BBCUkrainian.com | Докладно | Омріяна подорож:розмова з Миколою Сахном

Гостем п'ятничної програми Бі-Бі-Сі був мандрівник Микола Сахно, який пішки пройшов усією Україною - зі сходу на захід і з півночі на південь за найширшою широтою та найдовшою довготою.

Про подорож, яка була мрією дитинста Миколи Сахна і яку він завершив напередодні Дня незалежності України його розпитувала Світлана Пиркало.

Нижче подається скорочений виклад програми, що лунала в прямому ефірі 29 серпня.

Бі-Бі-Сі: Перш за все - до чого ж Ви нарешті дійшли? Де завершилася Ваша подорож?

М.Сахно: Подорож завершилася у Криму на відомому мисі Миколая, що у Форосі. Улюблене для багатьох місце відпочинку. Саме там сьомого серпня завершилася моя подорож. А перед тим дорога привела до храму неподалік Байдарських воріт.

Бі-Бі-Сі: Отже Ваша подорож вздовж і поперек України завершилася у Криму. А що було у центральній точці на перетині найдовшої довготи і найширшої широти?

8 ночей з 43 я ночував у людей. Всі інші - під відкритим небом. Потоваришував з Великою Ведмедицею...

Микола Сахно

М.Сахно: Саме там виявилося село з символічною назвою Чистопіль. Цікаве тим, що воно, мабуть, типове для всієї України. Там ставочок гарненький. Типове воно й тим, що село потроху вимирає. З трьохсот дворів, що були на кінець радянських часів, там залишилося менше сотні. Це Дніпропетровська область, неподалік моєї рідної - Кіровоградської.

М.Сахно: Чисті поля саме у Дніпропетровській області траплялися частенько. Я думаю, що це буде найчистіша область. Чиста в якому розумінні? Поля не засіяні і не прибираються. Себто відновлюються ті степи, що були колись на Україні, коли тут ще не жили люди.

Бі-Бі-Сі: Ну принаймні метеликам буде де пожити... Пане Миколо, в українських піснях завжди співається про козацькі походи на конях чи там на чайках. А Ви вирушили у дорогу пішки. Це шляхами філософа Григорія Сковороди чи з якихось інших міркувань?

М.Сахно: Ну щось таке є, бо хотілося мати час для роздумів. Не поспішаючи побачити цю рідну землю, з якої склалася моя особистість. І не те, щоб переоцінити цінности. А просто поглянути чи все в житті відбулося так, як це мало б відбутися.

М.Сахно: Все ще поки у голові, але можу сказати, що не треба нікуди бігти. Наше сучасне життя відрізняється тим, що ми кудись увесь час хочемо втигнути. Темп життя у місті зовсім відрізняється від того, яким жили наші ще зовсім нещодавні пращури. Ще сто років тому на селі жило 90 відсотків населення. А зараз там залишиться п"ять, виходячи з тої тенденції, яку я бачив. Людина не встигає так швидко еволюціонувати. Вона збувається своїх корінь, збувається свого стрижня, який формувався століттями. Той уклад життя формувався довго, люди жили за Божими законами. А тепер у місті головний закон - більше заробити, машину купити, пересилитися в гарну оселю. Тобто дещо важливе ми втрачаємо.

Бі-Бі-Сі: До речі, той таки Сковорода писав в одній зі своїх байок "про чижа і щиглика" таке: "Лучше мнє сухар з водою, нежелі сахар з бідою..." До подібного висновку, мабуть, і Ви прийшли - що краще бідність і свобода, ніж мерседес, як Ви нарікаєте на мерседес в одному з блогів.

М.Сахно: Я не саме на мерседес, а на те, що людина якось не може зупинитися. Вона купила один, потім хоче нової моделі. Як наш пан один, відомий на всю країну, який на державні гроші купував найновіші моделі, бо він так звик. Розумієте, треба якось зупинитися. Коли ти отримав якійсь матеріальні блага, то попрацюй над своєю ментальністю, духовністю. А у нас цього не відбувається. Купили одну машину, тепер треба купити іншу. А чи людина стає кращою від того, що в неї краща машина - це вже питання...

Бі-Бі-Сі: Але Ви вирішили шукати мудрості в поході, так би мовити. Ви писали, що подорожі були Вашою дитячою мрією. Як Ви на це зважилися? як Вам спало на думку, що от треба йти вже завтра?

М.Сахно: Знаєте, це особисте, але я скажу...Якось так трапилося, що я ледь не помер. І у момент, коли життя починається заново, виникає психологічний бар"єр - і я відчув, що корінці повідривалися. Я пригадав свою дитячу мрію про подорожі. Ще коли моя бабуся жила під Кіровоградом у селі, я проводив там усі літні канікули. Гуляв околицями села і кожного разу вибирав з друзями новий напрямок. Це було надзвичайно цікаво. Це відклалося як велика насолода. Через те я вирішив підлікувати свій ментальний стан, звернувшись до корінь.

Запитання від слухача: Я мандрував пішки, сподобалося. Хотів Вас запитати - через скільки кілометрів Ви робите перерву і на який час? Що Ви берете с собою поїти? Андрій з України

М.Сахно: Щодня я проходив від 50 до 60 кілометрів. Було й менше, але навряд чи більше. Перерви робив по різному. Спочатку йшов по дві-три години, потім пробував іти по годині і по 15 хвилин відпочивати. А насправді всі ці схеми відкинув і пішов за самовідчуттям. Десь на дванадцятий-чотирнадцятий день настає така перебудова у ногах, що триває ще днів десять. А вже після 20-25-го дня іти стає справді в насолоду. А щодо їжі - Україна така багата на харчі, що нічого не треба брати з собою.

М.Сахно: Ні, сало і хліб завжди були в рюкзаку про всяк випадок.

Бі-Бі-Сі: А як Ви спали - де прийдеться, чи добрі люди давали ночівлю, чи прямо у степу?

М.Сахно: Люди привітні на Україні і тому за бажання можна було ночувати у будь-якій хаті. Просто такий був напружений графік, що з людьми не сядеш повечеряти, бо ж там має бути бесіда, що рідко коли проходить "на суху". Я пробував пару разів, але після цього погано йти.

Бі-Бі-Сі: І це ще й літо. Я уявляю собі як сонце пече.

М.Сахно: З літом мені пощастило. Воно було прохолодне таке. Більше було спочатку дощів, ніж спеки. І лише потім, особливо у Криму, я трохи піджарився. А так було дуже комфортно з погодою.

М.Сахно: Я порахував, що 8 днів з 43 я ночував у людей. Всі інші - просто неба. Товаришував з Великою Ведмедицею. Серед поля зазвичай. Це найнебезпечніше місце, бо у лісочках страшно - розказують про вовків. хоча сам я не бачив.

Бі-Бі-Сі: А як Ви орієнтувалися - по зорях? чи по компасу? чи як ото у школі вчили - де мох наріс з якої сторони дерева, то то північ. Бо ж Ви чітко намагалися дотримуватися одного й того ж меридіану і тієж самої паралелі?

М.Сахно: Відхилення були три-чотири і максимум на вісім кілометрів. А так ішов по паралелі 48 градусів 30". Дякуючи спонсорам - товариству "Аероскан" - воно надало GPS. І саме завдяки цьому приборчику супутникової орієнтації і по картах я дотримувався обраного маршруту.

М.Сахно: Ні, не страшно. Було страшно, якщо відверто, декілька разів у населенних пунктах. Не буду їх називати, щоби мешканців зайвий раз не лякати. По вечорам там недостатньо освітлення. А молоді - дуже достатньо. Чи то студенти, чи не студенти - не знаю, але всі, м"яко кажучи, напідпитку. І поведінка у таких випадках не завжди очікувана. Щоби не залишатися у таких містечках, я з останніх сил ішов кудись, щоби втекти.

Допис слухачки Надії з Полтави: Захоплююсь Вашим натхненням і патріотизмом. А от побутове сміття викидають поблизу річок,пляжів, у лісі та на цвинтарі по цілій Україні чи тільки на Полтавщині. Ви таке скрізь бачили?

М.Сахно:Скрізь. На жаль, наша така сьогоднішня реальність, що сміття - то просто жах. Одного разу на Дніпропетровщині любувався - така була балка, зробив там мабуть з сотню знімків. Але коли вже виходив з неї, натрапив на звалище сміття. Величезне - гектарів 5. Коли дощить, все це "живописно" тече з того звалища у балку, а там пасуться корівки. Потім ми п'ємо їхнє молоко. Сміття усюди. Але більше бруду - уздовж трас.

Бі-Бі-Сі: Ви пишете в одному з своїх блогів, що на Дніпропетровщині не було питної води. Люди були змушені купувати воду. Що це за жахіття?

М.Сахно: Саме на Дніпропетровщині найгірша вода та, що в криницях. Є села, де вона просто непитна. І пенсіонери купують по 5 гривень бідон води. І це на їхню пенсію.

Бі-Бі-Сі:Пане Миколо, ви почали свою подорож зі сходу України, з Луганщини і писали нам про красу луганських степів. Зазвичай Луганщину асоціюють з індустріальними пейзажами. А Ви аж вісім жайворонків у небі побачили.

М.Сахно: Так, сама співоча область у нас вийшла Луганщина. Шахти там трохи починаються. Але чи мені попав такий маршрут - зовсім не було шахт. Солов"ї там - не гірші курських. Я можу засвідчити, що вони - найкращі в Україні. І жайворонків - безліч.

Бі-Бі-Сі:А Ви саме з українським шахтарями знайомилися? Як там люди живуть?

Про людей

Це мабуть з того, що мене найбільше вразило, що люди у нас дуже схожі. Справді, це - одна нація. У всіх одні й ті самі проблеми, одна й та сама ментальність. Я думав, що має бути якась різниця, але я її зовсім не відчув. Всі привітні. Гостинність – це наша національна риса. Я можу це підтвердити всією своєю подорожжю. А щодо усміхненності, то можу трохи засумніватися...

М.Сахно

М.Сахно: От у Брянці ми ночували у шахтаря і він такого наросказав. Одинадцять шахт там було, зараз одна залишилася. Уявіть - у десять раз скоротилися робочі місця. Два сини має. Одного вивчив на агронома - тягнулися з останніх сил, бо все ж за гроші. Але тепер нема де агрономничать, бо там таке твориться: приїздять мощні ескаватори, прямо на поля, де пшениця росла, викопають ямку - бо місцями вугілля ледь не на поверхню виходить, - накопають вугілля, загрузили декілька десятків Камазів і кинули це розкопане поле. Такі от контрабандні шахтарі.

Бі-Бі-Сі:Ну, а далі Ви пішли, очевидно, по Донеччині, де також, як Ви кажете, Ви чули багато української мови...

М.Сахно: Маршрут, очевидно, так ліг, що міст не було - лише села. Так от у селах російської мови я не почув. Хоча вона й не зовсім українська. Так як і у мене проскакує суржик...

Бі-Бі-Сі: Ви пишете, що на Донеччині популярні моторолери?

М.Сахно: Їх просто безліч, вони вже переважають над велосипедами десь у 5 разів. Є навіть на електричній тязі. Вони поширилися по всій Україні. Але на заході (те, напевно, бідніше) велосипеди переважають.

Бі-Бі-Сі: Чи завжди люди привітні? Чи завжди посміхаються і чим вони відрізняються від заходу до сходу, від півночі і до півдня?

М.Сахно: Це мабуть з того, що мене найбільше вразило, що люди у нас дуже схожі. Справді, це - одна нація. У всіх одні й ті самі проблеми, одна й та сама ментальність. Я думав, що має бути якась різниця, але я її зовсім не відчув. Всі привітні. Гостинність – це наша національна риса. Я можу це підтвердити всією своєю подорожжю. А щодо усміхненності, то можу трохи засумніватися. Я йшов переважно селами, а там багато хто ледве жевріє, тому усміхненність...

Бі-Бі-Сі: Разом з тим ви згадуєте про якість нові явища, наприклад про страусячу ферму на Дніпропетровщині.

М.Сахно: Є страусяча ферма, і поруч показове село, більше схоже на місто, бо там магазинчики зовсім як у Києві - супермаркети. І свині там вирощуються на промисловій технології. Інвестиції потихеньку приходять в село. На другій частині подорожі я багато зустрічав на жнивах імпортної техніки, трохи вже вживаної, але селяни нею дуже пишаються і не нарікають як на наші старі «Дони» чи «Ниви». Тобто, воно потроху відроджується. Моє особисте враження, що точку піке ми вже пройшли.

Слухач з Івано-Франківська: Яке вас гасло супроводжувало впродовж мандрівки?

М.Сахно: Гасла такого не було. Ми спочатку хотіли зробити якісь заходи, але вони на першому ж тижні провалилися – висівати квітники було ніде. Людям, що ще живуть у селах вже не до квітників, а у кого все налагодилося, то квітники на всій Україні дуже гарні, але їх все менше і менше.

Слухач: Куди ви ще плануєте вирушити у майбутньому?

М.Сахно: Я вибрав три країни, які хочу від краю до краю перейти: Чехію, Естонію і Вірменію. Чехія – найуспішніша слов’янська країна, Естонія – найуспішніша з колишніх радянських республік, а Вірменія – найдревніша з тих, які можна перейти пішки. Хотілося б подивитися на чужий досвід.

Бі-Бі-Сі: Що ви побачили на вашій рідній Кіровоградщині?

М.Сахно: Все залишилося майже як було. Єдине, що неозброєним оком помітно – це підсихання малих річок і відповідно маленьких ставочків. Я через 30 років зібрався знову перейти Україну тим самим маршрутом, то тоді вже, напевне, не лишиться нічого, бо річки пересихають, ставочки мілішають.

Бі-Бі-Сі: Наш слухач пропонує, щоб ми всі правлячу еліту спровадили у таку подорож пішки, бо життя «з-за затемненого скла автомобілів здається їм не таким вже бідним, щоб щось змінювати на краще».

М.Сахно: Далі Кіровоградщина непомітно переходить у Вінниччину. Перейшов по камінцях річку Синюху. Колись, кажуть, по ній кораблі плавали, а зараз можна не замочити й ноги. Так само перейшов по камінцях і Південний Буг. І тут ландшафт змінився. Далі починаються глибокі балки з різкими обривами. Видно, що уклад помінявся. Вирощують трохи інше і тримають трохи інших тварин. Гуси... Взагалі свиней тепер у селах тримають рідко.

Після Вінниччини потрапив на Буковину. Вона відрізняється суттєво, була менше вражена радянською владою. Там не видно навіть, що щось відбувається негативне. Люди, напевне, не звикли розраховувати на державу, тому у них своє життя: садочки, каплички.

Бі-Бі-Сі: Ви писали, що вас здивували меморіали воякам, що боролися за Україну?

М.Сахно: Здивувало те, що вони стоять зовсім поруч з (радянськими) пам’ятниками тим, хто визволяв Україну під час Другої світової війни...

Бі-Бі-Сі: Тобто, для багатьох людей це примирення фактично сталося?

М.Сахно: На західній Україні толерантність населення набагато більша саме через те, що там були люди, які воювали і з того боку і з цього. І люди більше над цим замилювалися. Якщо на сході і в центрі не було спротиву радянській владі, то вони й сьогодні супротивляються розумінню того, що українці мали боронити свою землю від будь-якого загарбника.

Слухач з Криму: Що вас найбільше вразило позитивно і негативно?

М.Сахно: За всю подорож мене найбільше вразили одинокі старі люди, які в селах покинуті всіма і державою і рідними. А позитивне – це наша природа. Вона радує. Ще на сьогодні інтенсивні технології не добралися до наших степів, хоча вже потроху добираються. Я побачив Україну, яку ще пам’ятаю з дитинства. Це гарні річки, степи, лісосмуги, пташки, зайці. Косуль от не зустрів, в дитинстві я їх бачив досить багато. Диких кабанів ще хватає.
Щодо Криму... Там так само вимирають села. В Криму багато доброго. Курортні зони розвиваються. Людей більшає, добробут загалом населення України зростає.

М.Сахно: У селі Хоружівка - найохайніший в Україні ставочок, кажуть, що дякуючи президенту. Новозбудована церква, але виглядає вона не дуже духовно, бо побудована з червоної цегли, з якої будують будиночки наші новоспечені олігархи... Там будується нове приміщення сільради. Це мене трохи здивувало, бо в більшості сіл сільради переїздять в менші приміщення, або звільняються кімнати. В одному селі вони переїхали в крайню хату в селі, бо людей в селах зменшується.

М.Сахно: Любіть Україну і мандруйте нею. Багато що цікавого можна побачити і в Карпатах і в Криму, і в степу. Багато хто не знає яке там п’янке повітря, як слухати жайворонків.