулицю я спостерігав картину, коли заклопотані німці кудись собі бігли у справах, і майже ніхто не носив такої помітної останньої білої майки з трьома зірками триразових чемпіонів світу над емблемою Німецького Футбольного Союзу. Німеччина колективно увійшла до синдромного стану.

Цікаво, що у перерві матчу Німеччина – Італія леґендарний німецький тенісист Борис Бекер розмовляв з Віталієм Кличком і це все демонстрували на моніторах пресового центру Вестфаленштадіону. Український боксер вбраний у футболку збірної Німеччини запевнив Бекера, що Німеччина подолає Італію 1-0. Мені це нагадало мою розмову з братом Віталія – Володимиром перед матчем Україна – Італія. Володимир Кличко передбачав перемогу України 1-0. Тут подумалося, що краще б у Кличків ніхто прогнозів на італійські матчі не запитував.

Вгамувалися і ті групи італійців, які невідомо звідки з’явилися у центрі Дортмунда щойно по тому як пролунав фінальний сюрчок на Вестфаленштадіоні. Їхня раптова поява у великій масі наштовхнула мене на версію про певне італійське футбольне підпілля у стані „ворога”, яке сиділо у засідці, вичікуючи на потрібний момент аби з’явитися на поверхні. І момент справді було вибрано вдало. Бо ж такої кількості авт з італійськими триколорами, що тріпотіли з усіх вікон під заглушливі вигуки – „Форца Італія!” я не бачив ніде за винятком самої Італії. Але ж це був Дортмунд! Майнула думка: „А що ж нині коїться у Римі чи ж там Неаполі?”

А буквально у годині їзди автом на північний захід від Дортмунда з іншого боку кордону з Голландією помітно зітхнули з полегшенням. Той спів, який полюбляли виспівувати у Німеччині „Ohne Holland Nach Berlin!” – „Без Голландії На Берлін!”, тепер для голландців без сумніву лунав з надзвичайно приємним продовженням - “Ohne Deutschland Nach Berlin!”

Так само як і з моєї ранкової розмови за сніданком з англійцем на ім’я Террі, який демонстративно читав „Файненшл Таймс” виплило, що представник армії англійських вболівальників також дуже втішений з того, що на Берлін хтось там їде без Німеччини. Террі пояснював це тим, що просто для нього це було б незносним вислуховувати оті всі новини про можливе чемпіонство світу німців. Тепер Террі зможе врешті спати спокійно без остраху щодо отих новин.

Подивимось, чи другий півфінальний матч на мюнхенському стадіоні AOL Arena принесе вже звичні у фінальних колах цього Мундіалю неочікувані сюрпризи.

Немає жодних сумнівів, що сьогодні столицею Німеччини є Дортмунд. Берлін виконує лише так би мовити посередницькі функції, бо ж всі випуски національних новин розпочинаються повідомленнями саме з цього міста у землі Північний Рейн-Вестфалія.

На другий план відійшли дії депутатів Бундестагу, заяви бундес-канцлерки Ангели Меркель, всю увагу німецького суспільства сконцентровано на півфіналі збірної Німеччини з італійцями, місцем якого і є Дортмунд.


	Стадіон у Дортмунді: саме тут відбудеться перший півфінал Мундіалю-2006

Вже десь за годину до Дортмунда провідник вагону берлінського експресу почав роздавати пасажирам безкоштовні спеціальні випуски одного з найповажніших німецьких часописів – Гандельсблатт, які, о диво, повністю стосувалися сьогоднішніх подій у Дортмунді. На першій шпальті – велике фото бундестренера Юрґена Клинсманна зі вказівним перстом і суворим виразом обличчя. Далі йде підпис великими літерами – "Стадіон у Дортмунді – наш 12-ий гравець!"

Решта матеріалів – також без тіні сумніву промовляє, що шлях на Берлін, себто до фінального матчу у неділю, лежить саме через Дортмунд. Ну й, звісно, все густо пересипано різноманітними фаховими висловлюваннями і думками, основний зміст яких полягає у тому, що Німеччина таки гратиме у фінальному матчі у своїй столиці. На противагу цьому з лівого боку шпальти подаються невеличкі стовпчики новин, що нібито не стосуються подій у Дортмунді. Тут теж добірка є доволі специфічною. Наприклад – "Лише 150 вболівальників зустрічали збірну Англії в аеропорті Станстед", або ж – "Шок у Бразилії триває".

Відтак не дивина, що, вивантажившись у Дортмунді, перше, що я почув, був той самий заглушливий спів " Berlin, Berlin, Wir Fahren Nach Berlin!!" – “ Берлін, Берлін, Ми Йдемо На Берлін!". Головне - спершу переконати самих себе, а вже згодом все це дійде й до суперників. Принаймні таке складалося враження, що кожен німець, що траплявся мені на шляху до готелю, співав, або ж був готовий будь якої миті затягнути оте німецьке футбольне заклинання.

Годі згадувати, що принаймні більша частина людей на вулиці мала або футболки збірної Німеччини, або перуки у кольорах німецького прапору, або й те і інше, та ще й на додаток щось абсолютно третє, але витримане у тій самій темі. Значить, країна справді вже готова йти на Берлін – майнуло мені. Цікаво – чи знають про це італійці?

До речі, щодо італійців. Ніколи не думав, що їх так багато у Німеччині. Так-так, не туристів з Італії а чи ж заїжджих тіффозі, а саме німецьких італійців. На каналах німецького телебачення крутять зворушливі сюжети, як за одним, звісно, родинним столом збирається ціла родина якогось Джованні Піццаїоло з якого-небудь Фридріхсгафена і розмірковує собі цілком рідною німецькою, за кого ж собі вболівати у тому півфіналі, поперемінно вимахуючи то італійськими, то німецькими прапорцями.

Це щодо питання про витоки і причини трудової еміграції. Виявляється, не лише до тієї "Бель Паезе" народ на роботу виїздить масово, а свого часу все те саме робили (і досі роблять) самі італійці.

Але це вже деталі. Є сподівання, що у Дортмунді та й деінде у Німеччині випадків, коли за певного результату сьогоднішнього півфіналу Німеччина-Італія погромів у піццеріях та кафе з італійським морозивом все ж таки не буде.

З часом, що залишився до півфінальних матчів чемпіонату світу у Німеччині дедалі набирає обертів дискусія чи ж пройде збірна країни-орґанізатора Мундіалю 2006 до фіналу. Саме до фіналу і майже ніколи питання не стоїть – чи ж виграє Німеччина у тому фіналі. Бо ж відповідь, принаймні за найпопулярнішою теорією німців, тут лише можна бути одною. У Берліні на Олімпійському стадіоні , якщо вже німецький маншафт вийде на його поле, результат буде відомим принаймні для німців. Німеччина просто не може бути переможеною на власному полі у фіналі чемпіонату світу, який організувала і провела та ж таки Німеччина. Такі настрої та підходи широко панують, що у розмовах у німецьких кнайпах – ґаштетах, то й читаються зі шпальт німецької преси і лунають з місцевого радіо та телебачення.

Не знаю чи пов’язано з тим впевненим очікуванням випадок, що стався у Берліні вчора по обіді, коли 33-річний чоловік протаранив своїм автом загорожу навколо центрального комплексу масового перегляду футбольних матчів - Фан Фесту при Бранденбурзькій брамі, внаслідок чого було поранено десь із 20 осіб. Можливо втім це запитання вже до дещо іншого лікаря ...

Отож для німців, принаймні великої їх частини - все має визначитись у півфіналі, що відбудеться завтра у Дортмунді. Погляди країни-орґанізатора Мундіалю 2006 спрямовано на крайній захід, де на місцевому Вестфален стадіоні Німеччина постане перед кривдниками України у чвертьфіналі – збірною Італії. Розмовляючи з німецьким футбольним оглядачем Кристіяном Лаґе щодо перспектив німецької збірної у півфіналі я якось відчув, що німців навіть на рівні фахівців футболу мало цікавить чи ж італійці чинитимуть опір і намагатимуться зіпсувати „фінальні” амбіції німців у Дортмунді. Головне для німців, що протиставить цьому усьому їхня дружина. Подумалось – доволі цікавий і до певної міри дуже німецький підхід!

А тим часом попри виліт з мундіального чвертьфіналу, як я вже зазначав, у чудовій компанії, Україна і надалі присутня у Німеччині у своєму вимірі. Проходячи повз розкішний комплекс другого німецького телеканалу ZDF на не менш розкішному берлінському майдані Потсдамер Платц, я помітив такі собі символічні футбольні ворота на яких як колись дехто на будівлі Рейхстаґу, залишали свої „підписи” вболівальники Мундіалю. У лівому правому куті , майже у „дев’ятці” красувалося оптимістичне – „Будьмо Україно!” і нижче вже англійською „ Cheers Ukraine!”. Справді як колись казав класик – „Він живе, він ще не вмер..”

А на вулицях німецьких міст і містечок і надалі гучно лунає виспівування – „Ohne Holland Nach Berlin!” – “ Без Голландії на Берлін!”. Ну не можуть у Німеччині достатньо натішитись з того факту, що запеклі футбольні вороги з сусідньої Голландії вилетіли ще в 1/8 фіналу, відтак до Берліна на фінал вже не поїдуть. Для загального гарного настрою німців подекуди не багато потрібно.

Попри те, що Україна вилетіла з подальших стадій розіграшу чемпіонату світу, у самому цьому скорботному факті є й певний оптимістичний момент. Україна опинилась у гарній компанії. На цій самій стадії чвертьфіналів Мундіалю разом з Україною вилетіли Англія, Аргентина та Бразилія. Отак, ані більше ані менше. Відтак коли мова заходить щодо того, на якій стадії з Німеччини поїхала Україна, варто трохи замислитись, а потім лише так спокійно і між іншим зазначити – та, знаєте, оце разом з Бразилією, Англією та Аргентиною і поїхала. Жодних подальших запитань не передбачається...

Я став свідком того, як на найбільшому майданчику мундіального Фан Фесту – вболівальницького фестивалю у Німеччині , на проспекті 17 червня на численних величезних екранах люди дивилися обидва чвертьфінали – Англія-Португалія та Бразилія-Франція. Ясна річ, що після драматичного програшу англійців португальцям (і додам вдруге поспіль, згадуючи події чемпіонату Європи дворічної давнини) основна маса англійців залишилась на проспекті подивитися, чи ж їхнім історичним суперникам і сусідам через протоку Ла Манш поталанить бодай мінімально програти футбольним божествам з Бразилії. Відтак не важко уявити, що для вболівальників з Англії шок того вечора був подвійний, бо ж французи не лише не програли, а якимось чином примудрилися долучити п”ятиразових чемпіонів світу бразилійців до вже згадуваної пристойної компанії з Україною, Англією та Аргентиною.

Після перегляду матчу Бразилія-Франція шок був доволі помітним. І ті порівняно нечисленні групи вболівальників збірної Франції, які намагалися недружно завести Марсельєзу, здається, самі не вірили у те, що сталося, і якось так воліли якомога швидше дістатися додому аби перевірити на телебаченні факт того, що Франція обіграла у чвертьфіналі Бразилію.

Саме на терені берлінського Фан Фесту після перегляду матчу Бразилія -Франція зі мною сталась кумедна ситуація. Після завершення матчу на проспекті 17 червня було повно бразилійців, які виглядали у стадії глибокого конфузу, бо ж очевидно не знали, що у подібних випадках робити. Ми ж бо всі знаємо як святкують бразилійці перемогу, а що робити у тому унікальному випадку коли Бразилія програє, - не знав ніхто. Я відчував у цей момент легкий голод і підійшов до численних наметів з їжею, обравши цього разу тайську локшину, здавши собі справу, що мій орґанізм може сприйняти лише певну кількість німецьких сосискових виробів, межу якої вже очевидно було перейдено.

Тайська локшина виявилась настільки гострою (хоча я люблю все пікантне!), що в мене водночас полилися сльози, розпочалась нежить та ще й на додаток напала якась космічна гикавка. І от борючись з наслідками тайської кулінарії у її берланському варіанті, я відчув, що до мене підійшла група людей, і один досить кремезного типу дядько поплескав мене по плечі, сказавши заспокійливо – не слід, мовляв, так гірко сприймати поразку, Бразилія ж , попри все, все одно найсильніша команда планети! Я спочатку навіть не збагнув, що там до чого, аж потім усвідомивши, що був вбраний у зелено-жовту футболку у бразилійських кольорах, а з боку все відповідно виглядало на те, що в мене істерика зі сльозами саме з причини того, що сталося з Бразилією! Це й спричинилося до мого просто істеричного сміху!

Відтак для сторонніх я плакав у Берліні як бразилієць, і хай навіть від гострої тайської локшини, водночас мало хто розумів, що я був щасливий у своєму усвідомленні, що Україна тепер перебувала у гідній компанії.

Наші футболісти - молодці! Сподіваюся, збірна продовжить прогресувати і не зупиниться на досягненому. А італійцям у нас буде нагода "настукати" - вже у жовтні.
andriy, vancouver, canada

Кажуть, що існує така річ як „пост-мундіальний синдром”. Він виявляється у тому, що коли ваша збірна вилітає з подальшого розіграшу чемпіонату світу вами опановує відчуття загальної порожнечі і певна апатія. Власне, це й можна було спостерігати пізно ввечері і п’ятницю і, до певної міри, цього ранку у центрі Гамбурґа. Ні, звісно, не йдеться про вболівальників збірної Італії. Ці виспівували цілу ніч на майдані перед великою гамбурзькою ратушею і лише під ранок розійшлися, хто де мав ту чи іншу форму нічлігу.

Пост-мундіальний синдром вразив українців. Я снідав цього ранку з групою українців, які приїхали з усіх усюд на „український” чвертьфінал до Гамбурґа і на наступний ранок після нищівної поразки синьо-жовтих від „сквадри адзурри” виказували вся симптоми того „синдрому”. За сніданковим столом розмова не йшла. Хлопці намагалися про щось говорити, але все зводилось до футболу, а ця тема, як було очевидно, була надто болісною для обговорення. А зрештою говорити про щось інше також не хотілося. Україна вже спакувала речі і більшість з тих хто виходив на поле стадіонів або ж на вулиці міст Німеччини у жовто синіх футболках збірної України вже очевидно не могли дочекатися аби бодай на певний час відключитися від Мундіалю.

Проте чемпіонат світу з вилітом з нього України , звісно, не закінчено. Німці і надалі святкують перемогу свого „маншафту” у захопливому чвертьфінальному двобої проти Аргентини. Героєм матчу більшість вважає ґолкіпера Єнса Лемана, який якщо провести паралель з Україною, став таким собі німецьким Олександром Шовковським у плані відбиття аргентинських пенальті. От і буквально півгодини тому група німців, які як виглядало за певними ознаками, вдома сьогодні не ночували, попри все мали достатньо енерґії аби вигукувати по ходу ім’я свого воротвря – рятівника.

Речі спаковано

Україна вже спакувала речі і більшість з тих хто виходив на поле стадіонів або ж на вулиці міст Німеччини у жовто синіх футболках збірної України вже очевидно не могли дочекатися аби бодай на певний час відключитися від Мундіалю.

Тим часом, ще доволі помітні групи мундіальних уболiвальників прямують сьогодні до різних кінців Німеччини. Англійці помічені у великих кількостях у напрямку на Ґельзенкірхен, де на них вже чекають суперники у чвертьфіналі – португальці, а Франкфурт сьогодні є сценою повторення фіналу чемпіонту світу 1998 року – Бразилія грає проти Франції. Все це може дещо відволікти від скорботного стану українських футбольних уболівальників, можливо, навіть не у плані насолоди карколомними комбінаціями та рештою футбольного гурманства. Питання стоїть руба - Кого наступного вразить сьогодні „пост-мундіальний синдром”?

Поразка розчарувала, але досвід був дуже важливим. Зараз нам слід покращувати наші можливості, особиво тому, що наша молодіжна збірна на другому місці у Європі, а наша збірна увійшла до списку восьми найпотужніших в світі. Наступний раз буде кращим. Вперед!
Галина Доманська, Рим, Італія.

Руслана цього разу у Гамбурзі не співатиме. Принаймні в офіційній програмі заходів мундіального Фан-Фесту – вболівальницького фестивалю, жодних концертів української переможниці Євробачення та депутатки Верховної Ради на сьогодні у Гамбурзі не заплановано. Втім, ясна річ, якщо за певних обставин не відбудеться концерту спонтанного, але це все гіпотетичні розмірковування, звісно.

Натомість концертна палітра цього ганзейського міста, другого за величиною міста Німеччини є надзвичайно барвистою на час чемпіонату світу та поза ним. Ще з часів Бітлз вже так повелося, що до Гамбурга цілеспрямовано їдуть представники так би мовити „вищої Ліки” світової рок та поп сцени. Що й відображають афіші розклеєні містом. Тут вам і Біллі Айдол, тут вам і Трейсі Чепман ба навіть Нена. Гей, хто пам’ятає її 99 Luftbalons?

Але менше з тим. Жодних сумнівів, що переважна більшість тих, що прибули цими днями до Гамбурга, приїхали до цього північно-німeцького міста не за тим аби підспівувати Нені про оті 99 повітряних кульок, хоч як би кому, включно з автором цих рядків, цього зробити не хотілося б! Гамбург у п’ятницю 30 червня – це передовсім футбол. І футбол чвертьфінальний.


	Олег Блохін запросив президента України на матч

Напередодні українці провели гамбурзьке тренування на доволі дивному спортивному комплексі Wolfgang Meyer Sportanlage. Керівництво чвертьфінального стадіону AOL Arena заборонило використовувати для тренувань галявину стадіону у побоюванні, що її можуть зіпсувати. Таким чином тренування Андрія Шевченка та його колег відбулося поміж дачних ділянок північного Гамбурга, де зацікавлені гамбурзькі дачники визирали з-за своїх парканів – мовляв, з якої причини весь галас?

Після того тренування тренер українців Олег Блохін так спокійно заявив, що Україна ще не завершила своєї місії на чемпіонаті світу і спробує пробитися до півфіналу, подолавши італійську перепону у Гамбурзі. Так само відповідаючи на закиди щодо невиразної гри українців, Блохін додав, що так, багато команд показували запальні комбінації та блискучі проходи центром полі. „Але де ті команди?” – риторично запитав Блохін – „ Вже розпакували вдома валізи”.

А у центрі Гамбурга тим часом помітно побільшало італійців і відповідно почали траплятися окремі українці. Проте найбільшу концентрацію „адзуррі” я помітив сьогодні вранці на підходах до стадіону. На галявині ще за метрів 200 до брами стадіону вже було видно й чути доволі галасливий натовп італійців, які жваво щось один одному доводили, вимахували руками, надували щоки, коротше робили все те, що решта світу так очікує від представників країни к’янті та макаронних виробів.

Але з’ясувалося, що попри сині футболки і написи Italia вболівальниками більшість з того натовпу можна було назвати лише дуже умовно. Йшлося про серйозний ринок квитків на чвертьфінал. Мені захотілося дізнатися про які ціни йдеться і я звернувся до такого собі огрядного дядечка і футболці з прізвищем Тотті. Дядечко так спокійно поцікавився скільки ж я хочу витратити. Звісно якомога менше, відповів я.

«Тоді тобі не сюди» - такою була відповідь. Краєм ока я помітив як солідний чолов’яга у гарному піджаку відраховував сотенні купюри євро. Я нарахував вісім. Чолов’яга й надалі відраховував. Поруч пролунало – Mil Euro – Тисяча євро. Стало дещо зрозуміло. Дядечко до якого я звернувся спочатку підбіг до мене і сказав, що мовляв, коли я хочу потрапити на матч за тисячу це варто робити вже зараз – бо до обіду те саме вже коштуватиме півтори тисячі і далеко не старих італійських лір.

Тим часом під стадіон підкотив синій автобус з написом - Orgoglio Azurro. Italia Nel Cuore. Синя гордість. Італія у серці. Спекулянти видно згадавши про гордість на секунду відірвалися від обрахунків і життєрадісно загуділи. Підготовка до чвертьфіналу йшла на повну з усіх боків.

Hе уявляєте, яка гарячка в Італії ! Haдтo самoвпевненi. Mаєм вигрaти!!! Forza Ucraina !!!
Olesya, Рим, Італія

Галино з Нiдерландiв, ваша правда, хоча, визнаю, якби я був нейтральним вболівальником i сидів би на стадiонi, то до серії пенальті напевно би шкодував за витраченi кількасот євро.
Andriy, Vancouver, Canada

Багато спортивних оглядачів наперед твердять, що українська команда випадково дісталася чвертьфіналу, бо немала серйозного суперника і не засвідчила видовищної гри. Українці грають у власну гру. Хто би що не казав, а у нас є гарна національна школа. Саме тепер гарна нагода її показати. Сьогодні час перемагати! Нехай щастить!
Halyna Domanska, Rome, Italy.

Потяг з Берліна до Гамбурґа був повний італійців. Вони як і водиться голосно розмовляли, багато сміялися і навіть намагалися щось там виспівувати. Виглядали вболівальники „сквадри адзурри” супер-впевнено і якось надто розкуто - отже мені закортіло їх трохи „озадачити”.


	Нарешті видно український прапор у Потсдамі

На моє запитання щодо проґнозів на чвертьфінальний матч Україна – Італія, всі, що сиділи у моєму купе, як в італійському фільмі, дружно надули щоки, потім голосно випустили з тих надутих щік повітря і заґелґотіли. Проте як мені видалось оте ґелґотіння італійців і випускання повітря у відповідь на моє запитання виглядало дещо нервовим та з певним переляком в очах. Це у свою чергу нагадало мені ситуацію, що сталась учора надвечір на невеличкому стадіоні Luftschifthaffen у західній частині Потсдама на тренуванні української збірної.

Коли українці вибігли на поле і почали звичну у подібних випадках процедуру розминки, у доволі великій групі італійських журналістів запанувала тиша. Вони шукали поглядами ясна річ кого. Єдиного гравця збірної України якого в Італії знають як облупленого - Андрія Шевченка. Проблема з італійськими мас-медійниками, які того вечора чи не переважали у кількості представників українських засобів інформації, та тих, що їм співчували, полягала у тому, що не побачивши Шевченка на початку тренування, вони вже переживали щось на зразок творчого клімаксу, уявляючи як вони повідомлять, що Шева на тренування не вийшов! А з іншого боку у підозрілих італійців розпочалося щось на кшталт паніки – Блохін щось хитрує, готуючи якогось чергового „Троянського коня” ! Коротше - от вам футбольний „Код Да Вінчі” та й годі.

Ai visto Sheva?? – Чи хтось бачив Шеву?? Напівістерично заволав один з італійців. Решта стурбовано-неґативно закрутили головами. „Стампа адзурра” – „ Синя преса” збірної Італії явно захвилювалась. Що ж, мовляв, оте все значить? Аж от врешті з’явився Андрій який швиденько перейшов до вправ з групою гравців і італійцям помітно відлегло. Але самий ефект, що справила принаймні якась імітація загадки, мав на італійців помітний вплив.

Так і цього разу. Хлопці-італійці, що їхали зі мною до Гамбурга були натхненно-піднесені у своїй показовій італійській впевненості, що їхня „Бель паезе” ну просто не може поступитися якійсь Україні, водночас коли справа дійшла до питання реального результату тут відчувалось якесь сум’яття яке вони намагалися сховати за типово італійською бравадою. Стало зрозуміло, що нормальної і тверезої розмови не буде, настільки італійці якось нервово почали вигукувати щодо переваг їхньої „сквадри”.

Тут, подумалося, що варто у цій ситуації взяти до уваги те, що цими днями відбувається в Італії, коли розпочалися судові слухання за участі ключових осіб керівництва відомих клубів італійської Серії А, а разом з цим раптово певні відомі постаті італійського футболу почали собі випадати з вікон (йдеться про Джан-Луку Песотто, колишнього гравця „сквадри адзурри” а нині функціонера туринського Ювентуса). До речі саме Ювентус перебуває у центрі потужного футбольно-корупційного скандалу, що нині вирує в Італії. Міністр спорту тієї країни вже заявила, що клуби з верхівки італійської Серії А яким буде у судовому порядку доведено їхню причетність до порушень закону буде без жодних роздумів релеґовано до нижчого дивізіону. Майнула думка – вчасно Шева перебрався до Лондона!

А тим часом у центрі Гамбурґа на жвавій вулиці Штайндамм італійські тиффозі, у своїй масі, побачивши поодинокі (принаймні за більш як добу до матчу на місцевому стадіоні AOL Arena) жовті футболки прихильників їхньої опозиції у чвертьфіналі знов таки якось так нервово вигукували щодо чеснот та потуги італійського футболу. Може зрештою аби переконати самих себе?

Дивно, якби Нідерланди чи Німеччина, чи Італія продемонстрували таку ж гру як Україна проти Швейцарії, ніхто б і не згадав про якість, а всі б їхні газети писали б про кількість врятованих пенальті і досвідченого воротаря, а так тільки й чуєш/бачиш "яка нудна була гра". Ні! Мабуть, час змінити образ "О, велика футбольна країна" тоді почнеться Fair-play і Fair коментарі. Українська збірна - молодці, як маленькі бульдозери - їм важко, а вони все рівно йдуть вперед. Так тримати!
Галина, Утрехт, Нідерланди

Впродовж цілого чемпіонату світу з різних боків від тих хто мав змогу спостерігати за перебігом подій Мундіалю так би мовити з середини, лунали зауваження щодо недостатньої присутності української символіки на вулицях німецьких міст, у сувенірних крамницях тощо. Ситуація була доволі простою. Наприклад на численних будинках, над кафе і ресторанами і просто у якихось громадських місцях міст Німеччини зазвичай тріпотять прапори країн-учасниць. В принципі не обов’язково йдеться про всі 32 прапори. Ясна річ, що найпопулярнішим з очевидних причин є прапор країни, що проводить чемпіонат світу – Німеччини. Тут він майорить на дахах будинків, вивішується з вікон та балконів, прикріплюється до авт, велосипедів та навіть дитячих колисок. Далі за моїми власними підрахунками йде прапор країни – п’ятиразових чемпіонів світу – Бразилії. Та й тут не лише у прапорі справа.

Якщо підійти до будь якої крамниці у Німеччини яка гендлює більш-менш модним і напівспортивним одягом, досить легко зауважити, що кількість найменувань одиниць одягу та якихось речей на зразок стрічок, браслетів, шкарпеток і взагалі чого завгодно, на яких присутні жовтий з зеленим кольори „пентакампеао” – Бразилії доволі вражає розмаїттям. Тут можливо все ще й пояснюється сталим нуртом на все бразилійське від музики, танців, коктейлів й звісно до футболу. Також з майже тих таки причин у продажу багато блакитно-білого аргентинського і попри те, що Голландія вже успішно вилетіла з подальшого розіграшу чемпіонату світу, у вічі кидаються добре репрезентовані у Німеччині помаранчеві кольори.

А от з Україною щось не все гаразд. Варто віддати належне, що у Кельні, який став ареною драматичного україно-швейцарського мундіального протистояння український прапор, як виглядало, вивішували буквально напередодні матчу. Подекуди у зворушливому поєднанні з швейцарським. Але наприклад у таких містах як скажімо Франкфурт чи Кайзерслаутерн зробити висновок про присутність України поміж країн-учасниць Мундіалю було досить таки важко саме на підставі „наочної агітації”. Хоча скажу чесно, що нині повернувшись до Берліна я можу відзначити певний поступ у цій справі. Годі казати, що на Мундіалі залишилось лише 8 збірних поміж яких є й Україна. Відтак цілком логічним є знімання одних прапорів і вивішування, бодай теоретичне, прапорів інших. Відтак у мене склалося враження, що на вулицях принаймні столиці Німеччини дещо „посиньо-жовтішало”.

Інша річ вже зі згаданою сувенірною продукцією. Зокрема тут у Берліні я бачив лише один варіант офіційної майки чемпіонату з написом Ukraina (очевидно латинізованим варіантом української) бо ж з усіх відомих мені мов, у жодній Україна так не пишеться. Чесно кажучи та майка мені жодного натхнення не надала, бо ж оздоблення було виконано на доволі блідому тлі (цвіло-сіро-блакитному). Можливо те все виходить з порівняння. Наприклад якщо кинути погляд на сувенірні крамниці, наприклад, одяг з хорватською „шахівницею” є доволі помітним. А запитаймо себе – де та Хорватія? Звісно маючи на увазі ранній виліт колишньої югославської республіки з Мундіалю.

І от саме з цією риторичною метою я й підійшов до одного з таких кіосків неподалік Ойропа Центру, довго роздивляючись цілий асортимент і невдоволено буркотівши собі під носа. До мене одразу ж підійшов власник цього закладу і запитав чого я мовляв шукаю. Відповівши, що я шукаю бодай чогось українського, він миттєва витяг звідкілясь-то доволі великий український прапор і запропонував його мені за 8 євро. Коли я ввічливо відмовився і дав йому зрозуміти, що хотів би придбати якусь скажімо майку з написом Україна, власник відобразив одвічну тугу на обличчі і чесно визнав, що не був готовий до попиту на українське, додавши, що люди якось так щодня запитують про українську символіку. Але одразу ж запропонував зачекати якщо Україна точно вийде до півфіналу – з майками проблем не буде жодних.

Дехто каже що коли б на Мундіалі грала Туреччина, у Німеччині все було б завалено червоними речами з білим півмісяцем і зіркою. Це мені зазначив один німецький добродій у крамниці неподалік комерційної вулиці Шльоссштрассе у західному Берліні. Щоправда той добродій спочатку так для орієнтування запитав мене чи раптом не турок я сам. Вочевидь моє негативне мотиляння головою дещо заспокоїло його політкоректні спонуки.

Отож чекати до українського півфіналу – це справа астрологів. Але цікаво як з цим всім буде за два дні у Гамбурзі – місці проведення чвертьфіналу Україна – Італія. Ну не всім скажімо до вподоби усе італійське синє або ж „адзурро”. Може хтось хотів би додати до того „джалло” себто чогось жовтого?

Пане Олеже! Читаю Ваші цікаві розповіді про матчі на футбольному мондіялі й радію з усіма, що збірна України пройшда до чвертьфіналу. Українці в Торонто, Канада теж слідкують і радіють. Вчора вулиця Блур була заповнена автами й пішоходами з українськими синьо-жовтими прапорами. Люди співали й славили команду України й тих героїв, що забили штрафні голи швейцарцям. Віримо, шо в п'ятницю перемога буде над Італією. Дай, Боже!!!
Стефанія, Торонто, Канада

У вівторок вранці Кельн виглядав досить похмуро. Серпанок густого туману оповив це місто над Рейном. Але у старому центрі міста, точніше у тому, що від того центру вдалося відновити після війни, було світло. Очевидно ефект сонячної присутності створювали великі групи осіб у яскраво-жовтих кольорах збірної Бразилії, що готувалися висуватися у напрямку на Дортмунд, де „пентакампеао” грають сьогодні з Ґаною у матчі 1/8 фіналу.

На додаток Кельн – є офіційною базою збірної Бразилії, відтак навколо тієї „бази” і базуються численні прихильники та поціновувачі таланту збірної, яку, як здається не обходять речі на зразок – „А хто буде нашим суперником?” чи ж „А хто в нас у команді травмований-дискваліфікований?”. Без сумніву принцип Бразилійського футболу полягає у гаслі – „Ми заб’ємо більш за вас!”. За що усі оті вдячні прихильники й слідують за латиноамериканцями у своїй масі, подекуди навіть маючи доволі опосередкований зв’язок із самою Бразилією.

Прямуючи до вокзалу у Кельні я звернув увагу, що у центрі майструють сцену для сьогоднішнього концерту невгамовного співочого міністра культури Бразилії – Жілберту Жіла. Таке враження, що пан міністр на період чемпіонату світу вирішив провести одне тривале засідання кабінету саме у Німеччині. Хоча мені сказали, що Жілберту вчора був з концертом у Лондоні.

Все правильно – футбол не головне! Міністр працює на широкому спектрі напрямків. Тим більше з тих таки джерел випливало, що ясна річ, перед концертом співочий бразилійський міністр відвідає матч у Дортмунді. А що коли додатковий час і, не дай Боже, пенальті? – майнуло мені. А втім очевидно – ні, сьогоднішній концерт Жілберту Жіла у Кельні відбудеться за розкладом. Це так само легко передбачити як і результат матчу у Дортмунді. Хоча хто знає? На цьому Мундіалі все можливе і навіть більше.

А тим часом Кельн залишали залишки „червоних санітарів” - швейцарців. Їх вже не була переважна більшість, це були лише вони. Виникало враження, що всі українці або ж принаймні ті, яких можна було вирахувати за певними атрибутами у синьо-жовтому розфарбуванні, після драматичної перемоги над Швейцарією напрямком своєї прощі обрали Гамбурґ – місце проведення чвертьфіналу Україна – Італія.

Туди й геть усі виїхали, залишивши Кельн на розграбування похнюпленим швейцарцям. Дійсно, представники альпійської держави були цього ранку небагатослівними і мені якось стало шкода хлопців які тягли разом з рюкзаками оті свої коров’ячі дзвони, які вони привезли з отих самих полонин де пасуться корови з обкладинки шоколаду Milka.

Але українців у Кельні таки помітили. Дехто з українців „засвітився” так би мовити у загально німецькому масштабі. У сьогоднішньому числі найпопулярнішого німецького таблоїду Bild у розділі мундіальних новин присутнє фото такого собі 33-річного Сашка у повному обмундируванні вболівальника збірної України з двома, скажімо так, не зовсім вдягненими красунями. Місце події – місцевий стрип-клуб. Українці святкували свою перемогу у різний спосіб!

Мій поїзд з Кельна до Берліна запізнився на майже дві години. У потязі оголосили, що до запізнення спричинився той факт, що хтось кинувся під поїзд. Дехто пошепки висловив сподівання, що то не був розчарований і пригнічений вболівальник збірної Швейцарії. Все ж таки як би не говорили але футболові взагалі притаманний оптимізм. Хоча того оптимізму часом не буває аж так занадто багато.

Дуже важливо для нас мати коментарі "з вулиці" Суху статистику ми бачимо по телевізорі, а відчуття, що ми - не самі, ось тут придаються ваші коментарі.
Ярослав Іванчук, Бафало, США

Ну і що розповіли Олегу українські та німецькі вболівальники про, як назвали в Англії, найгірший поєдинок на турнірі досі? Якось виходить, що всі ваші розповіді про напередодні, а де ж про після? Але приємно, звичайно, за Україну. Яка різниця як грали - головне, що в чверть-фіналі!
Ліо, UK

Ще їдучи вранці до Кельна стрімким „зубилом” швидкісного потягу ІСЕ, у моєму вагоні раптом доволі чутно залунала якась музика. Прислухавшись мені здалося, що з кінця вагону лине „Ой у полі два дубочки”. Хоча списавши це на можливу втому я почув далі щось на зразок La Revancha del Tango від Gotan Project і дещо заспокоївся. А потім вже за хвилину вагоном німецького суперекспреса рознеслося „Ти ж мене підманула...”. Помилки цього разу жодної не було. Досить голосно у цьому вагоні грала українська , і достатньо, додам, стереотипна українська музика. Отож варто було з’ясувати про що там йшлося.

Група чоловіків, так би мовити, солідного вигляду і віку сиділи разом майже нічого не говорячи, слухаючи оте „Підманула...” чи не з релігійною налаштованістю. З’ясувалося, що двоє з них – „східні діяспоряни” з Москви, двоє з Києва і один з Севастополя.

Чоловіки розповіли про свої мундіальні пригоди, про те, що одне одного знають через спільних знайомих і всіх, звісно, об’єднує жага до українського футболу. Видно було, що вони надзвичайно пишаються тим, що їм поталанило придбати квитки на матч 1/8 фіналу у Кельні, де сьогодні синьо-жовті виходять на поле місцевого Koln Stadion грати проти швейцарців. При цьому Ігор з Києва оповів, що був надзвичайно приємно вражений цілою процедурою придбання квитків на базі української Федерації футболу у місцині Телтов, що під Потсдамом.

З його слів дуже привітна молода жіночка з федерації з чудовою українською залагодила всі питання пов’язані з квитками на кельнський матч буквально за 5 хвилин, та ще й згодом через електронну пошту було повідомлено про успішність заявки на ті квитки. Чоловіки висловили припущення, що щось там в Україні таки змінюється на краще. Що на їхню думку лише може підтвердити перемога синьо-жовтих у Кельні.

А вже вийшовши у самому Кельні на привокзальному майдані я переконався, що тут були присутніми всі ознаки того, що місто є сценою матчу другого кола розіграшу чемпіонату світу. В очі втім кидалась поважна більшість „червоних” з білими швейцарськими хрестами на футболках.

Можливо той факт, що до Кельна з країни гномів та шоколаду десь годин 5 їзди позначився на тому, що принаймні на перший погляд швейцарські вболівальники домінували у групах та поодинці. Виникало таке враження, що центр Кельна став сценою якоїсь масованої операції швидкої допомоги, лише з тією різницею, що „медичні хрести” на одягу „санітарів” були білі на червоному а не навпаки.

Проте вже дещо заглибившись до центру не можна було не звернути увагу на представників синьо-жовтого війська. Українці якось воліли концентруватися навколо парків та скверів, сидячи у численних кафе просто неба, залучаючись до кельнського „шпеціалітету” – пива Kolsch. Проте з того, що я помітив – кидалося у вічі, що українські вболівальники ніяк не збагнуть чому у Кельні оте місцеве дещо бурштинового кольору пиво наливають... у чарки радше ніж у звичні пивні кухлі.

Я став свідком ситуації, коли український вболівальник ламаною проте надзвичайно гучною англійською намагався домогтися від кельнера аби той йому приніс пиво у пивній тарі а не у посуді з якого в Україні хіба що п’ють горілку. Мушу додати, що з того нічого не вийшло, попри запевнення українського поціновувача футболу й пива, що він радо сплатить будь яку ціну за бажане йому „расфасування”. Хлопець у синьо-жовтій футболці та такій саме бейсболці отримав свою чарку Кельша.

Загалом спілкуючись з фахівцями та просто з людьми, що цікавляться, і як мені здалося, розуміються на футболі, сьогоднішній матч у Кельні сприймається як цікавинка. Власне цікавість тут полягає у тому, що Швейцарія та Україна згідно з німецькими букмекерами мають однакові шанси перемогти на чемпіонаті світу:
60-1.

Відтак самий прохід, що українців то й швейцарців до 1/8 фіналу сприймається з цікавістю але не більше. Щодо України відзначають, що це найперша національна збірна з країн колишнього Радянського Союзу яка зайшла так далеко на чемпіонатах світу. Отже це вже саме по собі є досягненням. Якщо підсумувати оцінки й коментарі щодо сьогоднішнього матчу – найпопулярнішим є: Може бути що завгодно. Фаворитів і аутсайдерів у цьому матчі немає. Що власне робить сьогоднішній двобій у Кельні ще цікавішим.

Берлін переживав днями своє синьо-жовте вторгнення, а Мюнхен переживав своє. Щоправда йшлося про дещо інших синьо-жовтих – шведів, які теоретично мали шанси подолати господарів чемпіонату світу – німців на мюнхенській Алліанц Арені, проте з цього нічого не вийшло і збірна Німеччини засмутила шведських синьо-жовтих перемогою 2-0.

До речі, тепер, принаймні зі слів деяких представників шведського синьо-жовтого вболівальницького війська, з якими випало спілкуватися, віднині симпатії скандинавів міцно закріпляються за єдиними синьо-жовтими, що залишилися у подальшому розіграші чемпіонату світу – себто за українцями. Принаймні про це повідомив мені 26-річний Юхан з міста Уппсала, що приїхав підтримати свою дружину на Мундіалі і був помічений у Берліні з українським прапором. На моє запитання чи він раптом не переплутав прапори, бо ж його безпомилкові скандинавські риси обличчя, не згадуючи вже про футболку збірної Швеції, чітко виказували його „шведськість”. На це Юхан чисто спокійно, знов таки дуже по-скандинавськи, відповів, що, мовляв, яка різниця – синьо-жовте воно й у Німеччині синьо-жовте – відтак Україна для шведів майже рідна. Далі швед щось там було почав згадувати про Мазепу і курс історії з розділу битва під Полтавою, на що заслужив мої цілком щирі компліменти.

Але не лише шведи цими днями заприсяглися підтримувати Україну у її намаганні подолати швейцарську загорожу в 1/8 фіналу чемпіонату світу. Сидячи у кафе, у синьо-жовтій футболці, до мене підійшли два молоді поляки, один з Кракова а інший з Вроцлава і висловили підтримку країни білого орла українському просуванню на Мундіалі. Єжи з Вроцлава навть згадав, як він ходив на масові заходи у своєму місті на підтримку помаранчевої революції, яку чомусь дещо переплутавши він назвав абрикосовою. Вочевидь трохи фруктова тема збила з панталику молодого поляка. Хлопці серйозно сказали, що всі вони та їхні друзі напевно «кібіцоватимуть» за Україну у матчі у Кельні у понеділок. На моє запитання чи не раптом ідея проведення спільного чемпіонату Європи 2012 року разом Польщею та Україною викликає у поляків бажання вболівати за Україну, інший польський вболівальник Анджей з Кракова дещо скривився у плані – «аполітично розмірковуєш», сказавши, що окрім того, що Україна то єдина слов’янська команда, що залишилась на чемпіонаті світу, Україна не є абсолютним закордоном для поляків. При цьому багатозначно підвівши брови. Отаке от пан-слов’янство та дружба народів в умовах одного чемпіонату світу у Німеччині.

Чудова річ! Читаю цей блог щоденно. Як почитаю, то відразу, чомусь, хочу випити Бітбургер та з’їсти німецькі сосиски. Я сьогодні візьму довшу обідню перерву, бо за нашим часом матч буде о третій дня. Сподіваюся на краще!
Val Bogattchouk, New Jersey, USA

Учора ввечері берлінський Курфюрстендам, головна комерційно-прогулянкова артерія західної частини Берліна, відома як просто Кудамм походила на місце проведення парадів. Взад і вперед Кудаммом ходили групи українських вболівальників, вигукуючи щось таке переможне і радо вітаючись один з одним.

Це так би мовити на пішохідній частині. А на частині проїжджій вже відбувалося моторизоване дійство. В обох напрямках їздили авта з яких тріпотіли українські прапори, подекуди багато прапорів. Були й цікаві авта. Цікаві у сенсі того, що здебільшого, як не дивно, йшлося про авта з німецькою реєстрацією, які (я роблю власний скромний висновок), вочевидь, належали українцям яких занесло з тих або інших причин до Німеччини. Проте, одне авто яке носилося Кудаммом виділялося, що формою то й наповненням. Величезний джіп Ауді окрім вже звичайних у той вечір трьох українських прапорів з вікон мав ще й напис „Дикі Танці - Руслана”. Позаяк напис той було зроблено досить професійно і як виглядало назавжди, знов таки можна зробити висновок про безпосередню належність того засобу пересування українській переможниці Євробачення. Щоправда, мушу визнати, що саму переможницю я якось у тому авті не розгледів. Можливо, то була передова група підтримки?

Цікаво, що інший не менш відомий берлінський проспект Унтер Ден Лінден був того переможного українського вечора якось так помітно менш оздоблений у синьо-жовтій гамі. І йдучи цією колишньою центральною вулицею колишнього Східного Берліна я подумав, що очевидно українці у своєму прагненні просуватися на захід саме з цією метою влаштували свій святковий парад саме у Західному Берліні.

Сьогодні зранку неподалік відомого символа Західного Берліна – напіврозваленої церкви Кайзер-Вільгельм Ґедехтніскірхе й надалі спостерігалась українська присутність. Люди якось так видно неохоче сприймали ідею, що треба скидати оті вчорашні жовто сині футболки збірної і поставати перед днем без футболу. Тому й у численних кафе на церковному майдані досі можна помітити групи українських фанів, які й надалі святкують.

Я підійшов до однієї з тих груп, аби дізнатися звідки люди прибули до Німеччини. Це були хлопці з Дніпропетровська – вболівальники відповідно Дніпра, але як вони наголошували – Україна над усе! Видно, що хлопці були таки втомлені. На них чекала пивотерапія. Поруч сиділо осіб вісім студентського вигляду синьо-жовтої публіки – це справді були українські студенти які вчаться у різних містах Німеччини, та ще й на додаток двоє українських дівчат „навернули” під цю оказію своїх хлопців-німців до українства, вбравши їх у футболки збірної та розмалювавши обличчя. Як виглядало, два „українські” німці були з цього лише втішені.

А дещо згодом у південно-західному передмісті Берліна у Потсдамі де базується українська збірна , у спеціально облаштованому українському селищі, де навіть можна з”їсти вареники та випити пива Оболонь (це так якшо комусь німецькі сосиски і пиво вже якось набридли), з колонок лунали „Дикі Танці” Руслани. Збуджений натовп обговорював, чи ж співатиме сьогодні Руслана у Потсдамі. Мо’ й співатиме!

Дуже цікаві закадрові історії!!! Особливо з Кайзерслаутерна, який розташований у землі Райнланд-Пфальц. По-можливості, стараюся також приймати в народних гуляннях там безпосередню участь. Декому, може, і не до вподоби навколо футбольні перипетії, але, я думаю, що не тільки я один можу підтвердити, що тут, практично всі живуть і футболом, і фієстою до і після... ВВС - так тримати!
Козовафорева, Kaiserslautern, BRD

Вже 13.25 у суботу, газети вже давно написали все про погану гру українців та як Шевченко (на щастя) зашпортався через власну ногу і як парагваєць (цікаво, чи його також виженуть як англійського суддю) не помітив гри рукою українського захисника, а у вас про пригоди українців у Берліні нічого немає. Воно звичайно пізнавально, але надто з великим запізненням.
Ліо, UK

Сьогодні вранці Дортмунд, принаймні центр цього міста землі Північний Рейн-Вестфалія, прибирали люди вбрані у футболки з дев'ятим номером і прізвищем тренера збірної Німеччини Юрґена Клинсмана.

Власне, не зовсім з його прізвищем.
На спинах дортмундських ранкових прибиральників було написано Cleansmann замість правильного написання прізвища бундестренера - Klinsmann. Попри надзвичайно раннє прокидання і загальний брак ранкової концентрації, я все ж таки оцінив лінгвістичні тонкощі і неочікувану дотепність побутових властей Дортмунда.
Clean – англійською значить чистий, відтак, поєднавши прізвище тренера національної дружини і загальний потяг (принаймні знов-таки стереотипний) німців до чистоти, маємо один з небагатьох перлів тонкого німецького гумору. Геніально!

А прибирати центр Дортмунда було від чого! Напередодні тут відбулись святкування (чергової і цілком передбачуваної) перемоги п'ятиразових чемпіонів світу бразилійців над збірною Японії, яка сталась на полі дортмундського Вестфаленштадіону. Здавалося, чи не щодруга особа, яка була того вечора у центрі міста, носила бодай щось у зелено-жовтих кольорах бразилійської дружини і, звісно, щотретя особа тоді ж таки намагалась поводити себе „по-бразилійськи”.

Відтак – запускання конфетті, вимахування прапорами, гучні вигукування, танці стилю „аше” – коли все відбувається у лінію із завченими однаковими рухами. Коротше, Бразилія вам на Рейні та й годі! А беручи до уваги, що все відбувалося у Німеччині, – звідси й пиво з сосисками, які у Дортмунді переважали в основному півметрового розміру.

А до кожного пива був пластиковий кубок, а до кожної півметрової сосиски своя паперова тарілочка. Все це й було розкидано в усіх місцях концентрації поціновувачів футболу з гарніром, як казав свого часу один напівфутбольний ґуру. Коротше, цього ранку сліди міні-карнавалу було помітно у цьому місті повсюди.

Але я прямую до столиці. Мій курс лежить на Берлін (як і проголошує одне з мундіальних українських рекламних гасел популярного ячмінного напою). Помічаю у моєму вагоні Девіда Пліта – відомого англійського тренера-селекціонера, який свого часу „привіз” до Англії українця Сергія Реброва. Звісно, не можу не підійти, аби не запитати думку уславленого фахівця щодо української дружини і загалом дізнатися, чого очікують провідні постаті у світі футболу від сьогоднішньої гри на берлінському Олімпіяштадіоні між Україною та Тунісом.

Девід Пліт мене одразу ж заспокоїв, заявивши, що не очікує якихось неприємних сюрпризів для України. Як на пана Пліта, поразка українців у першому матчі від збірної Іспанії, здається, добряче „накрутила хвоста” самим гравцям синьо-жовтої
дружини, і якось так „терапевтично” спустила українських гравців і тренерів на грішну землю. Відтак банальний вислів щодо навчання за рахунок власних помилок у цьому випадку мав практичний вихід.

На моє запитання щодо пророцтва про те, наскільки далеко може зайти Україна на цьому Мундіалі, Девід Пліт якось скривився і запевнив мене, що коли б був пророком, то присвятив би себе очевидно не футболові, а порятункові людства. Щоправда, насамкінець пан Пліт стиха мені повідомив, що не здивується, якщо Сергій Ребров після Мундіалю цілком може знов опинитися в Англії. Це було висловлено з певним налетом таємничості і змовницького вигляду, що я лише, зі зрозумінням приставши на „солідарний” змовницький вигляд обличчя, подав всім своїм виглядом, що все розумію і додаткових питань вже не ставлю.

Прибувши в обід на західноберлінський вокзал „Цоо” і закинувши речі до камери схову, бо вже не встигав віднести їх до місця моєї берлінської ночівлі, я вийшов назовні, аби спланувати мій останній напрямок берлінського наступу курсом на Олімпійський стадіон. Кафе навпроти було повне людьми у жовтому. Линуло щось на зразок української пісні. На добрий початок...

Гей Україно! Сходить сонце над нашим краєм, блакитне небо жовтий колос, в квітах тризуб хрест і свічі на могилах січових стрільців. Вітаю Україну з перемогою і Вас пане Олег, бо Вам там нелегко!!
Mamaj, Vancouver, Canada

Помаранчеве нашестя на Франкфурт завершилось у цей похмурий ранок доволі мирно, коли дорогою до вокзалу я бачив, як на набережній річки Майн й надалі блукали невеличкі групи голландських вболівальників, дехто з яких, успішно помінявшись футболками з аргентинцями, був зворушливо частково вбраний і у кольори учорашньої опозиції.

Очевидно, результат 0-0 і відображав загальну замиреність помаранчевих, які значно переважали у своїй масі „аргентінос” і відтак відчували свою бодай чисельну перевагу. Що голландці, то й аргентинці були налаштовані переможно попри нічию. Обидві дружини кваліфікували до наступного кола, і, віддаючи належне їхнім суперникам в 1/8 фіналу – Португалії та Мексиці, відверто кажучи, це також поставало добрими новинами для переможців того, що ще до початку Мундіалю було досить стереотипно визначено як «група смерті». Отож, Голландія та Аргентина разом з їхніми численними вболівальниками святкували ще й реальну перспективу просування до чвертьфіналу чемпіонату світу.

Тільки що переглянула веб сайти з коментарами про українську сбірну. Чудово - виграли!! Але не здається Вам, що Андрій Шевченко не заслуговує на стільки позитивних коментарів про гру із Саудівською Аравією?? Він був дуже лінивим в боротьбі за м"яч, він не намагався показати той футбол, який зробив його відомим в АС Мілан!! Інші хлопці зі збірної НАБАГАТО краще грали. Давайте згадаємо про них, про Реброва, який забив чудовий гол!!

Галина, Утрехт, Нідерланди

Мій маршрут тим часом пролягав на крайній захід Німеччини. Разом зі мною напрямком на Дортмунд просувалися великі групи доволі помітних, а відтак легко впізнаваних вболівальників. Йдеться про останній матч групи F між збірними Бразилії та Японії. Годі казати, що доволі невеличкий, як на німецькі розміри, Дортмунд постає сьогодні ареною двох завзять – латинського та орієнтального (та ще й у його японській версії).

Перше, що я побачив, відійшовши буквально кілька кварталів від вокзалу у Дортмунді був автобус японської збірної, який вирулював вузькою вуличкою центру міста. За традицією цього Мундіалю кожен автобус національної збірної країни-учасниці чемпіонату світу має напис, що відображає гасло тієї чи іншої збірної. На японському автобусі було написано: „Запали свій самурайський дух!” Отак от – ані більше, ані менше!

Говорячи про японо-бразилійське протистояння у Дортмунді, варто додати одну деталь, що надає цьому протистоянню, скажімо так, пікантного присмаку. Тренером дружини країни сонця, що сходить, є ані хто інший, аніж Зіку – одна з живих легенд бразилійського футболу. Щодо легендарності Зіку варто лише згадати одну з найпопулярніших вболівальницьких пісень країни кайпіріньї та фейжоади – A camisa 10 da Gavea (Футболка номер 10 з дільниці Ріо де Жанейро – Ґавеа). Ясна річ, що та футболка з 10 номером належала саме Зіку. Тут єдине, що я можу напевно прогнозувати, що цієї пісні ми сьогодні, очевидно, не почуємо з трибун шістдесятитисячного Вестфаленштадіона у Дортмунді.

Говорячи про Зіку – тренера японської дружини, хочу повідомити, що розговорившись у потязі на Дортмунд з одним футбольним самураєм, з'ясував, що Зіку якось так не дуже люблять у самій Японії. Виявляється, японці доволі обережно і з певним переляком поставились до намагань Зіку додати бразилійської імпровізації до специфічного стилю гри японців, що у свою чергу зіштовхнулося з місцевими культурними традиціями і принесло багато критики – звідси й гасло щодо потреби запалити отой дух самураїв.

А тим часом на майдані Ганзаплятц у Дортмунді сьогодні лунає самба. Жовто – зелена маса бразилійців магічно рухається у цьому з дитинства знайомому кожному бразилійцю ритмі. І що цікаво – на тому ж таки Ганзаплятц дехто з японських вболівальників, вбраних у сині футболки своєї дружини, так само завзято, і скажу відверто, доволі вправно витанцьовує специфічні піруети цієї справжньої бразилійської інституції. Правду кажуть, що японці зазвичай спочатку запозичують ідею, а згодом роблять ту ідею дешевше і краще! Цікаво, чи ж ідеться тут про футбол?

Це саме те, чого б хотілося більше знати про чемпіонат світу людям, які не так активно хочуть знати, головою чи ногою забили гол, а хочуть знати все те, що оточує Мундіаль. Ваш кореспондент робить чудову справу!

Віктор Онищук, Франція

На Мундіалі наступив період найпершого прощання. Йдеться про завершальні матчі групового турніру. Власне, у кількох групах певні національні збірні вже в принципі склали свої валізи, прорахувавши навіть арифметичну неможливість свого подальшого перебування у Німеччині. Звісно, не йдеться про аспект фінансовий. І от деякі матчі набули такого собі символічного наповнення. Втім, попри все, емоційний момент прощання був доволі помітним.

У Ганновері відбувся один з таких прощальних матчів. Невдахи групи А - Польща та Коста Рика - востаннє виходили на футбольне поле. Тут виникало враження, що до Ганновера під цю оказію з'їхались всі польські вболівальники, які лише перебували на терені Німеччини. Всі без винятку. Беручи це до уваги, кілька польських телевізійних каналів вели прямі висилання з центру міста і з майдану, прилеглого до стадіонного парку. Якби комусь і цього здалося мало, неподалік Ватерлооплятц, де й було розташовано просторий табір з величезним екраном у темі мундіального Фан Фесту – вболівальницького фестивалю, польська броварня, що випускає пиво TYSKIE, зорганізувала куточок Польщі з тим таки Тиським, музичним акомпанементом, ну й, звісно, також з ковбасками-кабаносами та навіть польськими солодощами. Ясна річ, що солодощі не відігравали роль „підсолоджувача” гіркоти прощання, що її відчували польські фани. Атмосфера була доволі розкутою, і виникало враження, що поляки просто прибули на останній матч своєї „кадри”, аби попри все висловити пошану гравцям червоно-білих.

Так і відбулося. Після фінального сюрчка, коли відчуття того, що поляки вже не побачать свою команду „живцем” на турнірі подібного штибу принаймні 4 роки, а мо’ й значно більше, стадіон у Ганновері якось колективно зойкнув. А беручи до уваги, що глядачі на трибунах на 80% були поляками, цей зойк пролунав по-польськи. Хоча варто відзначити і певну українську присутність, а відтак і незначний український акцент того зойку. За ворітьми південної трибуни було вивішено досить помітний банер, що складався з польського та українського прапорів, на якому англійською було написано: EURO CUP 2012. POLAND – UKRAINE. GIVE US A CHANCE! Себто – ЧЕМПІОНАТ ЄВРОПИ 2012. ПОЛЬЩА – УКРАЇНА. НАДАЙТЕ НАМ ШАНС!


	Вищезгаданий банер України та Польщі з вимогою Євро-2012

Ще перед початком Мундіалю деякі фахівці висловлювали припущення, що вдалі виступи Польщі та України у Німеччині позитивно вплинуть на розгляд заявки цих двох країн на проведення чемпіонату Європи з футболу 2012 року. Отже, згідно з цією теорією, виліт Польщі вже на першій початковій стадії Мундіалю завдав цим планам, або ж радше, певному до них підходу, вразливого удару. Хоча як на мене, якби подібні чинники серйозно бралися до уваги, напевно, чемпіонати світу відбувалися б лише у Бразилії.

Проте все одно, розмовлявши з прикро враженими, хоча водночас достатньо веселими і розкутими польськими вболівальниками, я зробив висновок, що виліт Польщі значитиме те, що до війська прихильників української дружини на Мундіалі додався доволі потужний контингент! Поляки якось так в один голос казали, що тепер Україна є одним (а у певних випадках єдиним) їхнім фаворитом. Отож, як колись казали, – Вболіваймо за Україну разом!

А сьогодні також відбуваються кілька прощальних матчів, що вже не вирішують нічого, а радше постають спробою залишити Німеччину бодай на переможній ноті. Тут йдеться зокрема про мюнхенський матч у групі С між Кот д'Івуаром та Сербією і Чорногорією. Окрім того, що колишня югославська дружина проводитиме свій останній в історії матч з подібною назвою країни, обидві команди мають 0 очок після двох попередніх матчів, відтак докладуть зусиль для здобуття хоча б єдиного очка. Принаймні про це йдеться.

Інший сьогоднішній матч у цій групі у Франкфурті між Голландією та Аргентиною також до певної міри має бути символічним, хоча й визначить, хто з лідерів групи піде до 1/8 фіналу з першого місця у групі, а хто з другого. Отож видовище у Франкфурті має бути забезпечено. На додаток це видовище буде забезпечено не лише у межах франкфуртського Вальдштадіону. Вже сьогодні зрання на підходах до Вальдштадіону голландським вболівальникам було наказано... скинути шорти. Ну звісно, не всім і не будь-які шорти! Йшлося про певні помаранчеві шорти з левовим хвостом і написом Баварія на лямці підтяжок. Головний спонсор "Оран'є", як звуть голландську футбольну дружину, броварська компанія Гайнекен змусила здійснити заходи проти того, що вони визначили як „партизанська реклама”. Річ у тім, що безпосередній конкурент Гайнекена – голландські броварні Баварія, розпочали знов масово роздавати оті шорти вболівальникам збірної Голландії. У Гайнекена явно шортів у відповідь забракло.

Святкування найпершої української перемоги на чемпіонатах світу вилилось у Гамбурзі у довгі і масові гуляння. Ясна річ, що гуляла здебільшого публіка у синьо-жовтих кольорах, або ж радше у жовтих.

Але поміж місцевих багато хто, побачивши групи людей, чи поодиці, у тих таки жовтих кольорах, підбадьорливо посміхався, і дехто вітав з перемогою. Один з таких говірливих німців, зустрівши на моїх очах групу українських вболівальників, довго не відходив від них, настійливо переконуючи їх на суміші англійської, німецької і ще бо’зна-якої мови, що Україна таки дійде як мінімум до пів-фіналу.

На думку того приязного любителя футболу з Гамбурґа, Україна очевидно виконує певний потаємний план, крупно програвши іспанцям, аби про неї забули. А от не менш велика перемога проти саудівців лише підкреслює природу українців, які є гігантами, що подекуди сплять. Цікава думка!

А різної кількості групи доволі помітних у будь яку погоду вболівальників, вбраних у жовте, гуляли центром Гамбурґа аж до ранку. Зокрема, вже зайшовши до величезного підвалу місцевої ратуші – символа цього ганзійського міста, я був вражений, що у довгій залі мирно вечеряли ті ж такі жовті. Виникало таке враження, що відбувається якийсь конґрес людей, які люблять ходити у жовтому, і які колективно зібралися під ґотичними склепіннями гамбурзького Ратгаузу, аби продемонструвати всім оту свою „жовтість”.

На підтримку святкового настрою українців і всіх їхніх співчувальників у Гамбурзі, у рамах Фан Фесту – вболівальницького фестивалю, яким позначається хід цього Мундіалю, у місцевому парку Heiligengeistfeld для розентузіазмованих натовпів співала Руслана, яка повторила творчу звитягу Океану Ельзи, що минулого тижня давав концерт на підтримку української збірної у Потсдамі. Відтак українські творчі сили – футболістам України. Ну ще й вболівальникам, звісно!

Тут окремо хочеться сказати про орґанізаторів, точніше про цілу орґанізацію чемпіонату світу у Німеччині. І далеко не обмежуючись лише офіційним проведенням матчів та всього, з тим пов'язаного. Маючи можливість порівняти з попереднім форумом світового футболу, що відбувався на європейському континенті, а саме з чемпіонатом світу у Франції 1998 року, мушу зазначити, що Німеччина у цьому плані просто перевершила все, що було подано у Франції.

Годі вже згадувати, що у центрах міст, де грала українська дружина, можна було помітити людей у жилетках з написами українською – „Звертайтесь до мене – я вам допоможу”. Йдеться про дещо більше. Можливо, про бажання Німеччини відірватися від укоріненої узагальнено-стереотипної думки щодо Німеччини і всього німецького і подати свою країну в абсолютно іншому світлі, використовуючи як нагоду – найпопулярніший захід на планеті. Що, як на мене, Німеччині цілком вдається!

Гамбурґ переживає українське вторгнення. Особливо це помітно у районі центрального вокзалу міста. Потяги, що прибувають до міського Hauptbanhof виводять на привокзальний майдан нові й нові групи вбраних у жовті футболки збірної України вболівальників української дружини.

Власне активний наступ синьо-жовтих у північному напрямку розпочався вже вчора, коли до Гамбурґа прибула збірна України, яка після обіду вже й провела тренування з різноманітними комплексами вправ. Поміж тих вправ, як на мене, доволі цікаво виглядало зокрема коли Шевченко, Тимощук і компанія розігрували те, що у Бразилії зветься futevolei – гра яка нагадує пляжний волейбол, лише з різницею, що м’яч перекидається через низьку сітку ногами. Відтак вправність української підготовки до сьогоднішньої гри з Саудівською Аравією вже набирала дещо бразилійських рис.

Також стало відомо, що гамбурзький матч судитиме відомий англійський арбітр Ґрем Полл. До речі у Гамбурзі поміж доволі великої кількості українських вболівальників мою увагу привернула група чоловіків у жовтих строях збірної України, які спілкувалися між собою ... англійською. Власне нічого дивного у тому не було, бо ж вже від багатьох років збірна України тішиться доволі активною підтримкою діаспорного континґенту, який самовіддано підтримував українську дружину на матчах від Туреччини і до Ісландії. Проте цього разу, як не дивно, про діаспору аж ніяк не йшлося.

Коли я розговорився з англомовними фанами збірної України, виявилось, що вони приїхали з англійського міста Блакбурн. Хлопці пояснили, що їхня зацікавленість матчем збірної України полягало у тому, що абсолютно не можливо було дістати квитки на матчі збірної Англії. Отже хлопці вирішили придбати квитки на те, що було можливо. Та й звісно ще й на додаток переглянути у дії нове придбання англійських чемпіонів – клубу Челсі, українського капітана Андрія Шевченка. Отже цілком логічно, що вболіваючи у такий спосіб за Україну англійці вирішили також вбратися у жовті футболки збірної України.

А що ж прихильники опозиції з лав вболівальників Саудівської Аравії? Скажу чесно, що мені не поталанило побачити натовпів вбраних у довгі білі сорочки з чалмою на голові, або ж жінок у паранджах під колір саудівської збірної.
Тут взагалі виявилось, що саудівських жінок на стадіоні у Гамбурзі взагалі не буде, бо ж ця спортивна споруда як і решта мундіальних стадіонів не обладнано спеціальними сеґреґаційними секторами для мусульманських жінок, чого вимагають саудівські закони. Відтак збірна Саудівської Аравії матиме лише одностатеву підтримку на трибунах гамбурзької AOL Арени під час двобою проти України. Чи ж це зіграє вирішальний роль?

Народні гуляння широких вболівальницьких мас у Кайзерслаутерні були дещо тихішими аніж те, що відбувалося у цьому на диво доволі невеличкому місті землі Саарланд. Перед матчем Італія – США дві основні вулиці цього міста було заповнено галасливими натовпами вболівальників „адзуррі” та прихильниками новоствореної футбольної держави, якими є Сполучені Штати Америки. Заповненість вщент центральної частини Кайзерслаутерна ще можливо пояснювалося тим, що оті дві вулиці, на яких і відбувалась ціла мундіальна тусовка якось так обидві вели або ж чистого поля або до прилеглого лісу. Особливо нікуди було податися тим тисячам людей, які щопівгодини вивантажувалися на місцевій залізничній станції. На додаток місцевий стадіон був просто над вокзалом отож всі італійські піснопіння та всі американські дружні скандування відбувалися у безпосередній близькості від того ж таки вокзалу.

Ще один помітний момент пов’язаний з проведенням матчу у цьому місті полягав у тому, що на вулицях Кайзерслаутерна якось легко можна було помітити велику кількість людей, що, або говорили французькою, або ж були вбрані у форму збірної Франції. При цьому вже на підході до стадіону ті, що в англомовному світі звуться touts або ж спекулянти квитками, чи не у більшості своїй послуговувалися мовою Вольтера та Т’єрі Анрі . Можливо, те все пояснювалося ще якимись таємничими чинниками, але, як на мене, максимальна наближеність французького кордону а відносна нещодавність проведення чемпіонату світу у Франції вивела французів у аванґард тих таки спекулянтів квитками на матчі Мундіалю принаймні у безпосередній близькості до власної териорії, яка полягала у півгодині їзди автом.

Власне результат матчу – нічия 1-1 і очевидно вплинули на те що вболівальники обох дружин якось використали свій ентузіазм та голосові можливості на самому стадіоні Кайзерслаутерна і у тих двох вулицях під час доволі цікавої гри. Відтак вже очевидно сил на всенічні гуляння якось забракло. А можливо ще знаючи природу «італійської душі» тіфозі очевидно настільки були прикро вражені нічиєю з США, що якось і не знали як себе поводити. Натомість вболівальники США, які здебільшого виглядали як студенти престижних унівеситетів на зразок Йеля чи ж Гарварда, спокійно походжали собі вулицями віддаючи належне відносній, порівняно з домом, дешевизні та великому виборові продукції броварської промисловості.

А українці вже почали просуватися на північ до Гамбурґа, де має відбутися чи не найвирішальніший для синьо-жовтих матч групового турніру Мундіалю. Вісті зі стану української дружини не є аж такими втішними. На додаток до загального стану «після розгрому», руку зламав запасний голкіпер збірної Богдан Шуст. В Олега Гусева серйозні підозри на меніск на лівому коліні. На додаток форвард Андрій Воробей забив собі плече на тренуванні. Можливо, це все пояснює той факт, що на останньому тренуванні збірної вже активно приступили до так званої бігової роботи ті кого тренер Блохін спочатку до певної міри визначав як «туристів» на Мундіалі – гравці молодіжки Дмитро Чигринський, Олександр Яценко та Артем Мілевський.

Залишається побачити завтра чи ж ця бігова робота якось придасться у грі з саудівцями.

Дуже цікаво та інформативно, чого нажаль, обмаль в українських джерелах. Цікаво бачити враження про те, що відбувається за лаштунками у різних містах з різними дружинами, а не лише з нашою командою. Дякую!
Peter Bohuslavsky, Warszawa, Polszcza

Якось дуже мало про футбол. Більше схоже на путівник Німеччиною. Всі й так знають хто в яких кольорах грає і що в Німеччині менше українських вболівальників і символіки.
Анонім, UK

Поки цілу ніч у Штутґарті тривало помаранчеве гуляння широких верств населення Нідерландів, що прибули до цього німецького міста землі Баден-Вюртемберґ і стали свідками не аж так надто переконливої, проте у кожному разі стратегічно важливої перемоги збірної Голандії над Кот д’Івуаром, за 150 кілометрів на північ у місті Кайзерслаутерн тим часом відбувалась концентрація „адзуррі” – або ж уболівальників збірної Італії. Італійці також сподіваються сьогодні забезпечити собі місце у 1/8 фіналу, і так само як і голандці абсолютно не дбати собі про результат останньої гри у групі.

Тим часом, до Кайзерслаутерна прямували й доволі помітні маси безпомилково американського вигляду осіб, яких було помітно не лише за футболками збірної країни зірчасто-смугастого прапора, проте й за доволі голосними розмовами зі специфічно американською вимовою. Щоправда, я їхав з групою таких саме голосних американців, всі з яких були вдягнуті у... форму збірної Італії. От вам і діяспоряни... Подумалося, що щось подібне очевидно можна було б спостерігати якби з США грала Україна.

До речі, щодо України. Синьо-жовті активно готуються до двобою з саудівцями у Гамбурзі у понеділок. Щоправда, учорашнє тренування у Потсдамі на стадіоні Luftschiffenhafen було перервано аж на годину з причини потіжної грози, що буквально вибухнула над Потсдамом. Головного болю головному тренерові українців Блохінові додає й факт того, що у тренуванні не зміг взяти участь з причини травми лівого коліна Олег Гусев, який не гратиме з Саудівською Аравією.
За повідомленнями, зі стані збірної на його позиції можливо гратиме Олег Шелаєв.

Ще одним з моментів, пов'язаних з Україною, що привернули мою увагу в останніх мундіальних містах які я відвідав стали прапори. Точніше якось помітна відсутність українських. Не те, що повна відсутність, а якась така, скажімо, недостатня присутність порівняно з тими ж таки хорватськими чи скажімо туніськими. Про бразилійські, італійські. Не кажучи вже ясна річ про німецькі вже не згадую. Приблизно те саме стосується й сувенірної продукції. У численних крамницях та кіосках, що гендлюють сувенірною продукцією Мундіалю, ви можете знайти футболки, якісь пов'язки і чи не нижню білизну у кольорах більшості країн-учасниць чемпіонату світу. Але якось так складається, шо Україна до тієї більшості якось не належить. Звісно, висуваються теорії, що якби Україна свій перший матч виграла з рахунком 4-0 а не програла б... Але це знов таки здогадки. Хто знає може у понеділок у Гамбурзі ми все те ще побачимо? І це стосується що української атрибутики, то й перемоги з великим рахунком.

Як можна перенести великий шматок Англії до закордону? Для цього є кілька способів. Одним з них, і як виглядає, найбільш ефективним за своїм результатом постала висадка десанту англійських вболівальників у Нюрнберзі, столиці Франконії – північно-баварського реґіону. Окрім того, що ввечері на центральному майдані міста – Марктплятц, за периметром тріпотіли численні англійські прапори з назвами знов таки англійських населених пунктів і навіть найменших футбольних клубів, які не обов’язково є професійними, все якось нагадувало Англію у дуже концентрованій, я б сказав „сиропній” версії.

Годі казати, що у центрі Нюрнберґа опріч того, що з усіх усюд долинала англійська мова у її британських варіаціях і діалектах, звідусіль линув потужний спів. І йшлося далеко не про італійське бельканто або ж баварський йодлінґ. Спів був англійський, суто футбольний, коли голосові дані або ж радше їх повна відсутність, компенсувалися кількістю випитого пива і надзвичайним завзяттям. Хоча варто додати, що англомовність Нюрнберґа та вечірньо-нічна співучість цього міста ще й посилювалась тим, що суперники англійців – збірна Тринідаду, так само як і її прихильники, також становили англомовну одиницю, влаштовуючи свої менші за масштабами проте такі ж запальні співи у центрі міста. Єдине, що тут присмак був суто тропічно-екзотичний.

Англійці святкували свою перемогу над Тринідадом і Тобаґо. Перемогу у великій мірі доволі вистраждану, а відтак надзвичайно позитивну. Якби не сосиски і пиво, що, висловлю можливо свою суб’єктивну точку зору, значно переважають у якості своїх англійських „родичів”, а також якби не сувора ґотика споруд історичного центру Нюрнберґа, все це могло б відбуватися будь де в Англії. Навколо були самі англійці... і німецька поліція. Багато поліції. Але ще один момент щодо перенесення Англії до умов окремо взятого німецького міста полягав у тому, що на вокзалі я дещо був заскочений побачивши ...англійських поліцаїв - боббі у повній викладці, які керували подекуди некерованим натовпом співвітчизників.

Ефект повної імітації Англії я вже доповнив цього ранку коли на привокзальному майдані Нюрнберґа до мене підійшов доволі бомжуватого вигляду тип ніби перенесений повітрям з під лондонського вокзалу Кінґз Кросс і спокійно, досить по-англійськи пробурмотів : “Could you spare some change?” – “Чи не насиплеш трохи дрібних монет?” На що я цілком по-лондонськи відповів, мовляв - “Sorry, mate” себто „Вибачай, друже, сьогодні монет не буде”. Якось так виглядало, що ми обидва були цілком задоволені домашньою англійською зручністю, які надавав у ці дні Нюрнберґ.

Після Нюрнберґа задрапованого в англійські прапори Святого Георгія – наступний пункт на мапі Мундіалю – Штутґарт. Столиця землі Баден-Вюртемберґ постає сьогодні у жовтогарячих тонах. Тут на місцевому стадіоні Голландія грає з Кот д'Івуар. Говорячи про завзятість та гучність підтримки збірних країн світу, Голландія безперечно належить до світової еліти. Колориту прихильникам «ораньє» як звуть свою збірну у Нідерландах, так само без сумніву надають їхні кольори. Коли доволі невеликим центром Штутґарта розгулюють численні групи вболівальників вбраних з голови до ніг в усе помаранчеве, виникає подекуди потреба заподіти окуляри від сонця. А коли вже доходить до футбольного чантинґу, або ж скандування, голландці справді є одними з найнеперевершеніших. У цьому й мав пересвідчитись Штутґарт. Коли на галявині у парку перед міським палацом Нойесшльосс голландці влаштували імпровізований хор – видовище і сказати б «слуховище» було вражаючим!

Так само не бракує у Штутґарті й тих, що висловлюють свою підтримку новачкам чемпіонатів світу – збірній Кот д’Івуару. Так само як і у випадку з Тринідадом, далеко не йдеться про вихідців з африканського континенту. І тут так само вболівальники африканської дружини постають зі своїм колоритом. На Ринковій площі Штутґарта відбувся цілком спонтанний концерт у якому як виглядало брали участь всі, що бажали. Аби був ентузіазм та вигадка. Музичний слух постає далеко не обов’язковим.

Цікаво, що лише у двох з половиною годинах їзди від баварського Нюрнберґа, швабський Штутґарт до певної міри суперечить звичним стереотипам щодо Німеччини. Тут наприклад надають перевагу не пиву а вину, зокрема місцевим Рислінґу та Тролінґеру. І хоча з сосисками і капустою у Штутґарті також жодних проблем немає, з меню у місцевих ресторанах випливає, що шваби воліють харчуватися чи не на італійський кшталт. Макаронні вироби на зразок місцевих натертих міні-галушок Шпецле і родичів вареника – Маульташен, подаються як гарнір чи не до кожної страви.

Ну і чи варто ще додавати, що Штутґарт – це перш за все Мерседес – колиска чи не найзнанішої марки авта у світі? Тому й футбольна арена міста й носить назву Ґотліб Даймлер – на знак пошани до одного з «батьків» того ж таки Мерседеса. Це і постає місцем випробування голландської помаранчевої ґвардії проти менш знаної, але заповзятої дружини «слоново-кістковців».

Відкладено у бік скорботні настрої щодо лейпцизького результату і сьогодні напрямок – Нюрнберг. Це північно-баварське місто у регіоні Франконія відоме не лише своєю до певної міри суперечливою історією як колиски велелюдних нацистських парадів, для чого у цьому місті свого часу було збудовано цілий комплекс споруд. Дільниця міста – Луїтпольдгайн і надалі зберігає сліди стилю забудови Третього Рейху. Водночас Нюрнберг – друге місто Баварії після Мюнхена і як дехто зазначає є одним з яскравих прикладів архітектурного перфекціонізму якого не можна знайти ніде інде у Європі.

Проте сьогодні у Нюрнберзі домінує футбол. На місцевому Франкенштадіоні грають Англія з Тринідадом & Тобаґо. Вже вийшовши до міста одразу занурюєшся до атмосфери футбольного протистояння однієї з найпотужніших збірних світового футболу і однієї з найменш відомих. Але до цілого колориту звісно додається ще й протистояння колишньої метрополії і колишньої карибської колонії. Варто також додати, що більшість гравців Тринідаду & Тобаґо грають у британських лігах футбольних першостей Англії та Шотландії. Проте не йдеться далеко про Манчестер Юнайтед чи ж там Челсі. Радше навпаки клуби на зразок Сент Джонстоун у Шотландії, Ковентрі в Англії та Рексгем у Вельсі. Відтак саме цей статус „маленького песика” як кажуть в Англії і додає можливому перебігові подій на полі Франкенштадіону додаткової пікантності. Тринідадцям немає чого втрачати окрім власного гарного настрою, тому островитяни маленькі битимуться з островитянами великими не на жарт.

Цікаво, що поміж вболівальників, що пересуваються вулицями Нюрнберга ясна річ домінують англійці у червоних і білих футболках національної збірної. Проте групки осіб вбраних у червоні строї збірної Тринідаду якось також не губляться у натовпі. Цікава деталь, що поміж них не обов’язково всі виглядають на класичних вихідців з карибських островів. Я помітив групу абсолютно-англо-саксонського типу хлопців та дівчат у майках з написом Тринідад спереду, а ззаду номером 20 і написом Scotland – Шотландія. З’ясувалося, що це група Шотландців які приїхали вболівати за Тринідад (а радше вочевидь проти Англії!!) і користуючись тим, що за Тринідад виступає гравець саме з таким прізвищем, шотландці забезпечують виїзний контингент для тринідадців.


	Перші арешти у Німеччині серед вболівальників

Напередодні футбольного матчу у нюрнберзькому громадському парку відбувся інший матч – крикетний. Беручи до уваги, що тринідадці – нація у великій мірі саме крикетна, англійський вплив тут простягається значно далі футбольного поля. І зрештою першу перемогу над Англією Тринідад таки здобув хай і на парковій галявині, хай і у крикет!

А от англійці, які виглядають більш ніж впевнені у своїй футбольній перемозі сьогодні, водночас якось так серйозно жалілися на той вибір готелю, у якому випало зупинитися дружині „Трьох левів”. Представники англійської футбольної асоціації висловили побоювання, що розташування „англійського” готелю у самому центрі Нюрнберга та ще й поблизу залізничного вокзалу аж ніяк не сприятиме спокійному сну гравців англійської дружини перед матчем. А беручи до уваги, що навколо готелю ще й розташовано дільницю вечірнього життя міста з численними барами та ресторанами, спів вболівальників зокрема навколо прилеглого до готелю пабу Finnegan’s явно не лунав минулої ночі як колискова для англійців. Цікава деталь, що саме цей готель Ґранд Мерід'єн попередньо використовувався як штаб-квартира американських окупаційних сил у Німеччині, а поміж його гостей свого часу були Бітлз, Боб Ділан та оце нещодавно Роббі Вільямс.

Очевидно тема з наріканнями на готелі різноманітних команд ще набиратиме обертів, згадавши українські скарги на занадто голосних жаб навколо готелю синьо-жовтих у Потсдамі. Що ж, може то все жаби винні?

Коментарі:
Пане Олег, Ви, очевидно, дуже романтична людина, яка кохається в описах кольорів німецьких міст. Але чемпіонат має дуже багато подій "за кадром", як наприклад "театр" з німецьким тренером Того, перші сутички німецьких і англійських фанатиків, перші помилки суддів і тренерів і т.д. Мені здається, що це буде цікавіше - сторона емоцій і політики, а не солодкий опис чудових кольорів. Більше життя, пане Олеже і бажаю Вам привабливого матеріалу і чемпіонату!
Mamaj, Vancuever

Ляйпціґ поступово набирає кольорів. І навіть не йдеться, що офіційні кольори цього саксонського міста – синьо-жовті. Для декого – позитивний знак.

А основний показ україно-іспанських кольорів відбувся у місті вчора ввечері на майдані Ауґустусплятц, де великий натовп спостерігав за матчем Бразилія – Хорватія. Чисто зовні синьо-жовтих українців і тих, що їм співчували було приблизно стільки ж скільки і червоно-жовтих вболівальників Іспанії. Щоправда у розмові з представниками країни Сервантеса і хамона Серрано, з’ясувалося, що позірну однакову кількість вболівальників з обох країн, дехто з іспанців пояснював тим, що Україна розташована чи не у кількох годинах їзди від Німеччини – тому, мовляв, українцям значно легше діставатися на матч до Ляйпціґа на відміну від довгого просування дорогами з Іберійського півострова. Це щодо географічних новин...

А тим часом збірна України прокинувшись у своєму готелі Маріотт після сніданку взяла курс на район Нідергольц, де й розташовано Центральштадіон. Очевидно співочі здібності і бажання іспанців зробити ніч перед матчем безсонною для Блохіна та його команди все ж таки зазнали невдачі.

Але повертаючись через центр міста десь в районі опівночі, ляйпціґський баланс кольору явно перехилився чи не повністю на червоно-жовту позначку. Іспанців якось побільшало, принаймні вони великими групами кучкувалися у численних кафе і барах центру міста, а от синьо-жовті вболівальники кудись різко поділися.

Це можна було пояснити іспанським підходом до життя згідно з гаслом “Vivir Sin Dormir” – „Жити і не спати”. На додаток іспанський телеканал La Sexta вів трансляцію на живо з майдану прилеглого до історичної церкви Ніколайкірхе, що без сумніву позначалося на дедалі жвавішій і більшій масі іспанців які стягувалися до Ніколайкірхе аби бодай мати шанс показатися вдома на телеекранах. Хоча дехто висловлював думку, що іспанці голосно гулятимуть центром Ляйпціґа аби не дати заснути українській збірній, що зупинилась у готелі Маріотт, буквально 5 хвилин від того ж таки майдану при Ніколайкірхе. Ці іспанці, звісно, нарід хитрий!

А вже від самого ранку у середу головний залізничний вокзал міста є пунктом прибуття різноманітних груп вболівальників, що демонструють кольори учасників сьогоднішнього матчу на ляйпціґському Центральштадіоні – України та Іспанії. Цікава річ, що у приміщенні вокзалу ходять люди у помаранчевих жилетах з написом українською „Якщо маєте питання – я радо вам допоможу!”. Повний інфосервіс! І на вокзалі представників Іспанії та України була приблизно рівна кількість. Щоправда кільканадцять іспанців, які групувалися біля входу поставали надзвичайно колоритно завдяки наявності поміж них талісмана збірної Іспанії і постаті без якої не обходиться чи не жоден матч збірної країни з Іберійського півострова. Йдеться про Дона Балона – такого собі огрядного дядечка з величезним барабаном який звісно час від часу сповіщав публіці, що Іспанія вже у Ляйпціґу.

Дуже хвилююся !!!
Анатолій, Франкфурт на Майне, Германия

Україна-чемпіон! Ура!
Микола Савченко, м.Трускавець, Україна

Вчора у Ганновері була маленька Італія а сьогодні у Берліні – велика Бразилія! Справді цими днями у Німеччині ну нікуди вже не подінешся від бразилійської теми, надто на Мундіалі, надто у Берліні. Йдучи вулицями, час від часу хапаєш себе на думці, що навколо подекуди буває більше людей у кольорах „пентакампеао”, як звуть Бразилію за її рекордні 5 чемпіонств світу, аніж у традиційних білих топах збірної-господаря чемпіонату світу. І це власне не обов’язково футболки з 10 номером Роналдінью. У вітринах крамниць, на розкладках вуличних шинквасів, завжди буде щось у жовто-зеленій бразилійській гамі. Це й якісь блузки, пов’язки, всюдисущі такі модні нині в’єтнамки havaianas і прапори з бразилійським ґлобусом і написом Ordem e Progresso. Коротше Бразилії нині у Німеччині більш ніж достатньо.

Якби цього ще комусь бракувало, на додаток в усіх містах Мундіалю йде фестиваль бразилійської культури Copa da Cultura або ж Кубок Культури. Саме у рамах цього митецько-футбольного заходу вчора у Берліні давав безкоштовний концерт справжній живий ідол всього, що лише асоціюється з бразилійською музикою – співочий міністр культури Федеративної республіки Бразилії – Жілберту Жіл. Годі казати, що не треба далеко відходити від містків на яких відбувається дійство фестивалю аби скуштувати неймовірного бразилійського коктейлю „кайпірінья” чи ж освіжитися відомим українському поціновувачу найпопулярнішим бразилійським пивом Брама. Як то кажуть – „футбол з гарніром”.

На додаток знов таки до загальної теми широкої присутності усього бразилійського на берлінських вулицях, на період чемпіонату світу берлінські міські власті перейменували станцію У-Бану (берлінського метро) „Потсдамер Плятц” на „Пеле Штаціон” – або ж „Станцію Пеле”. А для тих хто мав би якісь сумніви щодо походження нової тимчасової назви – знак зроблено у тих таки жовто-зелених кольорах з картинкою Едсона Арантеса ду Насіменту ліпше відомого у цілому світу як король футболу Пеле. Ясна річ на тій картинці Пеле забиває гол двома ногами через себе!

От і сьогодні на берлінському Олімпійському стадіоні відбудеться один (принаймні як очікують) з найцікавіших двобоїв початкової стадії Мундіалю. Бразилія гратиме з Хорватією. Цікаво, що після успіху хорватів на Мундіалі у Франції 1998 року, коли екс-юґославська республіка з першої спроби участі у чемпіонатах світу одразу ж посіла третє місце, у колах оглядачів почало лунати визначення Хорватії як „східно-європейська Бразилія”. Таки чином кому сьогодні буде замало однієї Бразилії на берлінському Олімпійському – тому буде й Бразилія друга...

Загалом варто відзначити, що на берлінських, і не лише на берлінських, вулицях цими днями у Німеччині хорвати становлять також помітну і доволі строкату групу. І не лише з причини отих червоно-білих картатих футболок – хорватської шахівниці, які дехто визначив як зроблених зі скатерки у ресторані. Враховуючи традиційну і доволі масову трудову іміґрацію з цієї колишньої республіки колишньої Югославії, а з цим і відповідну кількість народу і певних рестораційних закладів, які повсюди можна помітити на терені Німеччини, підтримка Хорватії забезпечена, що у масі то й у якості.

До речі вихідців з України у Німеччині також зараз більш ніж вистачає. Але якось вони не аж так надто помітні у плані своєї „синьо-жовтості”. Хоча буквально сьогодні вранці біля берлінського Гауптбангофа бачив хлопця (який якось більш походив на німця аніж на вихідця, скажімо, з Сумщини) вбраного у жовту футболку збірної України з зав’язаним а-ля супермен синьо-жовтим прапором у вигляді накидки і довгим шаликом „Україна”. Він був один на тлі натовпу скатеркоподібних хорватських одностроїв. Хорвати налаштовувались тим часом на бразилійських настрій. Самотній українець дивився у бік Ляйпціґа. Саме туди і мені.

ПАНЕ ОЛЕГУ! ЗА МЮНХЕН НЕ ЖУРІТЪСЯ, що слабо була представлена символіка у вівторок. Мої сестри і друзі повивішували у вікнах квартир український прапор...а СЪОГОДНІ ЗБИРАЮТЪСЯ СТУДЕНТИ з України, моя племінниця, мої сестри, племінник та хто може і хоче під стадіон з прапорами, ітд.
МАРІЧКА ГАЛАБУРДА-ЧИГРИН, ST MARYS, AUSTRALIA

22 бугаї... Хліба і видовищ...
Alex Gorodinsky, Kiev, Ukraine

Якщо цими днями і є „маленька Італія” на мапі Німеччини – то це безперечно сьогодні Ганновер. Тут на міському стадіоні, що у мальовничій місцині над озером відбудеться перша поява італійської „сквадри адзурри” на Мундіалі 2006. Проходячи вулицями Ганновера, що ведуть від вокзалу до футбольної арени міста часом виникає враження, що я в Італії. З усіх усюд майорять італійські прапори, на зустріч трапляються жваві групи італомовної публіки, ясна річ задекорованих у все адзурро себто синє – кольори національної дружини Італії, або ж просто вже від рання розмальовані червоно-біло-зелені обличчя – кольори прапору країни к’янті та макаронних виробів.

Я ніколи не підозрював, що у Німеччині так багато італійських ресторанів. А відтак кожен заклад у Ганновері який більш менш має оте „pizzeria”, „trattoria” або не дай Боже „bella Napoli” є сьогодні осередком активного вболівання з відповідним червоно-біло-зеленим оздобленням і повною імітацією усього італійського. Коротше ціла Bel Paese як називають свою країну італійці, але в умовах одного не дуже великого окремо взятого міста землі Нижня Саксонія.

Італійці звісно впевнені у тріумфальній сьогоднішній перемозі у своєму стартовому матчі проти Ґани. Перекинувшись кількома словами з групою італійців, що кучкувалися біля вокзалу, я збагнув – Італія вже подумки записала собі три очки ще не вдаривши м’яч. А як інакше? Проте виявляються юґо-фахівець Братомір Джукович, тренер африканців, якось дотримується іншої думки. Пан Джукович заявив, що його “black stars” (популярне прізвисько збірної Ґани) цілком спокійно вірять, що можуть навіть не зіграти внічию зі „сквадрою адзуррою” а саме перемогти італійців у Ганновері.

Пан Джукович пообіцяв, що Ґана докладе всіх своїх зусиль та хисту для здобуття перемоги, і взагалі висловив переконання у тому, що перемога буде за чорними зірками. Додам, що коли я це розповів ентузіастичній групі італійців, дехто з них нервово розсміявся, але то не був сміх від жарту, а якось радше навпаки сміх якоїсь перестороги.

На додаток табір прихильників Італії розділився напередодні матчу у Ганновері. До цього спричинилися новини про те, що місце у нападі на матч із Ґаною було віддано Франческо Тотті – нападникові клубу Рома, який останньо був травмований і перебував не у найкращій формі. Натомість нападник чемпіонів – Ювентуса Алессандро дель Пьєро сидітиме на лаві запасних. Панове Тотті і дель Пьєро явно мають свою точку зору на це все.

Проте найкумеднішою для декого а для декого досить трагічною виглядає ситуація у якій опинилась збірна дебютантів Мундіалю – національна дружина Тоґо. Ще навіть не доторкнувшись до м’яча у офіційному заліку чемпіонату тоґолезці вже перебувають на межі аби встановити своєрідний рекорд всіх мундіалів. Тут йдеться про те, що ще до початку своїх виступів у Німеччині Тоґо може поміняти вже другого тренера і здобути собі третього! По тому як гравці збірної Тоґо не вийшли впродовж трьох днів на тренування на знак протесту проти незаслужено як на футболістів цієї африканської держави низькі суми преміальних, основний тренер подав у відставку.

Нині команду очолює перехідний або ж тимчасовий тренер тоді як ведуться активні переговори з німецьким фахівцем Вінфридом Шеффером, який вже кілька днів зважує всі „за” і „проти” того аби стати третім з черги тренером команди, яка ще навіть не почала виступи на Мундіалі. Коротше суцільні калькуляції та підбивання дебету з кредитом та запеклі тактичні ходи за столом переговорів. І хтось ще каже, що головне аби грали гравці...

Шановний пане Олег, Дякую вам за ваш репортаж. Дуже цікаво і то рідною мовою...
Anatol Brunton, USA

У мальовничому передмісті Берліна – Потсдамі відбулись оглядини збірної України. Ну, власне оглядинами як такими це можна було б назвати доволі умовно позаяк йдеться про перше відкрите для публіки та журналістів тренування „синьо-жовтої” дружини.

Все відбувалося на невеличкому місцевому стадіоні Luftschiffhafen тому й проблеми з тими, що прийшли оцінити збірну України у тренувальному процесі ,та ще й на додаток у її найпершому тренуванні у Німеччині, явно не було. Збірна під’їхала на своєму відповідно синьо-жовтому автобусі, і все розпочалося з „теоретичної наради” у центральному колі, де тренери щось активно пояснювали а гравці кивали головами. Склалося враження, що, все ж таки, і гравці і тренери збірної України брали до уваги присутність доволі великої групи публіки, поміж якої цілком можливо були замасковані „аґенти” суперників у групі.

Потім якось все пішло доволі спокійно і сплановано. Велика група гравців провела розігрів а от двоє членів молодіжної збірної Чигринський та Яценко вочевидь отримали персональну настанову – навернути якомога більше кіл легкоатлетичними доріжками стадіону. Що й робилося з певною сказати б самовіддачею. А от їхній колега з „молодіжки” Артем Мілевський працював з основною групою будучи так би мовити „одним з основних”.

Загалом тренування синьо-жовтих тривало десь хвилин із 90, що, вочевидь, було достатньо, беручи до уваги неочікувано сонячний і теплий вечір у Потсдамі. Тут особливо варто відзначити спостереження щодо капітана збірної і основної української футбольної надії – Андрія Шевченка. Шева був доволі активний на цьому тренуванні і грав у двосторонньому спаринґу, бігаючи з усіма на рівні. Проте, оком стороннього спостерігача було помітно, що капітан ще „не той”. Принаймні, складалося враження, що кондиції травмованого у травні Андрія ще не досягли відповідного для його форми рівня. І от вже після тренування тренер Блохін, ясна річ, випереджаючи масу запитань щодо Шевченка сказав, що, можливо, Андрій не гратиме у першій грі Мундіалю проти іспанців.


	Чи буде ще одне золото для Шевченка?

Олег Блохін сказав, що проблем з тренувальним процесом у Шеви не має, позаяк він тренується з основним складом і на загал почувається добре. Цей етап, як на тренера синьо-жовтих, є важливим для Шевченка у першу чергу у плані психологічному, але цілком можливо, що Шевченко таки набере свою форму не до першого матчу збірної, а скажімо до другого. Це справді викликало зойк в найбільш схильних до драматизації, проте Блохін якось так спокійно додав, що хоче, аби Андрій був зіркою на цьому Мундіалі, але на разі нічого більше сказати не може. Андрій Шевченко залишатиметься під пильним оком тренерів.

А от буквально у сусідстві з Потсдамом нині перебуває і збірна Німеччини у своєму готелі, що схожий на фортецю у лісо-парковій зоні Ґрюнвальд. Загалом широко повідомляється, що Україна є єдиною збірною, що базується на терені Східної Німеччини. Але якщо взяти вже суто географічно, то Потсдам є навіть більш на захід, ніж Ґрюнвальд! Отакі от у нас географічні новини.

Блохін! Ти правий! Успіху хлопці!
vl, Ukraine Kirovograd

Мюнхен гуляв цілу ніч й аж до ранку. Ясна річ не йшлося про суто баварців, а власне про підсилений континґент за рахунок німців і тих, що за них вболівали, які прибули з цілої країни до баварської столиці аби підтримати свій „маншафт”. Додам, що святкування ці у певних колах і за певної добірки напоїв мали й помітну українську участь. Зокрема на терасі мюнхенського палацу Байришен Гоф у доволі серйозній компанії в оточенні Бориса Бекера, Штефана Ефенберґа, Франца „Кайзера” Бекенбауера а також великої групи публіки імена якої мало що скажуть тим хто не мешкає у Німеччині, були помічені брати Клички, які окрім того, що були буквально на голову (а то й дві) вищі за решту гостей фешенебельної публіки у Байрише Гоф, ще й без сумніву тішились статусом місцевих знаменитостей.

Але минулої ночі – цього ранку гуляв не лише Мюнхен. В усіх більш-менш значущих містах Німеччини у парках та у громадських місцях на зразок майданів, стадіонів та решти місць звичайного скупчення людей було встановлено екрани, а звісно на зручній відстані від екранів були „джерела” всюдисущого у Німеччині бурштинового пінного напою. Добре, що все це відбувалося проти суботи, бо ж зазвичай німці не аж так надто полюбляють пізно вкладатися.

Таким чином святкування стартової перемоги збірної Німеччини як і святкування початку Мундіалю 2006 вилилось так би мовити у фестиваль загальнонаціонального маштабу.

Не гуляли хіба що поляки. Їхня збірна абсолютно неочікувано програла Еквадорові свій стартовий матч 0-2. Хоча ні. Таки гуляли. Принаймні, я бачив неподалік мюнхенської Фрауенкірхе невеличку групу безпомилково вбраних у все червоно-біле, польських вболівальників, які жваво співали пісень, пили пиво і всім своїм безтурботно-щасливим виглядом показували, що, мовляв, хай голова болить у тренера „кадри” Павела Янаса, а ми сюди не сумувати приїхали. Знов таки – не футболом єдиним! І правильно.

Сьогодні надвечір найперше тренування „синьо-жовтих” на їхній базі у Потсдамі, що під Берліном. Таким чином я прямую з Мюнхена назад до німецької столиці аби перевірити, що ж, принаймні позірно, готує Олег Блохін до 14 червня коли для збірної України і для мільйонів українців власне і розпочнеться основна частина цього чемпіонату світу. Як то воно там буде... Коротше – побачимо.

Виникає таке враження, що Мюнхен сьогодні на роботу не вийшов. При чому масово. Вже із самого рання численні кав’ярні та бари вздовж Леопольдштрассе – однієї з центральних артерій баварської столиці, заповнені людьми, які як виглядає нікуди не поспішають. Ба більше, за певними ознаками дехто збирається досидіти у тих закладах до 16.00 – часу початку урочистої церемонії відкриття чемпіонату світу з футболу, що відбудеться на мюнхенському стадіоні Алліанц Арена. Щоправда тут варто додати, що насправді час початку церемонії відкриття зазначено як 16.23. Все продумано зі стереотипною німецькою пунктуальністю аж до хвилини.

А до цього цілим містом сновигають строкаті групи вболівальників, ясна річ, у своїй масі німецьких, вбраних у футболки своєї збірної з різноманітними додатками, які як видно прибувають з різних кінців країни, бо якось їхня найбільша концентрація спостерігається у районі Гауптбангофа – центральної залізничної станції Мюнхена.

Варто тут додати, що як вже раніше зазначалося, абсолютно неозброєним оком помітна присутність вболівальників з невеличкої центрально-американської держави Коста Рики. Як на мене враховуючи невелике населення цієї країни, щось тут має бути не те. Якщо звісно президент Коста Рики не видав наказ громадянам використати всі свої заощадження і у масі прибути до Німеччини з тим аби підтримати маленьку але гордовиту державу. Ну це власне з серії здогадок.

Так само варто відзначити помітну присутність на мюнхенських вулицях вболівальників Мексики, загорнутих у прапори і у не менш стереотипних сомбреро „а ля маріачі”. З населенням Мексики проблем немає – 90 мільйонів але річ у тім, що Мексика жодного групового матчу у Мюнхені не грає! Тут єдиним поясненням є, що старший мексиканський брат бере свого малого центральноамериканського родича під власний захист і опіку. Але ясна річ, що на вулицях Мюнхена сьогодні можна побачити людей у футболках чи не кожної країни-учасниці Мундіалю.

Кожної окрім України. Чесно кажучи я так і не побачив жодних українських кольорів і символів у святковому натовпі, що очікує на початок фестивалю світового футболу. Аби усунути цю несправедливість я вирішив стати найпершим з тих, що ходитиме Мюнхеном у футболці збірної України і придбав все необхідне у крамниці під міською ратушею на Марієнплятц. Україна може спати спокійно!

Цьому можливо також допоможе розгром збірної Люксембургу 0-3 який „синьо-жовті” влаштували вчора у ході свого останнього перед відбуттям до Німеччини контрольного товариського двобою. Отож тепер курс на Мундіаль!

Повертаючись до церемонії відкриття – тут мюнхенська Алліанц Арена має стати сценою для калейдоскопічного 30-хвилинного дійства під режисурою мюнхенського драматургійного ґуру Кристияна Штюкля. Ідея дійства – показати, що Німеччина – це вам не лише шкіряні шорти – „ледергозен” і сосиски з капустою (хоча все це також буде).

Певним містком який хоче перекинути до Німеччини 21 сторіччя герр Штюкль використовує гіп-гоп у виконанні берлінського колективу Seeed, який на думку маестро має подати його країну як мультикультурну одиницю, де на одній лаві вміщаються і ті ж такі „ледергозен” і безрозмірні джинси виконавців гіп-гопу. Але головне, що по тому як все буде подано за допомогою музики, кольорів і хореоґрафії, мюнхенська Алліанц Арена стане сценою найпершого матчу – відкриття Мундіалю. На це й зачекаємо.

Якщо німецьких вболівальників називати галантними і чемними, то потрібно дійсно бути мрійником і фантастом. Це погляди зі світу казок, а в реальності з німецьких уболівальників вилучається навіть і не прихована агресія і зневага до всього не німецького, а прапорці "Мюнхен вас любить" - не більше, як звичайна пі-ар акція. Німецька любов відома на протязі дуже довгого часу. Можливо навіть, що і на цьому чемпіонаті ми зможемо побачити справжню німецьку любов до чужинців, адже футбол - це емоції і інколи (коли їх багато) люди починають бути самі собою. Будемо вірити у краще і залишаємось мрійниками....
Mamaj, Vancuever, Canada

Мюнхен ніби завмер в очікуванні завтрашнього офіційного початку. Як не дивно центральним пунктом, що у великій мірі вказує на наближення першого матчу Мундіалю є не футуристичний мюнхенський стадіон Алліанц Арена а міська ратуша. Річ у тім, що саме у холі доволі монструозного нео-ґотичного мюнхенського Ратгаузу – міської ратуші, що у самому центрі столиці Баварії – на Марієнпляц, розмістився найбільший інформаційний пункт присвячений чемпіонатові світу. На додаток у цьому ж таки холі облаштовано величезну сувенірну крамницю.

Я нарахував десь із півтори сотні найменувань різноманітної сувенірної продукції, пов’язаної з Мундіалем. В особливому кутку – форма всіх країн-учасниць, де відповідно можна придбати жовті футболки збірної України на додаток до картузів, прапорів та решти парафеналії у національних кольорах всіх 32 національних футбольних репрезентацій. Хоча мені особисто здалося, що найпопулярнішим товаром цієї сувенірної крамниці є специфічний баварський пивний кухоль з символікою Мундіалю. Справді, Das sind Wir – Fussball und Bier, як кажуть у Німеччині. Таким чином атмосфера чемпіонату світу у Мюнхені розпочинається буквально від штаб-квартири міських властей хоча б і з певним пивним присмаком.

Тим часом у Мюнхені триває вболівальницький фестиваль, заходи якого відбуваються щодня від 13.00 до 23.00 на різних містках та майданчиках баварської столиці. Втім центральним моментом заходів фестивалю є відкриття гігантського у 60 квадратних метрів екрану, на який проектуватимуться матчі чемпіонату світу.

Варто додати, що всі заходи вболівальницького фестивалю у Мюнхені – безкоштовні. Загалом фестиваль і ще низка мюнхенських заходів, що відбуваються у рамах чемпіонату світу проходять під гаслом „Мюнхен вас любить!”. Місцевих мешканців активно заохочують вивішувати прапорці з гаслом „Мюнхен вас любить!” з вікон та балконів, створюючи таким чином загальну атмосферу мундіального кохання. Отак от у тих баварців з любов’ю.

У цей час синьо-жовта дружина вже наблизилась до Німеччини з іншого боку. Українська збірна грає сьогодні свій останній контрольний товариський матч зі збірною Люксембургу у Великому Герцогстві. Відтак відігравши вже остаточним складом з „великими герцогами” українці перетнуть люксембурзько-німецький кордон і попрямують до Потсдама, де й базуватиметься команда Олега Блохіна. Україна – єдина з усіх 32 команд-учасниць, яка базуватиметься у Східній Німеччині.

Безпосередньо України стосується і новина зі стану суперників „синьо-жовтих” у груповому турнірі – збірної Тунісу. Нападник тунісців Жемаа діставши травму коліна вибув зі збірної і його буде замінено 21-річним нападником Бен Сада.

На додаток основною новиною у плані втрат збірних ще перед початком Мундіалю нині постає повідомлення про те, що чільний нападник збірної Франції Джибріл Сіссе примудрився зламати собі ногу вже на 10 хвилині товариської гри з Китаєм. Відтак Франції доведеться грати без Сіссе.

Але завершуючи на чомусь більш життєстверджувальному варто повідомити, що ФІФА оприлюднив інформацію, що впродовж чемпіонату світу 60 гравців збірних країн-учасниць святкуватимуть свої дні народження разом з 2 тренерами і двома суддями. Ба більше, 6 днів народження співпадатимуть з матчами у яких гратимуть „новонароджені”. Ясна річ, що у Німеччині і зокрема у Мюнхені основна увага до завтрашнього дня народження гравця збірної господарів Мундіалю – Мірослава Клозе. Чи ж відзначить пан Клозе свій день народження подарунком собі і своїм краянам у стартовій грі чемпіонату проти Коста Рики?

Наша команда має подарувати справжне свято вболівальникам. ТМНК,Тартак і Юркеш вже зробили міні-гімни. Хлопці справа за вами! О.Блохіна, я також називав "мрійником", але він виконав обіцянку вийти з групи першими. Згадується оповідання Ірванця, де в німецкому барі латвійка серед галантних і чемних німців стежала за грою свої команди з бундестімом у Португалії в 2004 році. Закінчилось все 0-0. Ось це є футбол в кращому з цього проявів!
Максим Щериля, Україна

За два дні до початку світу у Берліні помітна серйозна активність. У центрі столиці відбувається акція «Берлін вітає решту світу». Перед Бранденбурзькою Брамою, що колись відділяла Схід і Захід відбувається карнавал. Берлін ніби справді серйозно вітає оту решту світу.

Українці безпосередньо ознайомляться з епохальною ареною берлінського Олімпійського стадіону 23 червня у день проведення останнього матчу групового турніру проти Тунісу. А нині українська дружина курсує навколо Німеччини. Завтра – товариська гра проти збірної Люксембургу. Тренер Олег Блохін заявив, що збірна готова до мундіалю на 70 відсотків. Проте додав, що жодного хвилювання він не відчуває. Блохін не міг втішитися достатньо тими умовами, які отримали українці на тренувальному зборі у Швейцарії і навіть кліматичними умовами. Може то швейцарський клімат вплинув на спокійного Блохіна?

Хочеться відзначити, що ознакою скорого початку чемпіонату є присутність на вулицях Берліна прапорів країн учасниць. У магазинах продають футболки команд учасниць в тому числі української. Тому, якщо комусь в Україні бракує символіки української збірної – завжди можна її замовити з Німеччини.

Еге-ж! А чого була варта антисербська заява Кварцяного! Ну як можна такі речі говорити?!
Андій, Ванкувер, Канада

Слово "BLOG" не належить до української мови. Що модно в Америці не обо"язково переносити на Україну.
Andrew Bilukha, USA

До того моменту як офіційний м’яч чемпіонату світу буде розіграно у центральному колі імпресивної Алліанц Арени у Мюнхені на початку найпершої гри між Німеччиною та Коста Рикою, власне основний предмет цілого Мундіалю нині «розгулює» Німеччиною у рамах проекту «Контакт з м’ячем». Офіційний м’яч чемпіонату світу у Німеччині від фірми Адідас, що зветься «Тімґайст» за допомогою команди і устаткування Другого каналу телебачення Німеччини ZDF здійснює подорож містами проведення Мундіалю.

Запустив «Тімґайст» до цієї подорожі президент ФІФА Йозеф Блаттер і таким чином офіційний м’яч чемпіонату світу 2006 проїздить у таксі Берліном, перетинає гамбурзьку гавань на катері, викочується на сцену опери у Штутґарті, та ще й на додаток з»являється на столі у презент ера основного бюлетеня новин одного з найпопулярніших телеканалів Німеччини. Фінальний переліт м’яча відбудеться 9 червня коли його урочисто буде передано у прямому ефірі ранкової програми президентові організаційного комітету Мундіалю 2006 Францеві Бекенбауеру, який теоретично має забезпечити аби саме цей м’яч опинився о 17.00 за центрально-європейським часом на полі мюнхенського стадіону.

Збірна Англії вже прибула до Німеччини, приземлившись на летовищі Баден-Бадена і табір британських мас-медіа було розбито навколо готелю у якому розташувалась дружина «Трьох левів». Ба більше до цього невеличкого закутка південно-західної Німеччини з’їхалось кілька тисяч англійців, які вже як видно «залягли & чекають» . Основною новиною зі стану збірної Англії вже у перші години перебування команди у Німеччині стало те, що хтось помітив травмованого нападника Вейна Руні, який вже жваво стрибав і навіть намагався пробити м’яч у стрибку через себе! Не знаю як щодо лікарів, а у моїх медичних книжках – це вже напевно є ознакою одужання.

До Німеччини вже прибули ще одні суперники українців у груповому турнірі – збірна Тунісу. Футболісти з країни кус-кусу і фініків висадились у Франкфурті і одразу ж утаємничено зникли навіть не давши нагоди тим з не багатьох журналістів та вболівальників, що їх зустрічали, роздивитись той новий варіант спортивної форми від «Пуми» у який були вбрані північно-африканці.

Річ у тім, що всюдисущі журналісти підмітили, що перед початком гри коли грав гімн України поміж співаків (а дехто каже поміж тих хто просто знає слова «Ще не вмерла..») були лише Шевченко, Єзерський, Шовковський та Тимощук. На додаток, з тих таки джерел було помічено, що поміж тренерів та решти персоналу збірної - ані співаків ані тих що знають слова гімну не виявилось. Можна звісно сказати, що вони на Мундіаль не співати приїхали, а можна і навпаки…

Тим часом, у стані збірної України, що нині базується так би мовити на підходах до Німеччини – у Швейцарії, обговорювалися наслідки і певні висновки після товариського матчу у Ґессау проти дружини Лівії. Як на загал розгромний рахунок 3-0, який власне вдалося досягти у цьому спарингу вирішено сприймати спокійно враховуючи клас суперника і той факт, що два останні голи залетіли до сітки воріт лівійців у дві останні хвилини гри, коли виникало враження, що обидві команди вже хотіли б аби матч якомога швидше завершився. Водночас неочікувано центральним стала тема того хто зі «збірників» як співає…

Втім як то кажуть не футболом єдиним. Сьогодні ввечері на арені мюнхенської Алліанц Арени відбудеться ні, не футбольний матч. Радше кардинально навпаки! У Мюнхені у рамах культурної програми Мундіалю проводиться грандіозний концерт «3 Оркестри та зірки». У єдиному симфонічному пориві перед трибунами шикарного мюнхенського стадіону гратимуть Баварський Симфонічний оркестр, Оркестр мюнхенської філармонії та Оркестр Баварського Радіо та Телебачення. На додаток співочу підтримку цій подію надають тенор Пласідо Домінго та сопрано Діана Дамрау. А на «десерт» публіка зможе вже у полегшеній формі оцінити місцевих поп-виконавців Зьоне Маннгаймс та Хав’єра Найду. Отож суміщення видовищного і прекрасного у футбольних пейзажах додає додаткового присмаку очікуванню на Мундіаль.

Нарешті Україна представлена на такому престижному світовому форумі і це - фантастично. З іншої сторони - збірна віддзеркалює сьогоднішню ситуацію в Україні, бо український футбол знаходиться, на жаль, в руках людей, які не тільки не поважають українські цінності - вони їх зневажають. Тому ми перший раз на чемпіонаті світу, український чемпіонат корумпований і контролюється людьми, які ніколи не будуть розуміти, що футбол сьогодні є важливою частиною культури і самоствердження нації. Взагалі - це довга розмова, але коли хлопцям не буде соромно сказати: Так, я Українець і граю за свою країну і мій гімн пробуджує в мені сльози радості і натхнення, бо я знаю, що для мільйонів українців наша гра і є тим, де вони можуть гордитись, тоді будемо мати ми шанс...Але це на наступному чемпіонаті, коли український футбол буде українським. А він буде українським!!!
Mamaj, Vancuever, Canada

Пішов останній тиждень відліку часу до початку чемпіонату світу з футболу.
Деякі національні збірні команди вже прибули до Німеччини. І, звісно, важко уявити більше зацікавлення з боку медіа і публіки аніж викликає до себе дружина п’ятиразових чемпіонів світу – Бразилії.

Саме від сьогодні, pentacampeaos як ще звуть «жовто-зелену» дружину Бразилії, вже перебувають на терені Німеччини, готуючись до початку турніру.
Важко уявити, але тренувальні зайняття які провадитимуть бразилійці у містечку Оффенбах походитимуть на справжній карнавал. На тренування бразилійців, яке відбудеться на місцевому стадіоні клубу Оффенбахер Кікерз має зібратися 25 тисяч глядачів. Справді, чемпіонат ще не розпочався а трибуни вже заповнено вщент! Навіть на деяких тренуваннях.

Україна ж планує прибути до Німеччини найостаннішою з усіх команд-учасниць. Дружина під проводом Олега Блохіна сьогодні грала передостанню, перед власне початком Мундіалю, товариську гру проти Лівії. Гра проходила у рамах швейцарського тренувального циклу «синьо-жовтої» команди на стадіоні у містечку Ґессау, що під Санкт Ґалленом.


	Збірні Італії та України у товариському матчі

У складі українців попри численні заміни й надалі не спостерігалося ані Шевченка ані Реброва. Втім результат матчу з Лівією 3-0 на користь українців міг би надихнути на подальше вдосконалення.

Преса країн-учасниць від Анголи й до Японії щодня поповнюється масою інформації, що стосується чемпіонату світу. Як на загал йдеться радше про перспективи виступу національних збірних аніж про якісь новини зі стану команд. За 5 днів до початку до певної міри таємничість починає набирати ваги.
Особливою популярністю користуються різноманітні довідники та календарі до Мундіалю. От і сьогодні британське щоденне видання Ґардіан втішило вболівальників та й не лише їх спеціальним 100 – сторінковим кольоровим додатком, що зветься «Чемпіонат Світу 2006».

Мою увагу, звісно привернув розділ, що стосується України. На цілий розворот там присутнє фото капітана збірної Андрія Шевченка і збоку трохи менша світлина тренера Олега Блохіна. Ясна річ, Україну визначають реченням «Андрій Шеченко і ще 10 якихось хлопців про яких ви ніколи не чули». Доволі суперечливою є також фраза: «Українці ненавидять німців». У зв’язку із цим згадується відомий «Матч смерті» в окупованому Києві 1942 року. Цікавим, як на мене, є розділ пов’язаний з тренером «синьо-жовтих» Олегом Блохіном. Опріч технічної інформації щодо прихильності пана Блохіна до тактичної схеми 4-4-1-1 у цьому відтинку є підзаголовок «Що він ховає у своїй схованці». Далі наводиться доволі, скажімо так, політично не виважена як на тренера європейської футбольної дружини цитата з нещодавніх висловлювань колишнього депутата Верховної Ради пана Блохіна. Йдеться про сумнозвісну фразу щодо іноземців в українському чемпіонаті. Ґардіан звернув увагу на те, що Олег Блохін визначив велику частину закордонних гравців, що грають в українських клубах, здебільшого з африканських країн як «якогось Зумбу-Бумбу» якого зняли з дерева, дали два банани і зараз він грає в українському чемпіонаті». Пане Блохін…

Але у кожному разі чемпіонат наближається, і є велика ймовірність, що цитата з Олега Блохіна потоне у морі інших цитат тренерів національних збірних 32 країн-учасниць, з яких власне і складатиметься історія цього всесвітнього футбольного форуму.