Ветерани дивізії «Галичина» у супроводі молодих людей пройшли вулицями міста. Фото УНІАН

Ветерани дивізії «Галичина» у супроводі молодих людей пройшли вулицями міста з нагоди святкування 66-річчя з дня створення дивізії (14. Waffen-Grenadier-Division der SS. Galizische).

Карел Беркхоф, голландський історик з амстердамського Центру вивчення Голокосту та геноцидів, один з найбільших на Заході експертів з теми України в часи Другої Світової війни.

Він є автором книги "Жнива Безнадії" - про життя окупованої України в часи німецького Рейхскомісаріату. І першим запитанням Бі-Бі-Сі було - чи нацистська Німеччина на початку війни мала на меті використовувати українську карту?

Україна в тридцятих і сорокових була місцем масових убивств скоєних двома найжорстокішими режимами, які будь-коли існували в історії світу. Важко собі уявити, що після тридцятих в Україну вторгся режим, який був навіть гіршим. Я маю на увазі організований спосіб убивства людей.   Карел Беркхоф

Карел Беркхоф: Існують свідчення того, що український голодомор 1933-го був використаний нацистами, які щойно прийшли до влади, у антибільшовицькій пропаганді. Хоча насправді це досконало ніхто не досліджував. Люди в Німеччині знали про Голодомор через зв'язки з етнічними німцями, що жили в Україні. І схоже на те, що Гітлер чув про жорстокий голод. Власне, проукраїнської пропаганди перед Другою світовою у Німеччині не було, окрім наукових досліджень. Наприкінці тридцятих років вона переросла в антиросійську і саме це найбільше цікавило нацистів. Тобто йшлося про антиросійські гасла радше ніж проукраїнські.

Бі-Бі-Сі: Коли Німеччина почала війну з Радянським Союзом то в деяких представників українського націоналістичного руху були сподівання, що Німеччина дасть можливість Україні бути незалежною. Але згодом вони, як засвідчили події, були розчаровані.

Гітлер мав специфічну зацікавленість Україною. Частково тому, що частина його спільників висловлювали йому думку, що Україна могла бути вирішенням проблеми загрози голоду серед німців, який вони вважали реальним. Нацистів переслідував страх, що як і в часи Першої світової війни німці знову голодуватимуть і Україна - символічний хлібний кошик мала допомогти уникнути такої загрози. Але українцям у тих планах судилося недоїдати.   Карел Беркхоф

Карел Беркхоф: Так сталося тому, що до вторгнення, німецька розвідка співпрацювала з деякими націоналістами і тому дехто вважав, що ці взаємини триватимуть, і що українці зможуть мати якусь політичну автономію. Але так не сталося. Головно тому, що Гітлер цього не бажав. Він був проти будь-якого українського політичного самоврядування.

Бі-Бі-Сі: Крім того він вважав, що може легко перемогти Радянський Союз і без українців. Чи не так?

Карел Беркхоф: Так, він насправді не вважав, що вони йому потрібні. Він вважав, що українців можна було використовувати на початкових етапах війни - головно у якості робочої сили. Але насправді українці мали зникнути. Німеччина мала зайняти українські землі, які призначалися німцям і більше нікому іншому. Українці мали бути винищені різними способами.

	Фрагмент обкладинки книги Жнива безнадії

Бі-Бі-Сі: Чи йшлося суто про географічну територію України чи ширше?

Карел Беркхоф: Гітлер мав специфічну зацікавленість Україною. Частково тому, що частина його спільників висловлювали йому думку, що Україна могла бути вирішенням проблеми загрози голоду серед німців, який вони вважали реальним. Нацистів переслідував страх, що як і в часи Першої світової війни німці знову голодуватимуть і Україна - символічний хлібний кошик мала допомогти уникнути такої загрози. Але українцям у тих планах судилося недоїдати.

Бі-Бі-Сі: Чи були в німецькому керівництві різні погляди на Україну. Чи були відмінні від гітлерівського бачення?

Карел Беркхоф: Відомо, що Альфред Розенберг був одним з не багатьох нацистів, які по справжньому були зацікавлені Україною. Гітлер та Еріх Кох не дуже розуміли хто такі українці і вони часто не відрізняли їх від росіян. Розенберґ був інший. Він пропонував створення сателітної української держави, українського університету, української політичної партії. Але від самого початку Гітлер та рейхскомісар України Еріх Кох домовилися між собою, що нічого такого втілено не буде. Отже, різні погляди були, але те, що бачення Розенберга провалилося стало очевидним досить швидко. Але в культурному сенсі між Розенберґом і Кохом була згода стосовно того, що українську мову можна було дозволити і навіть підтримувати.

Бі-Бі-Сі: Що можна тоді сказати про історичну долю українців у 20-му сторіччі, яких і Сталін виморював голодом, і Гітлер хотів знищити?

Карел Беркхоф: Дійсно. Україна в тридцятих і сорокових була місцем масових убивств скоєних двома найжорстокішими режимами, які будь-коли існували в історії світу. Важко собі уявити, що після тридцятих в Україну вторгся режим, який був навіть гіршим. Я маю на увазі організований спосіб убивства людей. Особливо, звичайно, євреїв, але також загалом міського населення, якому призначалося вимерти від голоду, особливо в Києві. Це жахливо і лунає ще гірше, коли виявляється, що великий рух опору в Західній Україні в певному сенсі почав бути схожий на ті два убивчі режими, коли діяв проти поляків. Це жорстока історія, в якій важко знайти позитивних героїв.