Гетьман Мазепа і частина його війська виступили на боці шведів

Точне місце, де билися росіяни і шведи під Полтавою, і далі невідоме. Але чи це дійсно так, ми запитали директора музею Полтавської битви Олександра Яновича.

Олександр Янович: Так не можна говорити, тому що фронт цей витягнутий, ми встановили, порядка шести кілометрів. Ми досліджували поле, яке на відстані від нашого музею, від другого укріпленого табору на відстані шести кілометрів. В принципі, воно співпадає із картами шведської Академії генштабу, а там якраз на тому полі, де проводились дослідження наступав шведський генерал Гамільтон на українських козаків.

Бі-Бі-Сі: Тобто ви достатньо точно знаєте, де, власне, це відбувалося, так?

Олександр Янович: Ну, так. Воно трошечки не так, як подавали в російській історіографії. Залишилася ця смуга між двома лісами, але рельєф місцевості дуже сильно змінився, і тому на цій полосі були побудовані редути. І всі історики працювали саме по оцій смужечці невеликій, вона насьогодні визначена, порядка кілометра. А в принципі, фронт розтянутий був порядка шести кілометрів. Там знайшли ми гудзики шведські, кулі, так що те, що ми думали, що саме на цьому місці відбувались ці події, це дійсно так, шведи це встановили.

Бі-Бі-Сі: Але скажіть будь ласка, взагалі навіщо нам точно знати де саме відбувалася та битва? Зрештою, минуло вже без малого 300 років.

Олександр Янович: По-перше, для шведів самий пріоритетний варіант – це знайти поховання шведів. На сьогоднішній день не знайдено поховань. Ну, щоб якийсь був спокій в душі кожного шведа, а кожний другий загинув швед, фін – Фінляндія тоді входила до складу Швеції – то для них це сама головна мета: знайти поховання шведів до трьохсотліття Полтавської битви.

Бі-Бі-Сі: Чому взагалі ці розкопки проводились так давно востаннє, багато десятиліть тому, здається, востаннє – 1911 року?

Олександр Янович: Це археологічна експедиція було Карла Бенедича. Вони знайшли там поховання, але потім вони прийшли до висновку, що це були ординці, що останкам порядка 500 років. Це вони знайшли поховання першої битви, Вітовт, 1399-й рік. А потім уже в радянські часи на території поля Полтавської битви авіадивізія базувалася, і ядерний потенціал зберігався до 1993 року.

Бі-Бі-Сі: Ядерний потенціал??

Олександр Янович: Ядерний потенціал. Так що у нас ще й ядерне було поле. А от коли по домовленості з Росією ядерний потенціал був вивезений на територію Росії – от, в принципі, з цього моменту поле вільне, мають до музею історії Полтавської битви доступ представники різних країн світу. У нас зараз немає проблем з відвідувачами і з туризмом.

Бі-Бі-Сі: Ви згадали вже українських козаків, їхню роль у полтавській битві, наскільки, власне, вона детально вивчена, адже на стороні шведів виступила Запорізька Січ, скажімо?

Олександр Янович: Коли після 93-го року із поля Полтавської битви вивезли ядерний потенціал, одразу ж в музеї з’явилися представники шведського посольства. Мета була з’ясувати, наскільки ми правдиво висвітлюємо історію Швеції, вони думали, що ми до цього часу вже настільки зросійщені, що в нас нема власної історії. І для того, щоб переконатися, що тут висвітлюють справедливу історію, до Полтави прибув директор Королівського архіву Ерік Нордеберг, і три години знайомилися з експозицією музею з нашою трактовкою, а потім зробили такий запис у книзі відгуків, що “ми, шведи, вдячні українському народу за те, що за тисячю кілометрів від Швеції зберегли нашу історію”. З цього моменту у нас, в принципі, всі питання із шведською стороною узгоджені, нема ніяких проблем.

Бі-Бі-Сі: Але все ж таки, щодо участі українських козаків у тій битві?

Олександр Янович: Коли це все трапилося, то шведи нам, щоб ми мали якісь документи, привезли нам більше дев’яноста одиниць карт шведської Академії генштабу. І там, по цих картах і видно, де знаходились українські козаки, як на боці Карла ХІІ, так і на боці Івана Скоропадського, який був на боці Петра