Шері Блер викликає різні почуття у британських громадян: від захоплення її успіхами до роздратування

Тоні Блер відомий за термін «new labour» - нова лейбористська партія, а також за те, що привів свою партію до влади безпрецедентні чотири рази, і ще за свою активну супутницю життя – дружину Шері Блер.

Шері прийшла на Даунінг стріт 1997 року з трьома дітьми, з кар’єрою успішного юриста і з достатньо розслабленим ставленням до зовнішності.

Уже по тому, як її чоловік пішов з посади прем’єр-міністр Британії, вона випустила автобіографію «Говорю за себе», де оприлюднила низку скандальних подробиць, пов’язаних не тільки з її професією адвоката, але навіть і з інтимним життям подружжя Блер.

Дружина екс-прем’єра розмовляла з програмою “Woman’s Hour” на радіо Бі-Бі-Сі:

Бі-Бі-Сі: Ви випустили книжку майже одразу по тому, як Тоні Блер пішов з Даунінг Стріт, вас одразу звинуватили у тому, що ви використовуєте вашу позицію для власного просування. Так, ви пишете про дитинство, про благодійну діяльність, але все одно це все спрямовано на саморекламу. Як ви ставитеся до цього?

Ш.Блер: Моєю мотивацією у написанні книжки і чому, власне, я назвала її «Говорю за себе» стало те, що за останні 13 років, відтоді як Тоні став лідером партії Лейбористів, про мене багато писали і говорили, але я нічого про себе не говорила сама. Це моя спроба поглянути на минулі 50 років, а це ж і є книжка про все моє життя.

Бі-Бі-Сі: У вас були складні стосунки з пресою і, коли ви лишали Даунінг Стріт, ви достатньо відверто сказали, що не будете тужити за журналістами, але чому ж ви так швидко вирішили повернутися у центр уваги? Крім того, коли Тоні Блер був на посаді прем’єра, ви невтомно говорили про необхідність приватності, невтручання у сімейне життя, але в той же час, ви самі говорите у цій книжці і про той випадок, коли ваш син Юен напився і потрапив у всі газети, а також пишете про те, як був зачатий ваш наймолодший син Лео.

Ш.Блер: Якщо ви мене спитаєте, що в мене найголовніше в житті – я скажу, що це мій чоловік і мої діти. Написати книжку про своє життя і не згадати там чоловіка і дітей – я не могла цього зробити. Я завжди говорю про чоловіка і дітей, коли зустрічаюся з новими людьми. А випадок, який стався з Юеном, коли він, бідний хлопчик, у 16 років, напився, отримавши гарні результати іспитів – так само як багато таких самих хлопців його віку. Тільки він один опинився на перших шпальтах газет. Його викликали у поліцейську дільницю і зробили формальне попередження. Ми самі відвели його у дільницю, де поліцейський пояснив йому, що, якщо він не робитиме нічого подібного до 18ти років, це попередження буде анульоване з його особистої справи. Юен вислухав, а потім спитав: «Отже, коли мені виповниться 18, всі про це забудуть?» А я думала собі: «Мій бідний хлопчику… Це завжди лишиться з тобою…»

Бі-Бі-Сі: А що стосується зачаття Лео, вашого наймолодшого сина, який народився вже коли ви жили на Даунінг Стріт? Ну, якось некрасиво писати про те, що забули взяти з собою контрацептиви, коли поїхали у королівський маєток у Балморал? Тим більше, що ви католичка…

Ш.Блер: Мені здається, що це все було дуже кумедно. Тоді стільки було припущень щодо того, ДЕ саме сталося зачаття. Незадовго перед тим ми були у відпустці в Італії і багато італійських газет писали, що він маленький італієць. Це було просто смішно, тому я про це і написала. А якщо когось дивує, що католики використовують протизаплідні засоби – нехай порахують скільки дітей народжується у переважно католицьких країнах – Франції і Італії.

Бі-Бі-Сі: Ви часто використовували своїх дітей і тут є подвійний стандарт – з одного боку ви захищали родинність і приватність, а з іншого – від самого початку стали виставляти родинні фотографії, які для вас були зручні з політичної точки зору.

Ш.Блер: Книжка дала мені нагоду порозмірковувати про родинність… Це почалося ще з мого дитинства. Я виростала у Ліверпулі, мій батько у 60-ті роки був дуже відомим актором. І це пережила на власному досвіді – як це – бути дитиною відомого батька. І усі плюси і мінуси цього. І тому, коли я зрозуміла про своїх дітей, що вони завжди будуть дітьми дуже відомого батька, я не хотіла, аби вони відчували, що це якийсь примусовий стан, я хотіла, аби вони відчували свою роль у нашому житті. Тому, коли ми тільки-но потрапили на Даунінг стріт у резиденцію британського прем’єра, я робила все для того, аби ми жили там родиною, щоб нас всіх фотографували разом, щоб це розглядалося як наша сімейна подорож. Ми були першою за дуже довгий час родиною, яка оселилася на Даунінг стріт з маленькими дітьми. І саме про це я багато пишу у своїй книжці – про життя у цьому акваріумі, яким є будинок номер 10 вулиці Даунінг Стріт.