Новинний щоденник homepage

Ціна розчарування в комунізмі Кіма Філбі

Остання дружина британського агента радянського КГБ Кіма Філбі розповідає, що він був справжнім англійським "джентельменом" і втік у Радянський Союз, сподіваючись побачити втілення комуністичних ідеалів справедливості.

Руфіна Пухова у нещодавньому інтерв'ю розповіла про прожиті у Москві останні роки Кіма Філбі, куди він утік 1963 року.

Тим, хто знає про реалії життя в Радянському Союзі, неважко здогадатися, що сповненому ідеалізованими уявленнями про комунізм, освіченому у Кембриджі британцю майже аристократичного походження наперед судилося бути розчарованим тим, що він побачив на власні очі.

Хоча його життя у Москві на радянські мірки було повністю забезпеченим і у порівнянні з величезною більшістю людей - привілейованим, Кім Філбі не міг не бачити сумних реалій.

"Чому старші люди тут живуть у таких злиднях? Зрештою, це ж вони перемогли у війні," - цитує Кіма Філбі Руфіна Пухова, яка розповідає також, що певний час його депресія виливалася в алкоголізм і він зауважував, що спитися на смерть це "найлегший спосіб накласти на себе руки."

"Я приїхав сюди переповнений інформацією. Я хотів віддати усе, але нікого це не цікавило," - переповідає його слова пані Пухова, яка не змогла взяти прізвище чоловіка, бо він до кінця жив під вигаданими іменами і часом був супроводжуваний охороною навіть, коли виходив до крамниці.

Але він спокійно дожив віку і з ним не сталося нічого схожого на отруєння у Лондоні колишнього КГБіста Александра Літвіненка.

Онука Кіма - Шарлот Філбі свого часу написала: "Він зробив вибір, який призвів до болю і страждань багатьох. Я би хотіла думати, що він зробив це, прагнучи кращого майбутнього. Розумно це чи не розумно - я ніколи не дізнаюся. Але я знаю, що він призвів до загибелі безлічі людей, які вважали його другом та колегою, і цього я ніколи не намагатимуся виправдати."

Серед людей, які постраждали і навіть загинули через подвійного британського агента було багато і українців.

Кім Філбі, працюючи керівником контррозвідки британської МІ-6 та представником британської спецслужби в ЦРУ, 40х і 50х роках видавав сталінському НКВД інформацію про західних розвідників.

Представники української повоєнної імміграції у Британії саме на Філбі покладають відповідальність за те, що багато українських "парашутистів", яких закидали в Західній Україні західні спецслужби на початку 50-х, потрапляли в руки сталінського НКВС.

У британців є приказка про те, що по інший бік паркану "трава завжди здається зеленішою".

Кім Філбі, імовірно, вчинив би у житті інакше, якби мав можливість спочатку переконатися на власні очі у тому, яким насправді було життя під владою російських комуністів.

Проте у Москві створюють враження, що жодних проблем чи сумнівів у Філбі не було. У грудні минулого року на його честь встановили пам'ятний барельєф на будівлі, що містить одну зі спадкоємиць НКВД-КҐБ - службу зовнішньої розвідки Росії, де давно припинили прикидатися, що будують найпередовіше і найсправедливіше суспільство у світі.

Скільки треба би було випити Кіму Філбі, щоб змиритися з усвідомленням того, що він насправді служив не світовій комуністичній ідеї, а просто - Російській імперії, яка за його життя тимчасово була комуністичною?

Нескінченний "Кучмаґейт"

President Leonid Kuchma gesturing during a press-conference in Kiev. Ukraine

Чи варто жаліти Леоніда Кучму, який каже, що понад 10 років прожив під тиском, а тепер знову змушений спілкуватися з прокуратурою через жахливу смерть Георгія Гонгадзе?

Напевне, таки варто, але ще більше треба пожаліти українців і Україну, заплямовану жахливими подіями та, очевидно, збитою з прямішого шляху до розбудови успішнішої держави.

Коли близько десятка років тому британський часопис Економіст писав про оприлюднені записи в президентському кабінеті, то автор сказав, що українці з тих записів дізналися, що їхній керівник "щонайменше брудно висловлюється, а в гіршому випадку - причетний до злочину".

Лихослів'я голосу, схожого на голос Кучми, залишалося би проблемою його рівня культури, але жахливим наслідком стало нахабне викрадення молодого журналіста і дикунське його убивство.

Як саме причетний Леонід Кучма до долі Гонгадзе - окреме питання і він має вважатися невинним, аж поки це не доведе суд.


Леонід Кучма міг скоротити муки.

За 10 років прояснилися обставини, які дають підстави серйозно дорікнути панові Кучмі і спробувати отримати уроки з того, що відбулося.

Сам Леонід Кучма і чимало вартих довіри людей вказують, що смерть Гонгадзе була використана для послаблення його як президента.

Але це не применшує, а збільшує проступок пана Кучми, бо виглядає, що він не посмів розв'язати цю проблему політично.

Якщо становищем, як вказує сам пан Кучма, скористалися зовнішні антиукраїнські сили, то виходить, що він сам розтягав той період.

Він не зміг сприяти виявленню і таким чином нейтралізації тих неназваних сил, а також не вдався до радикальнішого способу нейтралізації - своєї відставки і сприянню обранню на президентську посаду незалежної людини.

Натомість він вирішив зробити усе можливе, щоб залишатися на посаді і бути президентом з тягарем дискредитації на плечах і навіть певний час не заперечував можливість його третього терміну на посаді.

Швидкі і рішучі політичні дії президента Кучми десять років тому могли врятувати Україну від того, що нею керувала людина, яка сама визнає, що перебувала під постійним зовнішнім тиском.

Або він самовпевнено вважав себе незамінним, або дбав суто за себе, ховаючись на найвищій посаді від відповідальності, або, загнаний у глухий кут, усе робив вимушено.

Жодних ознак, що його дії були на користь України та українського народу, наразі не видно.

Похмілля після 8 березня

An activist of Ukrainian women

З нагоди 8 березня у репортажі зі Стамбула про становище жінок в Туреччині кореспондент Бі-Бі-Сі Джонатан Гед пише, що "статистичні дані щодо жіночих справ у Туреччині жахливо погані. Лише 9% депутатів парламенту країни - жінки..."

Якщо ці цифри погані, то чи далеко Україна, коли йдеться про представництво жінок в українській владі?

За даними, які, сподіваюся, є найсвіжішими, у Верховній Раді частка жінок не досягає показника мусульманської Туреччини і становить лише 8,7%.

В уряді Азарова-Януковича на міністерських посадах немає жодної жінки.

Не зовсім жартома сказала керівник української правозахисної організації Ла Страда Україна Катерина Левченко про те, що жінки у становищі дружини президента Людмили Янукович повинні би звертатися по допомогу, бо, як вона сказала, "...якщо чоловік не випускає з дому, то це психологічне насильство... обмеження пересування - це фізичне насильство..."

Можливо жодного примусу у становищі дружини президента немає, але пояснення стилю життя пані Янукович, які подаються суспільству, лунають несерйозно.

За ваші і наші права

А яке кому діло до справ чужої, хоча й президентської сім'ї?

Та й взагалі, жіночі права, включно з представництвом у владі, свободами та рівними з чоловіками можливостями для посад і зарплат мали б перейматися насамперед жінки.

Чому я не згоден, якщо вже вважаю себе вихованим в Україні українцем, просто виконувати восьмиберезневий обряд - називати Міжнародний жіночий день святом весни, дарувати дружині квіти з парфумами і закусувати горілку салатом олівє без клопотів?

Не згоден, бо:
1. Вважаю, що так зване свято 8 березня це один з результатів жорстокого промивання мізків радянською владою. Бо комуністи взяли день, який мав би ще раз нагадувати про потребу більших суспільних і політичних прав для жінок і перетворили його на... свято.

Тобто, якщо відбувається святкування, то як тут можна згадувати про проблеми: непропорційна присутність жінок на державних позиціях та найкраще оплачуваних робочих місцях і посадах, поширеність проблеми домашнього насильства, безперспективність, яка змушує українських жінок шукати роботи за кордоном, а дівчат - вважати за щастя одруження з яким завгодно іноземцем?

Але є ще друга причина.

Я щиро вважаю, що, якби в Україні жінки становили 40-60% на ключових політичних і державних посадах, то Україна була би іншою і, напевне, таки кращою для усіх українців.

Радянське сприйняття дня 8 березня і збереження його, як і інших радянських святкових днів, принаймні зараз, заважає розвитку українського суспільства.

Якщо комусь від таких тирад застряг салат олів'є, прошу вибачення.

BBC © 2014 Бі-Бі-Сі не несе відповідальності за зміст інших сайтів

Цю сторінку краще видно в останній версії браузера з активованою функцією CSS