Світлана Пиркало Бі-Бі-Сі, Лондон

	Юрій Андрухович. Фото Укрінформу

Про це письменник Юрій Андрухович сказав в інтерв'ю Бі-Бі-Сі, в якому ми також поговорили про його виступ тиждень тому в Німеччині, під час вручення нагороди "За європейське порозуміння".

У тому виступі Юрій Андрухович, окрім традиційних подяк, досить несподівано для присутніх почав говорити про європейську долю України, зокрема коментуючи заяву колишнього єврокомісара з питань розширення Ґюнтера Фергойґена, який сказав у газетному інтерв'ю, що через двадцять років всі європейські країни стануть членами ЄС - за винятком пострадянських.

Відомий український письменник Андрухович звернув увагу на факт, що з пострадянських країн, які є поза межами ЄС на сьогодні, тільки Україна має такі прагнення, і апелював до європейської інтелігенції. Текст його виступу переказувати мало сенсу, - це все одно що насвистувати Карузо. Його можна прочитати на сайті "Телекритики".

Читати текст

Я зв'язалася з Юрієм Андруховичем телефоном і попросила розповісти, як це було, - пообіцявши не ставити питань на кшталт "хто це все замовив". Ми почали розмову із самої нагороди "За європейське порозуміння".

Ю. Андрухович: Це нагорода, встановлена містом Ляйпциґом, книжковим форумом, чи ж міжнародною виставкою, яка там відбувається раз на рік у березні. Її видає структура, яка називається якось на зразок "Біржове об'єднання німецьких книготоргівців". Здається, ця нагорода вже була присуджена вчотирнадцяте. Присуджується вона авторам із центрально - та східно-європейських країн, твори яких перекладені німецькою мовою. Існує журі, яке дивиться, які книги були видані впродовж останнього року в німецькомовному світі, і визначає, які з них найбільшою мірою спричинилися до власне порозуміння.

Бі-Бі-Сі: Тобто за версією цієї фундації за минулий рік ви своїми творами найбільше спричинилися до європейського порозуміння в німецькомовному просторі?

Ю. Андрухович: Так, за версією журі.

Бі-Бі-Сі: І перед тим, як вам вручили цей чек, - як твердить польська Газета Виборча, чек був на 15 тисяч євро, - ви сказали, що ваші зусилля, спрямовані на європейське порозуміння, наштовхуються на пана Фергойґена...

Він (Ґ. Фергойґен) надзвичайно позитивно працював у справі розширення, у справах польських, словацьких, чеських і так далі. Але в його свідомості, очевидно, досі проходить західний кордон Радянського Союзу   Юрій Андрухович

Ю. Андрухович: Ну, аж так ні. Це трохи не так. Пан Фергойґен не є якимось героєм моїх творів; він є швидше загальним словом, загальною назвою. "Фергойґен" - це той стан, у якому перебуває зараз західноєвропейська громадськість у своєму ставленні до нас, до пострадянських країн. Відомо, що цей пан (якщо вже говорити про нього конкретно) свого часу страшенно багато зробив для східного розширення Європейського Союзу, тобто він надзвичайно позитивно працював у справі розширення, у справах польських, словацьких, чеських і так далі. Але в його свідомості, очевидно, досі проходить західний кордон Радянського Союзу. Я вже років п'ять стежу за його висловлюваннями, і саме пан Фергойґен уособлює збірний негатив стосовно України. Я не можу пригадати жодного його позитивного, обнадійливого чи конструктивного вислову щодо України, і це мене не може не дивувати в сенсі того, що... ну, подвійні стандарти просто. Зараз уже пан Фергойґен не відповідає за розширення; він із посади єврокомісара виріс і став одним із заступників голови Єврокомісії. Його інтерв'ю, дане 20 лютого газеті Die Welt у Німеччині, - цього інтерв'ю ніхто на Заході навіть не помітив; воно було рядовим, прохідним, і в ньому взагалі йшлося про інші теми - про ринки праці на європейському континенті після розширення. Але там була та фраза, яка дуже зрезонувала в Україні. Про те, що це інтерв'ю вийшло, я взагалі дізнався із сайту "Української правди", де інформація про нього з'явилася трохи не через годину після того, як його рознесли в ранкових газетах по Берліну. Тобто мені здається, що це було попадання саме в українське нервове сплетіння, - в той найнервовіший, найскладніший, найдраматичніший вузол, який зараз існує в нашій країні. А називається цей вузол "Quo vadis" - або куди далі йти? Що робити?

Бі-Бі-Сі: Пане Андрухович, ви давно цікавитеся темою Європи, переміщеннями, свободою цих переміщень; говорите про наших там, про їхніх тут і таке інше. І в цьому своєму виступі ви також кілька разів сказали, що "я говорю, говорю, а мене, мабуть, недочули, чи я мало говорю"... Ви вважаєте, що письменники, зокрема ви, можуть змінити ставлення цієї європейської спільноти до України? Те, що ви говорите, принесе в результаті якісь плоди?

(Мене) почують швидше, аніж міністра закордонних справ чи його заступників. Справа в тому, що європейське політичне мислення дуже персоналізоване   Юрій Андрухович

Ю. Андрухович: Так, абсолютно. Я переконаний на всі сто відсотків, уже хоча б із того, яка була реакція на мій виступ у Ляйпціґу. Коли мені після того тисяча людей сказала: "Ви не хвилюйтеся, ці слова вже почуті, вже переказані", і так далі... ну і просто це патосне відчуття: ти закінчуєш виступ, спочатку якісь півхвилини - абсолютно гнітюча, напружена тиша... бо в історії цієї премії виступи лауреатів були виступами подяки і не більше того, і говорилися завжди приємні, солодкі речі. І ось після цієї паузи починаються оплески, і ця вся трьохтисячна зала починає поволі вставати... а потім мені самому робиться незручно, як довго вони аплодують. Це триває вже п'ять хвилин, я уже хочу спокійно повернутися на своє місце, тим більше що я емоційно досить виснажений... Але треба було вистояти всю цю овацію. Я думаю, що почують швидше, аніж міністра закордонних справ чи його заступників. Справа в тому, що європейське політичне мислення дуже персоналізоване. Вони страшенно багато своїх рішень звіряють із конкретними людськими особистостями і фігурами. Тому я думаю, що думка письменників досить часто звучить переконливіше, аніж думка професійних політиків.

Бі-Бі-Сі: Я думаю, що можна прийняти як аксіому, що українських письменників у європейському просторі замало. Але чи є якась тенденція? Чи стає їх більше? На вашу думку, чи оптимістично рухаються справи в просуванні мистецького голосу України?

Ю. Андрухович: Безумовно; тут не може бути сумніву. Усе, що гальмує, - це те, про що я в останні роки, мабуть, говорю вже всоте. Це об'єктивна відсутність у багатьох країнах перекладачів, які знають українську мову. У Німеччині таких перекладачів уже є четверо-п'ятеро, і, відповідно, із наших письменників уже знають півдесятка, а зараз уже беремося і до наших попередників. Після мого роману "Дванадцять обручів" ми починаємо роботу із видавництвом "Зуркамп" (Suhrkamp) над збіркою віршів Антонича, тому що постать цього поета пройняла їх після прочитання цього роману. У нас уже є гарно перекладених десять віршів. Я вже не кажу про нині живих авторів, як Жадан, Забужко, Рябчука книжка вийшла, Дереш - Дереша, здається, видають у більшій кількості країн, ніж мене. Я думаю, цим усе не обмежиться. Ефект буде наростати сніговою лавиною. Я просто переконаний, що невдовзі це буде досить добре знана і шанована у світі література.