Тарас Кузьо

Політолог Тарас Кузьо належить до другого покоління українців Британії. Він є автором численних праць про Радянський Союз, Україну та проблеми міжнародної безпеки. Тарас Кузьо є старшим науковим працівником Інституту Європейських, Російських та Євразійських досліджень у вашингтонському Університеті Джорджа Вашингтона.

Позиції авторів блогів є їхніми особистими поглядами і не можуть вважатися точкою зору Бі-Бі-Сі.

26 листопада 2007 р.

Пройти шлях до кінця

	Калиновий гай у Києві з переліком областей України, які постраждали від Голодомору

Минулими вихідними Україна вшанувала пам’ять мільйонів українців, які загинули у 1932-33 роках від штучного голоду. Президент Ющенко очолив жалобні заходи і витратив багато енергії для виявлення жахів сталінського тоталітаризму http://www.president.gov.ua/content/150_1.html

У 1983 році українська діаспора широко відзначала 50-ту річницю Голодомору в Україні. В СРСР тоді була епоха застою Брежнєва, а в УРСР керував Щербицький. Відзначення українською діаспорою Голодомору тоді були голосно засуджені радянською пропагандою та критиковані русофілами на Заході. Але вже за 7 років Компартія визнала факт голоду. Якою ж є ситуація тепер?

Ніхто не заперечує тепер, що у тридцятих роках Україна пережила Голодомор. Деякі західні історики і далі вважають, що голод не був скерований проти українців, а проти усіх селян СРСР загалом. Вони аргументують смерть мільйонів поганим врожаєм та наслідками колективізації. Подібні погляди поширені у Росії, де вважають, що голод не був наслідком цілеспрямованої радянської політики. Існує, проте, важливий нюанс.

Сприйняття і трактування історії залежить від того, який режим існує у певний момент. В Україні за часів Кучми і Ющенка послідовно вшановували жертв сталінізму, і засуджували той режим. У Росії Путіна злочини Сталіна ігноруються і маргіналізуються. Натомість, відновлюється новий культ Сталіна як «великого лідера», який перетворив Росію на надпотугу. Це відповідає ідеї Путіна про відновлення статусу Росії як «великої держави».

Щоби думали у світі про Німеччину, якби там у 1962 році (через 17 років після завершення Другої світової війни) канцлером став би колишній офіцер гестапо, який би вважав Гітлера «великим лідером», а уряд би складався з офіцерів Вермахта, СС, і гестапо? Саме така ситуація у Росії, де колишній офіцер КГБ керує країною, славить Сталіна і розставив в уряді нову правлячу еліту з офіцерів радянських спецслужб.

Зрозуміло, що відмінність поглядів України та Росії на злочини сталінізму відображає контраст між великодержавним націоналізмом російської автократії та молодою, але розквітлою українською демократією. Засудження злочинів тоталітаризму в Україні розвиває традицію у Європі, коли відновлені і молоді демократії в Німеччині, Австрії та Італії засудили після Другої світової війни злочини нацизму. Існує проте один виняток.

Коли Ющенко вимагає кримінального покарання тим, хто заперечує Голодомор він повинен бути послідовним принаймні у двох інших напрямках. Кримінальна відповідальність за заперечення Голодомору немає сенсу, доки в Україні легально існує зареєстрована Комуністична партія. Україна має заборонити Комуністичну партію так само, як в Німеччині, Австрії та Італії було заборонено нацистські та фашистські партії після Другої світової війни. КПУ є прямим спадкоємцем злочинної політичної сили, яка чинила сталінські злочини проти українців.

Другим логічним кроком буде моральний осуд колишніх працівників НКВД та КҐБ, багато з яких досі живі і отримують державні пенсії. Якщо вважається цілком гуманним досі переслідувати у світі престарілих нацистських злочинців, то чому б не судити престарілих енкаведистів, які чинили сталінські злочини?

Україна є унікальною в тому, що постраждала однаково як від нацистського, так і від радянського тоталітаризму, і повинна прирівняти моральну відповідальність за нацистські та комуністичні злочини проти людства. В Україні не повинно бути місця для геополітичної гри ні комуністичних , ні фашистських партій як це було за часів Сталіна та Гітлера. Їхнє місце на смітнику історії.

Коментарі:

Шановний Тарасе, дуже влучні зауваження з життя сучасної України. Компартія несе відповідальність за Голодомор в Україні так само як нацисти і фашисти за свої. Слід також згадати пізніші злочини КГБ проти української інтелігенції.
William Stan, U.S.A.

Пане Тарасе, знімаю перед вами шапку і дякую за чудову статтю!
Стах, Франція - Україна

22 листопада 2007 р.

Коаліціада 2007: Нічого не навчилися?

Обрання спікера Верховної Ради залишається суперечливим питанням попри відкриття парламенту 23 листопада. Блок НУНС проголосував за висунення кандидатом від Нашої України В’ячеслава Кириленка. Проте раніше видавалося, що президент Ющенко та його секретаріат підтримували кандидатуру секретаря РНБО Івана Плюща. Чим пояснити таке таку суперечність. Невже коаліціада 2006 року нічого не навчила?

Після виборів у березні 2006 року помаранчеві сили (Наша Україна, Блок Юлії Тимошенко та СПУ три місяці не могли створити урядову коаліцію. Тоді вони не могли погодитися, чи спікером буде кандидат НУ Петро Дорошенко, чи кандидат СПУ та БЮТ – Олександр Мороз. В результаті Олександр Мороз уклав угоду з Партією регіонів, а на чолі уряду став Віктор Янукович. Виглядає, що цього разу візантійські інтриги тривають, але вже довкола кандидатур Кириленка та Плюща.

Газета Рената Ахметова Сєгодня твердила, що на 23 листопада Ющенко підтримує кандидатуру Івана Плюща і створення «широкої» коаліції (http://vybory.segodnya.ua/news/472824.html). Головна мета – не допустити як і у 2006 році, Юлію Тимошенко до керівництва урядом. Депутат БЮТ навіть твердив, що ПРУ обіцяло йому 10 млн. доларів за відмову прийти у парламент. (http://www2.maidan.org.ua/news/view.php3?bn=maidan_free&key=1195732875&first=1195738507&last=1195727760)

Якщо президент справді підтримує Плюща, то блоку Нашої України та Народної Самооборони розпадеться. Юрій Луценко вже заявив, що підтримує Кириленка. БЮТ не голосуватиме за Плюща, бо той виступає за широку коаліцію і виступає проти Тимошенко. Як я вже писав раніше, НУНС буде нестабільним учасником будь-якої коаліції: помаранчевої чи широкої, бо має внутрішні суперечності та страждає від візантійських інтриг президентського оточення. (http://jamestown.org/publications_details.php?volume_id=420&issue_id=4286&article_id=2372567)

Якщо Плющ отримає підтримку президента, то він увійде в історію як руйнівник помаранчевої коаліції у треті роковини Помаранчевої революції.

Коментарі:

Схоже, що приказка про дурня, який вчиться на своїх помилках не має жодного стосунку до нашої політичної еліти - вона навіть до цього статусу не дотягує. власне кажучи чого можна було сподіватися від НУНСу, якщо в його складі нічого не змінилося - всі ті ж самі обличчя з нестримними амбіціями і нульовою відповідальністю. такий собі клуб "любих друзів", які одне одного готові з"їсти в залежності від ситуації. розкол цїєї фракції гарантований, якщо не зараз, то в найближчій перспективі.
Сергій Бакалина, Москва, Росія

21 листопада 2007 р.

На Ющенка чекає доля Мороза

Друзі, які повертаються з України розповідають, що у Києві шириться думка, що «Ющенко піде слідом за Морозом». Я писав про це також, але завжди цікаво почути підтвердження з України. Два десятки років досвіду у вивченні СРСР та пострадянського простору дають мені часом неусвідомлене відчуття того як розвиватимуться події у тій частині світу.

Керівник відомого центру «Демократичні ініціативи» соціолог Ілько Кучерів сказав мені нещодавно у потязі до Оттави, що часом події в Україні краще відчитувати з відстані, коли не заважають візантійські інтриги української столиці. Дистанція часом допомагає.

Для створення помаранчевої коаліції залишається 7-10 днів до кінця місяця. Я гадаю є чотири причини чому коаліція помаранчевих не відбудеться. По-перше, Юрій Луценко відверто критикує Віктора Балогу, Іван Плющ відверто підтримує лише «широку» коаліцію, а БЮТ вимагає аби Ющенко чітко висловив свою позицію щодо формату коаліції. Сам президент тим часом, як і 2006 року, мовчить.

Можливо Ющенка займають інші важливі державні справи? Президент Ющенко присвятив досі небачено багато зусиль та енергії для пропагування пам’яті Голодомору 1932-33 років як геноциду українців. Я цілком підтримую ці зусилля, але зазвичай президент мав би делегувати цю роботу чільному членові уряду. Виступи президента на 5-му каналі з приводу Голодомору можуть оглянути лише 2% української аудиторії. Чи можна вважати, що формування урядової коаліції є важливішим завданням ніж вшанування жертв геноциду?

Ющенко обіцяв виборцям три ключові речі, коли відбувалася передвиборча кампанія. Усі три він не виконав. По-перше він обіцяв, що коаліціада 2006 року не відбудеться і коаліційний уряд швидко запрацює. Цього не сталося. По-друге, президент обіцяв підтримати формування помаранчевої коаліції якщо вона здобуде підтримку виборців. Разом помаранчеві партії виграли як вибори 2006 так і вибори 2007 року, але не отримали чіткої підтримки президента.

Президент Ющенко підтримав гасло НУНС «Закон один для всіх», але секретар РНБО Іван Плющ займає свою посаду попри заборону чоловікам старшим за 65 років займати державні посади. Таким чином, не лише не втілена обіцянка «Закон один для всіх», але й Плющ активно не підтримує помаранчевої коаліції.

Українські еліти включно з президентом Ющенком залишаються нерадянськими у тому, що не хочуть трактувати українців громадянами та поважати їх вибір. Вдруге за два роки, президент Ющенко та його оточення ігнорують факт програшу на виборах Нашої України та вдруге зраджують своїм обіцянкам призначити керівником уряду Юлію Тимошенко.

Українські виборці покарали Соціалістичну партію за зраду помаранчевої коаліції у 2006 році. На наступних виборах вони покарають Ющенка за зраду помаранчевої коаліції у 2006 і 2007 році. Ющенка мав шанс увійти в історію інакше, але обрав шлях Олександра Мороза.

Коментарі:

Пане Тарасе, що ви скажете якщо Юля все таки стане прем'єром? Я зараз дивлюсь на Ющенка, й не розумію - для чого йому другий термін. він не виправдав сподівань українців. звичайно що він відчуває себе царьком, таким собі дуже затребуваним в народі. але насправді йому треба відкрити очі на реальність. й може переусвідомити свої цінності. якщо він хоче добра для України, одних моральних настанов не достатньо щоб витянути Україну з того болота, з тих економічних злиднів. якщо він тримає біля себе таку людину як Плюща, який дозволяє собі таке говорити http://www.pravda.lutsk.ua/?p=4318 вони просто не гідні правити й спрямовувати українську державу.
Іван, Вашингтон

Мушу з вами погодитися пане Тарасе - скоріш за все панові Ющенку треба тверезо дивитися на речі і навіть не сподіватися на другий термін, а зрештою для чого він йому? щоб знову вовтузитися довкола збільшення своїх повноважень? мені дійсно шкода, що людина, в якій вбачали стільки сподівань "маленькі українці" не те що не виправдала сподівань, а навіть тепер заважає домогтися хоча б якогось поступу в цій країні. жалюгідні претензії Ющенка на всеукраїнськість лише ображають мене, як людину, що голосувала свого часу за нього.
Сергій Бакалина, Москва, Росія

16 листопада 2007 р.

Грамота Ківалову як ‘плювок половині Україні в обличчя’

	Сергій Ківалов

Чи настав час Ющенку подати у відставку присоромленим? Українська Правда оприлюднила копію Почесної грамоти ЦВК Сергію Ківалову, який також отримав медаль за своє ганебне керівництво Центральною виборчою комісією на виборах 2004 року. В обґрунтуванні зазначається орвелівською мовою, що грамота видається “за вагомий особистий внесок у забезпечення реалізації конституційних виборчих прав громадян України”.

http://pravda.com.ua/news/2007/11/15/66906.htm

Голова ЦВК Володимир Шаповал є лояльним членом команди Віктора Ющенка. Ківалов був головою ЦВ лише один раз на виборах 2004 року і був знятий з посади парламентом у компромісному голосуванні 8 грудня того року. Ще 3 грудня Верховний суд скасував результати голосування другого туру президентських виборів і ухвалив провести третій тур голосування.

Ківалов проте був обраний до парламенту у 2006 та 2007 роках за списками Партії регіонів. У списках багато урядовців Кучми, які за умов верховенства закону та наявності політичної волі Ющенка втілити обіцянки Помаранчевої революції могли б бути зараз за ґратами. Але події склалися інакше.

У лютому зганьбленому колишньому генпрокуророві Потебеньку дали державну нагороду за його буцімто «внесок у впровадження верховенства права» в Україні. Державні нагороди отримали низка олігархів включно з Рінатом Ахметовим. Американський колега – фахівець з питань України, написав мені після нагороди Ківалова так:

«Це свідчить, що українські урядовці не сприймають серйозно намірів модернізувати Україну. Таке безглуздя перевершує навіть корупцію і свідчить, що для української політичної еліти важливим є лише особисті зв’язки та домовленості. Це стосується практично усіх політиків, бо інакше таких номерів би в державі не було. Заходу слід наголошувати на цьому, бо применшувати такий абсурд було б лише компрометувати себе мовчазною згодою».

Українська правда зазначає, що нагорода Ківалова є «плювком в обличчя половині України». Фактично це є образою кожного п’ятого українця, який брав участь в Помаранчевій революції. Нагорода Потебенька і Ківалов засвідчує, що Ющенко не буде президентом, який принесе верховенство права в Україні. Ківалов не лише не поніс відповідальність за фальсифікацію виборів у 2004 році, але далі залишився на посаді Одеської юридичної академії, де він успішно відкрив собі пам’ятник у 2005 році.

Ці та попередні нагороди, а також реальне небажання попри декларації погодитися на коаліцію з Тимошенко в уряді, засвідчують одне: Ющенко не переможе на президентських виборах 2009 року. Можливо саме тепер настав час, аби Ющенко подав у відставку, аніж опинився перед перспективою зазнати поразки?

Коментарі:

Ківалов обрав правильний шлях. Без оголошення результатів виборців у 2004 році, їх не можна було б оскаржити у Верховному суді. Україна держава права, а не бананова республіка. Чудова робоат пане Ківлоа та ЦВК! Заслужена нагорода.
Paul Forostenko, Australia

Погоджуюсь з шановним професором Кузьо, що в сьогоднішній Україні настала анархічна роздача так званих нагород бувшим союзним можновладцям так би мовити за лихо яке вони зробили для України, як бачимо московсько-радянська спадщина нагороджуванням медалями залишилася в Україні посьогодні, за Союзу нагороджували доярки та свинарки відзнаками Сталіна Леніна або червоною зіркою. Сьогодні президент Ющенко нагороджує олігархів-злодіїв, які обікрали Україну…Ось до чого докотилася Україна , я так як мільйони українців погоджуюсь з вами пане Кузьо, що вже давно настав час щоб презедент Ющенко нарешті набрав мужности та зробив політично-соціальний порядок в Україні якого бажають народ, як ,що він неспроможний цього виконати тоді очевидно йому прийшов час піти в відставку, а кермо державою передати в руки національно свідомої молодої людини котра зуміє повести Україну у світ добробуту!!
Dmytro W. East Hanover, USA

1 листопада 2007 р.

Діаспорна історія України

	Україна. Ілюстрована історія

Останнім часом я промовляв на презентації нової книги професора Роберта Магочія «Україна. Ілюстрована історія». Цю, як і багато інших книг професора про Україну, видав Університет Торонто у Канаді (the University of Toronto press).

Переважна більшість аудиторії Інституту Св.Володимира складалась з української діаспори, яка залишається скептичною щодо праць Роберта Магочія відколи він очолив кафедру українських студій в університеті Торонто у 1980 році. Популярним кандидатом тоді був Орест Субтельний. Магочі не подавав на конкурс, але був запрошений університетом.

Магочій звинувачувався у підтримці «русинства», або визнання русинів четвертою нацією на додаток до трьох інших східнослов’янських народів. Я свого часу написав критику теорії русинства (http://www.taraskuzio.net/journals/national.shtml).

Як я зазначив у своїй промові у Інституті Святого Володимира, доробок Магочія слід оцінювати у сукупності, а не на підставі окремих робіт. Насправді, він один з найбільш плідних західних істориків, які пишуть про Україну.

Багато істориків українського походження не опублікували жодної книги. Так, професор Роман Шпорлюк, який донедавна був керівником кафедри української історії імені Грушевського в Гарвардському університеті, не написав жодної книги про Україну на цій посаді.

Історія України Магочія (University of Toronto Press, 1996) цього року вийшла українською мовою у київській Критиці, а нова книга вийде і українською, і турецькою мовами. Публікації Магочія, Субтельного та Сергія Єкельчука (University of Victoria) перетворюють Канаду на лідера Заходу в царині української історії.

«Україна. Історія» професора Субтельного друкувалася університетом Торонто тричі (1988, 1994, 2000). Єдиною іншою книгою на Заході, які висвітлює цілу історію України була праця британського історика Ендрю Вілсона: «Українці. Неочікувана нація» (Yale University Press, 2000). У США з 1991 року не вийшло жодної праці, яка б охоплювала цілу історію України.

Випадки, коли історія та національна ідентичність переплітаються є типовими для країн подібних на Україну, де відбуваються трансформації з побудови демократії, державного будівництва та ринкової економіки (http://www.taraskuzio.net/journals/economics.shtml).

Переклади західних вчених мають фундаментальний вплив на Україну. Так історія України Субтельного вийшла тиражем майже мільйона примірників українською та російською мовами. Відповідно, кількість читачів може обчислюватися мільйонами.

Історія присутня в Україні набагато більше як на Заході. Історія визначає характер указів президента, дебати у Києві з будівництва готелів, дискусії у ЗМІ, шкільні програми, виборчі кампанії та міжнародні відносини. Останні гострі дебати точаться довкола голоду 1933 року, УПА, монумента цариці Катерині Другій в Одесі, монумента лідеру ОУН Степану Бандері у Львові, руйнування національних символів російськими шовіністами на Говерлі.

Професор Магочій не лише багато пише про Україну, але й інтегрує українську історіографію з домінуючою європейською традицією, що є частиною процесу «європеїзації» України. Таким чином, історичний доробок Магочія матиме вплив на те як історія вивчається і сприймається в Україні та на Заході.

Головним внеском професора Магочія у таку «європеїзацію» є запровадження територіального принципу вивчення історії України на її сучасній території. Так само як історія Британії включає вивчення історії кельтів, англо-саксів, вікінгів, нормандців, так само історія України, на думку професора Магочія, має включати історію не лише українців, але й скифів, поляків, євреїв та росіян, які в різний час жили на цій території. Такий підхід є водночас типово європейським і західним. Він підкреслює, що усі події на території визнаній у 1991 році «Україною» повинні бути невід'ємною частиною «української історії».

Коментарі:

Не згоден з тим, що Вілсонова "Несподівана нація" - "єдина інша книга на Заході, яка висвітлює цілу історію України". Ще 1994-го вийшла книжка Андреаса Каппелера "Мала історія України" (перевидана 2000-го, фр. пер. 1997-го). Днями український переклад презентували в київському Гете-інституті. Визначаючи предмет дослідження української історії автор не обмежується якимось одним критерієм (держава, сучасна територія, народ, географічний простір), а пропонує гнучкіший і динамічніший підхід, розглядаючи українську історію як історію простору, в якому українці жили, складаючи більшість населення. А відтак він інтегрує в в українську історію поляків, росіян, євреїв, німців та інші етнічні групи, котрі жили в Україні. Як і книжку Вілсона, переклад Каппелера підготувало видавництво "К.І.С.".
Юрій Марченко, Київ, Україна

Пане професоре Кузьо, погоджуюсь, що професор Могочій є дуже популярний науковець в The University of Toronto але дуже часто так звані популярні науковці плутають науку з історією, а саме професор магочій в своїх виданнях поплутав українських Лемків та українців Закарпаття та поробив з них Русинів, невже пан Магочій бере своє знання з чужинецької історії, тому пересічному українцеві дуже тяжко сприйняти його наукову працю..
W. Dmytro, New Jersey, USA

Історію України повинні вивчати та аналізувати українські спеціалісти. Чужинці ,які приїзжають в Україну, стараються підігнати історичні процеси під свої знання, світогляд та мораль. Ми мали русифікацію історії, потім совковізацію, а тепер нам навішують європеїзацію або американізацію. Ніхто краще за самих українців не напише, а то все решта нагадує лекції "Чи є життя на Марсі?"...
Славко, США,

Золото скіфів - українська історична спадщина? Тоді не зрозуміло, чому Віктор Андрійович виступає проти пам’ятника Катерині ІІ. Бахчисарайський ханський дворець його так не дратує. Цікаво, чи можна розглядати праці діаспорних істориків як внесок до розвитку української науки. Чи вони залишаються працями канадійських дослідників?
Валерій, Україна

По-перше, Магочій пропагує у своїх книжках про Україну українську націоналістичну версію Карпато-руської історії. Але у своїх книгах про русинів він пропагує ідеї проти українського націоналізму. Його книга у співавторстві з росіянином Іваном Попом є русофільською, про мадярською та антиукраїнською. По-друге, діяльність професора Магочія на Закарпатті іде понад академічні дослідження. Він активно плекає русинську ідентичність і русинський «сепаратизм».
Михайло Британ

Коментар автора:

Я розумію, що видавці завжди шукають можливості рекламувати свої публікації і так сприймаю зауваження пана Марченка. В моєму блозі мова йшла про англомовний світ.

Я погоджуюся з Дмитром, що роботи професора Магочія слід розділяти на наукову літературу щодо України та етнічні меншини Канади, та популярну літератури в якій він пише про русинів. Я не гадаю, що їх слід порівнювати і що одна характеризує іншу.

Я вів свою полеміку з професором Магочім з питання русинів і доводив, що русинське відродження відбувається переважно у Словаччині, частково Польщі, але не в Закарпатті. http://www.taraskuzio.net/journals/national.shtml

Славко висловлює ідею «чумацького шляху» для України. Що він порадить зробити, коли Україна отримає від Євросоюзу 80 тисяч сторінок законодавчих документів, які слід інтегрувати у своє законодавство для вступу в організацію?

Валерій запитує слушно скільки територіальної історії слід інтегрувати у історію сучасної держави Україна. На мою думку, слід інтегрувати чим більше, але 100 відсотків важко було б досягти навіть найбільш демократичним державам. Причина у тому, що написання історії та національна ідентичність постійно змінюються. Слід також розрізняти написання історії та спорудження монументів. Я би включав в історію України дії цариці Катерини Другої, але не будував їй монументів. Подумайте, чи споруджують поляки монументи німецьким кайзерам у Гданську, який вони здобули лише у 1945 році?

Цілком погоджуюся з Михайлом Британом, що у маго чого є суперечності у його книгах і я не підтримую його «русинської» діяльності. Я наголошував, що попри його суперечливу русинську діяльність він написав значну кількість книг про Україну та її історію. Тут справді є дві сторони його особистості.

30 жовтня 2007 р.

Доля Ющенка в руках Тимошенко

Цими вихідними я відвідав Нью-Йорк, де прочитав в Українському інституті Америки мою четверту лекцію про вибори в Україні. Український інститут розміщений у чудовому старовинному будинку у Північно-східній частині Манхеттена, де неподалік розміщений відомий Metropolitan музей. Раніше, я виступав з подібною лекцією у Держдепартаменті США у Вашингтоні, на кафедрі українських студій університету Оттава та перед аудиторією Української федерації Філадельфії.

Нью-Йорк та Париж мають ареол міст, які неможливо не любити і які ніколи не сплять. Це справді так. Якщо вам нудно у Нью-Йорку, то проблема не з містом, а з вами. Після лекції я провів час у південно-східній частині Манхеттена, де з часів Другої Світової традиційно селилися українці, і яка тепер переживає бурхливе оновлення.

Головним висновком моїх лекцій було припущення, що вибори в Україні стали ключовим моментом зміни української історії. Після трьох демократичних виборів з 2004 року і чотирьох перемог демократичних сил з 2002 року, Україну можна вже не вважати «пост-радянською» євразійською державою.
Помаранчева революція почала процес переосмислення України на психологічному рівні як Східно Європейської держави, яка була поступово консолідована здійсненням двох вільних і справедливих виборів, вільними ЗМІ та відкритою політичною боротьбою.

Політична траєкторія України настільки відмінна від розвитку Росії та решти євразійського СНД, що це вже не викликає жодних сумнівів. Процес переходу України з євразійського шляху на європейський почався під час другого терміну президента Кучми і завершився Помаранчевою революцією. Як я нагадав у своїй лекції, Помаранчева революція стала найбільшим мирним масовим протестом у Європі від Другої Світової війни. Кожен п’ятий українець взяв участь у подіях помаранчевої революції (30% на Заході і лише 5% на Сході України).

Ми маємо розглядати вибори 2007 року як критичний поворотний момент в історії країни, оскільки, Юлія Тимошенко отримала подиву гідний успіх, збільшила свою підтримку з 23% до 31% і скоротила свій відрив від ПРУ до 2%. Як я вже наголошував, БЮТ та Юлія Тимошенко врятували Помаранчеву революцію (і помаранчеве коло прихильників у Нью-Йорку). Якби не перемога БЮТ, Віктор Янукович знову очолив уряд і створив Антикризову коаліцію – 2. Що би залишилося від Помаранчевої революції через 5 років третього уряду Януковича?

Вже у вересні було відчутно, що ПРУ були в паніці від успіхів БЮТ на Сході України. По-перше це було видно з того, що критика ПРУ була зосереджена переважно на БЮТ та особисто на Юлії Тимошенко. По-друге, як і у 2004 році ПРУ вдалося до риторики про НАТО і російську мову, що є реакцією паніки для цієї партії. По-третє, поширилася інформація про розрив співпраці ПРУ з американським консультантом Полом Манафортом.

Ці вибори також засвідчили неспроможність президента Ющенка налагодити стабільну та ефективну роботу президентської партії. В Україні таким чином є лише дві налагоджені партійні "машини": БЮТ та ПРУ. Блок НУНС репрезентує еклектичну суміш 9-ти гетьманів, які керують переважно віртуальними партіями. Що навіть гірше, той блок поділений на крила схильні до БЮТ і ПРУ (як і сам Ющенко). Вимоги Луценка об'єднати 9 партій в одну після виборів є схвальною стратегією, але є песимістичний щодо перспективи, коли гетьмани віддадуть свої міні-гетьманати.

Поділ Нашої України на про-БЮТ і про-ПРУ зберігається від 2001 року, тобто року заснування. Керівник штабу Нашої України у 2002 році Петро Порошенко перейшов у НУ лише після того як Партія Регіонів відмовила йому у лідерстві. Партія Порошенка Солідарність була однією з 5-ти, які утворили ПРУ, але він вийшов звідти, коли його кандидатура на лідера не пройшла. Тоді він створив нову версію Солідарності, яка увійшла у НУ. Фракція Солідарності була створена у ВР у 2000 році за підтримкою Кучми для балансу СДПУ(о).
Дорошенко і Ющенко були довгий час союзниками Володимира Литвина і навіть пропoнували Кучмі, аби Литвин очолив блок НУ у 2002 році. Кучма відмовив, бо планував Литвину лідерство у блоку «За єдину Україну». Порошенко та запорізький магнат Хмельницький як кажуть цього року фінансували кампанію Литвина, що свідчить про багатовекторність цього політика.

Помаранчева коаліція має невелику більшість (228 голосів), яка може зрости до 248 голосів якщо до неї приєднається Володимир Литвин. Проте Блок Литвина може виграти більше, якщо діятиме незалежно у Раді. Чи отримає кандидатура Юлії Тимошенко необхідні 226 голосів для затвердження її прем’єр-міністром? В середині НУНС зберігається опозиція до ідеї спільної коаліції з БЮТ. Проти виступає колишній прем’єр Юрій Єхануров, секретар РНБО Іван Плющ та секретар президентської адміністрації Віктор Балога.

Зрозуміло, що жоден з них не зробив висновків з минулорічного фіаско помаранчевих і не розуміє, що доля Ющенка тепер в руках Тимошенко. Маючи лише 15% підтримки виборців, він не зможе виграти другий президентський термін у 2009 році без допомоги Тимошенко. На думку одного із Західних послів, Ющенку навіть за підтримки БЮТ буде важко отримати перемогу і залишитися на посаді на другий термін. Настав час аби опоненти Тимошенко серед помаранчевих це зрозуміли як фундаментальну реальність української політики. Ющенко має мізерний шанс аби не повторити долю Кравчука, який був президентом лише один термін.

Коментарі:

Пане Кузьо, а чи дійсно Ви переконані, що такі люди як пани Балога та Єхануров, та й особисто пан Ющенко, просто не розуміють значимість Ю.Тимошенко і БЮТ? Це було б простіше, їх можна було б просто пошкодувати як поганих аналітиків. Ні, вони це чудово розуміють. Вони НЕ МОЖУТЬ І НЕ ХОЧУТЬ ЗМИРИТИСЯ з вибором найбільш активної, динамічної і сучасної частини українського суспільства. До речі, сучасної у розумінні ситуації, незалежно від віку (бо моя 80-річна бабуся і всі її подруги такого ж віку постійно, починаючи з 2002 року, голосували за БЮТ, підтримуючи Юлію). Дуже мало західних аналітиків, на жаль, торкаються в цьому контексті гендерної складової усіх цих "українських політичних стосунків". Як на мене, Ющенко, незважаючи на дружину-американку, -- типовий консерватор-сексист. Як і всі ті політики-чоловіки, які мають таку антипатію до Ю.Тимошенко, як-от Балога, Єхануров, Порошенко чи Голова УНП Костенко. І ці їх хуторянські психологічні комплекси, можливо, якісь ! погані спогади юності, дуже гарно використовують із стратегічною метою наші опоненти, наприклад, Росія. Просто, на жаль, мені пару раз довелося чути, ЩО і в ЯКИХ ВИСЛОВАХ говорили про пані Тимошенко Порошенко й Костенко. І Ви знаєте, це не стосувалося якихось стратегічних розбіжностей з нею, це були вислови, яких навряд чи можна було б очікувати від небідних чоловіків з вищою освітою. І без західних дипломатів можна сказати, що з БЮТом, чи без нього, Ющенко не отримає підтримки виборців на другий термін. Бо більшість укр. суспільства (навіть на Сході) живе в сучасному часі, а наш Президент -- в столітті так XVI чи XIX. Ну ніяк не в XXI.
Оксана, Київ, Україна

Хотів би зауважити п.Славкові щодо "лівизни" Ю.Тимошенко, яку на неї навішують. Після дійсно "лівого" совка ми перестрибнули, минаючи "центр", в крайнє "праве" суспільство - адже кланово-олігархічний режим з мафіозним присмаком, відсутність вільної конкуренції і ринку, колосальна концентрація власності в руках небагатьох, неконтрольовані монополії - хіба це не ознаки ультраправого суспільства? Капітал найбагатшої людини в Україні за різними оцінками 25-50% річного бюджету країни, тоді як в США - лише біля 3%. То може в США соціалізм, і там всі "ліві"? На мій погляд, оця уявна "лівизна" Ю.Тимошенко, лише напрямок руху "вліво до нормального центру". А взагалі українська політологічна термінологія (і політична думка), дуже часто є спотвореною, оскільки калькується з російської. Але це вже інша, на мій погляд цікава тема, міг би навести достатньо прикладів.
Юрій, Львів, Україна

Пане Кузьо, як би ви не симпатизували Тимошенка, все рівно життя розcтавить всіх на свої місце. Той приріст ,що дав БЮТ відбувся за рахунок розчарованих людей яким нема за кого голосувати. В Україні більшість людей совки і вони буду завжди мати погляди лівого напряму, як би того не хотіли "західні дипломати"...
Славко, сша

Які гарні слова професора Кузьо в ББС де професор каже- доля презедента Ющенка сьогодні в руках Тимошенко, тут ще можна додати, що доля України так як Ющенка сьогодні є в руках Юлії Тимошенко котра має всі шанси стати премером України. Хочеться нам повірити, що помаранчеві не зроблять цієї самої помилки, що її вони зробили в 2004 році, колито після виборів почали внутрішну боротьбу за урядові крісла, тоді коли Якунович спокійно споглядав на це фіяско та потихо формував уряд, думаю, що цього разу це не повтореться бо якщо повтореться тоді тут нетільки ,що програе Ющенко, але за ним підуть помаранчеві, а відтак і Україна, бо так хочуть Якнуковичі з регійонами та Москва..
Dmytro, East Hanover, USA

Відповідь Тараса Кузя:

Оксано, Ви напевне маєте рацію, коли згадуєте про гендерне питання, оскільки більшість коментаторів його в Україні зручно для себе забувають. Я згоден, що сексизм відіграє значну роль у негативному ставленні до Тимошенко, оскільки, в Україні домінують настанови щодо ролі жінки у суспільстві, які на Заході існували до сексуальної революції 60-их років. Тобто тоді вважалося, що жінка має бути не у політиці, чи у ЗМІ, а вдома домогосподаркою. Ці погляди повільно змінюються в Україні і особливо у Києві. Проте ці процеси були б пришвидшені якби керівництво держави подолало власний сексизм і пропагувало рівність статей. Президент Ющенко має відігравати тут провідну роль. Він одружений з Катериною вже понад 10 років і міг би вивчити англійську мову, яка є для неї першою і якою розмовляє цілий світ. Проте я не гадаю, що проблема сексизму все пояснює. Серед інших факторів слід звернути увагу на особистість Ющенка та його стиль керівництва. Ющенко виявився слабким лідером як президент як з конституційними повноваженнями до 2005 року, так і з обмеженими повноваженнями з 2006 року. Президент мав проблеми з двома з трьох свої керівників уряду – Тимошенко та Януковичем, бо вони були сильними особистостями. Ющенко оточив себе людьми так ніби він живе на хуторі і потребує лише похвали. Його не цікавлять інші точки зору і він надто лінивий, аби самому розібратися з перебігом подій. Колишній чільний працівник Інституту стратегічних досліджень України повідомив мені, що Кучма приходив в інститут послухати доповіді і робив свої висновки. Ющенко ніколи не відвідував інститут і результати аналізу до нього не надходять, бо блокуються. (саме тому директор Інституту Гринів пішов у відставку минулого року). Навіть проющенківсьий Центр Разумкова нарікав, що у секретаріаті президента аналітичні розробки не сприймаються. Сексизм, байдужість та відсутність керівних навичок, небажання дослухатися до інших думок – усе це фактори, які дали президента, який так швидко змарнував потужний мандат, який дала йому помаранчева революція.
Taras Kuzio, USA-Canada,

15 жовтня 2007 р.

В Росії досі не розуміють

В ході мого останнього візиту до України на вибори я відвідав на короткий час Москву. ЗА збігом обставин у той день там відзначали день народження Володимира Путіна та роковини вбивства журналістки Анни Політковської.

На шляху з Красної площі до Третьяковської галереї у парку я побачив дві Росії. З одного боку парку була виставка фотографій Анни Політковської з Чечні. З іншого боку мітингували студенти у помаранчевих (!) футболках з російськими прапорами та портретами Путіна. Молодіжна організація Клуб фанатів Путіна (www.putin.su) прийшли на Червону площу відзначити День народження президента Росії.

Відмінність Росії та України не могла бути чіткішою. Чи можна уявити Клуб фанатів Ющенка чи Януковича в Україні? Леонід Кучма мав рацію, коли написав у 2004 році книгу «Україна не Росія». Я чув, що Владі мір Путін пише книгу у відповідь «Росія не Україна» Він теж має рацію.

Мені порадили їхати у Москву потягом з Києва, бо він прибуває відразу у центр російської столиці на відомий Київський вокзал. Я ледь не спізнився на потяг, бо як виявилося корки на дорогах у Києві такі самі нестерпні чи навіть гірші як у Лондоні. Але ніде я не бачив такої кількості дорогих джипів та спортивних поза шляховиків як у Києві (майже усі чомусь чорного кольору).
У СВ купе до мене приєднався супутник росіянин. Він видався інтелегінтною людиною, але я був обережним у своїх судженнях щодо Росії. Проте його антипутінські сентименти видалися мені цілком щирою позицією московської інтелігенції.

У Москві я зупинився у помешканні дипломата однієї із західних країн з яким познайомився під час місії ОБСЄ на виборах в Одесі. Він пояснював мені, що росіяни досі не розуміють, що відбувається в Україні. Росіяни бачать в Україні виключно хаос, а не демократію, бо асоціюють це з своїм хаосом епохи мало зрозумілого і ледь тверезого Єльцина. Росіяни не бачать демократії в Україні, бо не розуміють, що певна невизначеність є нормальним наслідком демократії.

Так само було у 2004 році. Російські політтехнологи, які працювали на кампанію Януковича (за посередництва Кучми та Медведчука) ніколи не розуміли України. Я пам’ятаю, що стежив за їхнім так званим аналізом і передбачав, що вони помиляються. На внутрішніх семінарах Держдепартаменту США у Вашингтоні ми частіше мали рацію у прогнозах щодо України ніж російські політтехнологи.

Які причини такого сприйняття росіянами України?

Норвезький дослідник Тор Буквол пропонує кілька пояснень в науковій статті 6 років тому. Він каже, що росіяни не розуміють Україну, оскільки не розглядають Україну як іноземну державу. Саме тому у Москви немає зовнішньої політики щодо України. Я з цим згоден.

Московський аналітик Дмітрій Тренін, який виступав на семінарі у Вашингтоні цього року, вважає, що Путін зробив висновки з свого невдалого втручання у вибори 2004 року в Україні. Він визнав, що в Україні немає «проросійської» партії у тому розумінні, яке мала Москва.

Партія Регіонів не є проросійською силою у Кремлівському розумінні терміну. 5 років тому я написав, що українська зовнішня політика була не проросійська і не прозахідна, а прокучмівська. Партія Регіонів відстоює свої інтереси, інтереси Рената Ахметова і Донецька, а не інтереси Росії чи Заходу.
Якщо для Москви навіть Аляксандр Лукашенка не є достатньо проросійським, то кому бути таким в Україні?

Ми усі повинні подякувати російським політтехнологам та владоможцям за їхнє нерозуміння, пихатість та зарозумілість щодо України. Нехай так буде завжди!

На моєму шляху до Києва я розділив СВ з молодою росіянкою. Коли ми приїхали у Київ, я сказав «Вітаємо у демократії!». Мій намір зауважити, що Росія не Україна був сприйнятий із зневажливою посмішкою.

Коментарі:

В Росії не розуміють Україну, а в Британії розуміють? Ви питаєте, чи можна уявити клуб фанатів Ющенка в Україні? Сьогодні однозначно – ні. Все тече та змінюється. А пригадайте рік 2004-2005. Скільки місяців мільйони глоток на майдані денно і ночно вигукували одне ім’я: «Ю-ЩЕН-КО! Ю-ЩЕН-КО!.....». Ви забули? А, мабуть, і самі вигукували десь на Трафальгарській площі разом з англійською українською діаспорою, і Вам це здавалось абсолютно природнім. Так що в Росії пара десятків прихильників Путіна це жалюгідне видовище в порівнянні з київським майданом зразка 2004. Росія вже перехворіла в 90-х роках криком «ЄЛЬ-ЦИН! ЄЛЬ-ЦИН!». І в цьому відмінність.
З повагою. Семен, Львів, Україна

В Росії не розуміють або не хочуть розуміти,що вони вже живуть в тоталітарному режимі. І мене обурює, коли мої співвітчизники кажуть,що нам потрібен такий президент як Путін. Мені не потрібен такий президент.
Олександра Коротич, Донецька обл, Україна

"Чи можна уявити Клуб фанатів Ющенка чи Януковича в Україні?" Ющенко з 15 відсотками голосів у підтримку партії, за яку він агітував на останніх виборах? http://www.obozrevatel.com/news_print/2005/8/29/38086.htm "Коли ми приїхали у Київ, я сказав «Вітаємо у демократії!»." Треба було сказати «Вітаємо у невизначеності!». Тоді б ви порозумілися.
Валерій, Київ

Чи не думаєте Ви, пане Кузьо, що багато західних аналітиків (майже всі) помиляються у визначенні справжньої мети Путіна і його команди, сформованої із людей із спецслужб. Їх метою не є, як багато хто наївно думає, якась імперська експансія стосовно України чи Білорусі (усе це гасла для затурканого російського виборця). Їх головною метою є особисте збагачення на доходах від енергоносіїв. Саме на це спрямована уся нинішня політика Росії як стосовно Прикаспійського регіону, так і стосовно України, Білорусі та Євросоюзу. І саме тому їх не влаштовують ні Ахметов із Януковичем, ні тоталітарний націоналіст Лукашенка. Вони діють через своїх перевірених агентів, як-от Міністр палива й енергетики України та група інших людей, які є в "галицькому" оточенні Президента Ющенка. Серед політиків в Україні тільки Юлія Тимошенко та близькі до неї експерти з енергетики до кінця розуміють це. Тому Ви даремно кажете, що в Україні немає проросійських партій. Це групи людей, пов"язаних із "Газпромом" грошима й кров"ю, і вони, на жаль, є в усіх великих партіях та уряді України. Як є такі люди і в бізнес-структурах, близьких до урядів країн ЄС, особливо Німеччини. Це нормальна тактика спецслужб.
Oксана, Київ, Україна

2 жовтня 2007 року

Фальсифікації. London Time.

Київ переповнений розгніваними думками про те, що Партія регіонів знову використовує методи 2004 року для фальсифікації виборів на Донбасі на свою користь і користь соціалістів. Але варта поглянути і на можливі фальсифікації на Заході, де голосували українські громадяни.

Мій батько Йосип Кузьо став громадянином у 1998 році. Він не брав британського громадянства з 1948 року, відколи приїхав до Англії. Багато українців, які приїхали після війни тоді не брали британського громадянства. У 1997 році українське законодавство змінилося і від батька більше не вимагали прожити 5 років в Україні для отримання паспорта. (У Західних демократіях це звична вимога). Мій батько отримав громадянство оскільки був народженим в Україні і не мав громадянства іншої держави.

Батько голосував на виборах у 1999, 2002 та 2006 роках у приміщенні українського посольства у Лондоні. Минулої неділі він знову приїхав у Лондон для голосування. Цього разу його ім’я не було у списках, і батькові не дали проголосувати. Це викликає подив, бо списки мали бути ті самі, що і у 2006 роках.

Подолати 800 кілометрів до Лондона і додому було досить важко для людини у віці 81 року. Звичайно батько також мав заплатити за дорогу для голосування. Подорож була змарнована, бо батько мав намір голосувати за одну з помаранчевих сил, але не зміг цього зробити. Багато інших громадян не змогли цього разу проголосувати у Лондоні.

У 2004 році виборці на Заході голосували переважно за президента Ющенка. Чи могла це бути ще одна спроба заблокувати їхні голоси і право на волевиявлення як громадян?

Коментарі:

Я була Головою дільничної виборчої Комісії у Лондоні та спілкувалася з Вашим батьком, коли зясувалося, що його, та ще одного старшого українця, пана Іванцюри, немає у списках. Я брала участь у роботі дільничних виборчих комісій у 2004 та 2006 роках, і з впевненістю можу сказати, що цього року списки були маніпульовані - причому так виглядає, що у Києві. Десь коло 100 виборців, що стоять на ПОСТІЙНОМУ консульському обліку, не знайшли себе у списках у день виборів (включно з Вашим батьком). Я, до речі, теж не могла оговтатися від подиву, коли не знайшла свого імені у списку - і це незважаючи на те, що я перебуваю на постійному консульському обліку 7 років та є Головою ДВК! Крім того, списки також були перегруповані за адресами (тобто починаючи з осіб, які проживають за адресою, що починається з номера 1, потім 11, і т.д.) В Україні такий порядок є логічним, бо дільниці охоплюють певні вулиці (в Україні адреси групуються в алфавітному порядку вудиць - але ж у Англії ад! реси починаються з номерів...) Такий порядок є абсолютно непридатним для закордонних виборчих дільниць, тому нашому здивуванню не було меж, коли ми отримали списки з ЦВК. Відсутність алфавітного порядку майже унеможливила перевірку наявності виборців у списку - ми зробили робочу електронну копію списку у алфавітному порядку, щоб мати змогу перевіряти людей у списку. Саме тоді і виявилося, що багатьох людей, які консулат подавав до ЦВК на затвердження (зі мною включно), у затверджених списках немає. У день виборів ми побачили дійсну кількість викреслених осіб - десь коло сотні. Всі вони стояли на постійному консульському обліку, що означає відсутність прописки в Україні.
Ірина Тимчишин, Лондон, Великобританія

Чия це вина у фальсифікаціях дострокових виборів до ВР України на Заході? Яку відповідь на це питання одержав Ваш, пане Кузьо, батько, коли не знайшов себе зареєстрованим у списку на виборчій дільниці в Лондоні? Чи були якісь повідомлення від української Амбасади перед цими виборами відносно реєстрації, перевірки списків громадян України, які проживають на території британського королівства? В Канаді такі розпорядження відносно реєстрації, перевірки списків та голосування громадян України були постійно проголошувані в українських засобах інформації -газетах, радіо й телебаченні. Варто було б докладно прослідити справу подібних фальсифікацій, знайти винуватців, відповідно покарати їх, щоб таких неподобств не було в майбутньому. Щасти Вам Боже, пане Тарасе!
Стефанія, Торонто, Канада

1 жовтня, 2007 року

Юлія - справжній Victor на виборах

До цих виборів часто можна було почути, що вони нічого не вирішать, що після виборів все повернеться на свої місця, як і було до голосування.

	Юлія - справжній Victor

Результати свідчать, що це неправда. Минулої ночі у виборчому штабі Юлії Тимошенко в новозбудованому готелі Hyatt була атмосфера перемоги і завершення кількох років розчарування помаранчевими. Центр був заповнений журналістами, дипломатами, прихильниками та консультантами.

БЮТ сподівався отримати більше 20% голосів, але згідно з екзит-полом та першими результатами ЦВК вони ймовірно отримають понад 30%.

Наша Україна здобула приблизно стільки ж голосів, як і минулого року.
Підтримка БЮТу стрімко зросла з лише 8% 2002-го року до 23% минулого року і 32-24% цього року. У цьому велика новина цьогорічних виборів.

Здобувши такий результат, БЮТ врятував помаранчеву революцію. Як я вже писав, вибори визначать долю помаранчевої революції. Поганий результат виборів (як наприклад повернення Януковича на чолі антикризової коаліції перетворили б Ющенка на президента – «кривеньку качечку» . І він міг би забути про другий термін на посаді.

Дмитро Потєхін, директор групи неурядових організацій Європейська Стратегія сказав мені, що у Ющенка дуже малий вибір: або зробити Юлію Тимошенко прем’єр-міністром, або стати «політичним трупом».

Тому перемога Тимошенко - це друга перемога для помаранчевої революції і шанс підзарядити помаранчевих виборців. Це дає Україні ще один шанс запровадити реформи і програму, за яку мільйони українців стояли 17 днів на морозі на Майдані 2004-го року.

Історична спадщина Ющенка, останні два роки його першого терміну на посаді і його переобрання - ще більшою мірою зараз в руках Тимошенко. Якщо він не скористається цим шансом, або ще гірше – повторить помилки минулих років, тоді йому настане кінець і ніхто не прийде на його панахиду.

Політична сила Ющенка - НУНС - не покращила свою політичну репутацію від минулого року, тому що вона взяла на себе увесь негативізм, який виборці накопичили щодо Ющенка. Українські виборці не повірили виборчій риториці НУНС (закон один для всіх або про боротьбу з корупцією).

Для Регіонів перебування в опозиції було б гарною справою, як для них самих так і для України. Регіони перетворяться на нормальну демократичну партію якщо будуть в опозиції. Якщо вони сформують уряд, то продовжуватимуть свою стару лінію, яку ми бачили під час корумпованої приватизації Ахметовим Дніпроенерго, що нагадувало приватизацію Криворіжсталі 2004-го року, коли Янукович вперше очолював уряд.

Нарешті, результати виборів змінили політичний пейзаж України. БЮТ єдиною загальнонаціональною партією, яка збільшила популярність у східній Україні минулого року. Якщо підтвердяться дані про 25% голосів за БЮТ в Харкові це буде значним проривом. Помаранчеві проникли на територію синіх і здобули там підтримку народу.

16 вересня, 2007 року

Річниця зникнення Ґонґадзе – знову

За лічені дні перед другим раундом голосування 26 грудня 2004 року, я сидів з Ярославом Кошовим у кнайпі Барабан поблизу Хрещатика і Майдану Незалежності. Ми висловлювали оптимізм, що вбивство Ґонґадзе тепер швидко розслідують, якщо до влади прийде Віктор Ющенко. Книга Кошіва «обезголовлений» залишається єдиним розслідування на Заході, яку він надрукував у Британії у 2003 році. Книгу надрукували у 2004-05 роках у Росії та в Україні.

У 2006-2007 роках Ярослав Кошів перебував у Вашингтоні як дослідник Центру Вудру Вілсона. Ми кілька разі обговорювали своє розчарування тим, як наш оптимізм 2004 року не виправдався. Міжнародна Федерація журналістів оприлюднила свою третю доповідь до річниці викрадення Ґонґадзе http://www.pravda.com.ua/news/2007/9/13/63902.htm .

Доповідь подає суворі факти про те, що розслідування просунулося дуже мало від часу Помаранчевої революції, якщо не брати до уваги арешт трьох міліціонерів, яких судять з 2005 року. Президент Ющенко пообіцяв Мирославі Ґонґадзе цього тижня, що суд над міліціонерами буде відкритим. Це не вперше мене дивує, як мало президент орієнтується у справах своєї країни. Чому він не знав, що це ганебно для країни, коли суд останні два роки відбувався за зачиненими дверима?

Генеральна прокуратура обґрунтувала закритий суд, оскільки там можуть обговорюватися державні таємниці. Такі аргументи є просто смішними і відображають радянську ментальність, коли державною таємницею вважають речі, які на Заході такими не є.

Доповідь журналістів засуджує нагороду колишнього Генерального прокурора Потебенька орденом. Як я вже писав, ту нагороду пролобіював голова президентської адміністрації Віктор Балога і цікаво, чи Віктор Ющенко взагалі знає про те, що виказав таку честь Потебеньку?

Доповідь засвідчує на цілу низку помилок слідства. Загинули чи зникли ключові свідки: Дагаєв, Фере, Кравченко, Гончаров, Нестеров, Пугач та Радзієвська. Доповідь також критикує не лише виконавчу владу, але й Марчука та Мороза за заперечення своїх зв’язків з Мельниченком у 1999-2000 роках, коли той записував кабінет Кучми.

Мовчання Марчука можна пояснити його минулим у КҐБ-СБУ. Мовчання Мороза є більш підозрілим, оскільки ставить під сумнів щирість його підтримки розслідувати зловживання Кучми та вбивства Ґонґадзе. Дії Мельниченка також гальмують слідство. Він не надає оригінальні записи з офісу Кучми, бо їх не має. Як пояснював мені Кошів, офіцери, які писали офіс президента записували на ту саму плівку нові розмови після перенесення аудіо файлів у комп’ютер. ГПУ знає це, але далі вимагає «оригінальні записи».

Мельниченко досі не визнає, що працював не сам. За словами Кошіва, Мельниченко не вмів користуватися комп’ютером, коли опинився на Заході. Відтак, хтось мав йому переносити записи на комп’ютер. Мельниченко обирається у ВР за списками Партії Вільних демократів і критикує Ющенка та Тимошенко за «корупцію». Але його відмова співпрацювати зі слідством ставить під сумнів його щирість та репутацію.

Мій висновок з відсутності прогресу у розслідуванні вбивства полягає у тому, що українські еліти захищають себе від розслідувань. Лише три високопосадовці України отримали вироки за корупцію, але виключно за межами держави у США та Німеччині. Єдиний політик, яка відмовляється від кругової поруки є Тимошенко. Вона відверто каже, що не надаватиме амністії, і тому її бояться. Очевидно, вона має на увазі амністію Ющенка колишнім чиновникам Кучми.

Доповідь приходить до висновку, що слідство не просувається через «опір на політичному рівні», та «неспроможність президентів діяти рішуче». Адвокат Мирослави Ґонґадзе вірить, що прогресу не буде доти, доки президент не вийде з стану пасивності. Справа Ґонґадзе залишатиметься лакмусовим папірцем моральності і щирості президента Ющенка та свідченням того чи Ющенко порве з традицією порожньої риторики Кучми про шлях у Європу. Я не думаю, що країна може потрапити у ЄС, якщо організаторів вбивства Ґонґадзе та тих, хто їх прикривав не буде засуджено.

Гарантії недоторканості урядовцям Кучми, які основою відсутності політичної волі, призвели до повернення Партії Регіонів та Януковича. Президентські дії, в супереч волі Майдану (Див. http://www.pravda.com.ua/news/2007/9/14/63938.htm) можуть призвести до провалу другого терміну Ющенка та провалу Помаранчевої революції.

P.S. У Торонто відбулася презентація 'Colour Me Free’ присвячена Помаранчевій революції та спробам демократам у Білорусі позбутися Лукашенка. Учасники перегляду вшанували пам’ять Георгія Ґонґадзе хвилиною мовчання.

Коментарі:

Валерій, Київ, Україна: «За лічені дні перед другим раундом голосування…» Брутальне вбивство журналіста злочинною владою, як й отруєння Віктора Андрійовича, безперечно, вразило дуже велику кількість пересічних людей й стало однією з причин, щоб вийти підтримати перошого вільно обраного президента України. «Лише три високопосадовці України отримали вироки за корупцію, але виключно за межами держави у США та Німеччині. Єдиний політик, яка відмовляється від кругової поруки є Тимошенко.» Мабуть, заперечуючи свої зв’язки з високопосадовцем України, засудженим у США. Між іншим, суд над паном Лазаренком у США був відкритим? Не пам’ятаю, щоб у нас його дуже широко висвітлювали. Навіть не знаю, як там все скінчилось. «Я не думаю, що країна може потрапити у ЄС, якщо організаторів вбивства Ґонґадзе та тих, хто їх прикривав не буде засуджено.» Це так, під час революції усі її прихильники вже відчували себе громадянами ЄС. То ви вважаєте, що одне було пов’язане з іншим? «Гарантії недоторканості урядовцям Кучми…» Цікаво, навіщо Віктору Андрійовичу це було потрібно?

Чи можна сподіватися будьякого висліду від прокуратури України в сьому річницю вбивства журналіста Григорія Ґонґадзе, як знаемо сьогоднішне судівництво обсаджене прокурорами вишколених в Радянському Союзі,всі вони були членаму КП СРСР і працюють за певними вказівками партії тому нескоро нам сподіватися від них будьякого рішення у вбивстві журналіста Григорія Ґонґадзе
Dmutro, East Hanover, USA

3 вересня 2007 р.

Битва за Східну Україну

Чи нові вибори в Україні призведуть до появи нового парламенту? З огляду на те, що соціалісти навряд чи пройдуть у ВР, решта чотири політичні сили зможуть дістати більше місць, якщо збережуть таку ж підтримку виборців як у 2006 році. Найбільша загроза полягає у тому, що Партія Регіонів зможе набрати 200-225 місць у новій ВР замість 186, які вона має тепер. Кожне місце у Раді матиме велику вагу.

Одна з головних електоральних битв цього разу відбуватиметься у Східній Україні. Особливо поза межами Донбасу та Криму, де ПРУ та КПУ мають монополію на владу. Як виглядає у Криму за помаранчевих голосують лише татари!!!

Для Західних вчених, які працюють над Україною виборча поведінка Сходу країни залишається загадковою. Жоден з політологів в Україні, чи на Заході не зміг досі пояснити, чому попри участь 20 відсотків українців у Помаранчевій революції і голосування половини України проти Януковича у 2004 році, майже половина України вважала нормальним проголосувати у 2004 році за колишнього "зека" і «професора», якого підтримують корумповані олігархи. 30% громадян проголосували за нього та його партію знову у 2006 році.

Чи можна це пояснити двома різними культурами в Україні? Чи можна вважати, що Україна це - Польща і Білорусь поєднані в одній державі?

У цьому контексті було цікаво отримати враження від колеги з Харкова про візит на Схід України Юлії Тимошенко минулого тижня. Як пише колега, поширення «донецьких» на Харківщину поєдналося не лише з корупцією та рейдерством, але й відновленням нео-радянської політичної культури, яка суперечить оптимістичним твердженням західних політтехнологів, які працюють для ПРУ, що «професор» Янукович змінився.

Мій харківський колега написав: «Експансія донецького капіталу на Харківщину дуже помітна. Зараз донецькі підпорядковують собі Харків політично. Посилена радянська риторика, експлуатація радянської міфології ВВВ, войовничо-агресивне позиція, щодо української національної міфології (боротьба з пам’ятниками УПА та жертвам Голодомору 1932-33 рр).

Треба визнати, що в середовищі харківської російськомовної інтелігенції антиукраїнські настрої поширені набагато більше ніж за Кучми. Президент Ющенко розтринькав той соціальний капітал, який він здобув у 2004 році, і який можна було назвати як «російськомовний українець». Останній візит Ющенка до Харкова продемонстрував відповідні цьому аматору рівень політичної культури – радянсько-народницьку міфологію, популізм, село, перекриті дороги у центрі міста".

Яка ж сила може конкурувати з Партією регіонів у Харкові? Мій колега пише про БЮТ: «Кілька десятків тисяч людей на мітингу, зустріч з інтелігенцією Харкова. Хоча харківський штаб БЮТ слабкий, а газетка, яку вони видають просто сором. Поляризація в основному відбувається по лінії БЮТ – ПРУ.

Битва буде складною, бо «Партія регіонів має солідну підтримку в Харкові – клан Кушнарьова, разом з донецькими складає значну частину адміністративної номенклатури. До того ж за остатнє десятиріччя культурний рівень міста відчутно знизився, а його населення змінилося за рахунок провінції. У той же час, обласна рада Партії регіонів не змогла прибрати з міської адміністрації найвпливовішу там людину: секретаря Ради – Геннадія Кернеса, який має кримінальне минуле, і діє відповідними методами. Панові Кернесу було оголошено лише догану».

Знову, залишається без відповіді запитання, чому українці Сходу досі голосують за ПРУ, якщо партія настільки близько пов’язана з організованою злочинністю і настільки ворожа українські етнокультурній ідентичності? Це надає БЮТ чудову можливість критикувати ПРУ:

«Напевне його (Кернеса) менеджерські якості, помножені на бізнесові проекти та зв'язки з кримінальним світом, і напевне інформація про інших колег по партії утримують його на посаді. Отже все це зручний об’єкт для критики з боку БЮТ. Харків здобуде той, хто знайде підтримку середніх класів, але для останніх немає більшого ворога за український націоналізм».

Виборці цього місяця оберуть новий парламент на наступні 5 років, який значно вплине на президентські вибори за два роки. Він визначатиме внутрішній розвиток і зовнішню орієнтацію України. На щастя, президент Ющенко та Юрій Луценко розуміють тепер високі ставки, але саме БЮТ боротиметься з Партією Регіонів на Сході України. Це лише підвереджує моє твердження, що рішення президента Ющенка відправити у відставку уряд Тимошенко у 2005 році було його найбільшою стратегічною помилкою.

Коментарі:

Пане Кузьо, ви мене лякаєте! Мене завжди приємно дивували Ваші меткі спостереження української політичної дійсності та досить вдалі спроби висновків. Чому ж тоді вас вражає що 30-40% українських громадян голосує за "зека-проффесора", підтриманого корумпованими олігархами?! По-моєму, все досить просто. Проблема криється в моральнфй атмосфері у якій живе сьогодні пересічний східняк. З часу Перебудови та розпаду СРСР в суспільстві відбулась катастрофічна моральна ерозія,- в умовах злиднів та постійного приниження, - крадіжки та бандитизм більше не сприймаються як однозначно негативне явище. Наприклад, люди гіпотетично ставлячи себе на місце корумпованого чиновника, часто щиро визнають, що вони б самі брали б хабарі і зневажали інших - "бо так роблять всі". Соціальна атомізація, відсутність найменшої солідарності лише підсилюють страх перед майбутнім - "нехай все буде як є, - тільки б не було ще гірше"... Виборець ПР є глибоко консервативним і схильним до патерналізму! , він боїться української мови якої не знає, йому не потрібні економічні реформи, він лише хоче щоб його залишили в спокої. Який культурний шок відчуваєш, потрапивши на Захід, де звичайні люди чорне називають "чорним" і де соромно бути злочинцем! Віталій, Париж, Україна-Франція

Політологи не можуть пояснити різницю між результатами президентського іпарламентського голосування, тільки тому, що вони не ставлять під сумнів характер помаранчевої революції. Спробуйте, можливо вийде щось у вас.
Валерий, Киев, Украина

Проф. Т. Кузьо, пише: «...Жоден з політологів в Україні, чи на Заході не зміг досі пояснити, [], майже половина України вважала нормальним проголосувати у 2004 році за колишнього "зека" і «професора», якого підтримують корумповані олігархи. 30% громадян проголосували за нього та його партію знову у 2006 році.» Шановний пане професоре, як мовиться, дивуюся з Вашого здивування. При всіх соціальних і інших відмінностях, цих громадян України об'єднує одне – вони не українці. Тому насадження культурного та iсторичного націонализму викликає у них, в кращому разі, криву посмішку, а чужа мова ускладнює і без того нелегке життя. Хто ж ще, окрім ПР недвозначно виступає за статус російської мови, і взагалі, протистоїть натяку українського націоналізма? Так, Ви маєте рацію: багато діячів ПР це, як би сказати пом'якше, не ангели. Проте, як видно, громадяни зі Сходу вважають за краще мати справу з ними, нiж з націоналістами. Такі є реалії життя. Тому лідери етнічних українців мають вибрати: що їм дорожче – мир і стабільність в країні або моноетнічні ілюзії. Тому що демократія і націоналізм у сучасній Україні – несумісні.
СК,

Не погоджуюсь з професором Кузьо, що він каже: «Ющенко розтринькав соціальний капітал який здобув в 2004 році» від проросійскомовного ітелегентного українця. Я думаю, що професор Кузьо дуже добре знає, що так звані російськомовна інтелегенція ніколи не була про українською, а тим більше про Ющенко, в них «єдіна і неділима» стоїть на денному порядку так як Януковичу. Як читаемо пресу, то бачимо, що ця так звана інтелегенція сьогодні пропагуе в більшости за про москоськими кандидатами , тому треба сподіватися, що українські виборці навчилися з попередних виборів, тому цей раз прийдуть до виборчих скриньок свідомо піготовленими і виберуть обранців національно свідомих котрим Україна та її народ стануть вище своїх амбіцій...
Dmytro, East Hanover, USA

Дякую за усі дописи. Дмитро може звернути увагу, що російськомовних інтелектуалів пише мій харківський колега. Валерій не вказує, як саме слід інакше розглядати помаранчеву революцію. Нарешті, я знову хочу наголосити, що ніхто на Заході чи в Україні не зміг пояснити, чому 44% у 2004 році і 32% у 2006 році проголосували за колишнього зека і партію контрольовану олігархами. Чи справді, як пише СК тут мова йде, що "хоча він і сучий син, але наш сучий син" (як казав колись американський президент про в"єтнамського лідера)?
taras Kuzio, Вашингтон

22 серпня 2007 р.

Вибори в Україні: чи будуть зміни?

Україна знову провадить вибори. Багато моїх співрозмовників вважають, що нові вибори нічого не змінять. Цікаво, що мислять з цього приводу читачі BBCUkrainian.com?

Реакція У Вашингтоні на розпуск Верховної Ради у квітні була різною. Прибічники помаранчевих вирішили, що Ющенко нарешті виявив рішучість. Прибічники широкої коаліції вважали такий крок не виправданим, бо антикризова коаліція ніколи не набрала б 300 голосів для змін конституції. Історики будуть обговорювати це у майбутньому, але чи принесуть нові вибори зміни для України?

Якби я зустрів президента Ющенка особисто, то запитав лише одне: «Чи довелося у перші два роки повернутися з відпустки і виявити, що щось негаразд?» Перші два роки помаранчевого президента були переважно змарновані, і особливо той рік, коли у Ющенка були усі повноваження до конституційних змін.

Нові вибори можуть зменшити кількість парламентських партій з 5 до чотирьох, якщо соціалістам буде необхідний священик для панахиди. Відтак, головним наслідком нових виборів у ВР буде те, що вони визначать нового президента. У Ющенка буде вибір, аби йти шляхом Леоніда Кравчука і один термін президентства, або шляхом Леоніда Кучми і два терміни президентства.

Питання полягає, чи з моральної точки зору Ющенко заслуговує на другий термін, якщо він змарнував свої перші два роки? Звідки ми знаємо, що він не піде на ще одну дворічну відпустку у 2010 році, як він пішов у 2005-2006 роках?

Україні потрібен рішучий президент. Я так вважаю, бо мені подобаються такі політики, як Маргарет Тетчер та Ніколя Саркозі. Я знаю, які проблеми є в Україні і що слід зробити для інтеграції в Європу. Я також знаю, який політик в Україні є привабливим і рішучим. Коли Саркозі відвідував США йому довелося повернутися у Франції для термінової наради. Після цього він знову повернувся у США і завершив свої заплановані зустрічі. Це для мене рішучість.

Мотиви рішучості Ющенка для мене не зрозумілі. Чи можна вважати, що його рішучість тепер спричинена лише прагненням зберегти владу? Мандат помаранчевого президента був наданий не лише усіма голосами виборців в регіонах, але й тими 20% громадян України, які брали участь у Помаранчевій революції. Вони дали мандат Ющенку для реалізації змін! Відсутність змін розчарувала багатьох українців, зокрема молодих людей!

Багато пропозицій Ющенка дуже нагадують пропозиції президента Кучми на референдумі у 2000 році: зняття недоторканності з депутатів, двопалатний парламент, зменшення кількості народних обранців. Партія регіонів ніколи не погодиться на двопалатний парламент, бо усі області матимуть однакові права. Тернопільська область буде мати так само два сенатори, як і Донецька.

Я не проти зняття недоторканності з депутатів, але як це змінить де-факто імунітет від кримінальної відповідальності усіх правлячих еліт в Україні не залежно від того, чи вони у парламенті, чи ні?

Українські високопосадовці жодного разу не зазнали суду в Україні не залежно від того, чи мали вони депутатський мандат. Лише три чільних посадовці перебувають в ув'язненні: два у Німеччині і один у США. Усі троє вчинили не розумно, що виїхали з України, де вони б сиділи у парламенті, чи займалися бізнесом без проблем.

Після нових виборів, Україна залишатиметься з тією ж недосконалою конституцією. Ющенко та Блок Наша Україна – Самооборона погоджуються з партіями урядової коаліції, що конституційний референдум провадити одночасно з виборами не слід. У листопаді 2005 року Конституційний суд України ухвалив рішення, що конституційні зміни потребують схвалення референдумом, але це рішення ігнорується. Лише БЮТ виступає за втілення рішень конституційного суду.

Президент Ющенко не міг працювати з двома з трьох прем’єр-міністрів. Чи зможе він тепер співпрацювати, чи з Тимошенко, чи Януковичем після виборів?

Сумніви викликають і помаранчеві міністри, які увійшли в НУ-НС. Попри передвиборчу риторику, я не пам’ятаю радикальних змін в МВС, які б втілив Юрій Луценко. Дві речі, які йому слід було зробити, то це змінити назву міліція на поліція і перетворити Внутрішні війська на Національну гвардію. У Європу не запрошують країни, де існує військо для придушення власного народу.

Я маю сумніви, що ці вибори принесуть зміни в Україну. Винятком би була ситуація, якби Тимошенко повернулася у крісло прем'єра і Ющенко підтримував політику її уряду спрямовану на реальні зміни. Якщо вона не стане прем’єром цього року, Ющенко заслуговує на те, аби вона змінила його на виборах нового президента. Юлія Тимошенко дала йому шанс, коли не балотувалася у 2004 році на президента, але як кажуть американці, він цей шанс прогуляв. Юлія може стати українською Тетчер, чи Саркозі, Ющенко завжди залишатиметься кимсь на кшталт Ширака. Може жінка, зробить, те, що чоловіки не змогли?

Коментарі:

Шкода, що у нас, в Україні, нема незалежних політологів рівня Т.Кузьо, - лише пропагандисти тієї чи іншої партії, до того ж дається взнаки догматизм мислення, прищеплений "маркситсько-ленінською" освітою. Біда в тому, що саме вони активно залучені в процес формування думки виборця у всіх засобах ЗМІ, які в Україні здебільшого належать тим, кого влаштовує стагнація нинішньої системи. В період, коли країна потребує радикальних реформ, лише рішучі, вольові, неординарні політики (а тут погоджуюся - як М.Тетчер) здатні щось змінити. І надія є - незважаючи на брудну інформаційну війну, яка ведеться проти Ю.Тимошенко, її рейтинг в народі зростає.
Юрій, м.Львів, Україна

Мої вітання всім! з Днем Незележності, Україно! Пане Тарасе, мене просто вражає ваше знання пострадянського простору та особисте маніпулювання своїми думками стосовно В. Ющенка - раніше Ви його всяко захищали, пишучи у своєму блозі про демократичні принципи управління Віктора Андрійовича, які ще ніхто не розуміє у цьому пострадянському суспільстві, тепер Ви пишете, що вибори в Україні нічого не змінять, що потрібен сильний президент... Сьогодні не День Незалежності України, сьогодні свято тих людей, котрі з висоти своїх високих постів НЕЗАЛЕЖНІ - багаті, ситі, задоволені та у безпеці. Історія поставить всім оцінки. Життя - коротке. Небо - вічне. Хай щастить! З повагою, Роман.
Роман, Київ, Україна

Пане Кузьо, дякую за ваші статті. Майже у всьому з вами згоден. Мені здається ви ідеалізуєте Тимошенко. Вона нічим не краща від інших політиків в Україні. Вона родом з СРСР і має відповідну психологію та менталітет. Просто вона краще вміє це приховувати і казати в камеру те, що від неї очікують. Я розчарований в українських політиках. Я хочу жити, а не голосувати все життя за стандартний набір пострадянських корупціонерів. Усім вітання з Донецька!
Артур Манукян, Донецк, Украина

Dmytro мабуть забув що до того як пійти до опозиції, помаранчеві мали уряди Тимощенко, усі досягнення якого біли змарновані "любими друзями", та уряд Єханурова, який, виконуючи наказ Ющенка, ініціював зміни до газових угод з Росією.
Влад, Verona, NJ, USA

Критика професора можливо може бути виправдана, але професор забув, що від першого дня президентського урядування його соратники та опоненти відразу з першого дня пішли в опозицію, ось чому Ющенкові не вдалося позитивно працювати та виконувати його обіцянки. Що знову до президентських виборів в 2010 році то погоджуюсь з професором Кузьо, що Юлія Тимошенко одинока сьогодні, що має так би сказати guts (волю) і може стати в наступних президентських виборах українською Марґарет Тетчер і прочистити Україну від корупції, бо як каже українська приповідка тільки тоді хата чиста як її прибере жінка...
Dmytro, Iast Hanover, USA

Від автора:

Дякую за цікаві коментарі. Я не ідеалізую українських політиків. Проте мені шкода мільйонів українців, зокрема молоді, які стояли на майданах і тепер почуваються розчарованими. Я вважаю, що Ющенко є українським патріотом (на відміну від Кучми, який був Homo Sovieticus). Бути патріотом не достатньо аби спромогтися змінити країну, як обіцяли на Майдані у 2004 році. Саме тому, коли я дивлюся на кандидатів для виборів у 2009 році, то голосував би за жінку. Чоловіки мали шанси з 1991 року, але не використали їх. Можливо Україна як і Британія потребує змін саме від жінки-політика. Я не можу проголосувати, але ваш вибір визначатиме конфігурацію у новому парламенті та шанси нового президента. Слава Україні у День незалежності!
Taras Kuzio, Washington,

12 серпня 2007 р.

Про вражене чоловіче еґо і нарцисизм української політики

Я вже гадав, що українська політика втратила здатність мене шокувати. Подіq останніх трьох років могло б вистачити на ціле життя: фальсифікації виборів 2004 року, отруєння Ющенка, боротьба між помаранчевими, стратегічні помилки президента, зрада Мороза, повернення Януковича до влади.

Я глибоко помилявся. Коли я дивився в ефірі 5-го каналу у Нотінгемі перехід Мороза до Януковича минулого року, то мало не впав з крісла. Коли, я побачив, що Головатий опинився у списку Партії регіонів на виборах 2007 року, разом з Чорноволом та Ківаловим, то відчув не шок, а депресію. Єдине питання, яке у мене виникло, то це, чи залишилася бодай якась моральність в українській політиці?

Можливо це риторичне запитання, яке цікавить, лише українців з діаспори, які досі дивляться на Україну у рожевих окулярах? Можливо українська політика ніколи не була моральною, а Помаранчева революція була лише мрією та винятком з норми?

Нещодавно письменник Микола Рябчик привіз мені дві книжки: «Мій Майдан Незалежності» Бориса Березовського та «Після Майдану» Леоніда Кучми. Коли Путін надавав Єльцину недоторканість, його умовою була відмова Бориса Миколайовича друкуватися у ЗМІ. Єльцин дотримав слова. Ющенко напевне був більш ліберальним з Кучмою, коли обіцяв імунітет, бо останній регулярно коментує українську політику.

Кучма немає морального права взагалі щось коментувати! Так, звичайно думаю, я – людина з Заходу. Але українці очевидно вважають інакше. Презентацію книги Кучми відвідали не лише звичайні прихильники, але й націонал-демократи Іван Драч та Ігор Юхновський. У книзі Кучми, проте, є цікавий уривок, який свідчить про ставлення Ющенка до виборців:

"Пригадуються передвиборні виступи Ющенка і членів його команди на численних мітингах. Нарешті, їхні телеролики. Усі канали починають і закінчують одним: влада – бандитська, геть владу! Мені Ющенко говорив у самий розпал президентської виборчої кампанії: "Не слухайте, що я кажу про вас і про владу на мітингах. Не надавайте значення. Не приймайте близько до серця. Це політика". Я на це нічого не відповідав, але почував усю кумедність положення".

Ця цитата засвідчує, що вчинок Головатого не є винятковим для української політики. У мене є список українських політиків, які вчинили перехід від однієї політичної сили до іншої. Усі поділяють спільні риси, і це не обов’язково стосується грошей. Анатолій Кінах, Олександр Лавринович, Іван Білас, Тарас Чорновіл, Олександр Мороз та Сергій Головатий об'єднанні спільними рисами: вони інфантильні чоловіки з ображеним самолюбством, чию гордість було вражено. Якщо вони не отримують, чого прагнули, то просто переходять на інший бік барикад. Мені видається, що мова йде не стільки про гроші, хоча напевне без грошей не обходиться часом, але перш за все йдеться про психологію.

Я знаю Сергія Головатого з 1991 року, коли він відвідував Британію на запрошення як правник. В останнє я його бачив у 2003 році на семінарі в університеті Торонто. Зазвичай, промовці приходять на семінар заздалегідь і чекають аудиторію, аж доки головуючий не запросить їх до слова. Тоді ж Головатий чекав у коридорі, доки усі не розмістяться у залі, і лише тоді здійснив свою «королівську» появу. Це було свідченням його зарозумілості та егоцентризму.

Коли я розмовляв у Києві з журналістом Степаном Бандерою, то почув від нього думку, що Головатий справляє враження людини самозакоханої. Визначення нарцисизму – надмірне захоплення собою та еґоцентричність. Це визначає дії Головатого.

Сергій Головатий мав усі підстави критикувати указ президента Ющенка про розпуск парламенту. Але логічним було б його рішення не брати участі у виборах, які він назвав нелегітимними. Проте, Головатий приєднався до партії екс-кучмістів, і як результат – цілком себе дискредитував.

Повернення до Свого

7 серпня 2007 р.

Востаннє я був у таборі Спілки Української Молоді (CУM), коли був підлітком. Іншими словами, досить давно. Після того, як у 18 років я залишив домівку, щоб вчитися в Університеті Сассекса, я втратив зв’язок з СУМом і лише іноді влітку навідувався до Тарасівни, британського осередку СУМу неподалік Дербі.

Мабуть, востаннє я носив форму СУМу у 1979 році, коли українського дисидента Валентина Мороза випустили з радянського Гулагу, і його вітала українсько-британська громада. Я стояв в уніформі СУМу разом з іншими учасниками протесту перед посольством СРСР, де Мороз продовжував трощити своєю критикою радянський режим.

Тому я вирішив, що дні СУМу далеко позаду. Але, як виявилося, я помилявся. З ініціативи голови Торонтського СУМу Богдана Гогуся мене запросили дати три лекції з сучасної України для шістьох класів впродовж трьох вечорів (такі лекції давали щовечора різним СУМівцям).

	Богдан Гогусь, табір СУМ, Квебек

Запрошення було до Вишкільного Табору членів СУМу віком від 14 до 17 років у таборі в горах Лаврентія в Квебеку, на відомому лижному курорті. Дмитро Донцов, ідеолог українського націоналізму, жив неподалік табору з 1949 до 1973 року і викладав українську літературу у франкомовному Університеті Монреаля.

Як європейці, ми почувалися більш як вдома у Квебеку, ніж в Онтаріо. Можливо, через старовинну європейську архітектуру гарного Монреаля і Квебек-сіті. (Торонто не має вцілілого старовинного історичного центру). Квебек відчувається європейським також через свій націоналізм.

Коли їдеш до Квебеку з Онтаріо, немає сумніву, що потрапляєш в іншу країну. Поліція провінції Онтаріо називає це «кордоном». Квебек має свій прапор і національні символи на в’їзді, тоді як в’їжджаєш в Онтаріо, ніяких національних ознак немає.

Квебек піклується про збереження своєї історії, тоді як Онтаріо, здається, хоче завдяки багатокультурності порвати зі своїм британським корінням.

У Британії, де я зростав, не було альтернативи СУМу. Існував Пласт, який навіть мав табір у північному Уельсі. Але у них було мало членів, і єдиною розвагою у місті для молоді був CУM.

Це був прямий наслідок домінування Спілки Українців у Британії (CУБ) над Об’єднанням Українців у Великій Британії. Найбільший наплив українських іммігрантів до Британії був з Дивізії Галичина, яких британці утримували в Ріміні в Італії до 1947. Більшість дивізійників вступили до СУБу, радше ніж до Об’єднання.

В Канаді і США ситуація була зовсім іншою. І СУБ, і Пласт - великі спілки, які змагаються між собою. Єдине, що існує, це досить штучне класове розмежування між Пластом і СУМом, якого ніколи не було у Британії. Одного разу я запитав в одного історика з Торонто, звідки цей снобізм у повоєнної діаспори східного узбережжя? Він відповів, що це продукт польського впливу над галичанами, який повоєнна політична імміграції транспортувала до Канади і США.

Щоб доїхати з Торонто до табору СУМ у Квебеку, треба 6 годин. Північно-американці вимірюють відстань годинами подорожі, радше, ніж милями, якими користуються в Британії. Розташування табору СУМу не розчарувало, оскільки воно у мальовничій місцевості Квебеку.

Табір дістав гранти від уряду Квебеку, факт, який мене здивував, тому що табору СУМу в Онтаріо відмовили у грантах. А я думав навпаки. Багато-культурний Онтаріо сказав «ні» українцям, тоді як націоналістичний, не-багатокультурний Квебек сказав «так». Фактор на користь націоналізму і як «мінус» багато-культурності. Влада Торонто, яка щоліта фінансує багато етнічних фестивалів, відмовила також виділити кошти для проведення українського фестивалю цього року.

Мене помістили над кухнею, де працювали жінки з Західної і Центральної України. Я давав лекцію з використанням Power Point і відео в обідній залі, а українські кухарі слухали, продовжуючи робити свої справи. Один з них – колишній розчарований член УНА-УНСО з Черкас - був особливо зацікавлений моїм аналізом, зазначивши, що я говорю без акценту.

Три теми, які я виклав, усі українською мовою, покривали Помаранчеву революцію і кризу Кучмагейт, вибори 2006 року, регіональну та зовнішню політику України. В останній вечір СУМівці поділилися на групи і повинні були розповісти, яку б політику вони обрали, якби були президентом України.

Підвищити статус української мови, зняти депутатську недоторканність, зробити кроки до вступу в ЄС і НАТО були популярним вибором. Деякі радикальні групи також підтримали ідею – можливо, з моєї подачі - жорсткішого ставлення до олігархів і Віктора Януковича.

З відгуків, які я одержав після мого від’їзду, я знаю, що молодим СУМівцям сподобалися мої лекції. Багато з них виявили інтерес до подій, які відбуваються в Україні, країні, яку мало хто з них будь-коли бачив. В один з вечорів після мого від’їзду у таборі показали фільм «Помаранчева революція» однієї вашингтонської студії, який я допомагав знімати. Це був перший показ такого роду в Канаді. Кухарі і інші відвідувачі приєдналися до молодих сумівців подивитися фільм, після якого скандували «Разом нас багато».

У більшості районів Квебеку, де бувають туристи, місцеві мешканці, звичайно, знають англійську. Однак мій колега Богдан Гогусь захотів вразити мене своїм знанням французької. Тому за обідом він замовив пинту пива, але його не зрозуміли і подали пиво в кухлі з келихами. Зрозуміло, що досі існує лінгвістичний розподіл між Квебеком і англофонною Канадою.

Але не у таборі СУМу, де всі уроки ведуться українською. Звичайно, англійська також превалює, оскільки більшість молодих членів української діаспори використовують її як повсякденну мову спілкування. Це схоже на досить ліберальний компроміс.

Без сумніву, CУM справляє враження більш ліберальної організації, ніж та, яку я пам’ятаю по Британії. Нові іммігранти, які живуть у Вашингтоні, сказали мені, що їм легше спілкуватися з СУMом, ніж Пластом, тому що перший - більш розслаблений, і тому що СУМ не вказує на мовні помилки, які робили українські іммігранти.

Ще одного разу, коли я викладав перед не-університетськими студентами, була лекція у суботній українській школі у штаті Вашингтон. Запрошення до табору СУМу було лише третім випадком, коли я виступав перед українцями в Канаді. (Одне було на прийомі ветеранів Дивізії Галичина і ще одне в Університеті Вінніпегу). Звичайно, це набагато менше, ніж численні запрошення до американо-українських груп.

Запрошення до табору вишколу було неочікуваним, але водночас це був надихаючий досвід - працювати з підлітками і повернутися до мого коріння. Мій батько цього літа поїхав до Німеччини, а я до СУМу – це було літо, коли Кузьо повернулися до свого.

26 липня 2007 року

У пошуках минулого. Частина 3

	На радянській військовій вежі у Німеччині

Я запитав у колишніх громадян НДР у музеї та готелі, чи життя стало краще після об’єднання Німеччини. Німецький фільм Goodbye Lenin (http://www.sonyclassics.com/goodbye/) засвідчує суміш суму та гумору, який відчувають німці з НДР щодо нового життя на Заході.

Їхні відповіді були завжди ситуативні: часом так, часом ні. Ностальгія за певними аспектами життя в НДР залишається. Як і в Україні, найбільше сумують за економічною стабільністю. Опитування української академії наук з 1994 року засвідчують, що українці вважають найбільш впливовими у суспільстві групами – мафію та організовану злочинність. (http://www.dif.org.ua/ua/publ/322/k3.vis)

50 років комунізму зробили німців з НДР відмінними від західних німців. Подібно і в Україні. У 1989-91 роках українська діаспора у Британії зустрілася з вихідцями із Західної України, які прожили за часів комунізму 50 років. Галичани покоління до війни та після війни виявилися суттєво відмінними. Це було помітно, коли мій батько зустрів брата і сестру вперше від 1942 року.

Попри це, Західна Україна зберегла достатньо національної свідомості і змогла мобілізувати достатньо людей для Помаранчевої революції. ЧИ була б Помаранчева революція настільки успішною без Західної України?

Після війни мій батько жив як DP (Displaced Person), або біженець у таборах поблизу Любека та Гамбурга, а потім емігрував до Британії.

У Любеку ми намагалися знайти «Бараки Черчілля», де колись жили біженці. У туристичному центрі міста нам не змогли допомогти, а самих будинків вже давно немає.

Десятки тисяч українці залишилися на Заході подібно моєму батькові. Мало хто хотів повертатися добровільно до Сталінського СРСР. Вони створили організації у діаспорі, які проіснували до 90-их років минулого століття, але їхня доля залишається невизначеною з відходом старшого покоління.

Після мого візиту на збори Асоціації української молоді поблизу Дербі у мене виникли сумніви щодо життєздатності діаспорних організацій. Такі організації та життя у громаді допомагали повоєнним емігрантам вижити у новій країні з обмеженими фінансовими та іншими ресурсами. Мій батько казав, що приїхав до Британії з порожніми руками. Нова хвиля емігрантів приїздить до Британії також часто без нічого, але з великим бажанням покращити своє життя. Вони напевне повернуться в Україну.

Інші приїздять з України вже зі своїми статками і возять своїх дітей до суботньої української школи дорогими автами. Останні напевне в Україну не повернуться. Подібне ми бачили також у Гамбурзі. За останні двадцять років батько відвідував родину в Україні і приймав родичів у Британії. Він також відвідав місця у Німеччині, які змінили його життя драматично у часи Другої Світової війни. Він нарешті повернувся до свого коріння.

23 липня 2007 року

У пошуках минулого. Частина 2

Перша зупинка на шляху подорожі за межами Берліна в колишній НДР була в невеликому селищі Бланкесе (Blankesee), що між містами Нойстреліц і Нойбранденбурґ, де мій батько працював на залізниці від жовтня 1943 до червня 1944. Залізнична станція все ще працювала, хоча будівля станції давно закрилася і була забита цвяхами. Коли мій батько сюди потрапив у 1943 році, в Бланкесе містився великий табір з радянськими в’язнями.

Друга зупинка – в селищі Пазін біля Буцова. Тут мій батько працював упродовж року, від вересня 1942 до жовтня 1943, на фермі після нетривалого перебування в транзитному таборі. Мій батько пригадує, що фермер був запеклим нацистом, і відтак його ставлення до підневільних робітників з України та інших місць було зневажливе. В селищі не збереглося і сліду від ферми родини Фуст. Як нам розповіли в місцевому готельчику, останній член тієї родини помер кілька десятиліть тому.

У червні 1944 мій батько втік і опинився на іншій фермі в невеликому поселенні Піппердорф поблизу Бойценбурґа, де він дочекався кінця війни. Тут уже фермер Герман Залман ненавидів нацистів. Батько пригадував, як фермер казав «Грець Гітлеру!». Фермер був добрий і ставився до батька, як до власного сина.

Як з’ясувалося під час поїздки, німці – як і представники будь-якого іншого народу – траплялися різні. Національні стереотипи, які зневажливо подають всіх представників якоїсь групи на один манер, поширені навіть на заході (британські кінокомедії рясніють такими стереотипами). Мій батько пізнав різних німців. Один фермер був шовіністом, інший – доброю людиною. А третій німець врятував його, коли він ледь не потонув в озері біля Моелна.

Хутір Піппердорф знайти було важко, і коли ми розпитували про нього місцевих мешканців, то люди казали, що навіть не чули про такий хутір. Його не було на мапах чи дорожних вказівниках. У Бойценбурзі куратор місцевого музею пояснив, що село було знищене радянськими окупаційними військами, бо воно лежало на нічийній території між кордонами радянської і британської зон окупації. Втративши свою ферму, явно без жодної компенсації, родина Залманів була змушена виїхати, і тому ми не змогли відшукати їхніх нащадків, щоби подякувати їм за доброту і людяність у ставленні до мого батька.

Місцевий селянин завів нас до того місця, де колись стояв хутір, на якому була ферма, де в 1944-1945 працював мій батько. Від нього не залишилося і сліду. Радянські війська, так як і нацисти, знали, як вщент знищувати села. Селянин нам показав і де був пункт переходу із радянського Східного до Західного Берліна, відразу за колишнім селом. Це тут мій батько у віці 18 років проповз лісом і полями, намагаючись не активізувати сигналізацію, зачепивши дріт. Колишні радянські сторожові вежі залишилися тут як нагадування про те, що колись у цьому місці пролягав кордон між двома окупаційними зонами.

Мій батько зумів втекти через цю лазівку, але потім повернувся допомогти переправити через кордон молоду жінку з дитиною, про що його благала матір жінки в Гамбурзі. Він зумів допомогти цій жінці, але іншого разу, коли він серед ночі перетинав кордон, то зачепив сигналізацію і його затримали радянські вояки. Батько пригадує, як його вразив вигляд радянських солдатів – пошарпаний, рвані однострої і розпаровані чоботи.

Мого батька разом з іншими бранцями, яких мали допитати, помістили в гарному будинку мерії Бойценбурґа. Він видав себе за поляка, бо українців відокремлювали від інших полонених і більшість депортували до СРСР, а частину розстрілювали. На щастя, завдяки любові росіян до горілки мій батько зумів втекти – разом з капітаном німецької субмарини. Біля одного входу до мерії радянські війська влаштували п’яну вечірку з місцевими дівчатами і великою кількістю горілки. Охоронці з чорного входу не хотіли залишатися осторонь – і долучилися до вечірки. Командувач підводного човна і мій батько кинулися навтьоки – і вирвалися на волю. Будьмо! Це врятувало його від можливої депортації до Сибіру.

	Родина Тараса Кузя на місці, де його батько переходив кордон між Східною і Західною Німеччиною

Колишній перехід між Сходом і Заходом, який мій батько долав навповзки, був тихий – аж моторошний. Із західного боку кілометрової «нічийної землі» інше село вціліло. На відміну від радянської політики знищення прикордонних селищ, британці цього села не чіпали. Єдиним видимим слідом колишньої окупації був прикордонний стовп, пофарбований у французькі національні кольори (може, тут був розміщений французький підрозділ?) Залишилася також дуже надійна бетонна дорога – явно побудована для швидкого пересування вздовж колишнього кордону між Сходом і Заходом британських вояків на випадок війни між НАТО і Варшавським Договором.

	Дорога для пересування британської армії між Східною і Західною Німеччиною

Контраст між селищами по різні боки цього колишнього кордону – вражаючий. Через 17 років після падіння НДР збереглася відчутна різниця між біднішим селищем колишньої НДР і заможним селом на західному боці. В селах колишньої НДР було очевидно, які будинки будувалися перед війною - і до появи негарних будівель часів комунізму. Ті пізніші будинки нагадували типові огидні радянські конструкції, що зводилися в СРСР у добу Хрущова та Брежнєва.

11 липня 2007 року

У пошуках минулого. Частина 1

Замолоду ми всі намагаємося випорснути з батьківських обіймів на свободу. Принаймні, так було у моєму випадку, коли я залишив батьківську домівку у віці 18 років. Але хіба це можна порівняти з тим, коли тебе вирвано з батьківського дому у віці 15 років, і своїх батьків ти вже ніколи не побачиш. Пройде ще півстоліття, аж поки ти зустрінеш своїх братів та сестер. Ось у цьому різниця між мною та моїм батьком, якого вивезли до Німеччини на примусову працю в 1942 році, а повернувся він додому аж у 1992-му. Я залишив домівку, щоб вступити до Університету, і, на відміну від деяких міністрів юстиції, закінчив студії і отримав кваліфікацію.

Коли мій батько повернувся до України лише 1992 року, це було лише тому, що він не хотів приїздити, коли Україна була у складі СРСР. Британські українці майже не мали контактів в Україною в радянський період. Відтоді він приїздив багато разів до родичів у Самбір (Львівська область), Київ та їздив з круїзами по Дніпру.

	Батько, мати і брат Тараса Кузя на початку подорожі шляхами його поневірянь у Німеччині з 1942 по 1948 рік

Мій батько був одним з багатьох в українській громаді у Британії, які так і не отримали британського громадянства, хоча мали на нього право після десятиліть проживання тут. В 1997 році закон про громадянство було змінено і дозволено українцям, що проживають за кордоном, подавати заявку за український паспорт. Подавачі заяв мали довести, що народжені в Україні, але принаймні від них не вимагалось мешкати в Україні 5 років як підстава для отримання громадянства. Через рік мій батько отримав свій перший український паспорт, і в 1999 році голосував на президентських виборах. В першому раунді проблем не було, але в другому йому було важко змусити себе голосувати за Кучму.

Остання закордонна подорож була зовсім іншою і водночас пов"язаною з іншими. В липні Йозеф Кузьо, мій батько, та його італійська дружина, а також один з моїх братів проїхалися північною Німеччиною. Їхньою метою було прослідкувати життя мого батька з 1942 року, коли його привезли до Німеччини, до 1948, коли він виїхав до Британії.

Такий сімейний відпочинок не завжди проста річ, як ви знаєте. Це зовсім інше, ніж сімейні подорожі 30 років тому, коли ми були дітьми. Це може викликати стільки ж стресу, як приїзд ваших родичів на Різдво або родичів з України.

	Йозеф та Ерсілія Кузьо на перепускному пункті Чекпойнт Чарлі - саме тут закінчувалася зона американського контролю і починався радянський.

Мій батько часто говорив про те, щоб повернутися до Німеччини і відстежити його стежини часів Другої Світової. Це стало можливим лише після 1990-го, коли НДР розпалася. Більшість місць, де працював мій бітько, були в НДР, і він пам"ятає перші роки радянської окупації східної Німеччини.

Коли ми крокували вулицями Берліна, мій батько постійно питав мене, в якій ми частині, західній чи східній. Ми побували на уламках Берлінського муру, і коментатори казали, що продано було у три рази більше рештків муру, аніж було збудовано в 1961-му. Найбільше запам"яталися відвідини Чекпойнт Чарлі, колишнього перепускного пункту між Західним та Східним Берліном, який розділяв радянський та американський сектори, музей поруч з ним, Бранденбурзька брама, новий німецький парламент та штаб-квартира Штазі, НДР-івських спецслужб.

Важко було уявити, що це місце виглядатиме як будь-який інший престижний торгівельний квартал Берліна. НДР була першою, яка постала проти комунізму у 1953-му, потім були Угорщина, Чехословаччина, Польща, і нарешті - СРСР.

Музей біля Чекпойнт Чарлі був прекрасним прикладом того, як багато німців провели знак рівності між нацизмом та комунізмом. Чимало західних істориків і досі відмовляються прирівняти їх. Прирівняти ці два зла є справді важливим, оскільки Німеччина лишається єдиною країною з країн-союзників, серед яких Австрія, Японія та Італія, яка справді переглянула своє минуле. Мій батько отримував німецьку пенсію впродовж 30 років.

Експозиція розповідає про різні шляхи, якими східні німці намагалися втекти на Захід. Багато з них загинули. Але одна з музейних кімнат була присвячена злочинам тоталітаризму в Україні, включно з Голодомором, репресіями та переслідуваннями інтелігенції. Це прогрес: в 1983 році українська діаспора вшановувала пам"ять жертв Голодомору, коли західна громадська думка лишалася скептичною. Аж у 1990 році Комуністична партія України визнала, що Голодомор був, іще 17 років знадобилося, щоб український парламент ухвалив закон про Голодомор.

Цей закон у парламенті не підтримала Комуністична партія та Партія Регіонів. Не дивно, що такий закон не підтримали комуністи, але чому олігархи Партії Регіонів почували, що їм загрожує закон про події сімдесятилітньої давності? Україна досі має двозначне ставлення до радянського минулого, як і весь СНД. Пам'ятники Владіміра Леніна досі є по всій Україні (пригадую, як мені прислали в 1990 році відеоплівку із першим демонтажем статуї Леніна в колишньому СРСР у галицькому місті Стрий).

Чи може країна, яка досі має численні пам'ятники першого радянського вождя, серйозно сподіватися коли-небудь на вступ до ЄС? Україна - це країна, де половина населення хоче викорінити радянське минуле, а інша й далі має про нього ностальгійні згадки.

Україна та СНД відрізняються від Європи тим, що не викорінюють радянське минуле. Але вони схожі в іншому. Досі існує інтелектуальна нерішучість з приводу визнання нацизму і комунізму рівнозначним злом. У таких країнах, як Австрія та Німеччина, заборонено лише нацистські партії, а крайньо-лівим дозволено діяти. В Україні Компартія є віртуальною опозицією, що пригодилася Кучмі на виборах 1999 року, допомогла скинути уряд Віктора Ющенка в 2001 році і підтримала Януковича та Партію Регіонів у 2004 та 2006.

У перші двадцять років свого життя, в 1926-1945 роках, мій батько, як і багато українців, пережив польську автократію, а після того - подвійне зло нацизму та комунізму, спершу в 1939 році, з прибуттям радянських "визволителів", а за два роки - із вторгненням нацистів та його депортацією до Німеччини. Для того покоління не було жодного сумніву в тому, що нацизм і комунізм - це лише дві сторони тієї ж самої тоталітарної медалі.

(Продовження цього блогу читайте наступного тижня)

14 червня 2007 року.

Тимошенко - переможець кризи в Україні

Газета Globe and Mail у Торонто взяла цього тижня інтерв’ю у президента Ющенка. Globe and Mail - одна з двох національних газет у Канаді і вважається більш ліберальною порівняно з консервативнішою National Post. Таке трапляється рідко, бо зазвичай канадські газети не друкують матеріали про Україну, попри велику українську громаду українців в Канаді. Коли за радянських часів я керував Українським пресовим агентством (УПА) у Лондоні, Канада була єдиною великою західною країною, яка не мала кореспондентів у Києві. Найбільше було британських та американських кореспондентів.

Globe and Mail вказала на велике розчарування прихильників помаранчевих в Україні. Я помітив це також в Україні і замислився, чи мобілізація помаранчевих на вибори 30 вересня буде можливою. Мій знайомий написав з Києва, що люди вже не дбають про політичну кризу в Україні, бо вона не впливає на їхнє життя. Як шкода, що українські політики так дискредитували політичний процес. Мушу визнати, що менше читаю новини з України, бо щодня вони подібні. Це як у кінофільмі Groundhog Day, коли журналіст прокидається і починає той самий день знову і знову.

Ющенко захищав свої досягнення у розмові з Globe and Mail і вказував на зростання економіки, подвоєння прямих інвестицій та низьке безробіття. Він звучав подібно до керівника уряду Віктора Януковича та Партії Регіонів, які воліють говорити лише про успіхи економіки. Вони не люблять згадувати демократію, справедливість судової системи, права людини і усі ті речі, які були центральними для Помаранчевої революції. Мільйони українців виходили в мороз на Майдан не для того, щоб в країні зменшилося безробіття, зростав ВВП та збільшилися зовнішні інвестиції.

Найбільше від цього втратила Наша Україна та особисто Віктор Ющенко. Від 2006 року БЮТ займає стабільне друге місце у громадських опитуваннях за популярністю. Таким чином, саме БЮТ став політичним лідером помаранчевих. БЮТ потроїв кількість своїх прихильників у 2002-2006 роках з 7,26% до 22,29%, тоді як підтримка Нашої України впала з 22,29% до 13,95%. Розчарування помаранчевого електорату Ющенком призвела до перетікання голосів виборців до БЮТ, що змінило конфігурацію національно-демократичних сил.

Наша Україна тепер у кращій формі для проведення виборів, ніж у 2006 році. Мегаблок Нашої України включає тепер Самооборону Юрія Луценка і Українську правицю. Я вірю, що вони не зроблять дурницю і не включать до Блоку Конгрес Українських Націоналістів (КУН також читають як Комітет Управління Нафтогазом) і крайньо-праву «Свободу» Тягнибока. Проте мегаблок Нашої України не зашкодить лідерству БЮТ у стані помаранчевих.

Тимошенко успішно змінила громадську думку на свою користь з 2002 до 2004 року. До виборів 2002 та 2004 років рейтинги Тимошенко страждали через її головування в Єдиних енергетичних Системах у 1995 та 1997 роках та її союз з Громадою Павла Лазаренка у 1998-99 роках. Через це до 2004 року та Помаранчевої революції, Тимошенко не довіряли більше громадян, ніж довіряли. Ющенко, навпаки, мав вищий позитивний рейтинг і був ідеальним кандидатом у президенти 2004 року.

За останнім опитуванням про рівень недовіри Ющенко та Мороз зазнали сповзання у 2004-2007 роках. Ющенко має баланс довіри та недовіри з мінусом у 3,8%, Янукович у -17%, Петро Симоненко у -46%, а лідер СПУ Мороз мінус 48%. Таким чином Мороз має найбільший негативний дисбаланс між довірою і недовірою громадян.

Баланс довіри та недовіри у Тимошенко покращився. В мегаблоку Нашої України такий позитивний баланс має лише Юрій Луценко. Це не дивно, бо лише Тимошенко і Луценко залишилися вірними ідеалам Помаранчевої революції.

Вибори 2007 року приведуть Тимошенко знову на посаду керівника уряду, якщо помаранчеві дістануть більшість у ВР і БЮТ матиме більше місць за Нашу Україну. Якщо Партія Регіонів і КПУ отримають більшість, Тимошенко обіцяє стати лідером опозиції. Сила БЮТ у Центральній Україні, де партія Батьківщина є популярною. ПРУ має лише 15% підтримки у Центрі України.

У США вважають, що вибори вирішує штат Огайо. Центральна Україна є українським електоральним «Огайо». На виборах 1994 року і 2004 року саме голоси Центральної України принесли перемогу Леоніду Кучмі та Віктору Ющенку. Криза 2007 року вказує, що Тимошенко має найбільше шансів стати наступним керівником помаранчевого уряду, або президентом.

Коментарі:

Повністю згоден із вашим аналізом. Щодо до коментаря п. Славко, то гадаю, що треба досить сильно відірватися від реальної ситуації в Україні, аби вважати Ющенка переможцем.
Oleksij, Kansas City, USA

"лише Тимошенко і Луценко залишилися вірними ідеалам Помаранчевої революції." ад'юнкт-професор забув, що Тимошенко підтримала скинення Єханурова, помогла прий няти закон про кабінет міністрів, голоси Тимошенко підтримали відставку Луценка ... список можна безкінечно продовжувати. Тимошенко - причина теперішньоі ситуації а не засіб для її подолання. ЇЇ популярнісь пояснюється більшовицькими закликами і методами, а не реальними діями.
Taras, US

Переможцем наразі ще ніхто нестав,я думаю,що на наступних виборах переможцем стане Юлія Темошенко,якщо всі демократичного спрямування партії та угрупування зеднаються в один виборчий блок,якщо ні то переможцем можут стати голубі з червоними..
Dmytro, East Hanover, USA

Переможцем у цій політичній ситуації вийшов Ющенко, який "розрулив" спокійно і без істерик, з такими совковими динозаврами ,як Янукович. І це тільки є Президентська заслуга, коли у той час сама Тимошенко відсиджувала і чекали, коли хтось когось перегризе. Щодо "апатії" людей, то Україна бере приклад з "найдемократичніших "країн, як США та ОК, коли населенню байдужі та далекі політичні склоки, і населення саме бореться за своє життя, а не чекає милості від конгресменів, депутатів чи олігархів...
Славко, США,

28 травня 2007 р.

Дежавю, коли внутрішні війська їдуть на Київ

Коли я прочитав на Українській правді заголовок: «Внутрішні війська їдуть на Київ». Я відчував потужне дежавю з 28 листопада 2004 року. Тоді, посол США Гербст та держсекретар Колін Пауел намагалися додзвонитися до Леоніда Кучми і затримати рух внутрішніх військ на Помаранчевий Майдан. Два з половиною роки по тому, ті ж внутрішні війська були скеровані проти Блакитного майдану.

У 2004 році Віктор Янукович та Віктор Медведчук наказали вислати внутрішні війська проти Помаранчевого Майдану, а цього разу наказ видав Віктор Ющенко. Дякувати Боку війська в жодному випадку так і не доїхали. Першого разу їх затримали таксі у Києві та заява командувача армії, що він стане на захист демонстрантів, а другого разу їх заблокували інспектори ДАІ.

Якби мова йшла про футбол, то це нічия 1-1.

Минулого року соціалісти підтримали відставку Луценка за умови, що посаду займе соціаліст. Міністр Цушко двічі поставив під сумнів свою спроможність керувати МВС. Першого разу, коли МВС вчинили рейди на офіс Самооборони та помешкання Юрія Луценка. Поблизу офісу було знайдено зброю з метою інкримінувати Самообороні «тероризм». Подібна тактика застосовувалася проти Пори у 2004 році та проти сербського Отпору у 2000 році. Це була одна з причин, чому Ющенко видав указ 2 квітня.

Цушко зробив велику помилку, коли відправив Беркут до Генпрокуратури. Вперше в історії України два силові підрозділи мали сутичку: міліцейський Беркут проти Управління державної охорони. У американському контексті, це виглядало б, що поліція SWAT (Special Weapons and Tactics) билася з американською спецслужбою за службові приміщення.

Цушко призначив собі заступників, які мають погану репутацію з часів Кучми. Він вимагав, аби керівники обласних управлінь міліції, які симпатизували помаранчевим були переведені на інші посади. Найбільше критикували призначення Цушком генерала Попкова на посаду начальника Генштабу МВС. Саме Сергій Попков керував внутрішніми військами у 2004 році.

Дежавю полягає в тому, що 28 листопада 2004 року Попков наказав внутрішнім війська зі зброєю їхати до Києва. У 2007 році ці ж війська їхали знову до Києва, але без зброї. Що ж це вже ознака прогресу демократії. Коли у січні Ющенко скритикував призначення Попкова Янукович заявив, що генерал є чудовим фахівцем, який ніколи себе нічим не заплямував.

Висновки з мого дежавю наступні.

Цушко не може керувати МВС і будь-який компроміс має передбачати його усунення. Цушко має нести кримінальну відповідальність за наказ Беркуту взяти під охорону Генеральну прокуратуру, яку може охороняти лише УДО. Хоча президент Ющенко наказав Генпрокурору (одному з двох) розслідувати дії Цушка, але досі в Україні не було засуджено жодного посадовця.

Кучма мав рацію, що Україна не Росія. У Росії спецназ завжди приїздить до демонстрантів, а в Узбекистані він навіть стріляє у людей. Ющенко призначає урядовців показово невдало. Призначення Піскуна ніхто не міг пояснити. Я згоден, що відкликання Піскуна також сумнівно законне. Невже в Україні немає молодших юристів, які мають Західну освіту і можуть бути прокурорами?

Якщо Україна справді має на меті вступ до Європи, то сама концепція «Внутрішніх військ» повинна змінитися. Тиран Йосиф Сталін використовував внутрішні війська, щоб знищити мільйони українців та інших народів СРСР. Демократія не може мати військ проти власного народу. На мою думку, внутрішні війська слід розділити на цивільну охорону в’язниць і підрозділи Національної Гвардії, яку було розпущено у 1999 році.

Ющенко не повинен повертати внутрішні війська міністру МВС і особливо Цушку. Йому слід перетворити внутрішні війська на європейський зразок італійських карабінерів чи іспанських гвардійців. Тоді я ніколи не матиму дежавю, що внутрішні війська їдуть на Київ.

23 травня 2007 р.

Коли в Україні запанує право і справедливість?

Дві події цього тижня привернули мою увагу до проблем, які не вирішені в Україні з 2004 року через брак політичної волі. З плином часу покарати за злочину з часів президента Кучми буде дедалі складніше. Політичний компроміс між Віктором Ющенком та Віктором Януковичем унеможливить розслідування у тих справах.

У понеділок, Британська влада висунула звинувачення російському громадянину за підозрою у вбивстві Алєксандра Литвиненка у Лондоні минулого року. Андрій Луговой без сумніву не міг би сам здійснити таку операцію, оскільки вона вимагала б співпрацю групи фахівців. Він навряд чи буде виданий на суд у Британію.

Оскільки немає такого поняття як офіцер розвідки у відставці, Луговой без сумніву зберігав контакти з російським спецслужбами, хоча сам пішов у відставку з ФСБ і мав приватну фірму.

Радянські спецслужби мали великий досвід політичних вбивств закордоном проти українських лідерів: Симон Петлюра (1926, Париж), Євген Коновалець (1938, Роттердам), Лев Ребет (1957, Мюнхен) і Степан Бандера (1959, Мюнхен). В жодному з тих випадків документальних доказів у вигляді наказів не було виявлено. Так само, ніколи не буде виявлено доказів, того що російський режим міг бути причетним до вбивства Литвиненка. Однак, той факт, що російський ляльковий парламент ухвалив закон, який дозволяє спецслужбам вбивати за межами Росії створив атмосферу в якій подібне вбивство стало можливим.

У вівторок, 12 сербів були визнані винними в організації і здійсненні вбивства прем’єр-міністра Сербії Зорана Джінджіча і отримали тривалі терміни позбавлення волі. Джінджіч був лідером Демократичної опозиції Сербії, яка прийшла до влади у 2000 році. Серед засуджених були кримінальні елементи і колишні працівники спецслужб.

Сербія залишається нетривкою демократією. Лідер праворадикальної партії перебуває під судом Міжнародного трибуналу з воєнних злочинів у Гаазі, а його партія перемагає на виборах і навіть отримує крісло спікера. Проте навіть хитка сербська демократія зуміла засудити вбивців реформатора Джінджіча.

Українська хитка демократія більше подібна до становлення демократії у Сербії, як до автократичної Росії Путіна. Проте, імовірність того, що замовники вбивства Гонгадзе у 2000 році, чи замахів на Ющенка у 2004 році, будуть притягнуті до відповідальності дуже низька. Отруєння Ющенка та спроба підриву його штабу були кричущими злочинами.

В Україні після Помаранчевої революції правлячі еліти залишаються над законом як і за часів Кучми. Лише один чільний політик був засуджений, але не в Україні, а в США. Іронія полягає у тому, що якби Павло Лазаренко залишився в Україні, то міг би тепер зберігати депутатську недоторканість і бути вільним. Володимир Щербань швидко це зрозумів і повернувся в Україну, де отримав захист партії Віктора Януковича.

Україна та Сербія має багато інших паралелей про які я писав чотири роки тому (http://www.taraskuzio.net/media/pdf/yugos_ukraine.pdf ) і порівнював тактику режимів Слободана Мілошевича та Леоніда Кучми проти опозиції. Улюблений метод було використання КАМАЗів для наїзду на лідерів опозиції. КАМАЗ намагався роздушити авто Джінджіча за два тижні до пострілу снайпера. КАМАЗ став причиною смерті В’ячеслава Чорновола у 1999 році.

Україна та Сербія подібні між собою більше ніж скажімо у порівнянні з Грузією, де також відбулася демократична революція. У Грузії Саакашвілі отримав 96% голосів виборців на президентських виборах, тоді як Ющенко та Коштуніца лише 52%. У Грузії старий режим не повернувся до влади, а в Україні та Сербії Партія Регіонів та Радикальна партія перемогли відповідно у 2006 та 2007 роках.

В Україні прокурор, який гальмував розслідування вбивства Георгія Гонгадзе отримав медаль за «заслуги у розвитку права» (М.Потебенько), а прокурор, який був причетним до домовленостей про гарантії Кучми повернувся у своє крісло (С.Піскун).

Сербія вселяє у мені оптимізм, що боротьба за верховенство права у тій країні стане етапом на успішному шляху до ЄС. Відсутність такого прогресу в Україні радше не викликає оптимізму у випадку України. У країні, де президент оголосив справою честі знайти замовників вбивства Гонгадзе, але далі виконавців справа не посунулася шанси на вступ до ЄС невеликі.

Країна, яка не розслідує замовників отруєння лідера демократичної опозиції лише надсилає сигнал тим, хто чинив злочини в Україні та Росії, що вони можуть це зробити знову без покарання. Віктор Янукович відмовляється визнавати відповідальність за найгірші в історії України фальшування виборів в період, коли він був керівником уряду. Якби він та його союзники були змушені нести відповідальність, то сьогодні Україна не перебувала б у кризі.

Коментарі:

Ви абсолютно справедливі, пане Кузьо, в своєму коментарі, що ЄС не хоче бачити Україну, і це не є трагедією для нас, окрім позбавлення права на вільне пересування та роботу в ЄС. Але чисто з прагматичної точки зору видається, що наші політики повинні полишити ефемерні плани на вступ до ЄС, бо, як здається, років через десять цей безперспективний конгломерат, керований групою бюрократів у Брюселі, припинить своє існування. У той час вступ до НАТО будь-якою ціною є питанням виживання для України на тлі мілітаристських потуг Росії. Чи здатен це зробити В.Ющенко? Згодна з Вами, що ні.
Оксана, Київ

Що до вбивства спец- агента українського походження Литвиненка то вже тоді можна було бачити, що це була робота спец- розвідки Россії на замовлення вищої еліти Кремля, правильно сказав професор Кузьо, що офіцери московської розвідки ніколи не підуть в відставку їхне життя нормально закінчується вбивством. Що до України та її правлячої еліти то як бачимо, що вони надалі є недіючі, а це тому, що нею керують високі партійні посадовці з КПб СРСР котрі зберігають собі корита недоторканості. Знова, що до судової прокуратури то як бачимо, що Потебенько Васильов та Піскун це знаряддя Радянського Союзу котрі віддано працювали в користь Кучми та Якуновича тому сьогодні немаемо вислідів ! вбивства на замовлення Ґонзаґе як рівнож ніколи недовідаемось хто отруїв Ющенка.В Україні сьогодні пануе фальшивство та корупція Януковича, чи буде в Україні краще ,я думаю,що наступні вибори нам покажуть..
Dmytro, East Hanover, USA

4 травня 2007 р.

Дивний день

День сьогодні був одним з тих дивних днів, який мають всі, чи не так? (Але можна зрозуміти, що дехто з нас не хоче цього визнати.) День був повним незапланованих збігів обставин.

Більшість дня я писав главу своєї книги «Від Кучмаґейту до помаранчевої революції». У цій главі йдеться про ставлення до опозиції впродовж 13-річного правління Леоніда Кравчука та Леоніда Кучми.

Глава почалася з того, що українські дисиденти пропорційно були найчисельнішою національністю серед радянських народів на ҐУЛАҐу, але ті українці переважно походили з західної та центральної України. Чи не випадково помаранчева революція насамперед включала вихідців саме з тих регіонів?

Керівникам України незручно було давати раду з пострадянськими «дисидентами», позаяк інстинктивно вони б поводилися з ними так як це робилося в Радянському Союзі. Але ҐУЛАҐу більше не було, а перед МФВ і урядами країн Заходу треба було повторювати нові слова такі як «реформи» та «демократія».

Попри все це, з наближенням президентської кризи 2004-го року стара гвардія у поведінці щодо опозиції дедалі більше спиралася на радянську політичну культуру, на якій вона була вихована, називаючи опозицію «екстремістами», «деструктивною опозицією» та «нашистами» (співзвучно з нацистами).

Пострадянська епоха не принесла люстрації, відкриття таємних досьє (окрім як з 30-тих років про людей, які давно померли) або ж будь-якої компенсації за злочини проти людства. Ветерани НКВД та КҐБ отримують пенсії у той час як колишні вояки УПА - ні.

Останньою справою дня у мене було написання статті про кризу в Україні для Eurasian Daily Monitor.

Стаття в Eurasian Daily Monitor

Тон статті був досить оптимістичний, в ній йшлося, що події повертаються на користь президента Ющенка. Попри те, що я радію, що Ющенко вийде переможцем проти анти-демократичної коаліції, це не вирішить глибоких моральних проблем України.

Моє передчуття того, що події з кризою повертаються на користь Ющенка підтвердився, коли у день як була надрукована стаття прем'єр-міністр Янукович погодився на дострокові вибори.

Як політолог я розумію чому президент повернув на важливі посади таких одіозних осіб як Святослав Пускун та Степан Гавриш. Ющенку потрібне широке коло союзників у цього боротьбі проти донецької мафії. Саме тому він шукає підтримки інших олігархів: Промислового Союзу Донбасу, Віктора Пінчука та Ігоря Коломийського.

Але я не є елітарним академіком. Повернення Піскуна на посаду генпрокурора кладе край будь-яким сподіванням на притягнення до відповідальності за зловживання на посаді правлячої еліти кучмівської доби. Повне розслідування вбивства Ґонґадзе ніколи не буде завершено.

Увечері я подивився німецький фільм "Життя інших".

Вебсайт Sonyclassics.com

За іронією я ходив в кіно з Ярком Кошівим – автором єдиної книги про вбивство Ґонґадзе “Обезголовлений. Убивство журналіста”. Цей фільм – надзвичайно сильне зображення роботи таємної поліції Східної Німеччини Штазі і того, як вона зруйнувала життя численним людям.

До 1989-го року, коли НДР припинила існування, Штазі мала 91 тисячу службовців і 300 тисяч інформаторів. Кожен 50-тий громадянин НДР слідкував за своїми співвітчизниками. Лише в СРСР цифри були вищими.

Наприкінці фільму письменник іде в архів Штазі, аби прочитати досьє, зібране на нього інформаторами Штазі в НДР, серед яких була і його подруга, яка вчинила самогубство. Читаючи досьє він виявив, що один з офіцерів Штазі таємно його захищав. Знайшовши колишнього офіцера Штазі, який тепер розносить безкоштовні газети, письменник хоче висловити йому подяку, але не може до нього підійти.

Натомість він пише роман з зашифрованою подякою офіцеру Штазі. Фільм завершується тим, що колишній офіцер Штазі купує книгу, на початку якої автор висловлює йому подяку.

Україна дуже відрізняється від посткомуністичної НДР. Період після помаранчевої революції показав, що правлячі еліти в Україні – як помаранчева так і блакитна - не зацікавлені в моральній переоцінці нещодавнього минулого, а натомість прагнуть залишитися над законом.

Для президента Ющенка виявилося легкою справою засудити злочини сталінської доби, водночас неможливим засудити злочини епохи Кучми.

Країна, яка не може розслідувати й покарати організаторів убивства Ґонґадзе, сподівається втекти з Євразії і приєднатися до Європи.

Піскун допоможе Ющенку перемогти, але він ніколи не виконає вимог мільйонів українців, які стояли на майдані взимку 2004-го року. Тому я залишаюся оптимістом стосовно того, що Ющенко переможе в цій кризі, але песимістом щодо того, що Україна знову приєднається до Європи.

Україна – не Росія, як казав Кучма 2004-го року, але вона й навіть не НДР.

Коментарі:

Уперше дозволю собі не погодитися із паном Кузьо, думки якого я у більшості випадків поділяю. Власне, я поділяю і думки, висловлені в останній подачі блогу, але вони є занадто ідеалістичними. Насправді зараз справи в Україні є досить добрими і перспективними для майбутнього нашої країни. І події якраз і розвиваються, можливо, не класично європейським, але досить-таки американським шляхом. І в цьому немає нічого поганого. Адже президента США, наприклад, обирають не прямим голосуванням громадяни, а насправді олігархи, наближені до Республіканської чи Демократичної партії. І починається це ще з початку збору коштів у передвиборчий фонд для визначення кандидата від партій на попередніх виборах. От і в нас так: Індустріальний Союз Донбасу (ІСД), представником якого є Секретар РадБезу пан Гайдук, а також дніпропетровська група "Приват" виявилися незадоволеними (і справедливо!) ситуацією в країні і, перш за все, нахабно-експансивною політикою регіоналів і їх небажанням "зл! ізти" з російської газової голки, і забезпечили інтелектуально-аналітичну та емоційну підтримку нинішньої поведінки Віктора Ющенка. І це є реалії України. Вони такі є. Також уважаю занадто ідеалістичними Ваші погляди стосовно Німеччини. Там відбулася люстрація, але колишній канцлер пан Шредер (за повідомленнями німецьких же медіа) виявився банально підкупленим російським "Газпромом" та став основним ідеологом "підсадження" Німеччини на російську газову голку ціною "здачі" інтересів України та Польщі. (Якщо в Україні буде новий уряд, енергетичну ідеологію якого визначатимуть Юлія Тимошенко і той же-таки пан Гайдук, то є шанс "підірвати" російсько-німецький тандем, добре провчивши Німеччину за постійне нерозуміння ролі України). А керівник німецького конценрну BASF, який має акції "Газпрому" (за повідомленням тих же німецьких медіа), є колишнім працівником "Штазі" і підтримує тісні зв"язки з лідером РФ паном Путіним. Ця корпорація, як і РурГаз, визначає політику німецького ур! яду в енергетичній сфері, бо від цього залежить промисловий по! тенціал Німеччини. Так що не всі колишні агенти "Штазі" продають газети, на жаль. А в Україні є олігархи, які уже починають задумуватися не про те, що буде завтра, а про те, що буде через 10-15 років, коли російського газу не вистачатиме ні Україні, ні Німеччині. І це вже непогано. А розслідування справи Гонгадзе далеко не залежить від того, хто очолює Генпрокуратуру.
Оксана, Україна

4 травня був дійсно дивний день, якого не сподівався теж і постійний читач Ваших блогів Геннадій Ґвинт. Слухаючи вістки з Києва по інтернеті, я написав про ці події наступне. "У будинку, де химери зустрілися два лідери. Про вибори дострокові домовитись oба готові. Віктор Ю і Віктор Я - знакові це імена- президент і прем'єр готові вже відтепер перемогти злі химери, підписати всі папери, припинити демонстрації, вийти з кризової ситуації. Янукович на Майдані дав наказ своїй компанії в регіони повертатись, до виборів готуватись. За це Волга -депутат, що СПУ має мандат, назвав зрадником тепера Януковича прем'єра. Bо Мороза соціалісти не зможуть тепер пролізти у нову Верховну Раду перші поповнивши зраду. У виборах переможе опозиція і може спікером обере Юлю, вона всім покаже дулю. Пане Кузьо, не дивуйтесь, але добре обсервуйте, пишіть дальше свої блоги й сподівайтесь перемоги.
Геннадій Ґвинт.

Славко США;Пане Славку неправильно осуджуете ББС, що нібито в Форумі одинокий, що забирае слово це е професор Кузьо, я щоденно слідкую за програмою ББС як рівнож Форумом і мушу сказати. що часто стрічаю дописи пана Славка, я рівнож часто слідкую за дописами пана Кузьо, часами я погоджуюсь зним, а часом ні, але мені здаеться, що сьогодні без впливу на нього будьяких політиків пан Кузьо один з українських закордонних аналітиків, що бачить політичний перехід в Україні такий який він є, і так він його представляе соїм читачам, пан Славко натякає, що українці неживучи в Україні нічого про Україну незнають я думаю що тут з знанням про Україну трошка інакше як думає пан Славко, українці закордоном часами знають більше як деякі українці в Україні, тому пане Славку не гнівайтесь, але я думаю. що ви критикуети професора Кузьо безпідставно,
Dmytro, East Hanover

Незрозуміло чому ВВС провадить тільки блог пана Кузьо. Таке враження, що більше в ОК та США аналітиків по Україні нема. Пан Кузьо у своїх висловлення кидається зі стророни у сторону, сьогодні правельні одні -завтра інші. Більше нагадує Джемс Джойса. Пан Кузьо вважає, що Ющенко знайшов союзників у вигляді Гавриша, забувши, а може незнавши, що Гавриш був преставником Януковича на скандальних виборах 2004, а другий призначений суддя є членом СДПУо, яка контролювала сервер на виборах 2004 року...Україна не є Росія, а також не США та ОК, тому прирівнювати події та законодавства є звичайний примітивізм. Україна має свою історію, стиль життя, тому іноземці ніколи не будуть повністю розуміти події, і не портрібно калькувати з інших країн... Пан Кузьо пише про такі речі як десиденство, інформаторів, відповідальність за злочини правлячої еліти так, ніби ці речі відсутні на Заході. Невже невідомо про звільнених професорів американських університетів та прокурорів за критику уряду США. Може у США не відрізають голову журналістам, але економічно розтопчуть, оббріхуючи у корпоративних масмедія....
Славко, США

Пане Кузьо, як слушно ви пишети, що бувші старшини та звиклі працівники НКВД та кати з КГБ сьогодні дістають в Україні всі пільги включно з високою пенсією, це мабуть одна з причин, що вони чим більше посилюються в Україні, я рівно ж розумію, чому президент повернув в своє так зване корито пана Піскуна, Гавриша та сягаяє до Пінчука, а це тому, що його бувші близькі соратники зрадили його.
Дмитро, с. Миновичі, Україна

Дякую за широкий спектр коментарів. Я ставлю просте, але важливе запитання: Чи президент Ющенко може повернути Україну до «Європи»? Я не вірю, що Ющенко має переконання та політичну волю, необхідні для інтеграції України з Заходом. Я вірю, що він повернеться до прозахідної багатовекторності, як за часів першого терміну правління президента Кучми (у другому багатовекторність була проросійською). Це означатиме багато риторики про інтеграцію з ЄС та НАТО і мало реального прогресу. Парадокс зовнішньої політики Києва полягає у тому, що НАТО прагне інтеграції з Україною, а Україна не прагне, тоді як Україна прагне інтеграції з ЄС, а Євросоюз цього не прагне. Це була б чудова тема для обговорення на форумі Бі-Бі-Сі.
Taras Kuzio, USA-Canada

Неділя, 22 квітня 2007 р.

Тимошенко прагне стримати Росію

Останній тиждень знову засвідчив, що Вашингтон залишається для України центром міжнародної політики. Держдепартамент США провів у понеділок консультації з експертами щодо вирішення української кризи. У середу, обидві палати конгресу ухвалили резолюції з української кризи. У четвер, Центр стратегічних та міжнародних досліджень (CSIS) провів спільне засідання робочих груп з політики, енергетики, трансатлантичної співпраці та відносин з Росією, аби обговорити проект Збігнева Бжезінського та європейських чільників на розгляд у Берліні наступного місяця. У п’ятницю CSIS провів семінар за участі колишнього посла в Україні Стіва Пайфера, російського аналітика Дмітрія Треніна та Тараса Кузьо (www.voanews.com/ukrainian/2007-04-20-voa4.cfm ).

Апогеєм тижня стала публікація у журналі Foreign Affairs статті Юлії Тимошенко «Стримування Росії». (http://www.foreignaffairs.org/previews/8220/20070501faessay86307-p0/yuliya-tymoshenko/containing-russia.html )

Юлія Тимошенко стала першим українським політиком, яка надрукувала там свою статтю. Досі про Україну тут писали переважно західні вчені. Зазвичай журнал замовляє статті і надрукуватися там важко. Дивно, що Віктор Ющенко не бажав надрукуватися у впливовому виданні.

Росія виявилася незадоволеною заголовком про «Стримування Росії». Американські консультанти не вважали це ідеальним заголовком, і International Herald Tribune надрукувала уривки статті під заголовком «Вимагати рівних умов». (http://www.iht.com/articles/2007/04/16/opinion/edtymoshenko.php ).

Згідно з американськими джерелами, статтю написала Тимошенко за допомогою своїх радників із зовнішніх питань та американського консультанта. Російська теорія змови, що закидала участь працівників офісу віце-президента США Діка Чейні у написанні статті, не витримує критики.

Використання консультантів у США для публікації у американських ЗМІ є звичною практикою. Дописи у редакцію Financial Times та Washington Post, які зробили Віктор Ющенко та Віктор Янукович також були зроблені при допомозі консультантів із західних компаній.

Консультант Тимошенко працює на неурядову компанію TDI International, яка офіційно представляє у США інтереси Юлії Тимошенко. При цьому це єдина компанія, яка офіційно повідомила, що репрезентує іноземного політика з України. Американські компанії, які працюють з Януковичем та Ющенком цього не афішують, хоча повинні згідно законів США (The Foreign Agents Registration Act - FARA).

Тимошенко володіє англійською краще, ніж Ющенко чи Янукович. Дивно, що Ющенко не вивчив англійської, хоча одружений з американкою. Різка відмінність між українцями і грузинами на міжнародних форумах полягає й у тому, що грузини (президент Саакашвілі чи спікер Бурджанадзе) розмовляють англійською, що допомагає їм лобіювати національні інтереси. Покращенням своєї англійської Тимошенко може завдячувати також моєму рідному графству Йорк, звідки походить її рок-н-рольний зять.

Стаття Тимошенко не для слабких духом. Публікація мала збігтися з її приїздом до США, але через завантаженість журналу вийшла в розпал політичної кризи і початку можливої передвиборчої кампанії. Проект статті, який я бачив два місяці тому, був менш критичним. Перш ніж стаття з’явилася у мережі Інтернету, Міністерство закордонних справ Росії засудило її у незвично жорсткому тоні (http://www.mid.ru/brp_4.nsf/0/0C641A2EB01FF23FC32572BF00537789).

В дусі змовницької культури Путінської Росії статтю називають «анти-російським маніфестом» та спробою відновити Холодну війну. Російське міністерство переконане, що «хтось» стоїть за Тимошенко і той «хтось» є буцімто Віце-президент США Дік Чейні. Чому він?

Тому, що він критично висловлювався про Росію на самміті у Вільнюсі у травні 2006 року і був прихильником помаранчевої урядової коаліції. Що важливіше для міркувань Москви, що Дік Чейні зустрівся з Юлією Тимошенко в ході її візиту у США, і тому вони могли узгодити статтю. Віце-президент США загалом не зустрічається з лідерами опозиції.

Російське МЗС називає Чейні та Тимошенко солдатами Холодної війни і намагається нас переконати, що промова Пітна у Мюнхені була «серйозним і відвертим діалогом» у «прямій та відкритій формі». Але на Заході прийшли до висновку, що Росія навертається до Холодної війни саме після тієї промови.

Насправді, Тимошенко не є «анти-російською». Її стаття є глибокою критикою російської нео-імперської політики, зокрема у галузі енергетики, яку вона знає і розуміє. Якби стаття була справді «Маніфестом Холодної війни», то згадувала б роль НАТО, тоді як останнє там не згадується взагалі.

Тимошенко обережна з приводу вступу до НАТО, бо на відміну від Ющенка серйозно працювала, аби здобути голоси виборців центру та сходу України. На виборах 2006 року БЮТ посів у цих регіонах, за винятком Криму та Донбасу, друге місце. Підтримка Нашої України Ющенка обмежилася Галичиною та Закарпаттям.

Прагматичний, державний націоналізм є відмінним від етно-культурного націоналізму Ющенка. Тимошенко, як ніхто інший, збурює державний націоналізм, коли мова йде про зовнішню загрозу. Так було у випадку з Росією, коли вона закликала 420 парламентарів проголосувати проти приватизації газогонів, аби не віддати їх під контроль Росії.

Чи слід вважати, що те голосування БЮТ разом з Партією Регіонів також було «анти-російським»? Тоді в російських очах Чейні, Тимошенко, Янукович, Лукашенко та я видаються «анти-російськими».

Оксана, Київ: Дякую, пане Кузьо, за те, що ви надали усі посилання на статтю Тимошенко "Стримування Росії", бо українські медіа, на жаль, приділили їй дуже мало уваги, та й ті, що зверталися до неї, посилалися не на оригінал, а на російськомовний переклад із російського сайту inosmi.ru, який уміщує витримки і переклади із ведучих світових видань. Новиною також стало і те, що Тимошенко володіє англійською, бо інколи по-доброму заздриш Грузії, де чиновники спокійно дають інтерв"ю BBC, а Президент Саакашвілі бере участь у ток-шоу цієї телерадіокорпорації. Так само по-доброму заздрісно, коли лідери російської опозиції, яка досить маргінальна усередині країни, насправді є телезірками на західних телеканалах. Дуже печально, що багато українських політиків, як і журналістів, погано усвідомлюють важливість володіння хоч би англійською мовою, принаймні. Дійсно, важко не погодитися з тим, що стаття Тимошенко є проривом як у її первинних поглядах стосовно Росії (у часи, коли вона починала ! свою політичну кар"єру), так і в базовому сприйнятті Росії не тільки в Україні, а й в ЄС. І ключовим чинником тут є, звичайно, енергетика, збереження українських газогонів у державній власності і включенні їх до європейської системи енергопостачання, а також недопущення приватизації їх російськими та німецькими компаніями, які повністю залежні від російських у цьому питанні. А це здатна зробити тільки команда Тимошенко, бо саме вона, а не Ющенко, домоглася цього, перебуваючи віце-прем"єром у його уряді в 1999-2001. Насправді це питання, чи буде Україна незалежною не в плані пострадянського етніцизму Ющенка, який погано розуміється на геополітиці.

Віталій, Париж, Україна-Франція: Шановний пане Тарасе! З великою цікавістю слідкую за Вашим блоґом на сайті БіБіСі. На мою думку остання стаття Тимошенко в Foreign Affairs за своїми тезами є дуже правильною але несвоєчасною, оскільки підставляє її авторку під вогонь звинувачень у "антиросійстві" чим не забарився скористатись російський МЗС. Регіонали із задоволенням постараються відкусити максимальний шматок від юліного електорального пирога на Сході та Півдні. Не так давно генерал Скипальський оцінював вплив російських і американських спецслужб в Україні як 90:10, тобто реальні можливості Сполучених Штатів вплинутии на нашу внутрішньополітичну ситуацію надзвичайно обмежені, а тому до фактора Росії треба ставитись особливо обережно... Перспективи позачергових виборів є досить неясними в світлі розвитку теперішнього політичного протистояння, і в мене складається стійке враження, що команда Тимошенко (не кажучи вже про Ющенка) вчергове не має стратегії виходу із цієї кризи і діє за принципом - "ув'! яжимося в бій, а там побачимо..."

Dmytro, East Hanover, USA: Юлія Тимошенко як пише професор Кузьо пробуе стримати Росію. Юлія Тимошенко можливо першою з українських політиків,що вже давно остерігае західну Европу кажучи,що Росія прямуе до домінації східної та західної Европи, Росія, сказала Юлія Тимошенко посідае найбільші родовища природного газу та нафти,чого бракуе як східній та західній Европі, тому Росія на чолі з Путіном вже від першого дня його урядування почав шантажувати в першу чергу Україну відтак Молдову, а останно Білорусь, а далі можут сподіватися інші держави Европи,що в більшости залежні від Росії з паливом. Чому Юлія Тимошенко сьогодні втішаеться популярністею західного світу,я думаю,що тому,що вона одна, одинока з українських політиків мае відвагу остерігати світ від російскої експансії та шантажів, що від них може потерпіти Економіка Европи. Слушно пише професор Кузьо, що Юлія своею вмілостею виробляє собі політичний престіж в світовій політиці де все більше про неї пишуть Foreign Affairs, Herald Tribune, Washington Post, Times та інші часописиАмерики та Европи, як знаемо,що західний світ вважаею Україну буфером поміж сходом та заходом і тому, що жодний політик в Україні на чолі з Ющенком, Якуновичом, та Морозом невідважуються публично критикувати Росію, а Юлія Тимошенко в своїй статі це зробила, з критикувала Путіна за стримку демократії в Росії, як рівнож за шантаж газом та нафтою...

Вівторок, 17 квітня 2007 р.

Незавершена революція

Здається неможливим – навіть через два роки після помаранчевої революції – назавжди перегорнути сторінку історії з цією важливою подією. Поточна (чи краще сказати остання) криза в Україні це просто незавершена помаранчева революція.

Протягом останнього місяця помаранчева революція, здається, домінувала у моїх справах. У кінці березня на щорічній конференції Британської асоціації слов’янських та східноєвропейських наук у Кембріджі я оглянув два стенди про помаранчеву революцію, які організував професор університету у Глазго Стівен Вайт. Професор Вайт виголосив одну з п’яти доповідей щодо цих стендів. І щоб читач не думав, що всі доповідачі були "помаранчевого" спрямування, додам, що один Ноттінгемський професор висловлювався з "блакитної" точки зору.

На Заході таки є кілька "блакитних".

Ці два стенди ніяк не могли знати, що назавтра, в день мого польоту до Києва, президент Ющенко підпише указ про розпуск парламенту. Добре, все-таки, що указ не було підписано днем раніше, а то багато хто подумав би, що це першоквітневий жарт. Я ніколи не підозрював що президент піде на цей крок. Але протягом пасхального тижня українці завжди знаходять свої писанки.

Професор Вайт працює редактором журналу "Комуністичні студії та політика перехідного періоду" (Journal of Communist Studies and Transition Politics). У квітні вийшов спеціальний випуск журналу, присвячений помаранчевій революції під моїм редагуванням (журнал скоро буде доступний на сайті www.taraskuzio.net). Це був, знову ж, дивний збіг обставин.

Минулого тижня Асоціація по вивченню національностей провела свою щорічну конвенцію в університеті Колумбія у Нью-Йорку. Остання політична криза стала приводом для спеціальної презентації, організованої Американською асоціацією українських досліджень (www.ukrainianstudies.org/). Адріан Каратницький та я були одними з доповідачів. До речі, Адріан, якого я знаю з початку 1980-х років, коли він працював у профспілковій організації AFL-CIO, а потім у Будинку свободи, мав дуже схожі до моїх погляди стосовно цієї кризи. Будучи головою громадської організації "Помаранчеве коло", яку заснували у 2005 році на підтримку Ющенка, Адріан не почувався комфортно (на відміну від мене), аби критикувати ті численні помилки, яких допустився Ющенко від початку свого керівництва до нинішньої кризи.

Після гарячої переписки на сторінках "Українського тижневика" (Ukrainian Weekly) минулого року, я та Адріан уже сходили на пиво у Нью-Йорку та на каву у Вашингтоні. Мабуть ця криза була необхідною для того, щоб двоє старих колег зійшлися знову.

Найбільше тертя між нами було спричинене питанням – чи можливо, щоб бізнесмени всередині Партії регіонів розвинули демократичні погляди. У мене великі сумніви щодо такого розвитку, водночас завжди оптимістичний Адріан дивиться на це питання більш позитивно.

Остання криза стала результатом принаймні п’яти стратегічних помилок, зроблених Ющенком протягом перших двох років свого президентства. Я їх розглядав дуже ретельно і вже не буду до них повертатися.

Щоправда, є одна людина, яка не вражає своїм інтелектом, і це Янукович. Він міг залишитися прем’єр-міністром зі стабільною коаліцією ще на чотири роки, але його жага помсти та жадібність до влади стали для нього ж нищівними.

Як я казав у Нью-Йорку, Янукович може тільки раз спробувати дати Тимошенко в око. Йому може пощастити лише уникнути відповіді, але зробити це ще раз – ні. Ющенку Янукович може дати в око принаймні 20 разів, поки Ющенко розсердиться. Але якщо розсердиться, то всерйоз і надовго.

Проблема Ющенка в тому, що він помилково вважає, що має повну підтримку Заходу. Ось чому не можна порівнювати українську кризу 2007 року та російську 1993 року. Захід підтримував президента Бориса Єльцина, який виступив проти червоно-коричневого російського парламенту. США та Захід були розчаровані Ющенком через два роки змарнованих можливостей, стратегічних помилок та суперечок, і тому набагато обережніше ставляться до підтримки його цілком і повністю. Таким чином, США підтримують "помаранчеві цінності", але це не завжди означає персонально Ющенка.

США все ще не вирішили, чи нові вибори – це правильний вихід. Зрештою, учасники помаранчевої революції виграли минулого року, але не спромоглися створити коаліцію (Сполучені Штати сильно її підтримували).

Дві третини українців вважають, що нові вибори – це правильне рішення. І вони, мабуть, мають рацію з трьох причин.

По-перше, це означає, що соціалісти (а може й комуністи) не будуть у новому парламенті. По-друге, це кінець антикризової коаліції і повернення до вибору між помаранчевою та великою коаліцією (або такою, яка об’єднає усіх). Антикризова коаліція – найбільш антидемократична з усіх трьох варіантів, і єдина, в якій Янукович – прем’єр-міністр. По-третє, націонал-демократи повернули контроль над Нашою Україною, яка зараз нагадує НУ у 2002 році, а не в 2006-му, коли її контролювали "любі друзі".

Україна не Росія, як сказано у назві книжки Леоніда Кучми, виданої у 2004 році. Україна також і не Грузія. Ніхто не отримає цілковитої більшості у стилі Грузії в Україні через регіональність, а тому результати виборів будуть 45-55 відсотків для помаранчевих і блакитних, де кожен відсоток гратиме вирішальну роль.

Отож, очікуємо ранніх виборів у кінці червня і роботи, спрямованої на перемогу помаранчевих, щоб уже точно завершити помаранчеву революцію.

Відгуки читачів:

Дуже вдячна Вам, пане Кузьо, за те, що Ви розповсюджуєте на Заході правильні погляди про Україну, які підтримує більшість так званих "помаранчевих виборців" тут, всередині країни. Дуже радує, що дійсно після кадрової революції в НУ та усунення групи Порошенка від значного впливу на цю партію, здійснене паном Балогою, спричинилося до демократичних перетворень, які призвели до невключення до партійного списку Голови КУНу Олексія Івченка, одного із дієвих осіб "підсадження" України на газову голку Росії, та зятя Президента Ющенка. А стосовно Вашої суперечки з паном Каратницьким, то тут дуже просто переконатися у Вашій правоті, що бізнес-крило ПР не здатне ні найменші зміни, бо якби це було так, то Ахметов би примусив нинішній уряд відмовитися від послуг "РосУкрЕнерго", хай геть ціною вищих цін на газ для своїх металургійних підприємств і почав би вводити енергозберігаючі технології і вкладати гроші в альтернативні джерела енергії, для яких в Україні -- небачені можливості. Але оскільки багаті люди від ПР не спромоглися цього зробити, то вони не спроможні ні на які якісні зміни.
Оксана, Київ,

В своїй статті Незавершина революція в інтернеті ВВС професор Кузьо мае слушну заувагу,що урядова криза в Україні зроблена президентом Ющенком вже після помаранчевих виборів в першому та другому році його урядування. Багато тодішних політиків, що підтримували його помаранчеву демократію радили йому вже тоді поставити свої урядово-конституційні права, та сказати голосно та чітко, я президент вибраний народом тому моє розпорядження кожний урядник мусить виконувати його після конституції України. Нажаль президент цього тоді не зробив тому сьогодні ми маємо, ще одну урядову кризу, та не знати як вона закінчиться. Що до уряду США то професор Кузьо пише, що уряд Буша ще до сьогодня невирішив своеї позиції, відносно української урядової виборчої кризи, я щоденно читаю американську пресу, ще ніколи не надибав офіційних заяв уряду, які б заявляли, що вибори в Україні не легітимні, але навпаки я надибав на пресове звідомлення, що президент Буш піддержуе позицію Ющенка, що до виборів, я думаю, що сьогоднішнє рішення президента підтримує більшість за виїмком комуністів та соціалістів бо вони передбачають свій програш.
Dmytro, East Hanover, usa

Пане Кузьо! Чі не вірніше було б назвати блог - "Не прижився Піночет на українській землі". Проблема українських піночетів в тому, що вони не можуть примусити армію до силових дій. А то б давно "помаранчева революція перемогла". Незавершений Путч- ось що таке нове помаранчеве дійство.
Vl, Kirovograd, Ukraine

Четвер, 6 квітня 2007 р.

Чи Ющенко зробив правильний вибір?

Я прилетів до Києва у понеділок о 18.00 годині після перебування тиждень у Британії. Нічого не передвіщувало, що вже за три години президент Віктор Ющенко видасть указ про розпуск парламенту. Цілий тиждень я давав інтерв'ю українським та західним ЗМІ, а також провадив мої власні дослідження, зустрічаючись з урядовцями, журналістами та активістами неурядових організацій.

Ніхто з рядів так-званої антикризової коаліції, чи західних урядів не передбачав указу про розпуск. Ще кілька тижнів тому, Ющенко був проти нових виборів. Лише Юлія Тимошенко у лютому та березні закликала за підтримки помаранчевих прихильників до розпуску парламенту. Про це вона заявляла підчас візитів у Вашингтон та Західну Європу.

Чому Ющенко змінив свою думку? Врешті решт, він ніколи не був революціонером. Той факт, що навіть Кучма лише погрожував розпуском ВР, а пішов на цей крок Ющенко свідчить, що його терпець урвався.

Причиною є Віктор Янукович. Ющенко на відміну від Тимошенко бачив можливість співпраці з Януковичем і дав йому шанс у 2006 році, який прем’єр-міністр змарнував. Янукович міг успішно співіснувати з Ющенком ще чотири роки, оскільки, президент часом більше цікавився уроками історії (Голодомор 1932-33 рр.) чи бджільництвом ніж поточними державними справами. Нові повноваження керівника уряду лише цьому сприяли.

Проте, Януковичу було замало повноважень, які надавала змінена Конституція України. Він постійно бив Ющенка по носі, частково через політичну культуру Донецька, де прагнуть монополії в політичній та економічній владі, та частково через бажання помститися за «зраду» та «поразку» у 2004 році.

Якщо Тимошенко вистачило одного разу дістати по носі, щоб відповідно дати відсіч, то аби відволікти Ющенка від історії та присадибної ділянки знадобилося більше часу. Цього разу Ющенко справді розлютився, і за словами знайомого бізнесмена, це мало статися б вже давно. Багато українців досі дивуються, чому так довго Ющенко не наважувався покласти край нападам.

Ющенко пережив певне дежавю, яке зруйнувало його терплячість. Втеча Кінаха до коаліції, нагадала втечу лідера профспілок Олександра Стояна та ліберала Щербаня до кучмівської більшості у 2002 році.

Обшуки прокуратурою помешкання Луценка, переслідування активістів Самооборони та підкидання зброї, все це нагадувало дії режиму проти Пори у 2004 році. На додаток, УТ-1 закрило програму Толока, після успішного виступу там опозиції.

Чи поступиться цього разу Ющенко і погодиться на компроміс Януковича? Моє відчуття після перебування у Києві, що Ющенко не поступиться і проведе вибори 27 травня зі згодою, чи без згоди Партії регіонів. Погодитися на компроміс означатиме завчасний кінець його політичного життя. Успіх тепер може гарантувати успішну участь на виборах президента 2009 року. Мої співрозмовники у секретаріаті президента засвідчили, що недовіра Ющенка до Януковича тепер подібна до схожої недовіри Тимошенко раніше.

Це велика поразка Януковича і партії «реваншу» у лавах Партії регіонів. Антикризова коаліція була найгіршим можливим варіантом після виборів 2006 року, оскільки, там домінували анти-помаранчеві ортодокси. Янукович також є тягарем для Партії регіонів через неспроможність цілком позбутися свого одіозного, майже за Кафкою, політичного іміджа та «змити» з себе асоціацію з 2004 роком. Партія регіонів потребує нового лідера з числа прибічників власної «партії миру».

Нові вибори принесуть подібні результати, але без соціалістів, нова коаліція буде, якщо не помаранчевою, то компромісно великою. Після перебування на посаді прем’єр-міністра знову, Янукович навряд чи погодиться бути молодшим партнером у Великій коаліції. Відтак, альтернативою великій коаліції буде лише помаранчева. Виглядає на те, що Тимошенко таки може стати главою уряду, хоча із річним для неї запізненням.

Коментарі:

Дозвольте трішки доповнити, пане Кузьо, Ваш коментар і показати справжніх героїв цього дійсно правильного рішення Ющенка. Указ дуже довго готувався і став блискучим завершенням роботи блискучої, талановитої, злагодженої роботи тієї ж самої команди, що викувала енергетичну незалежність України від Росії під час прем"єрства Ющенка у 1999-2001 р.р., а саме Юлії Тимошенко, нинішнього Секретаря Ради безпеки та оборони України (РНБОУ) Віталія Гайдука, нинішнього заступника Голови Секретаріату Президента Олександра Чалого і Глави Секретаріату Віктора Балоги (який тоді належав до команди Віктора Медведчука, але тепер, мабуть, пан Медведчук пошкодував, що належно не оцінив його талант бюрократичної інтриги). Адже саме ці люди були і є активними супротивниками ганебної присутності на українському енергетичному ринку корумпованого (за оцінками Міністерства юстиції США) посередника РосУкрЕнерго. Усі дії після указу свідчать, що цей крок Ющенка ретельно готувався і кожен гравець грає, як по нотах. Хочеться надіятися, що Президент не погодиться на жодне міжнародне посередництво (бо, наприклад, посередництво ЄС за очевидно проросійсбкої позиції головуйочої там Німеччини, було б програшем), не піде на поступки.
Оксана, Київ, Україна

Ющенко не помилився. Йому, як Ви сказали - урвався терпець. Вірю, що він уже не змінить думки відносно дострокових виборів, хіба, що Конституційний Суд вирішить проти. Якщо нові вибори відбудуться 27 травня, то я теж хочу вірити, що "помаранчеві" об'єднають свої сили і будуть мати більшість у Верховній Раді. Тимошенко буде прем'єр міністром і вона постарається краще співпрацювати з опозицією, шануючи конституційні закони з опозицією й респектувати укази президента, як цього не зумів робити Янукович Сподіваймося, що всі наші політики Не будуть дальше робити таких фатальних помилок, як вони робили, всі без вийнятку, протягом 15 років. Будуть краще дбати про наш народ й інтереси Української Держави, якими вони зобов'зані керувати. А Ви, пане Кузьо, інформуйте нас дальше, що там діється у Києві на майданах і в канцеляріях президента на Банковій та в кабінеті міністрів на Грушевського. Будемо дальше читати Ваші цікаві блоги. Веселих Вам Великодніх Свят!
Стефанія, Торонто, Канада

п Кузьо те що ви пишете про УКРАІНУ що ви бачите і чуєте зі своєї дзвінниці це не одне і те саме що може розказати людина яка совоім нутром відчула лихоліття деградованого керівництва державою породженого прокомуністичною системою влади і це що ви не знаєте Украіну це є свята правда давате ми з вами поміняємось місцем проживання
Любов ізьо, тернопіль, украіна

Середа, 21 березня 2007 року

Скільки насправді заробляє президент?

Прозорість та відповідальність перед громадськістю з боку політиків були серйозними вимогами українців, які приєдналися до Помаранчевої революції і проголосували за Віктора Ющенка.

Однією з головних причин програшу владою виборів у 2004 році стало те, що прірва між елітою та народом виросла під час другого терміну президента Кучми, і багато оглядачів, включно зі мною, почали називати Україну "віртуальною державою".

Оприлюднення декларацій про податок та дохід чільними посадовцями, таким чином, є кроком уперед. Проте мене цікавить, чи це тільки мені здається, що ці декларації – лише напоказ, і Україна й досі є віртуальною державою?

Декларація про доходи президента Ющенка була оприлюднена цього тижня на його сайті www.president.gov.ua і негайно ж породила сумніви щодо його задекларованих прибутків. У 2005 році президент заробив 250 тисяч гривень (приблизно 50 тисяч доларів), проте цього року ця сума виросла майже у 5 разів до 1 141 000 гривень. Минулий рік, можливо, був не дуже вдалим для Помаранчевої революції, проте явно дуже вдалим для президента.

Із цих доходів зарплата президента складає майже півмільйона гривень, або ж 41 000 на місяць (це 8 тисяч доларів). Ця сума також подвоїлася із 2005 року. Ще одна сума, 150 000 гривень, записана як проценти, очевидно, з банківських депозитів та акцій.

Найбільш віртуальний аспект декларації полягає в величезній сумі – майже півмільйона гривень, - записаній як прибуток від публікацій та гонорарів. Як прокоментувала Українська правда, це могли бути ті сто тисяч доларів, які президент отримав у Філадельфії у вересні 2005 року.

Президент Ющенко перебував у США, де отримував Філадельфійську медаль свободи, коли йому треба було бути в Україні і забезпечувати, щоб його кандидатура на прем'єр-міністра (Юрій Єхануров) здобула підтримку парламенту. Під час першого голосування кандидату забракло трьох голосів, а під час другого він отримав усього вісім, бо президент підписав меморандум із Віктором Януковичем.

Ціна, заплачена за Медаль свободи, була дуже високою – угода із переможеним суперником, яка проклала Януковичу та Партії регіонів повторний шлях до влади через шість місяців. Пригадаймо, що в тому меморандумі містився пункт про амністію виборчих порушень та повернення недоторканності депутатам місцевих рад.

Меморандум став першим із двох випадків, коли президента розчарувало небажання Віктора Януковича виконувати домовленості, які він підписав. Другий випадок стався у серпні 2006 року, коли Круглий стіл, започаткований президентом, призвів до Універсалу. Очевидно, президент Ющенко не чув англійської приказки “once bitten, twice shy”, у приблизному перекладі "раз укушений – двічі обережний". Хоча він мав би чути українську приказку "хто обпікся на молоці – дмухає на воду".

Сто тисяч доларів як гонорар за академічну працю – це неймовірна сума. Судячи зі статті Віктора Мельника на "Українській правді", я не єдиний, хто скептично ставиться до можливості отримання президентом 100 000 доларів у гонорарах.

Я дуже добре знаю це питання із власного досвіду. Як найбільш плідний автор книжок та академічних статей про Україну, можу сказати, що академічні статті та книжки не отримують гонорарів. За статті для мас медіа на тисячу слів платять максимум доларів триста-чотириста.

Щодо лекцій, то президенти тільки тоді отримують плату за лекції, коли вони полишили посаду і перейшли у статус колишніх, як Міхаїл Горбачов чи Білл Клінтон, які їздили в турне з лекціями.

Дружина президента Катерина також непогано заробляє. Її дохід у 2006 становив 452 000 гривень. Скільки з цього вона отримує як перша леді України, важко сказати.

Цікаво, що три роки тому, коли єдиною роботою Ющенка було очолювати Нашу Україну, а Катерина ще не була першою леді, вона заробляла майже так само, як зараз. Епоха Кучми не була такою вже поганою для деяких людей, чи не так?

Коментарі:

Ще раз удячна панові Тарасові за дійсно висококваліфікований коментар. Повертаючись до попередньої дискусії, можна сказати, що пан Кузьо є якраз нетиповим представником української діяспори, як от пані Стефанія з Торонто (судячи з її коментарів). Бо в нас, громадян України, образ представника діяспори асоціювався з таким собі прихильником "вишиваночок-бджілочок", а, значить, Ющенка та Катерини Чумаченко. Дивно, що це мало хто помічав ще до виборів, але із декларації кандидата в президенти Ющенка випливало, що він жив на кошти пані Чумаченко, а за які гроші він придбав (якщо придбав) колекцію предметів трипільської культури? А ще громадськість так ніколи і не почула, чи є предмети трипільської цивілізації в колекції Ющенка не краденими і не з "чорної археології". Ці речі насправді є дуже важливими для визначення цивілізованості президента і, думаю, були б цікавою темою журналістського розлідування. Сподіваюся, що мій коментар залишиться без змін.
Оксана Гасюк, Київ, Україна

Пане Кузьо, а скільки заробляє Прем’єр Британії, чи Президент якої іншої Европейської країни? Слухайте люб язний 96К - це середня зарплата інженера в Канаді. А скільки міг заробити Ющенко, якби використовував свє службове становище так, як більшість політиків в Україні. І останнє - чому ви спрямованно дискредитуєте людину, яка в дуже важких політичних умовах прагне "підняти" Україну. Чи не здається Громаді, що слід підтримувати патріотів України, яким є Ющенко?
Оксана, Канада

"Скільки насправді заробляє президент?" Кого Ви, пане Кузьо питаєте: себе, нас читачів Вашого блогу, чи тих, які вручали йому філядельфійську медаль свободи й грошеву нагороду? Чи це риторичне Ваше питання на те тільки, щоб поставити під сумнів політичні поступки президента Ющенка, якого тепер зробилося модно критикувати за те, що діється в Україні. Я думаю, що винуваті всі ті політики, які стояли біля нього на Майдані і кричали: ЮЩЕНКО ТАК!!!, а коли сталося так, як вони вигукували, почали між собою гризню за високі пости і довели до того, що після виборів до Верховної Ради обрано прем'єром Януковича. Західні держави думаючи, що в Україні настав обіцяний порядок, почали нагороджувати президента й запрошувати на закордонні поїздки, від яких він не міг відмовитися. Забувають теперішні критики про наслідки отруєння на здоров'я Ющенка. Треба було всім тим, що допомогли його обрати президентом, робити те, що обіцяли зробити. Якщо Ющенкові ті всі маніпуляції принесли фінансову користь, то його здоров'я на тому дуже постраждалo, а потім і його політична репутація, В цьому винуваті ті, що намовили його висунути свою кандидатуру на цей найвищий у державі пост. Гроші - це не все. Здоров'я і спокій душі важніші. Так я думаю, пане Кузьо, прочитавши Ваш запит на сторінках Вашого блогу.
Стефанія, Торонто, Канада

Дуже прикро, але факт! Прозорість у політиці і фінансовій стороні мусить бути! Це стосується також і колишньої дачі президента, яку розташовано на території міста Яремча. На доходи, які зазначено вище, можна було побудувати хіба що, даруйте, туалет! А народ зараз, вибачте за такий вислів, не такий дурний, як іноді виглядає! Тому місцеве населення почало ставитися обережніше до пана Ющенка та його оточення.
Igor, Stamford, U.S.A.

Понеділок 12 березня 2007.

Щоб розуміти Україну, не обов’язково там жити.

Ті, хто не погоджуються з моїми поглядами часто вдаються до єдиного доводу, що я не знаю Україну, бо не мешкаю там. Це недолугий аргумент про те, що до дискусій мають право залучатися лише громадяни України, або українці з діаспори, які жили в Україні і, як сказали би тут в Америці, стали місцевими.

Насправді реалії зовсім інші. Якби насправді для розуміння країни треба було обов’язково жити в ній, то світ постав би перед великими труднощами. Посли, які працюють за кордоном упродовж 3-4 років, таким чином мали би втрачати розуміння країни, яку вони представляють.

Колишні американські посли в Україні, які зараз перебувають у Вашингтоні і працюють в аналітичних центрах, не могли би, якби згадана теорія була правдивою, належним чином оцінювати українські процеси.

Тим часом урядові служби, які готують інформацію та аналізи для своїх послів на місцях та урядів для вироблення закордонної політики, також не мали би жодної користі, якби вони не були розташовані в тих країнах, якими вони відають.

А як щодо незліченних департаментів у дослідницьких установах та університетах, які працюють з різними регіонами світу (як наприклад мій Інститут європейських, російських та євразійських досліджень?) Чи усі ті центри, які вивчають Східну Європу та колишній СРСР знають хото щось?

Чи в Асоціації досліджень національностей, Американській асоціації розвитку слов’янських студій, Канадській слов’янській асоціації і в Британських слов’янських та східноєвропейських студіях - (BASEES) працюють не “specialists”? І справді, навіщо мені взагалі їхати цього місяці на конференцію BASEES в Кембриджі.

Крім то того, якщо твердження дійсно правильне, навіщо існує Українська служба радіо Бі-Бі-Сі в Лондоні, Радіо Свобода в Празі і Голос Америки у Вашингтоні?

Безумовно, що нісенітницею є заяви з України, що розуміють Україну лише ті, хто там живе. Такі заяви свідчать про комплекс меншовартості та брак відповідних аргументів, які були би доречними в дебатах.

Вони також засвідчують брак розуміння «глобалізованого» світу, в якому ми живемо. Глобалізація означає фізично менший світ, в якому інформація доступна цілодобово і будь-де на планеті.

Я ніколи не забуду музей еміграції в Аделаїді на чудовому півдні Австралії (там розташована долина Баросса, де роблять найкращі австралійські вина). Музей розповідає про важке життя британських іммігрантів в Австралії до 60-х років минулого століття, бо Австралія була така далека.

Я дуже співчував тим емігрантам, включно з українцями та італійцями, які виїхали до Австралії після Другої світової війни. Сьогодні справа зовсім інша. Дешевий міжнародний телефонний зв'язок, мобільні телефони, реактивні авіалайнери, Інтернет і супутникове телебачення фактично ліквідували враження, що Австралія відрізана від світу й ізольована.

Ми переїхали до Канади 2001 і хоча, як усі емігранти, ми сумували за домом (за Лондоном і Європою), жити тут легко завдяки Інтернетові ( де ми можемо читати британські газети), ми можемо дивитися канали BBC Canada і BBC America, стежити за новинами на телебаченні BBC World , слухати на Інтернеті британське радіо і регулярно їздити в Британію та до Європи.

Це ж стосується й України – вам не обов’язково жити в Україні, щоб знати й розуміти країну.

У Північній Америці ми маємо українське телебачення на платних кабельних каналах. В Торонто є 2 безкоштовних українських канали: Контакт і Світогляд. Ми можемо користуватися українськими засобами масової інформації на Інтернеті, а якщо часом щось пропускаємо, то завжди є безкоштовна інтернетні підписка на Західні та Українські статті.

В Торонто є принаймні 5 українських газет. У Вашингтоні, де я працював 3 роки, постійно приїжджають люди з України – чи то на короткочасне перебування, чи на навчання або стажування.

Крім того, є велика діаспора четвертої хвилі, включно з Мирославою Ґонґадзе і Миколою Мельниченком. Я буду вдруге промовляти у березні на Помаранчевій хвилі в Чикаго – цю організацію заснувала нова хвиля української імміграції. Особисті контакти з Україною через спілкування з приїжджими чи мої поїздки в Україну також дозволяють триматися в курсі.

Будинок мого батька в Йоркширі цілком типовий. Там є 6 українських телеканалів, які він дивиться щодня. Батько моєї дружити робить те ж в Нотінгемі.

Я пам’ятаю як дивився другі теледебати президентських виборів 2004-го року у Йоркширі перед тим як їхати в Україну в якості спостерігача на виборах в другому турі 26-го грудня. Це було напівреально – дивитися дебати в моєму рідному англійському місті і слухати, як мій батько коментував нерозбірливе мурмотіння Віктора Януковича.

Але мої можливості стежити за подіями в Україні закінчуються не тут. Мій батько – громадянин України з 1998-го року і вперше голосував на виборах 1999 (він з огидою їздив з Йоркшира в Лондон в українське посольство голосувати в другому турі за Леоніда Кучму).

Особливістю української діаспори в Британії є те, що багато українців тут так ніколи і не прийняли британського громадянства. Мій батько прибув у Британію 1948-го року з Німеччини, куди його в 15 річному віці вивезли на примусову працю. Як багато його друзів українців у Британії мали право на проживання і їздили за кордон з посвідченнями біженців.

З1997-го року з українського закону про громадянство була вилучена вимога про приживання в Україні 5 років. Треба лише довести факт народження в Україні і підтвердити відсутність громадянства іншої країни (бо Україна не визнає подвійного громадянства). Мій батько відповідав усім тим вимогам. Нумо усі пам’ятати, що ми усі живемо в глобалізованому світі.

Коментарі

Я думаю, що тут йдетться не про Кузя, а про принцип - чи є діаспора частиною української нації. Рядянська влада втовкмачувала українцям, що діаспоряни це злі і не дуже розумні буржуазні націоналісти, які сплять і хочуть заважати щастю рядянських українців. Ми бачимо, що та пропаганда була успішна. А подивіться, як успішно представники діаспори - президенти Латвії і Литви ведуть свої країни до європейського рівня життя і буржуазна відірваність їм не зашкодила а допомогла. Україна - одна і українська нація одна, незалежно від того, хто і де тимчасово чи довготерміново перебуває.
Андрій, Івано-Франківськ

І все-таки... Погодьтесь, що людина, яка оволодіває технікою гри у футбол, набагато краще розуміє суть самої гри, аніж та, яка лише спостерігає за грою по телевізору. Людина, яка починає вірити у Бога, зовсім по-інакшому сприймає церковні проблеми, аніж та, яка просто спостерігає зовні за цими проблемами, і для якої релігія лише - народна творчість. Що ж стосується містечок чи сіл - то абсолютно правильно, що дуже важливо зрозуміти: Україна - це не тільки Київ, так само як Росія - це не лише Москва. Наведу ще один приклад. Мої знайомі з Європи цікавилися проблемами міжконфесійних відносин в Україні. Після того як вони відвідали нашу дорогу Батьківщину, познайомилися з діячами, які їх цікавили, відвідали Києво-Печерську Лавру, інші церковні центри, їхні враження про ці всі наболілі питання докорінно змінилися. А формували думку - опінію цих людей - не хто інший, а наші дорогі засоби масової інформації. Так що краще один раз побачити, аніж сто раз почути! Кільканадцят! ь років назад я вперше відвідав Польщу. Спілкуючись із поляками старшого покоління, я чітко зрозумів: у них інше, абсолютно інше бачення історії. Це подіяло на мій світогляд більше, аніж підручники, статті, кінофільми. Кожен має право на свою власну думку. Отже, щоб зрозуміти Україну, треба схопити, сприйняти її "з середини". Але важливо також побачити її зі зовні, згодом зробивши аналіз і синтез!
Ihor, U. S. A.

Тяжко собі уявити чому сьогодні декому в Україні неподобаеться статті в інтернеті на теми української політики політолога професора Кузьо. Слушно як пише професор Кузьо, що в сьогоднішній світовій техноології необовязково жити в Україні щоб писати чи говорити про її політику або життя народу, якщо іде мова про українську політику то сьогодні вже розуміють її навіть учні закордоних україномовних суботних шкіл, декому в Україні здаеться, що закордонні українці взагалі не знають або неправильно інтерпетують політику українських так званих політиків, або незнають, що діється в політичній Україні, тут хочеться сказати без образи,що в українські політиці сьогодні е великий БАЛАГАН і тут нетреба жити в Україні, щоб це бачити, як що ми закордоном нарікаемо на сьогоднішну політичну еліту то мусимо сказати, що майже всі сьогоднішні політики партій це бувші посадовці КП! СРСР, які перйшли компартійний вишкіл і сьогодні провадять політику деструкції України, хабарництвом, олігарством, ошуством, та злодійством, це все ми бачимо не живучи в Україні і нас нащадків українського походження це дуже болить, тому ми пишемо та говоримо так довго допоки Україна справді стане державою українського народу, а не зайдів...
Дмитро, Еаст Гановер, США

Розумні люди в Україні кажуть "велике бачиться лише з відстані". Це не дифірамб панові Кузьо, бо і він не затрахований від помилок. Але це застереження тим, хто вважає, що за їхнім селом, містом чи териконом живуть лише дурні чужинці. Радянська влада довго прищеплювала українцям ментальність життя в облозі.
Василь Михайлів, Лондон

Так...цікаво! Подорожуючи по світу, я завжди повертаюся в Україну. Тому, мабуть, мені найлегше зрозуміти різні погляди дописувачів. Я от що скажу: якщо є можливість (образно кажучи) зв'язати мотузку з двох кінців, то можна жити також і в країнах колишнього Союзу. На Заході НІКО-О-О-ЛИ до кінця не зрозуміють українців. Хороший приклад: Мій однокласник з вищою освітою недавно втратив роботу тільки через те, що не боявся в пресі критикувати місцеві владні структури, причому абсолютно справедливо. Трошки згодом він знайшов роботу і тепер отримує 1200 гривень в місяць. Як для районного центру Західного регіону України це вважається непогано. Навіть, якщо у нього - троє дітей. Слава Богу, що дружина працює. А тепер уявіть як людині, народженій на Заході, сказати, що вона отримуватиме 200 дол. США місячно на сім'ю. Якщо хочете зрозуміти Україну, відмовтеся від громадянства США, чи іншої країни і від будь-якої фінансової допомоги. Поживіть на українську зарплату. Я останній раз відчув досить сильно українську реальність. Слава Богу, що знайшлися люди, які позичили грошей на квиток до США. Ось так!
Ihor, Stamford, U.S.A.

Є навіть польські громадяни, які працюють у Києві, як Роман Крик, який добре працює, передаючи об'єктивні новини про Україну полській аудиторії. Я маю сумніви, що, живучи в Києві Роман менше обізнаний про Польщу.
Taras Kuzio, USA

Всі свідомі українці в Україні знають, що діаспора мало розуміється на тих процесах, що відбуваються в Україні. Так було завжди, так залишається і зараз, і ніякі українські телепрограми чи любі гості з України цій проблемі не зарадять. Найкращим підтвердженням цього факту є те, що діаспорянська захопленість була адресована то на Кучму ( проти Кравчука), то на Ющенка, тепер на Тимошенко. Смішно чути ці закордонні ахи і бачити чергові соплі. Закордонні дослідницькі центри спроможні розробити план приведення до влади енергійної авантюристки, але не здатні побачити пусте нутро прагнучих влади в Україні. Ви судите про Україну по тій піні, яка вихлюпується з киплячого казана. Чи вартували б чогось наукові розвідки дослідника, який би писав свою працю про Антарктиду на основі емоційних вражень про телефільми заданої тематики і окремих розмов з тими, хто був в експедиції? Приємно бачити Вашу любов до України, але вона для України не конструктивна, а часом і шкідлива.
Ольга

А ще в Україні живуть люди (їх немало), які зневажають усе українське, принципово розмовляють лише російською і жалкують, що їхня столиця не Москва. Вони фахівці з того, що відбувається в Україні???
Роман, Крик

Дуже сумно читати останній блог пана Кузьо...США програють війну в Іраці по тих самих причинах, коли генерали вчать воєнну справу з фільмів про Рембо...
славко, сша

Щоб розуміти Україну, жити там неаобов'язково, але для людей, які живуть, чи народилися за кордоном, відвідати й пожити в Укращні хочби кілька тижнів, допомагає краще зрозуміти ті всі складні проблеми, які переживає український народ після розвалу СССР і після створення Незалежної Української Держави в 1991 році. При тому треба теж добре знати історію України, теперішню структуру законавчих, виконавчих і президентських установ та політичних партій і т.п. Професор Кузьо є саме одним з тих політологів, які, хоч народився й живе за кордонами України. активно слідкує за всім тим, що діється в Україні як теж часто буває там і спілкується з науковцями, політиками та громадськими діячами, бере участь у різних наукових конференціях, на яких обговорюються, або тільки заторкаються проблеми сучасної України. Від минулого року він веде свій блог на Бі-Бі-Сі, щоб поділитися з нами своїми особистими поглядами й почуваннями та й ще готовий почути думки читачів і слухачів українських радієвих програм з Лондона. Ми повинні бути йому за це вдячні, що він намагається поширити й поглибити наше знання й розуміння сучасної України. Ділімся з ним теж своїми думками й поглядами. Нам усім треба вчитися обмінюватися думками, бо ніхто не може знати й бачити всіх тих справ і подій, які відбуваються в Україні й у цілому світі. Чим більше серед нас буде цікавих і думаючих людей, які готові вислухати думки своїх співбесідників, тим краще зможемо ми розуміти Україну.
Стефанія Торонто, Канада

Понеділок, 5 березня 2007 р.

Вашингтон зачарований Юлією

Юлія Тимошенко – лідер однойменного політичного блоку та української опозиції мала прибути у США 25 лютого з шестиденним візитом та відвідати Нью-Йорк та Вашингтон. Це була її перша подорож у США в якості політика, оскільки попереднього разу вона там була в якості керівника Єдиних енергетичних систем у 1996 році.

Візит Тимошенко відбувся вслід за візитом Януковича у грудні 2006 року та Ющенка у квітні 2005 року. Візит Януковича був організований політичним радниками з приватної американської компанії так, аби глава уряду уникнув відкритих дискусій та зустрічей з українською діаспорою. Радники Тимошенко спланували візит, так аби лідер опозиції не лише зустрілася з українською громадою США, але й з чільними представниками як правлячої, так і опозиційної американської верхівки.

Візит до Нью-Йорка був скасованим в останній момент з огляду на стан здоров"я за порадою лікаря. Відтак не відбулася промова у Раді із закордонної політики та обід у інвестиційному банку Моргана. У Вашингтоні Тимошенко таки виступила у Центрі Стратегічних та Міжнародних досліджень та Національному клубі преси. Окрім того відбулися переговори на високому рівні уряду та конгресу США. Тимошенко зустрілася з українською діаспорою та групою з питань України в Конгресі США. На додаток вона отримала нагороду на щорічному банкеті імені Рональда Рейгана.

Провідною думкою виступів Тимошенко у США було твердження, що Помаранчева революція в Україні не закінчилася. Це було головним запевненням для розчарованих подіями в Україні американців та українців. Це чітко виявилося на зустрічі з трьома сотнями представників української діаспори. Тимошенко заявила, що «почувається як у Львові» та не залишила зал, доки не відповіла на усі запитання. Аудиторія захоплено вигукувала «Юля, Юля!» і «Разом нас багато!».

Тимошенко мала на меті продемонструвати, що вона підтримує політику заохочення бізнесу в Україні. США, де немає лівоцентристської традиції, різко критикували її дії на чолі уряду у 2005 році. Вона напевне справила враження на економіста Андерса Аслунда, свого запеклого у США критика, який сфотографувався з нею у шалику БЮТ. Тимошенко, яка на відміну від більшості українських політиків, має добре почуття гумору.

Мушу зізнатися, що шалик на плечі Аслунда поклав саме я, і тому читачам блогу, на відміну від працівників секретаріату президента, не варто поспішати з висновками, що Аслунд перейшов на бік БЮТ.

(Фото Див. тут:)

У Вашингтоні Тимошенко залишається символом Помаранчевої революції. Якщо президент Ющенко колись поїде до США, то його прийматимуть далеко не так, як у 2005 році, коли у конгресі йому аплодували стоячи. Тимошенко має чудову манеру презентації. Вона позитивно відрізняється від того як малозрозуміло гугнявить Віктор Ющенко, чи боїться запитань, аби не відійти від розписаного тексту Віктор Янукович.

Тимошенко переповнювала зал енергією та рішучістю і справила враження у Вашингтоні, де хотіли почути, що Помаранчева революція не загинула. Грузинський експерт поділився зі мною думкою, що Тимошенко виглядає так само енергійно як Саакашвілі, але звучить набагато обізнанішою та переконливішою. Тимошенко справді захистила наукову дисертацію і має право називатися професором з одним «ф».

Виступ Тимошенко можна дивитися тут:

За обідом у Центрі стратегічних досліджень, я пожартував, що маю право більше як на два запитання, оскільки, як і зять Тимошенко походжу з британського графства Йоркшир. Юлія Тимошенко та її донька Женя лише розсміялися. Пані Тимошенко почувається вільно і невимушено, коли відповідає на запитання американців та американських українців. Ющенко та Янукович напевно би так себе не почували. Холодну відповідь отримали лише два запитання Радіо Свободи, одне з яких стосувалося Павла Лазаренка. Тимошенко намагалася, також не критикувати Ющенка та Нашу Україну, після підписання опозиційної угоди напередодні свого візиту.

Відгуки читачів
Прочитала й побачила Ваш блог про візит екс-прем'рші Тимошенко до США про те, що "Вашингтон зачарований Юлією". Це правда, що Юля є дуже чарівна жінка й своїм виглядом та темпераментом вміє чарувати. Однак мені цікаво, чи вона бере на себе хоч частину відповідальності за те, що будучи прем'єром, вона не зуміла вдержати біля себе помаранчеву команду, разом з якою творила помаранчеву революцію. На жаль, коли Ющенко назначив її на пост прем'єра, а Верховна Рада затвердила, в такий критичний час розпочалися інтриги й обвинувачення проти немилих для неї осіб. Треба було за всяку ціну вдержатись її на цьому високому становищі до нових виборів депутатів до Верховної Ради. На жаль, команда розкололася, вибори привели до влади Януковича і тепер "маємо те що маємо". В політиці й державнотворенні крім чарівності й темпераменту потрібні щей здібності політично думати й плянувати. Дай Боже. щоб Юля розвинула теж і цю сторону своєї особистості і тоді ми будемо не тільки очаровані її шарманстіксю, але й захопленi її політичною практикою.
Стефанія, Торонто, Канада

Очевидно, пан Кузьо не може собі уявити, що в Україні можуть існувати інші думки, крім помаранчево-забарвлених. Що ж, можете і далі залишатися з Вашими забобонами - то Ваше право. Але Україна - зовсім не така, як Вапм уявляється з Вашого "другого покоління". Вам непогано б закрити книжечки і не зустрічяатися лише з тими, хто каже "приємні" речі. Погомоніть з іншими людьми - мабуть, зрозумієте, чому голосують за Януковича і проти Ющенка... Киньте насиджений Вашінгтон - і переїдьте на рік-два до України! А крім усього, передаю вітання тим співробітникам ВВС, які редагують коментарі і не гарантують публікації усіх листів - оце демократія!!!
Сергій, Київ

Якщо США зачарований, то хай забирає її до себе, було б добре якщо разом із всіма помаранчами.
Михайло, Київ

Вашинґтон справді був зачарований, як пише професор Кузьо відвідинами як сказав один з редакторів часопису Рекорд She beautiful and smart lady of Ukraine, вона не поступаеться в політичному знанні найкращому політикови,в сволому житті вона вибрала собі політичний шлях,сказав коресподент Рекорду, в першу чергу вона своею дружністю приеднала собі прихилність закордонних політиків, друга її ціль вивчити та наслідувати жіночих політиків а саме Марґарет Тачер, Гіляри Клінтон та інших які успішно провадять політику своеї країни, третою цілею в Юлії е приеднати собі український народ,та переконати його,що вона е настільки здібна,що може успішно керувати українською державою, і врешті Тимошенко своїм виступом в конґресі США перед провідними політиками запевнила,що демократизація України неспинна по плянах презедента Ющенка, і врешті пані Юлія не офіційно, але дала до зрозу! міння,що вона буде наступна кандидатка на презедента України, чи була Юлії Тимошенко подорож в Америку успішною? абсолютно так !!!
Dmytro, East Hanover, USA

"...не сотвори собі ідола..." Чому Тимошенко не розказала,як вона "захищала "президента,голосуючи з Партією Регіонів за політреформу ? Чи коли підняли житлово-комунальні тарифи на 100-300%,вона погрожуючи імперативним мандатом,заставляла прийняти популістську знижку? І чому американські політики не їздять по штатах вимагати знижку у декілька відсотків?
славко, сша

Тепер зрозуміло - чому пан Кузьо лає Ющенко - просто він тетеніє перед Юлею Григян, не соромлячись навіть порівнювати себе з бездарним рокером, який бив свою першу дружину (зять Юлі Григян). Розкол помаранчевоі команди був спровокований Юлею. Юля - руйнівна конфліктна особа, що страшно для людини в керівництві. Ій абсолютно байдужа Украіна - просто вона опинилася в Украйні і хоче керувати. А чи зачарований Вашингтон тіею багнюкою, що Юля виливає на опонентів.чи зачарований він тією обізнаністю, що приводить до критики на кшалт цитую вислов Юлі)" головною помилкою уряду є сам уряд". Юля Григян впевнена брехуха - вона дивиться вам в очі і впевнено бреше так, що розумні люди ніяковіють, а не дуже починають вірити, бо хіба ж можна так впевнено брехати - так можна. Згадайте голосування Юлі за відставку уряду Єханурова, згадайте нещодовне голосування за закон про кабінет міністрів - закон, що надає найбільші повноваження тому самому уряду януковича, який Юля назвала найбільшою помилкою. Хорони Боже Украіну від ціеї особи.
Оксана

Дуже приємно прочитати враження іноземного очевидця візиту та виступів Тимошенко. Адже в Україні багато "доброзичливців" на багатьох інтернет-форумах, та й в публікаціях, ставлять під сумнів позитивне враження Чейні та Райс і їх сприйняття меседжів ЮВТ. Якісно важливим є визнання Тимошенко республіканцями, які (зокрема представники Міжнародного республіканського інституту (МРІ)) завжди схилялися до Ющенка та НУ. Адже говорити про популізм ЮВТ після зустрічі з республіканцями навряд чи хто більше аргументовано зможе. Особлива подяка за жарт з Аслундом. Він заслужив більшого сарказму.
Оксана, Київ