Архіви 2011-05

"Фотографиня" - незвично. Але по-українськи

Читач Роман Писак запевняє мене, що (цитую): "Від "тато" кличний відмінок "тату". І ще цитую: "Віз і нині там, а не інакше, пане професоре".
Дякую, шановний читачу. Від "тато" справді кличний відмінок "тату", як і давальний - "татові", як і те, що Дніпро впадає в Чорне море. Хто ж у цьому сумнівається?
А ось щодо вислову з байки не можу підтримати вашої надмірної самовпевненості. Найдавнішим автором байок був давньогрецький поет VI століття до нової ери Езоп, правильна грецька форма "Есоп". А звук "з" з'явився в нас під впливом латинської мови. Згодом сюжети в нього запозичав французький поет XVII століття Жан де Лафонтен, а пізніше представники багатьох новіших європейських літератур, серед них українці - Петро Гулак-Артемовський, Євген Гребінка, Леонід Глібов, відомий байкар і поет-лірик, автор слів пісні-романсу "Стоїть гора високая".
Рядок з відомої байки про лебедя, рака та щуку в нас багато хто цитує в перекладі з російської байки Івана Крилова: "А воз и ныне там" - "А віз і нині там".
Цитувати перекладні твори з інших літератур, звичайно, ніхто не забороняє. Але навіщо цитувати чуже, коли маємо своє?
У Леоніда Глібова читаємо: "А хура й досі там". Саме цей рядок я й пропагую. Якщо хтось не знає, що таке "хура", пояснюю: хура - це великий віз або сани. Наприклад: "Позичив грошей на хату, ще й обіцяв дати хуру до лісу під матеріал" (Михайло Коцюбинський).
Читач Андрій запитує: як перекласти українською мовою російське "пододеяльник"? "Зустрічав, - пише читач, - у словниках слово "пішва". Чи це воно?" Слово "пішва", за словником Бориса Грінченка, це шво для зшивання двох частин тканини. А російському слову "пододеяльник" відповідає в нас "підковдра", утворене за допомогою префікса "під" від іменника "ковдра" (порівняймо: "підоснова" від слова "основа").
Читачка Оксана цікавиться моєю думкою щодо вимови слів "проєкт", "колоніяльний" тощо. У лексемі "проєкт" той самий корінь ( від латинського дієслова injecto - "вкидаю"), що й у словах "ін'єкція", "об'єкт", "суб'єкт", "траєкторія". Тож "проєкт" і "проєкція" не потрібно виводити до групи винятків. Щодо "колоніяльний", "матеріяльний", то тут варто усунути непорозуміння. Ми ж кажемо "колонія", "матерія", а не "колоніа", "матеріа". І похідні від них мають бути "колоніяльний", "матеріяльний", як "християнство", "парафіяльний" від "парафія" тощо.
"Продавчиня" звучить набагато краще, ніж "продавщиця". Порівняймо: "кравчиня" від "кравець", як "продавчиня" від "продавець". "Фотографиня" - незвично, але відповідає законам українського словотвору, і до цього слова можна звикнути.

"Займатися" означає "спалахувати", "загорятися"

Вітаю вас, шановні слухачі й читачі! Ви ставите багато запитань щодо культури мовлення. Наприклад, чи є росіянізмом слово "перестань" чи можна вживати лише "припини"? Особисто мені більше подобається "припини".
Але я ніяк не можу оголосити росіянізмом слово "перестань" у цьому значенні. По-перше, воно є у словнику за редакцією Бориса Грінченка. По-друге, в академічному 12-томному словнику української мови його наведено з ілюстраціями з творів Юрія Яновського, Андрія Головка, Олеся Гончара, Марка Кропивницького, Івана Франка та інших класиків українського письменства. Отже, і "припини", і "перестань".
Чи можна займатися наукою, політикою, вишиванням?
Основне значення дієслова "займатися" в українській мові - "спалахувати", "загорятися", а також - "починати світитися". Наприклад: "Несміливий язичок полум'я зблиснув у темряві, солома зайнялася" (Микола Руденко); "Зоря на небі рожева уже починала займатись" (Леся Українка).
При перекладі багатозначного російського "заниматься" використовуємо інші лексеми. Наприклад: "заниматься биологией" - "працювати в галузі біології", "заниматься этнографией" - "вивчати етнографію", "заниматься кем-нибудь" - "опікуватися кимось", "приділяти увагу комусь", "заниматься коллекционированием" - "захоплюватися колекціонуванням", "заниматься в секции, в кружке" - "відвідувати секцію, гурток", "заниматься вышиванием" - "вишивати".
Андрій із міста Чернівців запитує: чи існують назви для характеристики періоду століття від його початку і до 20-х років? Чи можна вживати вислови "нульові роки" та "десяті роки"? Період від 11-го до 20-го року називаємо "десяті роки". А замість пропонованого "нульові роки" краще казати "перше десятиріччя" 19-го, 20-го, 21-го століття. До речі, шановний радіослухачу, потрібно казати не "семидесяті", а "сімдесяті роки".
Радіослухач Петро запитує: як правильно - "маршал Сенату Республіки Польща" чи "маршалок Сенату Республіки Польща"? Чи треба вживати в українській мові слово "маршалок"? "Маршалок" є в українській мові і має таке значення: "голова сейму в Польщі", "представник дворянства, що відав його становими справами", "старший лакей у панському домі", "староста на весіллі".
Радіослухач Тарас поставив запитання: чи є в українській мові слово "тапочки"? У деяких словниках це слово знайти можна, але вживати його не варто, бо для назви хатнього взуття маємо натомість "капці", "пантофлі". Наприклад: "А дід бабі купив капці" (словник за редакцією Бориса Грінченка).
Радіослухач Ярослав сумнівається з приводу українськості слова "правка" при редагуванні тексту. У редагуванні як назву процесу потрібно вживати "правлення", а конкретну зміну тексту називаємо "виправлення".

Перловою буває не лише каша

Радіослухач Гнат Ґедзь радиться: чи можна замінити слово "солдат" на "жовнер"?
Для назви рядового військовослужбовця в українській мові є три слова - питоме, тобто власне українське "вояк", запозичені з німецької мови через польське посередництво "жовнір", а не "жовнер", та через російське "солдат". Міняти "солдата" на "жовніра" - це все одно, що міняти шило на швайку. Тож краще віддати перевагу українському слову "вояк". Саме його вважав за краще вживати Олесь Гончар. Наприклад: "Мітинг кінчився, лунає команда, вояки швидко збігають по дошках у вагони".
Радіослухачка Леся запитує: як правильно - "перлова" чи "перлинова" площа? Слова "перлиновий" в українській мові немає. Принаймні, його не фіксують словники. "Перловий" означає "стосовний до перлів", "подібний до перлів", "зроблений з перлів". Наприклад: "Увіходить Йоганна розкішно вбрана, на шиї перлове намисто" (Леся Українка), "Що ж то за устонька солодкі, що ж то за зубоньки перлові?" (Марко Кропивницький).
Є ще прикметники "перлистий" (схожий на перли) і "перлинний" (похідний від "перлина"): "Вгорі перлисті переливи хмар, яких нема на небесах чужини" (Максим Рильський); "Жайворонки та божа дрібнота сипала солодкими перлинними трелями" (Наталя Кобринська).
У медицині застосовують словосполуку "перлинна ванна". Тож площа має бути "перлова" або "перлинна", якщо хтось хоче уникнути омонімічного зближення з перловою кашею.
Радіослухач Тарас хоче з'ясувати, як правильно "луганець" чи "луганчанин", "французка" чи "француженка"? Звуковий комплекс "чан" уживаємо тоді, коли звук "ч", що стоїть перед суфіксом "ан", належить не до суфікса, а до кореня. "Донецьк - донеччани", "Вінниця - вінничани". Тут відбувається чергування "цьк", "ц" з подовженим "чч" чи не подовженим "ч". Крім "ч", перед суфіксом "ан" може стояти і звук "й": "Львів - львів'яни", "Харків - харків'яни". У топонімах "Луганськ", "Полтава" до кореня приєднується суфікс "ець": "луганець", "полтавець". "Луганчанин", "полтавчанин" суперечать законам українського словотвору, тому їх потрібно уникати.
У сучасній українській мові як жіночий відповідник антропоніма "француз" частіше вживане слово "француженка". Але підстав для цього мало. Порівняємо: "чех - чешка", "данець - данка", "таджик - таджичка". Отже, слід пропагувати до частішого вжитку варіант "французка", наявний у багатьох словниках української мови. Наприклад, в 11-томному Словнику української мови це слово проілюстроване прикладом із творчості Лесі Українки: "Тільки французка може дати панні відповідне виховання".

BBC © 2014 Бі-Бі-Сі не несе відповідальності за зміст інших сайтів

Цю сторінку краще видно в останній версії браузера з активованою функцією CSS