Віра Ульянченко: "Я професійний бюрократ, але тут немає чого стидатися."

З Вірою Ульянченко розмовляла Ольга Бетко.

Бі-Бі-Сі: Пані Віро, ви одна з нечисленних жінок політиків, які приходили до нас на цю программ, це дивує вас, чи це означає, що в Україні мало жінок-політиків?

В.Ульянченко: Мені це дуже приємно. Але я не думаю, що це означає, що в українській політиці мало жінок. Їх стає більше. От ми зараз маємо двох губернаторів.

Бі-Бі-Сі: Але в інших країнах це набагато більше поширене. Ангела Меркель- канцлер Німеччини, Сеголен Руаяль мала гарні шанси на президентство, Хілларі Клінтон напевно висуватимуться на посаду президента США. В Україні зможе колись жінка бути кандидатом на посаду президента і чи підтримали б жінки такий вибір?

В.Ульянченко: Є жінки-голови обласних рад, от у Миколаєві, промисловому регіоні жінка очолює обласну раду, і це є відображенням тої гендерної політики, яку провадить наш президент Віктор Ющенко. Також відома на весь світ лідер опозиції Юлія Володимирівна Тимошенко, за яку проголосувала велика кількість українців. І це саме по собі демонструє, як українці ставляться до жінок в політиці.

Бі-Бі-Сі: А в чому полягає гендерна політика?

В.Ульянченко: Українське суспільство зараз звикає до того, що місце жінки стає більш визначним, що жінка може бути першою особою, що вона формує думку. Президент підтримав народжуваність дітей, і це не лише демографічна позиція, це підтвердження позиції жінки-матері, визнання того, що жінка може бути і впливовою особою, але може бути і матір’ю, і це її право заохочується. Зараз по-іншому оплачується її декретна відпустка, і це дає можливість жінці себе реалізувати.

Бі-Бі-Сі: А ви філолог за освітою і починали працювати вчителькою. Чому ви не пішли цим шляхом?

В.Ульянченко: Я про це інколи шкодую, мені дуже подобалося бути вчителькою, і я цей свій вчительський порив використовую в роботі. Так сталося, що мені запропонували роботу з дітьми у комсомольській організації, я займалася фактично тим самим, що і вчителі. А потім пішла на іншу роботу, стала професійним бюрократом, професійним чиновником. Я не вважаю цю роботу чимось, за що треба соромитися. Якщо людина - професійний чиновник і її поважають, то це так само, як професійний лікар чи вчитель…

Бі-Бі-Сі: А в чому професійність чиновника?

В.Ульянченко: Це вміння слухати людей і вміння спілкуватися з людьми, слухати їх, не зневажати, не нехтувати людськими долями, вміння зрозуміти, не стати черствим чиновником. Можна відповідати людині монотонним голосом, все, як по закону, не показувати почуттів, але це якраз буде свідчити про професійність, але не про ту, яку хочуть бачити люди.

Бі-Бі-Сі: Ви помітна людина в державі. І вже давно. Але як би ви хотіли, щоб вас сприймали люди?

В.Ульянченко: Складне запитання. Кожен хоче бути кращим, ніж є насправді. Це суб’єктивне почуття. Мені хотілося б, щоб люди вірили тому, що я говорю. Мені хотілося, щоб люди після всіх моїх виступів розуміли, що це справді чисті, чесні мої намагання, до яких я докладаю багато своїх почуттів. Мені хочеться залишити про собі гарну область і гарну команду, щоб область стала сучасною, інтелектуальною, але в той же час я хочу, щоб люди сприймали мене як живу людину, в якої є свої недоліки. Разом з тим, щоб люди розуміли, що я хочу, аби це була взаємна, конструктивна робота.

Бі-Бі-Сі: Але не всі вас так сприймають, як вам би хотілося? Ви знаєте про це?

В.Ульянченко: Так, звичайно. Інколи мені це навіть боляче і неприємно, і як звичайна людина я можу емоційно реагувати. Але я багато чому вчуся у той же час, і навіть гострі зустрічі є корисними. Потім у мене є час передумати, навіть якщо не завжди я з цим згодна, і може я навіть на якісь граблі двічі наступаю… Я ніколи не погоджуся з тим, як деякі люди у нас можуть казати: «От ви мені дайте, а я потім щось там зроблю…», з тим, що люди інколи чекають, що держава мусить давати.

Бі-Бі-Сі: А був колись випадок, коли ваша толерантність випробовувалась?

В.Ульянченко: Під час виборчої кампанії. Мені в цей період доводилося стикатися з людьми різних поглядів і я намагалася переконати їх і привернути їх на свою сторону. Дуже часто навіть з такими людьми, яких я знала, з якими я дружила і не завжди мені вдавалося це зробити. Саме таку толерантність – вміння спілкуватися з людьми з різним точками зору, я завжди в собі виховувала.

Запитання слухача: Чому, коли приїхали на святкування 9го травня до Переяслав-Хмельницького району, чому ви потім їхали до ресторану з двома мікроавтобусами з охороною і мигалками?

В.Ульянченко: Того дня ми були на святкуванні у селі Циблі і їхали до ресторану ввечері, бо цілий день нічого не їли. У мікроавтобусах були хлопці з державної охорони, але не моєї особистої. Я з охороною і ні з якими мигалками ніколи не їжджу.

Запитання слухача: Чому ви їздите на «джипі»? Це свідчення того, що на Київщині погані дороги, чи що у вас так само, як у багатьох інших українських нуворишів, поганий смак?

В.Ульянченко: Моя машина не є відображенням мого смаку. Це одна з двох машин, які знаходяться у гаражі Київської обласної державної адміністрації, і одна з них приписана до глави Облдержадміністрації. Після того, як я стала на цю посаду, я не купувала нових меблів, не робила ремонтів, не купувала машин. Я ніколи не замислювалася над тим, чому саме джип. Це машина, яка мені дісталася. У Київській області дороги відносно непогані, але є ще такі населені пункти, де немає доріг з твердим покриттям, тому ми і прийняли програму «Сільська дорога». Я довго добивалася, щоб на це було виділено кошти. Я про це багато говорю, я закликаю громадян контролювати процес витрати коштів. Чиновникам обласного рівня важко це зробити, це повинні робити всі, я звертаюся і до політичних сил, щоб вони теж стежили за цим.