Останнє поновлення: Понеділок, 24 січень, 2011 p., 02:41 GMT 04:41 за Києвом

Юрій Шевчук: кіно притискають, щоб не стало нації

Гостем п'ятничної програми Української служби Бі-Бі-Сі 21 січня 2011 року був Юрій Шевчук, лектор з української мови й культури і директор українського кіноклубу Колумбійського Університету в Нью-Йорку, США.

Колумбійський університет є одинадцятим у списку 500 найпрестижніших університетів світу. Там уже кілька років проходить фестиваль українського кіна.

Юрій Шевчук вважає, що за бажання можна зняти й чудовий малобюджетний фільм

Юрій Шевчук вважає, що за бажання можна зняти й чудовий малобюджетний фільм

У розмові з паном Шевчуком ішлося про фільми, дубляж, можливість популяризації українського кіно в світі та цікавість Заходу до фільмів із країн, що розвиваються. Він каже, що українське кіно є "справою дуже проблематичною" і пояснює це з історичної точки зору.

У програмі, яку вела Світлана Пиркало, пан Шевчук розповів, що професійно зацікавився кіно, коли почав викладати у Колумбійському університеті в 2004 році.

Слухайте повну аудіоверсію розмови, читайте розшифровані фрагменти.

Юрій Шевчук: Це, до речі, одна із найновіших програм українознавства, яка існує зараз у США. Насправді перший мій обов’язок в університеті – викладати українську мову, я викладаю три курси української мови. Але коли мене приймали на роботу, то запитали, чи готовий я викладати ще інші курси, які стосуються української культури. Я подумав, що про українське кіно ніхто ніде не викладав, на відміну від літератури чи історії.

А я завжди мав пристрасть до кінематографа і цікавився ним, але став самопризначеним професіоналом лише у 2004 році, коли в Колумбійському університеті заснували кіноклуб. В цей час раптом виникла якась спрага до українського кінематографа: і в Америці, і в інших країнах, незважаючи на те, що саме існування цього кінематографа постійно ставиться під сумнів (хоча це, звісно, неправильно). Першим академічним кроком в цьому напрямі було читання курсу „історія українського кіно", який виявився конкурентноздатним: я помітив, що на мій курс записалося більше студентів, ніж на курси з італійського кінематографа.

Безумовно, ведеться свідома політика, направлена на те, щоб українського кіно або не було, або щоб від нього лишилися „ріжки та ніжки”. Тобто, щоб лишилась одна назва, а назву цю наповнять зовсім іншим змістом, тобто хочуть вихолостити саму концепцію українськості і замінити її євнухоподібною, кастрованою версією.

Юрій Шевчук

Слухач Бі-Бі-Сі: "На мою думку, сучасне українське кіно фактично мертве. Якщо при соціалізмі воно успішно починалось, ми знаємо такого визначного режисера як Довженко, то зараз я навіть не можу назвати відомих українських режисерів. Так само я не бачив таких українських фільмів, які можна було б співставити з тими, які знімав Довженко. То все ж таки, є українське кіно чи ні?"

Юрій Шевчук: Правда в тому, що українське кіно зараз дійсно є справою дуже проблематичною. Але з історичної точки зору вся Україна як проект, і її культура, література, мова, - завжди були проблемою, оскільки вони мусили існувати у контексті колоніальної Російської імперії. Українське кіно почалося ще до радянського часу, але воно не мало свого голосу, українські кіноталанти, навіть такі відомі як Віра Холодна могли б розвиватися, за логікою імперії, якщо б вони стали на точку зору цієї імперії.

Бі-Бі-Сі: Я чула таку фразу – "немає нації – немає й кіно". Це дуже сумно звучить, наскільки вам близька ця думка?

Юрій Шевчук: Кіно притискають якраз для того, щоб не стало нації. Всякою ціною йому не дають ходу, висмикають килимок з-під ніг, навіть у ті моменти, коли воно сильно та імпозантно про себе заявляє.

Кадр із фільму "Тіні забутих предків"

Бі-Бі-Сі: Тобто ви вважаєте, що ті люди, які завідують чи контролюють все, ніби добре почитали Леніна і зрозуміли, що найважливішим мистецтвом є кіно?

Юрій Шевчук: Безумовно, ведеться свідома політика, направлена на те, щоб українського кіно або не було, або щоб від нього лишилися „ріжки та ніжки". Тобто, щоб лишилась одна назва, а назву цю наповнять зовсім іншим змістом, тобто хочуть вихолостити саму концепцію українськості і замінити її євнухоподібною, кастрованою версією. Створюються подвійні правила гри, або ж гра постійно ведеться в одні ворота. Те, що дозволяється іншим кінематографам, в Україні не дозволяється, ще навіть на попередньому етапі дискусії, перед тим, як кіно починає робитися.

Бі-Бі-Сі: Що ж таке українське кіно: чи це кіно, яке зроблене в Україні, чи на українські гроші, чи українськими кіномитцями?

Юрій Шевчук: Якщо говорити про критерії національності фільму, то можна порівняти фільми з Голівуду, італійські, французькі, російські, польські фільми - вони всі мають кілька незмінних речей. Найперше це така стратегічна річ у фільмі, як історія. Тобто не історіографія в минуле, а наратив - те, що говориться про досвід даної культури і нації. При цьому говориться таким чином, що люди ідентифікують таке кіно як щось близьке для себе.

Тобто, це така історія, яка дає можливість впізнати себе у цих ситуаціях, легко перенестися у контекст подій, які відбуваються на екрані. Це настільки важливо, що навіть мова може відійти на другий план, тому що національна історія може розповідатися різними мовами: так і відбувається, коли фільм виходить на міжнародний рівень і дублюється. Мова тоді втрачається, окрім тих випадків, коли мова дуже важлива, тоді вона десь звучить на тлі, і перекладається субтитрами. Але саме історія - це стратегічна річ, і треба вміти обрати таку історію, в якій ваш глядач себе ідентифікує.

Бі-Бі-Сі: Уявімо собі генія, який сидить і робить українське кіно: незрозуміло за які гроші і де його будуть показувати. Чи вважаєте ви, що геній має себе класти, образно кажучи, на вівтарукраїнського кіно, при цьому не реалізовуючись професійно? Адже ми розуміємо, що станеться з людиною, яка вирішить зняти кіно про українські реалії без підтримки індустрії.

Юрій Шевчук: Тут і виникає питання про геніїв. В Україні держава і вся система культурного ринку збудована таким чином, щоб запобігти появі цих геніїв, вже на дуже ранніх етапах. І хоча існує така думка, що українські режисери взагалі не відомі у світі - це неправда, є багато імен молодих кінорежисерів, які отримували нагороди на престижних кінофестивалях.

Кіно притискають якраз для того, щоб не стало нації. Всякою ціною йому не дають ходу, висмикають килимок з-під ніг, навіть у ті моменти, коли воно сильно та імпозантно про себе заявляє.

Юрій Шевчук

Бі-Бі-Сі: Наприклад, це які?

Юрій Шевчук: Наприклад, Тарас Томенко дістав срібного ведмедя на "Берлінале", за свій гарний короткометражний фільм "Тир". Але чи хтось знає про Томенка, і про те, що він четвертий рік сидить без роботи? І ходить з протягнутою рукою і готовим сценарієм, щоб зробити першу свою повнометражну роботу, і він ні до кого не може достукатися.

Є ще Ігор Стрембицький, який дістав "Золоту пальмову гілку" за найкращий короткометражний фільм у Каннах. Де він зараз, може до нього кинулися всі наші меценати і запропонували йому гарні гроші, щоб він і далі робив фільми? Адже його помітили у світі. Ні, його запросили на пару київських гламурних вульгарних тусовок, і він там очевидно не вписався.

Бі-Бі-Сі: Запитання від слухача Бі-Бі-Сі: "Як ви ставитесь до такого явища, що фільми, які знімаються на території України, знімають насправді російські продюсери, там російські актори, а українці задіяні на другорядних ролях: освітлювачами і операторами. І це називають справжнім українським кіно, бо воно на території України. Але ж ми знаємо: якщо росіяни знімуть фільм на території Америки, вони скажуть що це російський фільм, а не американський. Як ви ставитесь до такої підміни понять?"

Юрій Шевчук: Дійсно, відбувається підміна понять. Колись я мав дискусію і з паном Халпахчі, який висловив дуже гарну ідею, що критерій, аби назвати кіно українським, дуже простий – все, що робиться на території України, автоматично називається українським кіно. Я тоді сказав, що за таким критерієм Канада була б в п’ятірці кінопотуг світу, тому що третина чи чверть американських фільмів робиться в Канаді. Очевидно, що це знову ж логіка імперії. Колонії вживаються як сировинні придатки для імперії. Український талант, який абсолютно легко може конкурувати з будь-ким на світовому ринку, але - якщо дати йому таку можливість.

А у нас талант використовується тільки як сировина, на початкових етапах, щоб експлуатувати його... Тому що інакше платяться менші гроші - це цілком зрозуміле питання. І воно продовжується - за відсутності державної політики і за відсутності української держави як такої, яка б захищала український національний інтерес, а не якогось генерал-губернаторства, яким Україна зараз постає. І поставала, до речі, за всіх адміністрацій. Українська держава ніколи не мала національної політики у кінематографі.

Імперська культура процвітає тільки у тому вакуумі, з якого випомповано повітря, а існує тільки той сморід, яким може дихати імперія. Як тільки поле для конкуренції робиться рівним для всіх, то вона тоді дуже скоро гине.

Юрій Шевчук

Бі-Бі-Сі: У нас в ефірі пролунала музика з кінофільму "За двома зайцями", це якраз один з прикладів українського кіно, яке стало популярним не лише в Україні. Але воно було знято спочатку українською мовою, чи не так?

Юрій Шевчук: Наскільки мені розповідали люди, причетні до зйомок цього фільму, він знімався у двох мовних версіях. І Маргарита Криницина до самого дня своєї смерті питала: що ви зробили з україномовною версією? Її насправді до сих пір не можна знайти, я допитувався кожного разу, як бував у Києві, чи вона є у центрі Довженка - мені сказали, що немає. Можливо, вона є у "Белых столбах" в Москві. А йдеться про найбільш популярний в історії українського кінематографу фільм. Він зроблений, до речі, на україномовній літературній основі, не на суржику.

Бі-Бі-Сі: Один із наших слухачів надіслав смс із запитанням: "Чому заборонений фільм "Молитва за гетьмана Мазепу"?

Юрій Шевчук: Його негласно заборонили після того, як показали в Росії на кінофестивалі "Кінотавр". Тоді російський міністр культури Швидкой виголосив на нього анафему як на антиросійський фільм. І тоді різними маніпуляціями його просто вилучили із загального доступу на п’ять років. Тепер він повернувся, зараз фільм є власністю продукційної студії Іллєнка, і я думаю, що найближчим часом фільм можна буде купити на DVD.

Бі-Бі-Сі: Відомо, що ви натхненник українського фестивалю у Кембриджі, куди ви надаєте фільмокопії. Яким чином ви їх дістаєте і пересилаєте, щоб ми в Англії могли подивитися українське кіно?

Юрій Шевчук: Це предмет нашої гордості, ми зараз напевне маємо найбільшу колекцію українського кінематографу з англійськими субтитрами з цього боку Атлантичного океану. Тому ми постійно показуємо фільми у різних містах Північної Америки, Канади, останнім часом все частіше в Європі.

Бі-Бі-Сі: А чому в Україні важко купити і подивитися ці фільми? Не можна купити Довженка на DVD, важко знайти Параджанова, здається, в Лондоні набагато легше це побачити і купити, ніж в Україні.

Юрій Шевчук: Я думаю, що якби люди цілеспрямовано хотіли це зробити, вони б достукались, і такі фільми з’явились би. Очевидно, що це ненормальна ситуація, коли не можна просто замовити чи зайти до магазину і купити. Я не розумію, наприклад, чому міністерство культури зробило повну подарункову збірку Довженка, а не могло продавати її. У центрі Довженка її можуть подарувати, а продати не мають права. Я знаю, що за моєю порадою туди зверталось багато американських університетів, але чому не зробити це комерційно?

Бі-Бі-Сі: Це дуже дивна ситуація, що подарувати можна, а продати ні – і така ситуація не лише з кіно, така ж ситуація з книжками, видали Шевченка англійською мовою, і його теж не можна купити. Чому люди, які хочуть заплатити гроші за українське, не можуть просто так прийти та купити?

Юрій Шевчук: Тому що в цьому випадку українська продукція починає конкурувати, а система збудована таким чином, щоб не допустити це, навіть за кілометр до тієї точки, звідки починається конкуренція. Імперська культура процвітає тільки у тому вакуумі, з якого випомповано повітря, а існує тільки той сморід, яким може дихати імперія. Як тільки поле для конкуренції робиться рівним для всіх, то вона тоді дуже скоро гине.

Бі-Бі-Сі: А який ваш улюблений український фільм?

Юрій Шевчук: В кінематографі я не однолюб, тому сказати про один фільм важко. Звісно, мені подобається "Тіні забутих предків", зовсім з інших причин подобається "За двома зайцями", мені подобається багато фільмів, але я не хочу говорити і наче рекомендувати ці фільми.

З останніх фільмів, які мені дуже до душі, це фільм, якого в Україні до сих пір ніхто не бачив, це документальний фільм Буковського, який взагалі переосмислює сам жанр документального фільму. Це фільм "Живі" про Голодомор, його дуже цікаво дивитися, режисер все подає зовсім інакше. Але в Україні його, о диво, ніхто не бачив, і на телебаченні він теж не був ні разу показаний.

Бі-Бі-Сі: Слухач Бі-Бі-Сі: "Чому наша попередня влада, не сприяла розвитку кіно, зокрема потрібно було б знімати фільми про наші національні теми такі як Мазепа, УПА, щоб популяризувати ці речі. Це було б дуже корисно для молоді і для всіх, на мій погляд. А виходить, що тільки плакалися і все, що ви думаєте з цього приводу?"

Юрій Шевчук: Я вважаю, що тут повинна бути випукла у трьох вимірах культурна політика, яка дозволяє і будувати пам’ятники, і утримувати музеї та розвивати бібліотеки, і створювати, постійно підтримувати кінематограф - забезпечити механізм розвитку національного кінематографа. Я вам гарантую, що він би вибухнув за п'ять років і здивував би Україну і світ кількістю талантів, природною і гарною розмовною українською мовою без суржику і без макаронізмів. Але ця політика в Україні відсутня.

Корисні посилання в інтернеті

BBC navigation

BBC © 2014 Бі-Бі-Сі не несе відповідальності за зміст інших сайтів

Цю сторінку краще видно в останній версії браузера з активованою функцією CSS