« Попередній | Актуальний | Наступний »

Про Ґ і Г в українській мові

Professor Ponomariv Professor Ponomariv | 2010-05-14, 13:42

Українська мова належить до тих індоєвропейських мов, де проривний задньоязиковий приголосний «ґ» перейшов у глотковий, або фарингальний «г». Зі слов'янських мов такий процес відбувся також у білоруській, верхньолужицькій, словацькій та чеській мовах. Порівняймо українське слово «голова», як воно звучить в інших слов'янських мовах.

Польське, нижньолужицьке «ґлова», російське «ґалава», болгарське, македонське, сербське, словенське, хорватське «ґлава». Але білоруське «галава» українське «голова», верхньолужицьке «глова», словацьке, чеське «глава».

З неслов'янських мов «ґ» перейшов у «г» і в інших мовах, зокрема в грецькій. Тому в словах грецького походження немає жодних підстав уживати «ґ». Поривний звук «ґ» в українській мові використовується в порівняно невеликій кількості слів. Але для його позначення до 1933 року існувала літера «ґ», вилучення якої з української абетки спричинило розхитування вимовної норми. У виданні Українського правопису 1990 року літера «ґ» знову посіла належне їй п'яте місце, але деякі мовці почали вживати звук «ґ» де треба й де не треба. До сплутування спричинюється і російська мова, без якої досі не може обійтися багато українців при запозичанні чужих слів.

У російській мові немає фонеми «г», тому цю фонему відтворюють або через проривний «ґ» або через глухий задньоязиковий «х». Наприклад, росіяни кажуть «ґумус», «Ґендель», «Ґамлет», «Ґавел». В інших випадках той самий звук передають через «х»: «Ханс», «Йоханнесбург», «Хельмут».

Деякі з наших ЗМІ беруть матеріали з російських інформаційних джерел і копіюють непослідовність російського правопису. Українська мова має звуки «г», «ґ» і «х», якими відтворюємо звуки інших мов, позначувані літерами «h», «g», «ch».

У словах грецького походження послідовно вимовляємо і пишемо «г», бо, як я вже сказав, у грецькій фонетиці відбувся той самий процес, що й в українській: «галактика», «гармонія», «гегемон», «генеза», «геноцид», «гімн», «гіпотеза», «алегорія», «монографія», «олігархія», «програма» тощо.

У давно засвоєних словах з інших мов також вимовляємо й пишемо «г» замість «ґ»: «газета», «гвардія», «генерал», «геній», «інтелігенція». А в новіших запозиченнях «g» відтворюємо «ґ». Наприклад, «реґіон». Адже на місці латинського «g» в англійській мові вимовляють «дж», у французькій «ж», в іспанській «х», в італійський «дж». Тоді чому в слові англійського походження, де самі англійці вимовляють «дж» будемо вживати «ґ», як росіяни? Отже, українською мовою треба казати інтелігенція.

Те ж саме стосується і власних назв - топонімів. Український народ давно засвоїв їх зі звуком «г» і немає потреби цю традицію міняти. Тож, не лише «Багами», «Гаваї», «Гаїті», «Гельсинкі», а й «Англія», «Бельгія», «Генуя», «Грузія», «Мадагаскар», «Нікарагуа». А ось в антропонімах мусимо послідовно розрізняти «ґ», «г» і «х»: «Ґріґ», «Ґете», «Гюґо», «Геґель», «Гайдеґґер», «Гемінґвей», «Гофман», «Гельмут», «Ганс», «Гіларі», «Йоахім». Звук, позначуваний літерою «h» у загальних назвах передаємо тільки через «г»: «гінді» (одна з мов Індії), «голокост», «гумус». «Ch» відтворюємо українським «х»: «xарита», «хартія», «хорей».

КоментаріЗалиште допис

  • 1. Час допису 17:49 Дата допису 14 May 2010, Анатолій Сахнік Написав:

    Скажіть, будь ласка, чому ми маємо казати Ґете, а не Ґьоте (нім.: Göthe)?
    І ще про буквосполучення “ch”. Для мене, мабуть, як і для більшості інших читачів воно твердо асоціюється зі звуком “ч”, англійська-бо.

  • 2. Час допису 23:10 Дата допису 15 May 2010, Вячеслав Гордієнко Написав:

    Добрий вечір,
    прошу пояснити, який з варіантів:

    Блог професора Пономаріва

    Блог професора Пономарева

    є вірним, чи обидва?
    То може краще використовувати лише один з зазначених варіантів при оформленні блогу(-а, не знаю, як правильно. Може поясните, бо це правило українського правопису для мене занадто заплутане).
    З повагою, Вячеслав Гордієнко

  • 3. Час допису 07:48 Дата допису 18 May 2010, Євґеній Написав:

    Навіщо створювати дуже вузькі рамки. У прикладах, що наведено Вами вище, все не зовсім так явно. І англійську, й французську, й італійську, й іспанську "G" вимовляють і як "Ґ". Той же приклад с Нікараґуа (Nicaragua) тому яскравий приклад.А також Мадаґаскар (MadaGascar - французською, MadaGasikara - малаґасійською)і там і там явний "Ґ". А ось нідерландський "G" як раз вимовляють саме "Г". Так й літера "h" не завжди буває звуком "Г". Так у румун це явне "х" тай у фінів, до речі, частіше "х" ніж "г".
    Все вкласти у рамки граматики навряд чи вдасться.
    З повагою!

  • 4. Час допису 18:44 Дата допису 19 May 2010, Іван Котовенко Написав:

    В російській мові є фонема [г] у словах "ага" (вигук), а також "Бог", "благо" та похідних від них.

  • 5. Час допису 10:18 Дата допису 22 May 2010, Іван Котовенко Написав:

    Звинуватьте мене у колябораціонізмі, закаменуйте мене, забороніть мені читати твори Світлани Пиркало, але скажу таке: долучення до української абетки літери "ґ" було помилкою. Річ не в тім, що розширення абетки не завжди є плюсом для мови. Річ у тім, що воно призвело до суцільного "ґекання", спотворило фонетичну структуру мови, її мелодійність (атрибут української мови). Крім того створило відразу до мови у пересічних її носів з нормальним українським слухом (у т.ч. потенційних) в Центральній, Південній та Лівобережній Україні, тобто тих, на яких тримається існування і розвиток мови, за певним рахунком спричинило до маргіналізації мови. Фонеми "г" і "ґ" - то питання фонетики, вимови, а не орфографії. За совєцьких часів ніхто не забороняв фонему "ґ" (див. хоча б довідник "Українська літературна вимова і наголос" вид. "Наукова думка" 1973 р.). Тож спроби професора Пономаріва навести лад у цій ситуації не можна не вітати.

  • 6. Час допису 14:35 Дата допису 23 May 2010, Даниїл Написав:

    Дякую за цю статтю. Коли нарешті Українські продавці "fast food" нарешті догадаются що це не "хот-дог" або "гамбургер," але "гот-доґ" і "гамбурґер"?

  • 7. Час допису 11:10 Дата допису 25 May 2010, Олег Написав:

    Шановний професор хіба не зрозумів, що мова для людей, а не люди для мови. Кому потрібна ще одна безглузда літера. Нікому це в нічим не помагає, але "знавці мови" ще раз зможуть покрасуватися. У польскій мові теж наробили по два варіанти у, ж, ш. Як малі діти у школі питають чому так - дорослі кажуть ім вчитися напамять, бо розуміють, що це безглуздя тільки як це змінити? А тут самі собі серпом по яйцях...
    Дякую за увагу.

  • 8. Час допису 03:09 Дата допису 26 May 2010, Андрій Написав:

    Шановний Олег хіба не зрозумів, або можливо недовчив українську мову, бо на відміну від польської, буква не безглузда, бо вона позначає зовсім інший наявний у мові звук. І він доволі часто звучить, особливо в іншомовних антропонімах, на телебаченні й радіо. Зрозуміло, що для нього потрібна власна буква.

    Івану Котовенку думаю можна сказати, що за совєтів звук якраз забороняли, але лише в нових запозиченнях. Він, звісно, у деяких словах зберігався, але його там не дозволяли. Особисто мені зі сходу наявність цього звука радує. Воно саме милозвучно, що є й такий звук і такий. А також [ґ] і [ф] є чудовими мірилами кількості запозичень у мові, саме запозичення найчастіше руйнують милозвучність української мови.

    Урешті з шановним професором Пономаревим змушений не погодитися в питаннях засвоєності деяких слів мовою. Як на мене, слово «магазин» дійсно надійно засвоєно народною мовою зі звичайним для українськох мови [г], але слово «інтеліґенція» — слово доволі рідке, і коли вживається, то нерідко звучить саме з [ґ], слово ж «реґіон» останнім часом набуває поширення, але звучить навпаки, зі звичайним для української мови [г]. Гадаю мовцям треба просто нагадати в яких словах цей звук етимологічно обґрунтований, а в яких — ні, а рівень звичності й засвоєності всі зможуть вибрати самі й уживати в тих словах, у яких вважатимуть за потрібне, тобто триватиме природне ставлення до цього звука, який протягом історії в одних словах зберігався, а в інших — ні.

  • 9. Час допису 10:47 Дата допису 26 May 2010, Іван Котовенко Написав:

    1) Андрію, прислухайтесь до мови, почитайте фонологічні досл-ня, Ви знайдете десятки звуків, які не відображені літерою абетки, але несуть своє смислове навантаження, до того ж з їхньою допомогою можна адекватно вимовляти (писати) запозичені слова. У нас з цим біда. Письменник Белль? Але ж німецькою bell (белль) - гавкай, bellen - гавкати. То чому ж не Бьолль, коли в укр мові є закритий [о], а в німецькій м'якого [б] в жодній ситуації немає? В Німеччині є і Шредер, і Шрьодер, а у нас дозволено писати ф вимовляти тільки Шредер, то як їх розрізняти? То, може, ще додати до абетки десяток літер? І проблему буде розв'язано? Так, але у що перетвориться наша абетка?
    2) В українській мові питомо укр. слів з фонемою [ґ] не більше кількох десятків (разом з вигуками), все инше у кожному випадку - запозичення, стосовно якого, як правильно вказує проф. Пономарів, правила укр. мови давно вироблено, міняти їх - дурниця (швидко поміняти можна шпалери в квартирі, мова - то инша сфера). І далі, хто забороняв фонему[ґ] у совєцькі часи? Брехня. Пробі, того, хто вимовляв ганок, гудзик чи Хемінгуєв вважали недорозвинутим. Чи не на часі припинити спекуляції на ці теми? Втручання ідеології у мовні процеси чи брехня в оцій царині - мові не допомагає (отепер ідеології у висвітленні мовних процесів більше, аніж за совєцьких часів, вже давно нудить).
    3) Літера [ґ] хай залишається, адже її долучення до абетки стало найбільшим здобутком революційних мовних процесів за усі роки Незалежности (чи
    Незалежності?). Апофігей! (Чи апохвіґей?). Адже так? Та й у всій визвольній боротьбі, бо нічого путнього за 20 років у мистецтві, культурі, літературі не з'явилося. Лише літера [ґ]. Чи розширилось фонічне і писемне поле укр. мови? Ні, звузилось до катастрофічного стану. Отже, слава ґероям!
    4) Я народився і виріс на Південному Сході, 20 км від Гуляй-Поля. У наших краях (пам'ятаю по дитинству) говорити російською мовою вважалось однаково, як вправлятися в онанізмі. А з тих, хто повертався з міст і починав "какать" і "штокать", сміялися усі: від малечі до дідів. До речі, десь у 50-х роках до нас призначили 1-м секретарем РК КПУ галичанина Сапуна (він закінчив юрфак ЛДУ, працював у львівському обкомі КПУ), ми з його вимови сміялися, але досить швидко він навчився української мови і вимови. Його до цього часу у нас пам'ятають, він створив футбольну команду (і сам грав), яка стала чемпіоном Запорізької області і чемпіоном респ. товариства "Колос". Такого за усю історію нашого краю не було і вже не буде.

  • 10. Час допису 22:08 Дата допису 1 June 2010, Іван Котовенко Написав:

    От свіжий приклад: подаю початок статті автора Володимира Острова з сайту "Майдан". Лише початок, та звернімо увагу, скільки тут накручено того ґекання! І в жодному випадку те ґекання не відповідає вимогам української орфографії і вимови (перевірмо: Олександр Пономарів. - Культура слова: Мовностилістичні поради. - К., 2001. - С. 188-199). А от прізвище німецьких казкарів братів Grimm подано Грімм (?!).

    Володимир Острів:
    Пророцтво помаранчевого Шрека

    01-06-2010 // // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1275397112.html

    • • •

    …Зазвичай мене важко затягти до кінотеатру, але деяким моїм знайомим це час від часу вдається. В даному конкретному випадку спрацював арґумент: «Скоро український дубляж зовсім ліквідують — може, сходимо наостанок?» Таку вбивчу лоґіку заперечити було важко. Хоч я і не уявляв собі, чого ж такого можна ще придумати ориґінального про трохи навіть вже набридлого зеленого велетня-людожера і його беззмінне оточення…

    Виявляється, придумувати нічого й не треба. Досить просто взяти готовий сюжет із цілком сучасної політичної реальності. Наприклад, української.
    …Ім’я головного неґативного героя — відомого персонажа казок братів Грімм — звичайно, ні на що б і не натякало, навіть незважаючи на те, що його перша частина орґанічно виглядала б у телефонному довіднику міста Дрездена, а закінчення характерне для значно більш східної Європи.

  • 11. Час допису 10:00 Дата допису 16 June 2010, Євґеній, Одеса - Яськи. Написав:

    А я можу привести масу прикладів саме фонетичного "ґ" в українській рохмовній мові.
    Ось, наприклад, мати моєї тещі завжди каже "ґава", "ґанок", "ґедзь" - вона зовсім не розмовляє російскою, родом з Полтавщини, 87 років, формально практично не грамотна. Що чула з дитинства, те й вимовляє.
    А "суперграмотна" теща, доктор медичних наук, ніколи так не вимовляє. Коли вона навчалась, тієї літери не було, скрізь писали "гава", "ганок" й т.і.
    А тут днями сусіди в селі, де моя "фазенда", ставили коли-опори для помідор (російською -тычки), яки называли "гараґи", саме так. Я запитав, звідки таке дивне слово, а вони - усі так кажуть.
    До речі у радянські часи село розмовляло українським суржиком, а зараз, чомусь, майже усі, російським суржиком.
    Сам я росіянин родом з під Москви, але українська мова мені не байдужа.

BBC © 2014 Бі-Бі-Сі не несе відповідальності за зміст інших сайтів

Цю сторінку краще видно в останній версії браузера з активованою функцією CSS