Юрій Кушко, Фідель Павленко Бі-Бі-Сі

	Астана - нова столиця Казахстану, який намагається надати казахську тотожність назвам міст заснованих з російськими назвами

Кореспондент ВВС у Казахстані Дінмухамед Калікулов розповідає, що місто Петропавлоськ хочуть перейменувати у Кизил-Жар, як колись називалася та місцевість.

Серед пропонованих нових топонімі були, наприклад, заклики назвати столицю країни Нурсултаном на честь нинішнього казахстанського провідника, але цей варіант не пройшов. А от Гур’єв таки перейменували на Атирау, а Шевченко - на Актау. Усть-Каменогорськ став Оскеменом, а Семипалатинськ - Сємеєм.

Засадничою причиною прихильники перейменувань називають те, що назви залишилися після царського режиму. І що нині, у період незалежності, було б гарно їх перейменувати, щоб вони мали суто казахські назви.

Один з ініціаторів нинішніх змін - професор Карикбай Алдабергенов з Павлодарського університету переконаний, що нові/корінні - топоніми можуть сприяти консолідації суспільства, а крім того - й убезпечити його.

"На самому початку незалежності висувалися вимоги віддати території північного Казахстану Росії. А якщо раптом це станеться знову? Знову скажуть передати міста з російськими назвами Росії. Тому, якщо перейменування таки відбудеться, ми всі будемо єдині."

Втім, далеко не всім такі зміни подобаються, або не завжди. Скажімо у випадку Павлограда Михайло Паріпса, мешканец цього міста і то до ж - голова Асаціації українців Казахстану, ставиться скептично

Це не означає, - додає пан Паріпса, - що не слід взагалі нічого міняти. Якщо йдеться про повернення якоїсь історичної назви, - то це одна справа, і він - за його ж словами - буде усіма руками за затвердження казахських назв у цьому випадку. Інша справа - коли від самого початку селища чи міста називалися Таврійками чи там Хмельницьми

На відміну від південних і центральних районів Казахстану, де значною є концентрація корінного населення, на півночі часто-густо домінують росіяни разом з українцями, білорусами, німцями. Скажімо, у тому ж самому Павлодарі етнічних росіян – 47%, а етнічних казахів – 36%. Але оцінки неказахського населення процесу перейменувань називають прагматичними і протестів там не очікують.

Український погляд

	В Україні є чимало прихильників комуністичних і російських символів

Фідель Павленко розмовляв з українським культурологом Вадимом Скуратівським про проблему перейменувань чи повернення до історичних назв в Україні, і розпочав із запитання про Казахстан. Якщо там справді активно піде процес перейменування міст, чи це процес природній, коли твориться держава, а у випадку Казахстану – нація, і вона хоче на карту поставити свої власні назви?

Вадим Скуратівський: Це природний процес, маючи на увазі спеціально Казахстан. Річ у тім, що там завжди була своя ономастика, своя топоніміка. Кожне місце означалося на місцевому діалекті мови, яка слід за тим стала казахською літературною мовою. А приходили чужинці, і вони не дуже замислювалися над тим, як це називалося раніше. От зараз історія повертається до своїх першовитоків. Інша річ, Україна має до цього казахстанського процесу ставитися в до певної міри з пересторогою.

Бі-Бі-Сі: Ви сказали, що приходили чужинці, ставили свої назви, але одним з цих чужинців був і Тарас Шевченко, і тепер це місто називатиметься Атерау, а взагалі-то там Кобзар заслання відбував. Не шкода? Чи треба до цього ставитися як до природнього процесу?

Вадим Скуратівський: Давайте до цього поставимося, звичайно, без особливого ентузіазму, але з розумінням. Перший антиімперський бунт у цій країні, масовий, мав місце саме у Казахстані, маю на увазі не тільки ситуацію в Алмааті на самому початку так званої перебудови, а й у Шевченку, коли казахська молодь вийшла з гаслами, російськими, до речі, - “Долой империю!”, “Возвратить городам первоназвание!”, “Долой Шевченко!”, “Долой русский империализм!”. Бачите, виросло покоління, яке чуло той самий барабанний бій про Шевченка, але, зрозуміло, що для нього це був агітпроп, не більше того. Так що давайте до цього ставитися спокійно. Звичайно, воно нам свербить, але ж пам’ятники Шевченку там залишаться, так само, як залишається в Алмааті Інститут Шевченка, створений ентузіастом-шевченкознавцем Бородіним.

Бі-Бі-Сі: Що робити в Україні з такими назвами, як Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ, Кіровоград?

Вадим Скуратівський: Поза всяким сумнівом, треба повертатися або до першоназв, тому що, як правило, у всіх цих міст були якісь першоназви. Звичайно, є, якщо можна так висловитися, топонімічний інцидент у вигляді Дніпропетровська – Катеринослав. Справді, Катеринослав... Січеслав – це трохи несподівано буде, треба замислитись над цим. Але стосовно самого Дніпропетровська: йдеться про те, що брати Петровські намагалися щось робити для цього народу, так вони зрештою досягли відповідного рекорду у вигляді 32-33 років. Сам по собі цей більшовик Петровський – людина порядна, але він був при дуже непорядних речах, ледве сам уцілів, були репресовані сини. Зрештою, все життя він провів завгоспом у музеї революції. Але давайте замислимося над тим, що ж зберігати це ім’я у такій топоніміці? Будемо одверті, напишіть про людину монографії, зрештою, можна залишити якісь пам’ятні дошки. Але Дніпропетровськ в добу, яка абсолютно відмовилась від попередньої формації і перебуває вже в зовсім іншому соціальному просторі виглядає дуже дивно.

Бі-Бі-Сі: Але, напевно, знайдуться опоненти-скептики і до назви Катеринослав, чи Єлисаветград. Скажуть, от, ви ще згадали царську імперію...

Вадим Скуратівський: Єлисаветград названий не на честь Єлизавети Петрівни, а на честь святої Єлизавети. Оце треба зрозуміти! Потім Єлисаветград перетворили на Зінов’євськ, потім на Кіровоград. Як то кажуть “доколе”! Яке відношення Кіров мав до цього міста? Хай буде Єлисаветград. Давайте до цього ставитися спокійно. В Україні треба абсолютно звільнитися від комуністичної топоніміки і ономастики. Це альфа і омега нашої державної політики. А залишати нащадкам Петровського, того самого Петровського, який у 1932 – 33 роках нічого не зробив для того, щоб зупинити процес, внаслідок якого на території цієї області померли десятки тисяч селян – про що тут говорити! До цього треба спокійно готувати масову людину, спокійно їй пояснювати, не робити це в режимі якоїсь імпровізації. Але поступово, десь починаючи від першого класу, а потім вже дорослим громадянам пояснювати цю проблему. До цього треба поставитися спокійно, але, звичайно, треба робити розумно.