Любомир Крупницький Бі-Бі-Сі, Київ

	Лівадія може стати дачею після ухвалення законопроекту щодо приватизації пам'яток?

Фахівці пам’яткоохоронної галузі кажуть, що покращити стан справи можна було би, надавши дозвіл приватизувати частину пам’яток.

Однак, на їх думку, законопроект, який мав би регулювати саме це питання і вже внесений на розгляд Верховної Ради, може лише погіршити стан справ.

97% пам'яток культури можуть стати приватними

У разі його прийняття, мовляв, Україна може втратити найцінніші об’єкти культурної спадщини, а загалом у приватній власності може опинитися до 97% всіх нерухомих пам’яток культури.

Прийняття закону, що регулював би можливість передачі в приватну власність культурних пам’яток, кажуть спеціалісти пам’яткоохоронної галузі, вже давно на часі.

Таким чином додаткові кошти на утримання й відновлення пам’яток успішно здобувають в багатьох зарубіжних країнах. За стану справ в цій сфері в Україні, це теж було би абсолютно логічно і правильно, – каже Олексій Копитько, голова правління Українського центру розвитку музейної справи:

'Тисячі пам’яток, які зараз є державними, вони поступово руйнуються. Фактично держава є зараз найбільшим руйнівником музеїв і пам’яток, оскільки все це належить саме їй' - каже фахівець.

Лівадійський палац під дачу?

Законопроект, що зараз перебуває на розгляді у ВР і який передбачає можливість приватизації нерухомих пам’яток історії й культури, на думку фахівців, міг би бути гарною рушійною силою для притоку коштів у цю сферу, відповідно з’явились би можливості реставрації пам’яток, якої потребують більшість з них.

Та є одне 'але' – додаток до законопроекту. Він містить перелік об’єктів, які є особливо цінними та не повинні підлягати приватизації. Наразі, як кажуть фахівці, до того переліку не потрапили багато з тих об’єктів, які, на їхнє переконання обов’язково мають залишатися в державній власності. Мова йде і про відомі палаци Криму – Лівадійський та Масандрівський, а також чимало пам’яток церковної архітектури минулих століть.

'Мова йде про те, що понад 97%, які зараз є у власності держави, можуть бути передані приватним власникам. Це означає, що держава може свідомо усунутися від контролю за станом цих пам’яткок. Тобто, якщо вона зараз не в змозі проконтролювати , в особі конкретних підрозділів, то передаючи таку кількість пам’яток в приватні руки, держава по-суті закриває очі на те, що буде відбуватися далі,' – розповів Олексій Копитько.

Втрачений Київ

Науковці стверджують, що потрібні чіткі правила, єдина структура, що опікуватиметься цими питаннями та суворе покарання за порушення вже існуючих законів. Адже вже й зараз є чимало прикладів, коли ті чи інші культурні пам’ятки контролюють приватні особи і не допускають до них звичайних громадян або руйнують історичну спадщину якимись недолугими будівлями чи реконструкціями.

Найяскравішим прикладом цього тривожного явища є сама українська столиця, – говорить перший заступник голови Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, Микола Пархоменко:

'Історичний центр Києва ми фактично втратили. Лишились окремі анклави, окремі вулиці, окремі куточки не зіпсовані. Але вцілому образ центру втрачено. І це безповоротно' - каже він.

На думку фахівців, нвіть вже існуючої законодавчої бази цілком мало би вистачити для успішного захисту пам’яток. Однак, мовляв, загальне ставлення в країні до законів, зводить усе це нанівець. В обороні того, що ще лишилося, як кажуть фахівці, треба розраховувати не лише на закони чи державу.

Пам’яткоохоронці переконані, що забудовників, які порушують закон, має ставити на місце місцева громада.