Quo Vadis Україно? Aбо безвихідь багатовекторності
| 2010-12-24, 15:19
Президент України Віктор Янукович цілує ікону під час Подячного молебну УПЦ МП з нагоди завершення 2010 року, в Києві, 24 грудня 2010 р. Фото УНІАН.
Інша половина політично активних виборців сподівалася, що до влади нарешті прийде нова влада, яка наведе лад у країні і жити стане краще «вже сьогодні». Перемога Віктора Януковича дала тій частині виборців надію на проведення необхідних економічних реформ і усунення уявного дисбалансу у відносинах з Росією.
Чи можна вважати на кінець 2010 року, що Україна визначилася з вибором?
Центр з європейських реформ Євросоюзу оприлюднив у жовтні доповідь під заголовком «Україна відвертається від демократії та ЄС», де твердилося: Україна замикається у собі і стає дедалі більше авторитарною; президент придушує незалежні ЗМІ, опозицію і концентрує владу; прогрес у напрямку ЄС буде дуже повільним.
Нова стаття автора дослідницького центру Томаша Валашека запитує: «Чи втратила Україна апетит до реформ?». Автор вже не ставить під сумнів, що президент і далі посилює свої повноваження, але й констатує призупинення економічних реформ.
Він вказує, що Київ порушив умови МВФ щодо повернення ПДВ в Україні; зупинив реформування Нафтогазу України при додатковому обтяженні компанії боргами РосУкрЕнерго; вдарив по імпортерах нафтопродуктів безглуздим 40%-им митом; покарав вітчизняні компанії, які розробляють газові і нафтові родовища в Україні додатковим податком.
Парадоксально, все це відбувалося на фоні покращення відносин з ЄС. Україна отримала «дорожну мапу» для майбутніх безвізових подорожей українців до ЄС. Київ також відновив переговори про зону вільної торгівлі з ЄС після того, як делегація ЄС пригрозила їх зупинити взагалі.
Валашек доходить висновку, що Україна здатна при новій владі ухвалювати складні рішення, якщо постає під суттєвим тиском, і радить західним урядам вимагати реформ, користуючись останнім важелем впливу на Україну - позиками МВФ.
Чи сприймуть у Києві таке «лікування»?
Гроші можна позичити і в Росії, яка не буде до того ж обумовлювати позики дотриманням прав людини, свободи слова і демократичних виборів. Але розплачуватися можливо доведеться газопроводом, цілими індустріями Сходу України і, врешті, суверенітетом. У Новому році Києву доведеться шукати відповідь на це запитання.
Припущення про «білорусизацію» Україну є радше передчасними. Це невигідно ні Росії, ні ЄС. І сам президент Янукович не висловлював бажання побачити своє ім'я у логічному ряду Лукашенка - Кастро - Чавес.
Британський Economist прийшов до висновку про «путінизацію» Східної Європи, лідером якої є Україна, яка буцімто прагне відтворити російську модель керованої демократії. Але Банкова розуміє, що «Україна - не Росія», і для керованої демократії бракує головного чинника - невичерпного ресурсу природних копалин, які можна продати на Захід, і за ці гроші «обміняти» громадянські свободи свого виборця на економічний добробут.
Британський дослідник і експерт Європейської ради з міжнародних відносин Ендрю Вілсон запропонував компромісний варіант «фінляндизації» України: "Гра в балансування між Росією та Заходом дозволяє еліті залишатися при владі і зберігати олігархічну економіку в (за інших умов) шкідливій рівновазі напівреформ. І Росія, і Захід достатньо в цьому зацікавлені, аби підживлювати таку гру в баланс".
Мова йде про те, що на відміну від країн Центральної Європи, Україні варто піти шляхом Фінляндії, яка є членом ЄС, але не є у НАТО. Але «фінляндизація» є все одно однозначним цивілізаційним вибором на користь ЄС.
Отже, вибір України у 2011 році окреслюється, з одного боку, неспроможністю йти еволюційним шляхом Центральної Європи у напрямку НАТО-ЄС, а з іншого, загрозою зійти на шлях «путінизації» чи «білорусизації». Чи засвідчує, це також, що риторика Києва про багатовекторність зовнішньої орієнтації України лише приховує неспроможність або небажання здійснити вибір?
